Рішення

від 18.09.2024 по справі 907/326/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/326/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Ігнатко О.В,

розглянувши матеріали справи за позовом заступника керівника обласної прокуратури, м. Ужгород

в інтересах держави в особі: Фонду державного майна України, м. Київ

до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород

та до Товариства з обмеженою відповідальністю ХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН, м. Хмельницький

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача- Агропромислово - торгове підприємство Бобовище

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Івановецьку сільську раду

про визнання недійсним наказу, договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди землі

За участі:

прокурор - Ярош Руслан Іванович, службове посвідчення № 069350від 01 березня 2023

від позивача - не з`явився

від відповідача 1- не з`явився

від відповідача 2 - не з`явився

від третіх осіб - не з`явились

в с т а н о в и в:

Заступник керівника обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород та до Товариства з обмеженою відповідальністю ХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 24.10.18 № 1 888-СГ Про проведення земельних торгів у формі аукціону в частині, що стосуеться земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:02:000:0004. Визнання недійсним договору оренди землі від 04.12.18 №105/57-18-ДО, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та товариством з обмеженою відповідальністю ХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН, згідно з яким вказаному товариству передано в оренду земельну ділянку під кадастровим номером 2122785200:02:000:0004 площею 26,4600 га, вартістю 125 053,7 тис грн. Скасування державної реєстрацію права оренди ТОВ ЛХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН земельної ділянки за кадастровим номером 2122785200:02:000:0004, яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 10.12.18 (номер запису про інше речове право 29346383).

Ухвалою суду від 08.04.24 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.05.2024 року. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача- Агропромислово - торгове підприємство Бобовище (89632, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, село Бобовище, вулиця Леніна, будинок 103, код ЄДРПОУ 00413895) та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Івановецьку сільську раду (89622, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, село Іванівці, вулиця Миру, будинок 15, код ЄДРПОУ 04350487).

Проте, судове засідання призначене на 08.05.2024 року не відбулося, у зв`язку з перебуванням головуючої судді Ремецькі Оксани Федорівни у щорічній основній відпустці згідно наказу Господарського суду Закарпатської області №02.4-08/9-к від 08.05.2024 року.

Ухвалою суду від 10.05.2024 р. підготовче засідання відкладено на 16.07.2024 р.

01.05.2024 р. через систему Електронний суд до суду надійшло клопотання представника відповідача 1 про залишення позову без розгляду

Ухвалою суду від 16.07.2024 року клопотання представника відповідача 1 про залишення позову без розгляду прийнято до розгляду та відкладено підготовче засідання на 14.08.2024.

12.08.2024 до суду прокурором подано письмові заперечення на клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

14.08.2024 року від позивача надійшло клопотання про проведення засідання без участі представника, разом з тим просить суд задовольнити позовну заяву.

Присутній прокурор позовні вимоги підтримує, щодо залишення позову без розгляду повністю заперечує виходячи з поданих заперечень, разом з тим просить суд про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідач 1,2 та треті особи в засідання суду своїх повноважних представників не направили.

У судовому засіданні судом розглянуто клопотання відповідача 1 про залишення позову без розгляду, про що постановлено відповідну ухвалу суду.

Ухвалою суду від 14.08.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 18.09.2024 р.

Прокурор заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Вказує на те, що виявлено факт порушення вимог земельного законодавства Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області при розпорядженні земельними ділянками ДП АПТП Бобовище та передачі їх в оренду ТОВ ХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН.

За позицією прокурора наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 24.10.18 № 1 888-СГ «Про проведення земельних торгів у формі аукціону» в частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:02:000:0004 та договір оренди землі від 04.12.18 №105/57-18-ДО, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та товариством з обмеженою відповідальністю «ХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН», згідно з яким вказаному товариству передано в оренду земельну ділянку під кадастровим номером 2122785200:02:000:0004 площею 26,4600 га, вартістю 125 053,7 тис грн. підлягає визнанню недійсним, оскільки спірна земельна ділянка перебуває у користуванні АПТП Бобовище, яке є правонаступником прав та обов`язків радгосп-заводу Бобовищенський, а відтак ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області не могло розпоряджатися вказаними земельними ділянками.

З цих самих підстав, за доводами прокурора державна реєстрацію права оренди ТОВ ЛХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН» земельної ділянки за кадастровим номером 2122785200:02:000:0004, яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 10.12.18 (номер запису про інше речове право 29346383) підлягає скасуванню.

Позивач - Фонду державного майна України, м. Київ заявлені позовні вимоги підтримує з підстав, викладених у письмових поясненнях, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.

Відповідач 1 - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород проти задоволення позову заперечує. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту на території з кадастровим номером 2122785200:02:000:0004 площею 26,4600 га розташована за межами населеного пункту на території Лохівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, контур 212 2058. Згідно поконтурних відомостей до матеріалів формування рад дана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, рілля та багаторічні насадження, розпорядником яких є Головне управління.

Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Лохівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, в тому числі і на земельну ділянку кадастровий номер 2122785200:02:000:0004 площею 26,4600 га розроблена на основі договору про виконання робіт із землеустрою від 06.09,2013 № 37, укладеним між Головним управлінням Держземагенства у Закарпатській області та. виконавцем робіт - фізичною особою - підприємцем Шкуро Петро Івановичем.

Таким чином за доводами відповідача 1 відведення здійснювалось за рахунок земельних ділянок, які сформовані в результаті інвентаризації земель сільсько-господарського призначення державної власності та належать Головному управлінню.

Крім того, відповідачем 1 подано клопотання про застосування строків позовної давності.

Відповідач 2 Товариство з обмеженою відповідальністю ХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН, м. Хмельницький не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Агропромислово - торгове підприємство Бобовище письмово викладеної позиції з приводу позовних вимог не подала.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Івановецька сільська рада письмово викладеної позиції з приводу позовних вимог не подала. Разом з тим, 10.07.2024 р. представником Івановецької сільської ради подано до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи відповідача.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 18.09.2024 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру (далі відповідач 1) від 24.10.18 № 1 888-СГ «Про проведення земельних торгів у формі аукціону» виставлено на торги 9 земельних ділянок сільськогосподарського призначення для передачі їх у користування на умовах оренди, у тому числі ділянку за кадастровим номером 2122785200:02:000:0004 площею 26,4600 га.

Відповідно до протоколу земельних торгів №3 з продажу прана оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 04.12.18, переможцем торгів визнано ТОВ «ХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН» (далі відповідач 2). Того ж дня (04.12.18), між ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області та ТОВ «ХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН» укладено договір оренди земельної ділянки №105/57-18-ДО на строк 7 років з переважним правом його поновлення на новий строк.

Право оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 10.12.18 (номер запису про інше речове право 29346383).

Водночас, на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001366 від 11.04.95, виданого Лохівською сільською радою народних депутатів Мукачівського району, радгоспу - заводу «Бобовищенський» с. Лохово, Мукачівського району передано у постійне користування 851,8 га землі для ведення сільськогосподарського виробництва.

13.04.1994 в Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць (ДРЗО), який введений в дію з 1994 року, було включено суб`єкт господарювання під назвою Радгосп-завод Бобовищенський з ідентифікаційним кодом 00413895.

28.03.1995, на підставі розпорядження голови Мукачівської районної ради народних депутатів №152 від 17.11.1994, була змінена назва зазначеного підприємства з радгосп-завод Бобовищенський на Аграрно-виробничо-торгівельне підприємство Бобовище, ідентифікаційний код суб`єкта господарювання 00413895, організаційно-правова форма комунальне підприємство.

Після створення у січні 1996 року Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а саме 23.03.1998, змінено назву Аграрно-виробничо-торгівельного підприємства Бобовище на Державне агропромислове підприємство Бобовище, а також змінено організаційно-правову форму такого з комунального на державне, ідентифікаційний код суб`єкта господарювання 00413895.

18.07.2001, Мукачівською районною державною адміністрацією шляхом внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, назву вказаного підприємства змінено з державного агропромислового підприємства Бобовище на Агропромислове-торгове підприємство Бобовище, яка є актуальною й на даний час, ідентифікаційний код суб`єкта господарювання 00413895, організаційно-правова форма державне підприємство.

Станом на 04.04.2018 в реєстрі значиться Агропромислове-торгове підприємство Бобовище, ідентифікаційний код суб`єкта господарювання 00413895, організаційно-правова форма державне підприємство.

Ця інформація щодо назви та організаційно-правової форми АПТП Бобовище відображена в довідці Головного управління статистики у Закарпатській області №03.5-09/82/1049 від 04.04.2018, а також в такій зазначається, що державна реєстрація радгоспу-заводу Бобовищенський проведена 11.11.1946, ідентифікаційний код 00413895.

20.12.2019 підписано акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Агропромислово-торгового підприємства «Бобовище» (ідентифікаційний код 00413895) зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України, в тому числі передано акти на право постійного користування землею від 11.04.1995.

04.03.2020 наказом Фонду державного майна України №398 затверджено статут Агропромислово-торгового підприємства «Бобовище».

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області

від 10.01.22 № 10-7-0.31-143/2-2 земельна ділянка з кадастровими номерами 2122785200:02:000:0004, була сформована та відомості про неї були внесені до державного земельного кадастру на підставі технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель проведеної за кошти державного бюджету у 2013 році. Зазначена земельна ділянка розташована на території Лохівської сільської ради (Івановецької територіальної громади) та перебувaла у постійному користуванні радгосп-заводу "Бобовищенський" відповідно державного акта на право постійного користування землею серія ІІ-ЗК № 001366.

В матеріалах справи міститься висновок експерта 19.10.22 №СЕ-19/107-22/7963-ЗТ, зроблений у межах кримінального провадженні №42021070000000379, розпочатого 03.11.2021 за фактом надання в оренду земельних ділянок розташованих на території Лохівської сільської ради. Згідно з яким земельна ділянка з кадастровим номером 2122785200:02:000:0004 накладається на землі, що перебувають у постійному користуванні державного сільськогосподарського підприємства (державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001366, виданий радгосп-заводу «Бобовищенський»).

За позицією прокурора наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 24.10.18 № 1 888-СГ «Про проведення земельних торгів у формі аукціону» в частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:02:000:0004 та договір оренди землі від 04.12.18 №105/57-18-ДО, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та товариством з обмеженою відповідальністю «ХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН», згідно з яким вказаному товариству передано в оренду земельну ділянку під кадастровим номером 2122785200:02:000:0004 площею 26,4600 га, вартістю 125 053,7 тис грн. підлягає визнанню недійсним, оскільки спірна земельна ділянка перебуває у користуванні АПТП Бобовище, яке є правонаступником прав та обов`язків радгосп-заводу Бобовищенський, а відтак ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області не могло розпоряджатися вказаними земельними ділянками.

З цих самих підстав, за доводами прокурора державна реєстрацію права оренди ТОВ ЛХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН» земельної ділянки за кадастровим номером 2122785200:02:000:0004, яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 10.12.18 (номер запису про інше речове право 29346383) підлягає скасуванню.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо представництва прокурора то суд зазначає наступне.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано в статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII Про прокуратуру, який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає в здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, в випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина 7).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави та відповідачем, не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, в якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу в протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Необхідність захисту інтересів держави у даних правовідносинах обґрунтовано тим, що земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства, Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області передано в оренду юридичній особі приватного права без згоди на вилучення цієї землі органом управління майном державного підприємства, проте Фонд державного майна України та АПТП «Бобовище» не вчиняють жодних дій для повернення землі.

3 огляду на це та з метою вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, а також надання уповноваженому органу можливості самостійно звернутися до суду для захисту інтересів держави, обласною прокуратурою на адресу ФДМУ, у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», надіслано повідомлення від 16.01.23 №15-59вих-23 про виявлене порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом скасування наказу ГУ Держгеокадастру, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки у користування державного підприємства.

На дане повідомлення прокуратурою отримано відповідь з Фонду державного майна України від 21.02.23 за № 10-72-4257, згідно з якою вказаний державний орган просить прокуратуру звернутися з позовом до суду у зв`язку з відсутністю у нього коштів для сплати судового збору.

Крім того, обласною прокуратурою 08.12.23 за № 1 5- 1 275вих-23 скеровано повторний лист в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Фонду державного майна України щодо надання інформації про те, коли і які саме заходи із захисту інтересів держави у даних правовідносинах ним вжито. У випадку, якщо такі не вживалися, повідомити з яких причин, та чи планується їх вжиття найближчим часом.

На даний лист, з ФДМУ отримано відповідь від 19.01.24 № 10-72-1535 зі змісту якого вбачається, що даним органом управління не вживатимуться заходи із захисту інтересів держави у цих правовідносинах з огляду на відсутність коштів для сплати судового збору. Натомість ФДМУ просить прокуратуру звернутися з відповідним позовом до суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно зі статтею 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Приписами частини 1, 2 статті 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 2 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з ч.5 ст.116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Частиною 2 статті 149 ЗК України передбачено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Матеріалами справи встановлено, що на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001366 від 11.04.95, виданого Лохівською сільською радою народних депутатів Мукачівського району, радгоспу - заводу «Бобовищенський» с. Лохово, Мукачівського району передано у постійне користування 851,8 га землі для ведення сільськогосподарського виробництва.

28.04.1994 розпорядженням №174 Мукачівської районної державної адміністрації «Про перереєстрацію статуту радгоспу-заводу «Бобовищенський» в агропромислово-торгову фірму «Троянда» погоджено статут Агропромислової фірми «Троянда» від 24.04.1994 у зв`язку зі зміною назви підприємства за зверненням трудового колективу.

09.11.1994 листом №152 Агропромислова фірма «Троянда» звернулась з проханням до голови Мукачівської районної ради перереєструвати статут господарства у зв`язку зі зміною назви з АТП фірми «Троянда» на Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище».

28.11.1994 наказом по Агропромислово-торговому підприємству «Бобовище», на підставі розпорядження голови Мукачівської районної ради народних депутатів №152 від 17.11.1994, радгосп-завод «Бобовищенський» перейменовано на Агропросмислове торгове підприємство «Бобовище».

02.07.2001 АТП «Бобовище» листом №153 звернулось до голови Мукачівської районної державної адміністрації з проханням перереєструвати статут АПТП «Бобовище» у зв`язку з передачею державних підприємств колишнього Комітету «Укрсадвинпром» до сфери управління Мінагрополітики України.

18.07.2001, Мукачівською районною державною адміністрацією зареєстровано статут Агропромислове-торгового підприємства «Бобовище» з місцезнаходженням: Україна, 89632, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Бобовище, вул. Леніна,103. Відповідно до статуту підприємство засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України (орган управління майном), входить до складу Українського державного концерну садівництва, виноградарства та виноробної промисловості «Укрсадвинпром».

Також 18.07.2001, Мукачівською районною державною адміністрацією шляхом внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, назву вказаного підприємства змінено з державного агропромислового підприємства «Бобовище» на Агропромислове-торгове підприємство «Бобовище», яка є актуальною й на даний час.

Наведені вище обставини, встановлені на підставі матеріалів справи, не суперечать інформації щодо назви та організаційно-правової форми АПТП «Бобовище», відображеній в довідці Головного управління статистики у Закарпатській області №03.5-09/82/1049 від 04.04.2018, у якій також зазначено, що суб`єкт господарювання за контекстом назви Агропромислове-торгове підприємство Троянда в орган державної статистики не подавав документи.

Як вбачається з інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованої за ідентифікаційним кодом юридичної особи - 00413895, АПТП Бобовище 01.01.1993 взято ГУ ДПС в Закарпатській області на облік як платника єдиного внеску, а 12.04.1994 взято на облік Головним управлінням регіональної статистики, що також свідчить про тотожність вищевказаних підприємств.

Перейменування 28.04.1994 радгоспу-заводу «Бобовищенський» в Агропромисловоторгову фірму «Троянда», а 17.11.1994 знову на Агропромисловоторгове підприємство «Бобовище» та пов`язані з цим реєстраційні дії не охоплюються поняттям реорганізації.

Матеріалами справи підтверджується факт присвоєння АПТП «Бобовище» ідентифікаційного коду юридичної особи - 00413895, та те, що Державне підприємство АПТП «Бобовище» є правонаступником радгоспу-заводу «Бобовищенський».

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 02 квітня 2002 року № 449 раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що незважаючи на неодноразові зміни в назві та організаційно-правовій формі, державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001366 від 11.04.95 є чинним, правопосвідчувальним документом АПТП «Бобовище» (правонаступника радгосп-заводу «Бобовищенський») на земельні ділянки загальною площею 851,8 га, розташовані на території Лохівської сільської ради (Івановецької територіальної громади).

В матеріалах справи відсутні докази погодження Мінагрополітики України вилучення у ДП АПТП Бобовище земельної ділянки, кадастровий номер 2122785200:02:000:0004.

Враховуючи те, що предметом спірного договору оренди землі є земельна ділянка, право постійного користування якою належить Державному підприємству АПТП "Бобовище" і згоди на її вилучення орган управління державним майном не надавав, суд вважає, що порушення інтересів держави є доведеним та позовні вимоги Прокурора підлягають до задоволення.

За змістом ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, що кореспондуються із приписами ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Подібний спосіб захисту передбачений пунктом г частини 3 статті 152 Земельного кодексу України.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 05.12.2019 у справі №914/73/18, від 14.01.2020 у справі №910/21404/17, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина З статті 215 Цивільного кодексу України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства, як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 09.07.2020 у справі №910/14180/18, від 09.06.2020 у справі №912/116/19, від 05.09.2019 у справі №914/4455/15.

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до положень частини 5 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною станом на момент видання Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області оспорюваних наказів та укладення між відповідачами спірного договору оренди землі), земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Суд повторно звертає увагу на те, що Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ЗК №001366 від 11.04.95, виданий радгосп-заводу Бобовищенський, що в подальшому перейменований на Державне підприємство "Агропромислово-торгове підприємство "Бобовище", є чинним, не скасованим, не визнаним недійсним, а також не є таким, що втратив чинність.

З наведеного слідує, що станом на момент прийняття відповідачем 1 оскаржуваного наказу та укладення ним із відповідачем 2 спірного договору оренди землі вищевказаний Державний акт був чинним та не скасованим у встановленому законом порядку, а отже дії відповідачів призвели до порушення законних прав та інтересів позивача.

Відтак, враховуючи відсутність будь-яких доказів існування рішень за наслідками добровільної відмови позивача та органу управління його майном (заяв, згоди) від права користування земельною ділянкою та/або про вилучення земельної ділянки, прийнятих уповноваженими органами у встановленому законом порядку, наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 24.10.18 № 1888-СГ «Про проведення земельних торгів у формі аукціону» в частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:02:000:0004 суперечать актам цивільного законодавства, порушують права та інтереси позивача, як землекористувача спірної земельної ділянки, а тому, є незаконними і підлягають скасуванню.

Задоволення позовних вимог в даній справі є ефективним способом захисту порушених прав і не потребуватиме додаткових засобів захисту, оскільки у відповідача 2 припиняться правові підстави користування земельною ділянкою (у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним правочину, на підставі яких ним отримано таке право) та буде вилучено із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію прав користування земельними ділянками.

Відтак, такий спосіб захисту порушеного права є ефективним, оскільки спричинятиме потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів настільки, наскільки це можливо, а також відповідатиме принципу процесуальної економії, тобто забезпечить відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №903/1173/15 та від 14.03.2023 у справі №909/221/22.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ст. 152 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За приписами ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (стаття 17 Закону України "Про оренду землі").

Як вбачається з матеріалів справи, право оренди землі відповідача 2, що виникло на підставі Договору оренди землі №105/57-18-ДО, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

За положеннями частини 1 статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

З урахуванням встановленої судом наявності у ДП "Агропромислово-торгове підприємство "Бобовище" права постійного користування спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 2122785200:02:000:0004 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001366 від 11.04.95, логічним є висновок про те, що державна реєстрація оспорюваного Договору оренди землі №105/57-18-ДО порушує права та законні інтереси третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, як постійного землекористувача вказаної земельної ділянки та не відповідає вимогам закону.

Відтак, суд доходить до висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації права оренди відповідача 2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122785200:02:000:0004 є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права позивача.

Відповідачі у процесі судового розгляду не спростували належними і допустимими доказами доводи прокурора про те, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 2122785200:02:000:0004 перебуває у користуванні Агропромислово - торгового підприємства "Бобовище" та не належать Головному управлінню.

Щодо інших аргументів відповідача - 1, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10 лютого 2010 року).

Щодо аргументів про застосування позовної давності, то згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання її повернути державі є елементами єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення всіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірними земельними ділянками законним власником.

Враховуючи правову природу спірних правовідносин, обраний прокурором спосіб захисту прав та наведені вище висновки Верховного Суду щодо правильного застосування норм матеріального права у справах відповідної категорії, цей позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання відповідного порушення інтересів держави та до нього позовна давність не застосовується.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності у даній справі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги заступника керівника обласної прокуратури, м. Ужгород в інтересах держави в особі: Фонду державного майна України, м. Київ до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород та до Товариства з обмеженою відповідальністю ХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН, м. Хмельницький про визнання недійсним наказу, договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди землі підлягають задоволенню в повному розмірі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 173, 180, 231, 232, 236-242, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 24.10.18 № 1888-СГ «Про проведення земельних торгів у формі аукціону» в частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:02:000:0004.

3.Визнати недійсним договір оренди землі від 04.12.18 №105/57-18-ДО, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та товариством з обмеженою відповідальністю «ХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН», згідно з яким вказаному товариству передано в оренду земельну ділянку під кадастровим номером 2122785200:02:000:0004 площею 26,4600 га, вартістю 125 053,7 тис грн.

4.Скасувати державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН» земельної ділянки за кадастровим номером 2122785200:02:000:0004, яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 10.12.18 (номер запису про інше речове право 29346383).

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, площа Народна, будинок 4, код ЄДРПОУ 39766716) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а, код ЄДРПОУ 02909967) суму 4 542,00 грн (чотири тисячі п`ятсот сорок дві гривні 00 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

6.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАЗЕЛНАТ ГАРДЕН" (29000, Хмельницька обл., місто Хмельницький, вул. Шевченка, будинок 34, офіс 350, код ЄДРПОУ 41888603) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а, код ЄДРПОУ 02909967) суму 4 542,00 грн (чотири тисячі п`ятсот сорок дві гривні 00 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 07.10.2024

Суддя О. Ф. Ремецькі