Рішення

від 05.08.2024 по справі 932/6794/23

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №932/6794/23

Провадження № 2/932/246/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2024 року м. Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Куцевола В.В.

при секретарі Рибалці В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, третя особа Політична партія «Гарант» про стягнення майнової та моральної шкоди завданої агресією проти України, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просила суд стягнути з держави Російська Федерація, розмір відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок експропріації природних ресурсів українського народу під час незаконної збройної агресії проти України в розмірі 24583718,34 грн. та моральної шкоди в розмірі 1259300,00 грн., а всього 25843018,34 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилалась на те, що 20.02.2014 розпочалася військова збройна агресія РФ проти України, що призвела до окупації РФ частини території України, а саме: Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та включення цієї території до складу РФ на правах суб`єктів федерації. Також, того року, відбулося вторгнення РФ до Луганської та Донецької областей.

24.02.2022 розпочалося повномасштабне вторгнення РФ на суверенну територію України, у зв`язку з чим 24.02.2022, на території України, за Указом Президента України №64/2022, було введено воєнний стан.

З огляду на те, що незаконна експропріація РФ природних ресурсів України під час незаконної окупації території АРК, Луганської та Донецької областей РФ порушила низку прав і основоположних свобод позивача як громадянки України, що виразилося у порушенні прав: на життя, на мирне володіння та розпорядження своїм майном і майновими правами; визначених у Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод і Протоколів до неї, остання вимушена звернутися до суду з даним позовом.

Відповідачем відзиву не надано.

Третьою особою письмових пояснень не надано.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.07.2023, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 22.01.2024, закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду, по суті, у судовому засіданні.

У судове засідання позивач не з`явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

У судове засідання, інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, не з`явилися, про причини не явки суд не повідомили.

У зв`язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, судом встановлено, що згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 виданого 08.02.2005 Нікопольським МВ УМВС України у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 є громадянкою України.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія РФ проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

Відомим також є той факт, що 24 лютого 2022 року РФ здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022Про введення воєнного стану в Україні, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3ст. 82 ЦПК України.

Силові дії РФ, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення РФ до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.

Згідно відомостей газети The Washington Post (WP) із посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією SecDev встановлено, що РФ контролює території України з покладами енергоресурсів, металів та мінералів, які оцінюють як мінімум у 12,4 трильйонів доларів США, і це лише половина доларової вартості 2209 родовищ. РФ захопила 63 % вугільних родовищ, 11 % родовищ нафти, 20 % родовищ природного газу, 42 % покладів металів та 33 % рідкісноземельних та інших важливих корисних копалин, включаючи літій. Також, було взято під контроль низку родовищ: 41 вугільне, 27 газових, 14 пропанових, дев`ять нафтових, шість залізорудних, два родовища титанової руди, два родовища цирконієвої руди та по одному родовищу стронцію, літію, урану, золота, а також контролює значні поклади вапняку, який широко використовується у виробництві сталі. Близько 30 мільярдів тонн українського вугілля зараз перебуває під контролем РФ, що складає близько 11,9 трильйонів доларів США.

У відповідності до приписів статей12,81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.3ст.82 ЦПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

За приписами ч.5 вказаної статі, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У відповідності дост.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч.1ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За приписамист.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає : 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до ч.1ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У постанові Верховного Суду від 01.03.2021 в справі №466/8242/18 (провадження№ 61-943св20) зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями1166,1167 ЦК Українидоказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 в справі №197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Безумовно, що російська федерація є державою-агресором щодо України, вторглася на території України, захопила частину території, ресурсів та іншого майна України та її громадян, заподіює матеріальну шкоду Україні, матеріальну та моральну шкоду громадянам України, порушує права громадян України, вчиняє геноцид щодо українського народу.

Безумовно, що російська федерація є зобов`язаною відшкодувати Україні та її громадянами завдану моральну та матеріальну шкоду.

Разом із тим беззаперечним є висновок, що шкода має бути відшкодована тому суб`єкту, якому вона завдана (окремим фізичним чи юридичним особам, державі чи територіальній громаді).

Зокрема громадянам України підлягає відшкодуванню шкода завдана смертю їх близьких, ушкодженням їх здоров`я, пошкодження чи втратою житла, тварин чи іншого майна, втратою роботи та іншим.

Проте не можливо відшкодувати шкоду позивачу, завдану захопленням територій та ресурсів держави України. Так будь-який громадянин України не може претендувати на надання йому у власність чи користування певної частини корисних копалин, підприємства чи іншого активу, які знаходиться у державній власності.

Право на відшкодування шкоди у таких випадках належить безпосередньо державі Україна.

В свою чергу подаючи позов позивач не вказує ані на втрату близьких, здоров`я, майна чи інших активів. Не вказує про понесення фізичного болю та страждань, душевних страждань, приниження його честі та гідності, а також ділової репутації.

Відтак, поданий позов є безпідставним та не може бути задоволеним.

Інші доводи позивача не впливають на вирішення спору, тому їх аналіз суд не здійснює (пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10.02.2010), постанови КЦС ВС від 07.10.2020 у справі №465/3586/17, від 08.10.2020 у справі №712/22134/12, від 05.10.2020 у справі №347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18).

При ухваленні даного рішення судом враховано, що висновок викладений у постанові ВС/КЦС від 20.06.2024 прийнятій за результатами розгляду справи №216/5657/22 стосується перегляду судових рішень в межах касаційної скарги позивача щодо невірно визначеного судами розміру шкоди, а не щодо наявності права у позивача на таке відшкодування.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, третя особа Політична партія «Гарант» про стягнення майнової та моральної шкоди завданої агресією проти України - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя В.В. Куцевол

05 серпня 2024 року