Рішення

від 02.10.2024 по справі 910/9033/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.10.2024Справа № 910/9033/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІАЛ ТРАНС» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 26-Б, ідентифікаційний код 42136680)

до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570)

про визнання права власності

за участю представників сторін:

від позивача: Сулімов О.П.

від відповідача: Пономарь С.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІАЛ ТРАНС» (далі - позивач) з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач) про визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання укладеного між сторонами договору фінансового лізингу №K3R5FLOWWF2S3-1 від 27.11.2019 позивач, сплативши передбачені договором платежі, отримав від відповідача пакет документів для переоформлення права власності автомобіля TOYOTA RAV-4 HYBRYD, VIN НОМЕР_1 , однак у Регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС України позивачу було відмовлено в перереєстрації транспортного засобу з огляду на наявність відомостей про власника транспортного засобу у Єдиному реєстрі боржників Міністерства юстиції України. Викладене стало підставою для звернення до суду з даним позовом про визнання права власності на придбаний автомобіль.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9033/24, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.09.2024.

06.08.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Протокольною ухвалою від 04.09.2024 підготовче засідання було відкладено на 18.09.2024.

У підготовчому засіданні 18.09.2024 представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІАЛ ТРАНС» право власності на автомобіль марки TOYOTA RAV-4 HYBRYD, VIN НОМЕР_2 , 2019 року випуску.

Судом заслухано думку представника відповідача, який не заперечував щодо поданої заяви, та проголошено протокольну ухвалу про прийняття заяви позивача про уточнення позовних вимог до розгляду.

У підготовчому засіданні 18.09.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/7143/24 та призначення її до судового розгляду по суті на 02.10.2024.

У судовому засіданні 02.10.2024 судом заслухано пояснення представника позивача, який позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі та представника відповідача, який проти вимог заперечував з підстав наведених у відзиві.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 02.10.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

27 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІАЛ ТРАНС» (надалі - Лізингоодержувач/позивач) та Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (Банк/відповідач) було укладено договір фінансового лізингу № K3R5FLOWWF2S3-1 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору Банк здійснює придбання у власність у Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОСАМІТ ЛДТ», місцезнаходження 02121, м. Київ, Харківське шосе, 179, код в ЄДРПОУ 14369855 (надалі - продавець), а потім передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач приймає від Банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договром строки, на умовах фінансового лізингу (надалі - лізинг) майно відповідно до специфікації (надалі - додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору вартість майна становить: 885 040,00 грн, ПДВ 177 008,00 грн, усього до сплати 1 062 048,00 грн.

Строк Лізингу зазначений у п. 11.1 цього договору і складає строк з дати підписання цього Договору і до 26.11.2022 року.

У п. 1.6.1 договору сторонами визначено, що передача майна в лізинг здійснюється на умовах:

Передача майна буде здійснюватися за адресою; Україна, місто Київ, шосе Харківське, будинок 179 (п. 16.1.);

Передача майна можлива після сплати на рахунок відкритий згідно п.1.5., якщо вони передбачені умовами оформлення предметів лізингу згідно чинного законодавства, витрат Банку по оплаті пенсійного збору, відшкодуванню витрат при реєстрації майна, а також витрат при страхуванні предмету лізингу, витрат зі страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на відкритий згідно п.1.5. рахунок, або на рахунок страхової компанії (п.1.6.2.);

Майно повинне бути передане Лізингоодержувачу протягом 10 (десять) календарних днів після внесення авансового платежу, зазначеного в п.1.4. цього Договору, на рахунок відкритий згідно п.1.5. цього Договору. Строк передачі майна може змінюватись в залежності від дотриманням продавцем строку постачання майна за договором купівлі-продажу, укладеного між Банком та Продавцем, про що Банк попередньо повідомляє Лізингоодержувача (п. 1.6.3).

Передача Банком і прийняття Лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно Акту прийому-передачі майна (Додаток № 4), що є невід`ємною частиною цього договору, не пізніше 10 календарних днів після внесення авансового платежу, зазначеного в п. 1.4. цього договору

У п. 4.1. договору сторонами погоджено, що протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю Банка.

Протягом усього терміну дії цього договору Лізингоодержувачу забороняється без згоди Банка передавати майно у сублізинг, оренду, у позику, або будь-яким іншим способом третій стороні, передавати в заставу або відчужувати у будь-який спосіб (п. 4.2. договору).

Умови переходу права власності на майно: Майно переходить у власність Лізингоодержувача за умови сплати Банку всієї суми лізингових платежів у строк, передбачений Додатком № 2, а також всіх інших платежів за цим Договором, за умови відсутності простроченої заборгованості за всіма іншими укладеними з банком договорами (п. 4.3. договору).

У випадку переходу права власності на майно до Лізингоодержувача, здійснюється оформлення всіх необхідних відповідно до чинного законодавства України документів. Оформлення зазначених у цьому пункті документів здійснюється за рахунок Лізингоодержувача (п. 4.4. договору).

Так, відповідно до п. 6.2.1. договору Банк зобов`язався придбати у зазначеного Лізингоодержувачем в заявці Продавця у власність майно, передати його в платне користування Лізингоодержувачу на умовах цього договору відповідно до Додатку № 1, в обумовлені цим договором строки а також після сплати всієї суми лізингових платежів, відповідно до Додатку № 2 та інших платежів, що передбачені цим договором, передати майно у власність Лізингоодержувача.

Як вбачається із матеріалів справи, до договору сторонами була укладена Специфікація у вигляді Додатка № 1, де зазначені характеристики майна, а саме: автомобіль марки автомобіль марки TOYOTA RAV-4 HYBRYD, VIN НОМЕР_2 , 2019 року випуску.

Додатком № 2 до Договору сторони погодили графік платежів.

За доводами позивача, останнім належним чином виконано зобов`язання за договром лізингу та сплачено на користь Банку визначені договором платежі, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу від 11.03.2024 та платіжними інструкціями.

В подальшому, як вказує позивача, Листом від 13.03.2024 за № 20.1.0.0.0/7-240311/26969 відповідач надав пакет документів щодо переоформлення автомобіля, серед яких: заява про перереєстрацію транспортного засобу, Наказ № K3R5FLOWWF2S3-1 від 11.03.2024 року «Про перереєстрацію транспортного засобу TOYOTA RAV-4 2.5 HYBRYD VIN НОМЕР_2 », Довіреність № K3R5FLOWWF2S3-1 від 11.03.2024 року, Довіреність від 11.03.2024 року на директора Товариства, Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу від 11.03.2024 року, Довіреність від 31.08.2021, Акт приймання-передачі транспортного засобу від 11.03.2024 року, Довідка про перебування транспортного засобу на військовому обліку від 14.03.2024 року за № 48/466, Довідка про перебування транспортного засобу на військовому обліку від 02.04.2024 року за № 462.

В свою чергу, позивач з отриманим пакетом документів звернувся до ТСЦ №8041 РСЦ ГСЦ МВС в місті Києві по вулиця Перемоги, 20, для проведення перереєстрації транспортного засобу на позивача, однак Товариство отримало відмову в проведенні такої дії, з тих підстав що згідно Єдиного реєстру боржників Міністерства юстиції України, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570) значиться боржником у понад 200 виконавчих провадженнях. А відтак, за наявності відомостей про власника транспортного засобу в Єдиному реєстрі боржників, перереєстрація такого автомобіля не здійснюється відповідно до Порядку № 1388, дотримання вимог якого є обов`язковим під час здійснення державної реєстрації (перереєстрації) транспортних засобів.

Таким чином, як вказує позивача, йому було відмовлено в постановці на облік автомобіля з причин, які від нього не залежали.

Також позивач звертає увагу суду на ту обставину, що автомобіль TOYOTA RAV-4 HYBRYD, VIN НОМЕР_2 , 2019 року випуску - не є предметом судових справ відповідача, за наслідком яких щодо Банку були внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру боржників.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направляв на адресу відповідача вимогу про усунення перешкод в реєстрації транспортного засобу від 17.06.2024, в якій просив вжити всіх необхідних заходів, спрямованих на набуття позивачем у власність транспортного засобу.

На вказану вимогу позивача, відповідачем надано відповідь (лист № 20.1.0.0.0/7-240617/57248 від 26.06.2024), зі змісту якого вбачається, що Банк має тимчасові складнощі із переоформленням авто у зв`язку із знаходженням Банку в Реєстрі боржників. Банк приносить свої вибачення за тимчасові незручності та запевняє, що докладає всіх зусиль для щонайскорішого вирішення питання, зокрема Банк надсилав листи до Кабінету Міністрів України та ГСЦ МВС з порушеною проблемою.

Також Банк зазначив, що банківською спільнотою було запропоновано доповнити проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо цифровізації виконавчого провадження №9363 від 07.06.2023р., яким пропонується внести зміни до ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» в частині виключень при проведенні реєстраційних дій з транспортними засобами, положенням, яке б надавало змогу проводити перереєстрацію транспортних засобів після виконання договору фінансового лізингу у випадку знаходження власника такого транспортного засобу в Єдиному реєстрі боржників. Також Банк повідомив, що Клієнт надалі має можливість вільно користуватися набутим за договором фінансового лізингу транспортним засобом.

Відтак, як вказує позивача, неможливість зареєструвати автомобіль за собою порушує його право власності, оскільки останній не може в повній мірі розпоряджатись автомобілем (продати такий автомобіль, передати в оренду чи розпорядитись ним іншим способом), оскільки реєстраційне посвідчення на вказаний автомобіль зареєстроване на відповідача та в такому посвідченні зазначено, що власником автомобіля є саме Банк.

Оскільки, Банк не усунув вказане порушення прав позивача та не вчинив дії, спрямовані на усунення перешкод у реєстрації автомобіля за товариством, останній звернувся до суду з даним позовом, оскільки вважає, що на автомобіль, за який ним сплачено кошти, може бути звернено стягнення, а тому позивач вважає, що його право власності підлягає захисту.

Відповідач заперечив проти задоволення позову, вказуючи на те, що Банк не порушував права та законні інтереси позивача, виконав умови договорів, укладених з позивачем. Також відповідач зазначив, що не оспорює право власності позивача на предмет лізингу та є неналежним відповідачем у даному спору.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частина 2 статті 4 ГПК України передбачає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір фінансового лізингу - це договір, за яким надаються послуги з фінансового лізингу.

Отже, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов`язання за договором і сплатив на користь відповідача передбачені договором платежі.

Також матеріалами справи підтверджується факт укладення сторонами Акта приймання-передачі транспортного засобу від 11.03.2024 № K3R5FLOWWF2S3-1, яким сторони зафіксували факт передачі позивачу автомобіля та свідоцтва про реєстрацію (технічний паспорт) НОМЕР_3 , видане 8043.

Відповідно до Наказу № K3R5FLOWWF2S3-1 від 11.03.2024, складеного Банком, відповідач вирішив провести перереєстрацію транспортного засобу та доручити перереєстрацію транспортного засобу в сервісному центрі МВС директору ТОВ «ЛІАЛ ТРАНС».

На підставі вказаного наказу на ім`я директора позивача була видана відповідна довіреність від 11.03.2024, якою директор позивача був уповноважений на зняття автомобіля з обліку та постановку на облік на ім`я позивача.

Відповідачем також була видана Заява, адресована до центру МВС, якою Банк просив провести перереєстрацію належного йому транспортного засобу.

Разом з тим, як встановлено вище, наявність пакету документів, переданого відповідачем, не призвела до зняття автомобіля з реєстраційного обліку, здійсненого за відповідача та проведення такої реєстрації за позивачем.

А відтак, позивач не може вважатись власником автомобіля в розумінні вимог Закону України "Про дорожній рух" та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх тинів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспорт них засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 (далі - Порядок).

Відповідно до частини одинадцятої статті 34 Закону України "Про дорожній рух" власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митною оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. У разі наявності обтяжень реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів здійснюється за наявності згоди обтяжувача (обтяжувачів), справжність підпису (підписів) якого (яких) засвідчено нотаріусом.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до першого-четвертого абзаців пункту 8 Порядку державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України "Про дорожній рух"). Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку: договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

Згідно зі ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що автомобіль був переданий позивачу, втім означена передача не призвела до реєстрації автомобіля за позивачем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 викладено висновок про те, що положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

Слід зазначити, що транспортний засіб переданий позивачу, однак позивач був позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію такого транспортного засобу за собою, а також розпорядитись автомобілем, оскільки за даними реєстрів МВС власником вказаного автомобіля є відповідач.

Враховуючи викладене, є підстави вважати, що право власності позивача фактично не визнається.

Відповідно до абзацу дев`ятого пункту 15 Порядку у разі надходження до сервісного центру МВС звернення щодо транспортного засобу, відомості про власника якого містяться в Єдиному реєстрі боржників, перереєстрація транспортного засобу не здійснюється, крім випадків, коли:

перереєстрація транспортного засобу не пов`язана з його відчуженням;

транспортний засіб придбано на електронному аукціоні в порядку, установленому статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження";

транспортний засіб отримано в рахунок погашення боргу в порядку, установленому статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження";

транспортний засіб придбано в порядку, установленому статтею 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень";

транспортний засіб безоплатно отримано відповідно до пункту 14 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 985.

Отже, центр МВС діяв відповідно до приписів пункту 15 Порядку, а тому доводи відповідача в частині порушення прав позивача саме діями центру МВС є безпідставними, оскільки саме перебування Банку в Реєстрі боржників стало підставою для відмови в реєстрації права власності на автомобіль за позивачем.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання йото права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

У відповідності до ч. 5 ст. 34 Закону України "Про дорожній рух" у разі звернення особи, яка внесена до Єдиного реєстру боржників, для здійснення перереєстрації, зняття з обліку транспортного засобу з метою його відчуження територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України зобов`язані відмовити у вчиненні реєстраційної дії, про що не пізніше наступного робочого дня повідомити зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про такий транспортний засіб.

Згідно з п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

За умовами частин 1, 5, 7 ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження" єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з мстою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.

Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Позивачем долучено до матеріалів позовної заяви Інформацію з Єдиного реєстру боржників, відповідно до якої станом на 15.07.2024 щодо ПАТ КБ «ПриватБанк» в реєстрі боржників міститься 277 записів по виконавчим провадженням, де Банк виступає боржником.

Матеріалами справи також підтверджується та обставина, що позивач звертався до відповідача з вимогою усунути порушення, однак Банк не вчинив дії, спрямовані на усунення перешкод у реєстрації автомобіля за позивачем.

Крім іншого, суд відзначає, що позивачем вказано, що він не виключає можливості того, що на автомобіль, за який ним сплачено кошти, може бути звернено стягнення, а тому позивач вважає, що його право власності підлягає захисту.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи наведені вище обставини та факти, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що ж до доводів відповідача, слід зазначити, що саме наявність інформації про відповідача у реєстрі боржників стала підставою для відмови у реєстрації автомобіля за позивачем, що має наслідком порушення прав товариства як власника майна.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст.126 цього Кодексу).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Як встановлено судом, правова допомога надавалася позивачу на підставі договору про надання правничої допомоги б/н від 18.10.2022 (далі - договір про надання правової допомоги), укладеним між адвокатським бюро «Олега Сулімова» (надалі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІАЛ ТРАНС» (надалі - замовник).

Згідно з п. 1.1. даного договору виконавець бере на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення (сплатити Гонорар) у порядку та строки обумовлені сторонами.

Відповідно до п. 2.1. цей договір набирає законної сили з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов`язань.

Додатковою угодою № 1 від 11.07.2024 до договору про надання правової допомоги (надалі - додаткова угода № 1) сторони узгодили, що вартість послуг виконавця за надання професійної правничої допомоги пов`язаної з підготовкою та поданням позовної заяви до Господарського суду міста Києва до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання права власності на автомобіль марки TOYOTA RAV-4 HYBRYD, VIN НОМЕР_2 , 2019 року випуску, буде складати 8 000,00 грн.

У п. 1.2. додаткової угоди № 1 визначено, що професійна правнича допомога складається з наступного: аналіз первинної документації та надання правової консультації щодо перспективи подання позовної заяви - 500 грн; підготовка позовної заяви - 8 000,00 грн, виготовлення копій та додатків до позовної заяви - 1 000,00 грн, відправлення позовної заяви з додатками відповідачу та на адресу суду - 500 грн.

У п. 3 додаткової угоди № 1 сторони узгодили, шо орієнтовна вартість послуг виконавця за надання професійної правничої допомоги пов`язаної з судовим розглядом вказаної позовної заяви у Господарському суді міста Києва складає 15 000,00 грн.

11.07.2024 сторонами підписано акт здачі-приймання надання послуг відповідно до якого виконавцем було надано послуги на загальну суму 10 000,00 грн, які були оплачені ТОВ «ЛІАЛ ТРАНС», що підтверджується платіжною інструкцією № 3326 від 11.07.2024.

Судом встановлено, що Сулімов Олег Петрович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №4229 від 01.02.2012 та інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України.

Суд враховує, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача а отже є визначеним (Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 та від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18).

Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом враховано, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу в заявленому відповідачем розмірі.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати позивача на професійну правничу допомогу є обґрунтованими, пов`язаними з розглядом даної справи та співмірними з її складністю, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом останніх та ціною позову, відповідають критеріям реальності і розумності.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про покладення на відповідача обов`язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІАЛ ТРАНС» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 26-Б, ідентифікаційний код 42136680) право власності на автомобіль марки TOYOTA RAV-4 HYBRYD, VIN НОМЕР_2 , 2019 року випуску.

3. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІАЛ ТРАНС» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 26-Б, ідентифікаційний код 42136680) витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 930 грн 72 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07.10.2024

Суддя Л.Г. Пукшин