Рішення

від 02.10.2024 по справі 916/2091/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2091/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДК ТРЕЙД 2020» (65031, Одеська обл., м. Одеса, вул. Хімічна, буд. 1/27, офіс 206; код ЄДРПОУ 43505142)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕР-СЕРВІС» (65025, Одеська обл., м. Одеса, вул. 21 Км Старокиївської Дороги, приміщення 424; код ЄДРПОУ 34379917)

про стягнення 166 999,46 грн;

представники сторін:

від позивача Кострич М.П.,

від відповідача Студницький Р.А.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДК ТРЕЙД 2020», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕР-СЕРВІС» про стягнення 166 999,46 грн, з яких: 162 514,76 грн основного боргу; 4 058,43 грн пені; 426,27 грн 3% річних.

Ухвалою від 14.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2091/24, яку постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 05.06.2024, запропоновано сторонам подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки для їх подачі до суду.

05.06.2024 до суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з відрядженням.

05.06.2024 суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача та відклав судове засідання на 10.07.2024.

10.07.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

10.07.2024 за клопотанням представника позивача оголошено перерву у судовому засіданні до 29.07.2024.

18.07.2024 від представника позивача до суду надійшло клопотання про витребування у Головного управління ДПС в Одеській області наступної інформації: чи формувався ТОВ «Лідер-сервіс» (код ЄДРПОУ 34379917, податковий номер 343799115545), як покупцем, податковий кредит з податку на додану вартість, за фактом поставки товару по податковій накладній № 2616 від 10.12.2023 р., яка була подана до реєстрації ТОВ «ДК Трейд 2020» (код ЄДРПОУ: 43505142, податковий номер 435051415528).

Того ж дня представником позивача подано до суду клопотання, в якому він просив долучити до матеріалів справи документи, які з технічних причин не було завантажено при подачі позовної заяви через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», а саме: видаткові накладні № 2077 від 31.10.2023, № 2174 від 10.11.2023, № 2261 від 20.11.2023, № 2361 від 30.11.2023, № 2466 від 10.12.2023, а також платіжну інструкцію № 1907 від 29.12.2023.

29.07.2024 від представника відповідача через електронну пошту суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 29.07.2024 суд залучив до матеріалів справи надані представником позивача докази.

У задоволенні клопотання представника позивача про витребування у Головного управління ДПС в Одеській області інформації суд відмовив з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Частинами 1, 2 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з статтею 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Так, суд зазначає, що інформація не є доказом у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України і, відповідно, не може бути витребувана в порядку ст. 81 ГПК України.

За таких обставин, зважаючи на те, що зазначена у клопотанні інформація не є доказом у розумінні ст.ст. 73, 91 ГПК України суд протокольною ухвалою від 29.07.2024 відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, заявленого в порядку ч. 1 ст. 81 ГПК України.

29.07.2024 відкладено судове засідання на 21.08.2024.

12.08.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача, в якому він просив витребувати у Головного управління ДПС в Одеській області належним чином засвідчені копії наступних документів: Податкової декларації з податку на додану вартість з Додатком 1 до неї, поданої ТОВ «Лідер-сервіс» (код ЄДРПОУ 34379917, податковий номер 343799115545) в якій відображено податковий кредит за податковою накладною № 2616 від 10.12.2023 р., зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних ТОВ «ДК Трейд 2020» (код ЄДРПОУ: 43505142, податковий номер 435051415528) та уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок з додатками (у разі, якщо такий розрахунок подавався відповідачем). Водночас просив поновити строк на подачу відповідного клопотання.

21.08.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 21.08.2024 суд поновив позивачу строк на подачу клопотання про витребування доказів, задовольнив вказане клопотання та витребував у Головного управління ДПС в Одеській області належним чином засвідчені копії наступних документів: Податкової декларації з податку на додану вартість з Додатком 1 до неї, поданої ТОВ «Лідер-сервіс» (код ЄДРПОУ 34379917, податковий номер 343799115545) в якій відображено податковий кредит за податковою накладною № 2616 від 10.12.2023 р., зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних ТОВ «ДК Трейд 2020» (код ЄДРПОУ: 43505142, податковий номер 435051415528) та уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок з додатками (у разі, якщо такий розрахунок подавався відповідачем).

Цією ж ухвалою судове засідання відкладено на 02.10.2024.

17.09.2024 до суду надійшла заява представника позивача про розподіл судових витрат, в якій він просив стягнути з відповідача на користь позивача 27 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

30.09.2024 від Головного управління ДПС в Одеській області до суду надійшли докази, витребувані відповідно до ухвали від 21.08.2024.

У судовому засіданні, яке відбулось 02.10.2024, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача не заперечував щодо наявності спірної заборгованості перед позивачем. Водночас просив зменшити заявлені до стягнення позивачем витрати на правничу допомогу до 8 000,00 грн.

02.10.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

16.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДК ТРЕЙД 2020» як Постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕР-СЕРВІС» як Покупцем укладено Договір постачання нафтопродуктів № 260/1-В (далі Договір), згідно з п. 1.1. якого Постачальник приймає на себе зобов`язання передати Покупцю у власність товар, а Покупець зобов`язується оплатити та прийняти вказаний Товар.

Договір набуває сили з моменту його підписання і діє до 15.02.2024 включно, а в частині розрахунків до їх повного виконання Сторонами. У разі, якщо Покупець за 14 календарних днів до закінчення терміну дії Договору надішле письмове повідомлення Продавцю про бажання продовження терміну його дії, Договів (строк його дії) вважається пролонгованим ще на 1 календарний рік (п. 10.9. Договору).

Асортимент, ціна, загальна вартість, кількість та одиниця виміру товару погоджується сторонами у рахунку на оплату та видаткових накладних (п. 1.2. Договору).

Згідно з п. п. 2.1., 2.2. Договору ціна за одиницю товару встановлюється за погодженням Сторін в рахунку на оплату та видатковій накладній. Загальна сума Договору визначається як сума всіх видаткових накладних, підписаних сторонами протягом строку дії Договору.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що оплата товару Покупцем здійснюється в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника протягом 3-х банківських днів з дня отримання Товару на підставі оформленої видаткової накладної.

Відповідно до п. 6.1 Договору, Покупець зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати кошти за поставлені товари.

Постачальник, у свою чергу, має право своєчасно та у повному обсязі отримувати плату за поставлені товари (п. 6.4. Договору).

Пунктом 7.3 Договору визначено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов`язання за кожен день прострочення.

Позивач зазначає, що протягом строку дії Договору він належним чином виконував свої обов`язки щодо своєчасної поставки нафтопродуктів Покупцю, який свої обов`язки з оплати отриманого товару виконує недобросовісно, протерміновуючи здійснення оплати. Остання партія товару, як зазначає позивач, була поставлена ТОВ «ЛІДЕР-СЕРВІС» ще 10.12.2023 та з огляду на наявну у відповідача заборгованість за отриманий, але не оплачений товар, після зазначеної дати товар більше не поставлявся. Стверджує, що загалом, за весь час співпраці по вказаному Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4 116 684, 87 грн, натомість сплачено було 3 954 170, 11 грн. Також вказує, що протягом грудня 2023 року-лютого 2024 року відповідач частково погасив наявну за Договором заборгованість, однак грошові кошти у розмірі 162 514,76 грн досі не сплачені.

На підтвердження поставки товарів позивач надав до матеріалів справи видаткові накладні (Т. 1, а.с. 59-83, 187-190, 192), відомості про відпуск нафтопродуктів (Т. 1, а.с. 29-58), податкову та акцизну накладні (Т. 1, а.с. 132-138), а на підтвердження часткової оплати поставлених товарів відповідачем платіжні доручення (Т. 1, а.с. 91- 131, 191) та картку рахунка (Т. 1, а.с. 84-90).

28.03.2024 позивач надіслав відповідачу претензію, в якій просив виконати належним чином умови Договору та протягом 2-х робочих днів з дня отримання претензії погасити наявну заборгованість у загальному розмірі 162 514,76 грн.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог у даній справі, господарський суд виходить з наступного.

У статті 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом, між сторонами у даній справі виникли правовідносини, притаманні для договорів купівлі-продажу та поставки.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями частини ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як за договором купівлі-продажу, так і за договором поставки, обов`язок покупця полягає у оплаті та прийнятті товару, а кореспондуючий обов`язок продавця (постачальника) у передачі товару.

Статтею 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України).

За ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 ГК України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95, в редакції, чинній станом на дату спірних поставок товару (далі по тексту - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату спірних поставок товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

У матеріалах справи наявні підписані сторонами видаткові накладні, які містять печатки сторін та свідчать про поставку позивачем на користь позивача товару на загальну суму 3 860 646,47 грн.

Видаткова накладна № 2466 від 10.12.2023 на суму 256 038,40 грн, за якою, як зазначає позивач, відповідач має непогашену заборгованість у розмірі 162 514,76 грн, підписана лише з боку позивача.

Господарський суд враховує, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки викладені у Постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Позивач покликається на те, що всі надані до суду видаткові накладні підписані та завірені печатками обох сторін, окрім останньої видаткової накладної № 2466 від 10.12.2023 на суму 256 038,40 грн. Залишок заборгованості відповідача перед позивачем становить 162 514, 76 грн та фактично є наслідком несплати саме цієї останньої видаткової накладної.

При цьому позивач звертає увагу, що вказана накладна не була підписана відповідачем, хоча позивачем було зареєстровано податкову накладну, а відповідачем було сформовано податковий кредит по вказаній господарській операції.

Так, для підтвердження того, що відповідачем було сформовано податковий кредит за податковою накладною № 2616 від 10.12.2023, позивач звернувся до суду з клопотанням, в якому просив витребувати у Головного управління ДПС в Одеській області копію декларації з податку на додану вартість, подану відповідачем до ГУ ДПС в Одеській області (за місцем обліку згідно Порядку) з Додатком 1 (оскільки у ньому зазначається інформація у розрізі контрагентів) та уточнюючими розрахунками до декларації (у випадку, якщо там були помилки самостійно виявлені відповідачем і виправлені).

Ухвалою від 21.08.2024 вказане клопотання було задоволено.

30.09.2024 від Головного управління ДПС в Одеській області надійшли докази, витребувані ухвалою від 21.08.2024.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд неодноразово зазначав, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.

Як зазначалось, згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарчих операцій.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).

Сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Такий правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19.

Проаналізувавши податкову звітність відповідача, яка надійшла від ГУ ДПС в Одеській області (Т. 2, а.с. 13-19), суд встановив, що відповідач зареєстрував податкову накладну на придбання товарів від позивача та сформував, як покупець, податковий кредит за фактом поставки товару на суму 256 038,40 грн, що вбачається з Розд. ІІ «Податковий кредит» Додатку 1 до податкової декларації з податку на додану вартість. При цьому таблиця 2.2. «Відомості про коригування податкового кредиту згідно зі ст. 192 розділу V Кодексу» не містить даних щодо коригування відповідачем сум податкового кредиту.

Водночас суд враховує, що представник відповідача у судовому засіданні наявність спірного боргу у розмірі 162 514,76 грн не заперечував.

Таким чином, дослідивши у сукупності подані позивачем докази, а саме Договір постачання нафтопродуктів № 260/1-В від 16.02.2023, видаткові накладні (Т. 1, а.с. 59-83, 187-190, 192), податкову та акцизну накладні (Т. 1, а.с. 132-138), відомості про відпуск нафтопродуктів (Т. 1, а.с. 29-58), податкову декларацію з податку на додану вартість, подану відповідачем до ГУ ДПС в Одеській області за звітний період квітня 2024 р., з додатком 1 до податкової декларації (Т. 2, а.с. 13-19), платіжні доручення (Т. 1, а.с. 91- 131, 191) та картку рахунка (Т. 1, а.с. 84-90), з урахуванням пояснень представників сторін, суд встановив, що позивач на виконання Договору з лютого 2023 р. по грудень 2023 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 4 116 684,87 грн, в той час як відповідач сплатив лише 3 954 170,11 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 162 514,76 грн основного боргу підлягають задоволенню.

За порушення відповідачем строків виконання грошових зобов`язань за Договором позивач в порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував та заявив до стягнення у даній справі 426,27 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Перевіривши запропонований позивачем розрахунок 3 % річних, суд встановив його правильність та обґрунтованість, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

При цьому суд звертає увагу, що відсотки річних не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем також заявлено до стягнення 4 058,43 грн пені. Так, відповідно до п. 7.3 Договору визначено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов`язання за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Приписами частини 2 статті 343 Господарського кодексу України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

В статті 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає його правильним, обґрунтованим, здійсненим відповідно до умов Договору та положень Закону, а тому вимоги позивача про стягнення пені суд також вважає такими, що підлягають задоволенню.

Згідно положень ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

Слід також зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн покладаються на відповідача.

17.09.2024 представник позивача подав до суду заяву про розподіл судових витрат, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача 27 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 8 000,00 грн (клопотання від 10.07.2024).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч. ч. 3 - 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Положення ч. 1 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачають, що видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04).

До заяви про розподіл судових витрат представником позивача було додано Договір про надання правничої допомоги № 61/23 від 18.10.2023, Додаткову угоду № 2 від 23.04.2024 до Договору про надання правничої допомоги № 61/23 від 18.10.2023, Акт виконання робіт № 01/09 від 16.09.2024, платіжну інструкцію № 1560 від 24.04.2024.

В процесі дослідження наданих позивачем доказів судом встановлено, що 18.10.2023 між адвокатом Кострич М.П. та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДК ТРЕЙД 2020» укладено Договір про надання правничої допомоги № 61/23, згідно з п. 1.1. якого адвокат зобов`язується надавати правничу допомогу, а клієнт зобов`язується прийняти надану правничу допомогу. Вид, зміст та обсяг правничої допомоги за конкретними дорученнями клієнта конкретизується сторонами у додаткових угодах до договору.

Пунктом 5.1 вказаного договору передбачено, що оплата правової допомоги визначається сторонами за домовленістю відповідно до чинного законодавства України. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати тощо сторони фіксують в додаткових угодах.

Додатковою угодою № 2 від 23 квітня 2024 року до Договору про надання правничої допомоги № 61/23 від 18 жовтня 2023 року визначено, що Адвокат надає Клієнту послуги з представництва інтересів Клієнта у Господарському суді Одеської області у справі за позовом Клієнта до ТОВ «ЛІДЕР-СЕРВІС» про стягнення заборгованості за Договором постачання нафтопродуктів № 260/1-В від 16 лютого 2023 р.

Згідно п. 3 вказаної додаткової угоди вартість правничої допомоги становить 27 500 грн, які сплачуються на розрахунковий рахунок адвоката.

Вартість правничої допомоги була сплачена клієнтом в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 1560 від 24.04.2024.

У подальшому між клієнтом та адвокатом було підписано Акт виконаних робіт від 16 вересня 2024 р., з якого вбачається, що допомога була надана у повному обсягу, жодних претензій клієнт до адвоката не має.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У Постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала висновок щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу, зокрема, зазначивши, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Враховуючи викладене, вирішуючи у даній справі питання про стягнення судових витрат за надання правової допомоги, з урахуванням критеріїв розумності і реальності таких витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, співмірності зі складністю справи, ціною позову та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), зважаючи на конкретні обставини справи, з урахуванням наданих стороною позивача доказів на підтвердження таких витрат, приймаючи до уваги заперечення відповідача, суд дійшов висновку про зменшення розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу до 18 000,00 грн, у зв`язку з чим заява представника позивача підлягає частковому задоволенню на відповідну суму, що, на переконання суду, відповідає критеріям, визначеним ч.ч. 5-7 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДК ТРЕЙД 2020» (65031, Одеська обл., м. Одеса, вул. Хімічна, буд. 1/27, офіс 206; код ЄДРПОУ 43505142) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕР-СЕРВІС» (65025, Одеська обл., м. Одеса, вул. 21 Км Старокиївської Дороги, приміщення 424; код ЄДРПОУ 34379917) про стягнення 166 999,46 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕР-СЕРВІС» (65025, Одеська обл., м. Одеса, вул. 21 Км Старокиївської Дороги, приміщення 424; код ЄДРПОУ 34379917) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДК ТРЕЙД 2020» (65031, Одеська обл., м. Одеса, вул. Хімічна, буд. 1/27, офіс 206; код ЄДРПОУ 43505142) 162 514,76 грн основного боргу, 4 058,43 грн пені, 426,27 грн 3% річних, 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору, 18 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 02 жовтня 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 07 жовтня 2024 р.

Суддя Р.В. Волков