Рішення

від 07.10.2024 по справі 918/951/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/951/23

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у матеріалах справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Галицька Спілка" (79068, м. Львів, вул. Гетьмана Мазепи, буд. 4/125, код ЄДРПОУ 38977474)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс Груп" (33023, м. Рівне, вул. Клима Савури, буд.14-А, код ЄДРПОУ 40445002)

про стягнення в сумі 2 204 182 грн. 70 коп.

Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Галицька Спілка" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат

В судовому засіданні приймали участь:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Галицька Спілка" звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом (з врахуванням Заяви про збільшення позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс Груп" про стягнення інфляційних втрат у сумі 2018512 грн. 64 коп. та 3% річних у сумі 392023 грн. 89 коп..

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.08.2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Галицька Спілка" задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс Груп" (33023, м. Рівне, вул. Клима Савури, буд.14-А, код ЄДРПОУ 40445002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Галицька Спілка" (79068, м. Львів, вул. Гетьмана Мазепи, буд. 4/125, код ЄДРПОУ 38977474) інфляційні втрати у сумі 2018512 грн. 64 коп., 3% річних у сумі 392023 грн. 89 коп. та 36158 грн. 05 коп. судового збору.

29.08.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Галицька Спілка" подано Заяву, в якій просить ухвалити додаткове рішення та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Галицька Спілка" 245800,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. До Заяви представником позивача додано: Договір №01/05/2022 про надання юридичних, правових, адвокатських послуг від 01.05.2022 року; Додаткову угоду №2 від 01.09.2023 року до Договору №01/05/2022 про надання юридичних, правових, адвокатських послуг від 01.05.2022 року; Акт приймання-передачі адвокатської допомоги від 27.08.2024 року; платіжні інструкції №14 від 20.09.2023 на суму 20 000,00 грн.; №18 від 22.12.2023 на суму 112200,00 грн.; №20 від 22.12.2023 на суму 40000,00 грн.; №2 від 13.02.2024 на суму 40000,00 грн.; №10 від 23.05.2024 на суму 33600,00 грн..

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02.09.2024 року розгляд Заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Галицька Спілка" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат призначено у судовому засіданні на "17" вересня 2024 року.

В судове засідання 17.04.2024 року не з`явились представники позивача та відповідача, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується Довідкою про доставку документа в Електронний суд.

При цьому Відповідач подав клопотання про відкладення розгляду Заяви позивача на іншу дату з метою надання можливості відповідачу ознайомитися з матеріалами даного клопотання.

За змістом статті 244 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Таким чином, суд ухвалює додаткове рішення за участю учасників справи лише за необхідності, критерії якої визначаються судом самостійно. При цьому неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

З огляду на вищевказане клопотання відповідача про відкладення розгляду Заяви позивача задоволенню не підлягає.

Також суд зазначає, що письмових пояснень щодо Заяви позивача відповідач суду не надав.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що Заява про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

Згідно зі ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Беручи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Подібна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №908/3182/20, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Галицька Спілка", як Замовником та Адвокатським об`єднанням "Адвокатська Компанія "УкрЗахідЮрсервіс", як Виконавцем укладено Договір про надання юридичних, правових, адвокатських послуг від 08.05.2022р. №01/05/2022 (далі по тексту Договір).

Відповідно до умов Договору Виконавець бере на себе зобов`язання по наданню Замовнику на довгостроковій основі комплексу адвокатської допомоги консультаційно- правового характеру у відповідності з умовами цього договору та наступними додатковими письмовими угодами, а Замовник зобов`язується здійснювати оплату таких послуг (п.1.1 Договору).

До складу комплексу послуг консультаційно-правового характеру включаються наступне:

1) наданняадвокатськоїдопомогитапредставництвоінтересів замовника в державних органах, органах місцевого самоврядування, судових органах на всіх стадіях судового розгляду справи, що стосуються його прав та законних інтересів;

2) надання правової інформації, консультацій (усні та письмові) і роз`яснень з правових питань;

3) складання заяв, скарг, договорів та інших документів правового характеру;

4) надання адвокатської допомогита представництвоінтересів Замовника в судових органах на всіх стадіях судового розгляду справи, в органах прокуратури, в органах Державної виконавчої служби та інших органах державної влади та управління;

а) підготовка та подання заяв, запитів, клопотань, пояснень, претензій, відповідей на претензії, позовних заяв, заперечень на позовні заяви та інших документів;

б) виконання повноважень представника Замовника під час досудового врегулювання спору, безпосередньо при розгляді справ в суді.

1.3. Адвокатська допомога щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія "Будальянс Груп" за договором поставки №02/01/19-02 від 02.01.2019 року.

Додатковою Угодою №2 від 01.09.2023 до договору про надання юридичних, правових, адвокатських послуг від 08.05.2022р. №01/05/2022 передбачено, що оплата послуг з представництва інтересів у суді першої інстанції здійснюється щомісячними платежами в сумі 20 000,00 грн. Щомісячні платежі сплачуються Замовником до 25 числа поточного місяця, до дня ухвалення судом першої інстанції рішення у справі (п.2.1. Угоди).

Відповідно до п.2.2. Угоди Замовник бере на себе зобов`язання по оплаті судових витрат (в тому числі але не виключно, судового збору, витрат на проведення судових експертиз, тощо). Сторони домовились, що в любому випадку сума адвокатського гонорару за умовами цього додатку не перевищуватиме 12 відсотків від суми задоволених позовних вимог.

Відповідно ж до п.3.1. Адвокатська допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої адвокатської допомоги, який (які) підписуються сторонами та скріплюються печатками.

На виконання Договору між сторонами складено Акт приймання-передачі наданої адвокатської допомоги відповідно до договору про надання юридичних, правових, адвокатських послуг від 08.05.2022р. №01/05/2022.

У вказаному Акті сторони зазначили про наступне:

- Виконавець виконав, а Замовник прийняв послуги (правову допомогу) відповідно до умов Договору №01/05/2022 та Додаткової угоди №2 від 01.09.2023 за період з 01.09.2024 по 27.08.2024;.

- Сторони погоджують, що Виконавець виконав свої зобов`язання у межах Договору №01/05/2022 та Додаткової угоди №2 від 01.09.2023 за період з 01.09.2024 по 27.08.2024 у повному обсязі;

- Загальна вартість наданих послуг становить 245800,00 (двісті сорок п`ять тисяч вісімсот) грн. У вартість вказаних послуг входить весь об`єм досудової підготовки, складення всіх процесуальних судових документів, судове представництво та участь в судових засіданнях, усні та письмові консультації щодо предмету спору у справі 918/951/23.

За платіжними інструкціями №14 від 20.09.2023 на суму 20 000,00 грн.; №18 від 22.12.2023 на суму 112200,00 грн.; №20 від 22.12.2023 на суму 40000,00 грн.; №2 від 13.02.2024 на суму 40000,00 грн.; №10 від 23.05.2024 на суму 33600,00 грн. позивач сплатив АК "УкрЗахідЮрсервіс" 245 800 гривень.

Повноваження адвоката Авдєєнка Віталія Вікторовича на представлення інтересів ТОВ "ТК "Галицька Спілка" підтверджуються Ордером Серія ВС №1226948 від 06.09.2023, виданий АК "УкрЗахідЮрсервіс" та копією Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Оцінивши вказані докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності суд зазначає наступне.

Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).

У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст.627 ЦК України.

У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

Отже, у даній справі вартість правових послуг, що надаються замовнику встановлена сторонами договору (з урахуванням додаткової угоди від 01.09.2023) у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником відповідача часу, а отже, розмір витрат є визначеним, та становить 20 000,00 грн. щомісячними платежами.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2 частини 2 статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Крім того, частиною 4 статті 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, інші істотні обставини, гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/Wcst Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3583/19.

Стаття 126 Господарського процесуального кодексу України детально врегульовує питання, щодо того, у якій мірі витрати на правничу допомогу, які сторона погодилась заплатити адвокату, стануть судовими витратами, і які підлягають стягненню з іншої сторони судового процесу.

Для забезпечення дотримання приписів статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд здійснює аналіз інформації, вказаній у поданих позивачем доказах та зазначає наступне.

Як вбачається з Акту приймання передачі наданої адвокатської допомоги між 27.08.2024 АО "АК "УкрЗахідЮрсервіс" виконувала свої зобов`язання у межах Договору №01/05/2022 та Додаткової угоди №2 від 01.09.2023 за період з 01.09.2024 по 27.08.2024.

В той же час суд зазначає, що в період з 28.11.2023 по 15.05.2924 року провадження у справі зупинялось на підставі ухвали суду від 28.11.2023 року.

Таким чином суд доходить висновку, що в період з 28.11.2023 по 15.05.2924 року АО "АК "УкрЗахідЮрсервіс" не могло виконувати свої зобов`язання за Договором №01/05/2022 від 01.05.2022 та Додатковою угодою №2 від 01.09.2023 року у зв`язку з зупиненням провадження у справі.

Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу, належать до витрат пов`язаних з розглядом справи.

При зупиненні провадження у справі фактично зупиняється її розгляд судом, і, відповідно, сторони не можуть нести будь-яких судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Отже, з огляду на вищезазначене, суд доходить висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу за період з 28.11.2023 по 15.05.2924 року не є судовими витратами, які пов`язані з розглядом справи, і, відповідно такі витрати не підлягають стягненню з іншої сторони судового процесу.

Додатковою Угодою №2 від 01.09.2023 до договору про надання юридичних, правових, адвокатських послуг від 08.05.2022р. №01/05/2022 передбачено, що оплата послуг з представництва інтересів у суді першої інстанції здійснюється щомісячними платежами в сумі 20 000,00 грн..

Відтак, з розрахунку 30 днів/місяць денна плата за послуги з представництва інтересів у суді першої інстанції складає 666 грн. 67 коп. (20000 : 30).

Таким чином плата за послуги з представництва інтересів у суді першої інстанції за період з 28.11.2023 по 15.05.2924, а саме за 169 днів, складає 112 667 грн. 23 коп..

З огляду на вищенаведене суд повторно констатує, що витрати позивача на професійну правничу допомогу за період з 28.11.2023 по 15.05.2924 року у сумі 112 667 грн. 23 коп. не є судовими витратами, які пов`язані з розглядом справи, і, відповідно такі витрати не підлягають стягненню з іншої сторони судового процесу.

Відповідно до частини шостої статті 129 ГПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

У позовній заяві позивач вказав, що орієнтовні витрати на правову допомогу складають 220 418, 27 грн., в той же час у Заяві просить стягнути з відповідача 245 800,45 грн.. При цьому позивач не довів, що не міг передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Відтак на підставі ч.6 статті 129 ГПК України суд відмовляє позивачу, у відшкодуванні судових витрат в частині перевищення суми судових витрат, заявлених до відшкодування, над сумою, заявленою в попередньому (орієнтовному) розрахунку.

За результатами розгляду справи суд доходить висновку, що обґрунтованими та співмірними є витрати відповідача на професійну правову допомогу у сумі 107751 грн. 04 коп., так як такі витрати були фактичними і неминучими.

Додатково в обгрунтування вищевказаного висновку суд зазначає, що в даному випадку слід розділяти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат". Розділяючи ці поняття, детальніше суд зазначає таке.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Крім того слід відмітити, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, в іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи №910/13071/19.

Разом з тим, при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу судом у даній справі були враховані висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Суд дійшовши висновку про часткове задоволення заяви позивача встановив, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є неспіврозмірними з критеріями розумності і обґрунтованості таких витрат, та скористався, з посиланням на частину п`яту статті 129 ГПК України, правом суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, врахувавши при цьому недоведення доказами їх фактичності, неминучості, необхідності саме в тому розмірі, який позивач та адвокат обумовили.

Разом з тим, суд зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини між відповідачем та адвокатом за укладеним договором про надання юридичних, правових, адвокатських послуг від 01.05.2022 та Додатковою угодою №2 від 01.09.2023, позаяк обов`язок виконання прав і обов`язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв`язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на відповідача не в повній сумі, про яку домовились позивач та АО "АК "УкрЗахідЮрсервіс" (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).

За приписами пункту 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За таких обставин, враховуючи те, що судом позовні вимоги задоволено, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої суми із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), суд зазначає, що заява представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Тож, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, обсягу наданих адвокатом послуг, вірності здійснених розрахунків сум, суд доходить висновку про покладення на відповідача судових витрат понесених ТОВ "Торгова Компанія "Галицька Спілка" на професійну правничу допомогу в сумі 107751 грн. 04 коп..

В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 129, 235-241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Заяву представника ТОВ "Торгова Компанія "Галицька Спілка" про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу судових витрат задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс Груп" (33023, м. Рівне, вул. Клима Савури, буд.14-А, код ЄДРПОУ 40445002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Галицька Спілка" (79068, м. Львів, вул. Гетьмана Мазепи, буд. 4/125, код ЄДРПОУ 38977474) 107751 (сто сім тисяч сімсот п`ятдесят одна) грн. 04 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В решті вимог Заяви відмовити у задоволенні.

4. Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.