Рішення

від 19.09.2024 по справі 925/793/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року м. Черкаси Справа № 925/793/24

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників:

позивача: Волтер О.В. самопредставництво (приймав участь в режимі відеоконференції),

відповідача: Руднічук Д.М. адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенергохім»

до Державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація - Центральна служба Української державної будівельної експертизи» в особі Філії ДП «Укрдержбудекспертиза» у Черкаській області

про розірвання договору,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техенергохім» звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація - Центральна служба Української державної будівельної експертизи» в особі Філії ДП «Укрдержбудекспертиза» у Черкаській області про розірвання договору на виконання експертизи проекту будівництва № 24-0013-20 від 22.01.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що через зміну обставин (пандемія, війна) необхідність у виконанні робіт відпала. Відповідач не надав заперечень на отриману пропозицію про розірвання договору та повернення передоплати, що свідчить про відсутність заперечень по суті пропозиції; не повідомив про результати розгляду отриманої пропозиції. За відсутності заперечень на отриману пропозицію відсутній спір щодо самої пропозиції. Оскільки відповідач не повідомив про результати розгляду пропозиції, позивач звернувся до суду на підставі ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України (ГК України), що відповідає способам, передбаченим ст. 16 Цивільного кодексу України (зміна чи припинення правовідношення), та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.

Нормою матеріального права, якою позивач обґрунтовує вимоги, є стаття 188 ГК України.

Ухвалою від 25 червня 2024 року Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала суду вручена представнику відповідача 02 липня 2024 року, про що свідчить його підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Ухвалою від 01 серпня 2024 року Господарський суд Черкаської області відклав розгляд справи по суті на 12 вересня 2024 року.

Ухвалою від 09 серпня 2024 року Господарський суд Черкаської області забезпечив участь представника позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У зв`язку з внесенням змін у графік судових засідань ухвалою від 09 вересня 2024 року суд повідомив сторін про призначення судового засідання на 15 год. 00 хв. 18 вересня 2024 року.

03 вересня 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач не визнає позов та вважає його незаконним та необґрунтованим.

Надіслану позивачем пропозицію про розірвання договору відповідач не отримував, а тому не міг з об`єктивних причин повідомив другу сторону про результати її розгляду. Фактично відповідач дізнався про наявність даної пропозиції, що була надіслана позивачем на його адресу, з матеріалів справи.

Не повідомлення про результати розгляду отриманої пропозиції фактично не є підставою для розірвання договору та не свідчить про те, що інша сторона договору погоджується з таким розірванням, а лише наділяє позивача правом звернутись до суду з позовом про розірвання договору, за наявності відповідних підстав передбачених договором або законом.

Відповідач не погоджується з розірванням договору оскільки вважає, що правових підстав для цього немає.

Позивач не виконав умови укладеного договору, а саме п. 2.4, згідно з яким замовник (позивач) у строк не більше 5 календарних днів з дня підписання договору зобов`язується відповідно до умов цього договору здійснити на користь виконавця (відповідача) оплату у розмірі 100% від суми договору, що згідно з п. 2.2 договору складає 82 762,80 грн.

Згідно з п. 4.2 договору відлік строку проведення експертизи починається з дати зарахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця відповідно до п. 2.4 договору і при умові надання виконавцю у необхідній кількості матеріалів, вказаних у п.п. 3.1.1 договору. У відповідності до п. 6.4 договору, у разі порушення умов цього договору сторони вирішують спірні питання шляхом проведення переговорів, а у випадку недосягнення згоди, - у господарському суді. Як передбачено п. 9.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками та діє до повного виконання сторонами передбачених договором зобов`язань.

Договір не містить умов про його розірвання за домовленістю сторін, а також умов про розірвання в односторонньому порядку, а отже єдиною підставою для розірвання договору в даному випадку є рішення суду, де на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною суд може розірвати договір.

Позов не містить обґрунтування та фактичних обставин істотного порушення договору зі сторони відповідача, а також підставою для його розірвання позивач не вказує будь-яке істотне порушення.

У відзиві викладено клопотання про визнання строку подачі відзиву таким, що був пропущений з поважних причин, та поновити його. Відповідач зазначає, що 07.08.2024 ознайомився з матеріалами справи, до вказаного часу не отримував позовну заяву з додатками, яка була сформована позивачем в системі Електронного суду, в якому відповідач зареєструвався 02.09.2024, а отже не міг до цього часу підготовити відзив на позовну заяву. В зв`язку з тим, що 24.02.2022 в країні було оголошено військовий стан, та викладеними обставинами, відповідач просить визнати причини пропуску строку поважними.

Згідно з ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Забезпечуючи право на справедливий суд, доступ до правосуддя, враховуючи введення воєнного стану в Україні, дотримуючись принципів рівності та змагальності сторін, суд вважає за необхідне продовжити відповідачу процесуальний строк для подання відзиву.

Відзив приймається судом до розгляду.

У судовому засіданні, що відбулося 18.09.2024, за участю представників сторін, позивач позов просив задовольнити з підстав у ньому викладених, відповідач відмовити у задоволенні позову. Суд видалявся до нарадчої кімнати.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 19.09.2024 за відсутності учасників справи, було підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техенергохім» (замовник) та Державне підприємство «Спеціалізована державна експертна організація - Центральна служба Української державної будівельної експертизи» в особі директора Філії ДП «Укрдержбудекспертиза» у Черкаській області Харченка Валерія Борисовича що діє на підставі довіреності від 24.12.2019 № 14-20 та Положення про Філію уклали договір № 24-0013-20 від 22.01.2020 на виконання експертизи проекту будівництва.

За умовами договору замовник доручає виконавцю провести експертизу проекту будівництва щодо дотримання вимог до міцності, надійності та довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, пожежної безпеки, охорони праці (далі експертиза). Назва проекту будівництва: «Нове будівництво вузла очищення виробничих стічних вод продуктивністю 40 мЗ/год на виробничому майданчику ТОВ «Агро-Рось» (Черкаська область, Смілянський район, с. Балаклея, вул. Філатова, 7) (стадія проектування «проект») (п. 1.1).

Результати робіт надаються замовнику у вигляді письмового звіту за результатами проведеної експертизи відповідно до Постанови КМУ від 11.05.2011 № 560 «Про затвердження Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» та ДСТУ-Н Б А.2.2-10:2012 «Настанова з організації проведення експертизи проектної документації на будівництво» (далі звіт) (п. 1.2).

Вартість проведення Експертизи Виконавцем за цим Договором складає: 68 969,00 грн, крім того ПДВ 13 793, 80 грн, всього до сплати 82 762, 80 грн (п. 2.2).

Вартість Експертизи викладено у Протоколі погодження договірної ціни (додаток 1 до Договору), який підписаний Сторонами та скріплений їх печатками (п. 2.3).

Замовник у строк не більше п`яти календарних днів з дня підписання Договору зобов`язується відповідно до умов цього Договору здійснити на користь Виконавця оплату у розмірі 100 % від суми Договору (п. 2.4).

Замовник зобов`язаний, серед іншого:

3.1.1.До початку виконання робіт подати Виконавцю лист - замовлення та всі необхідні для виконання експертизи матеріали, що передбачені наказом Мінрегіону України від 16.05.2011 № 45 «Про затвердження Порядку розроблення проектної документації на будівництво об`єктів», ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», оформлені відповідно до вимог ДСТУ Б А.2.4-4-2009 «Основні вимоги до проектної та робочої документації» у кількості 3 (трьох) екземплярів проекту будівництва у паперовому вигляді і 1 (одного) екземпляра проекту будівництва в електронному вигляді.

3.1.2.Письмово попередити Виконавця про всі застереження, обмеження та інші чинники, що впливатимуть на належне проведення робіт.

Виконавець зобов`язаний, серед іншого:

3.2.1.В обумовлений Договором строк, якісно та в повному обсязі провести Експертизу.

Проведення Експертизи здійснюється Виконавцем у строк: 90 календарних днів (п. 4.1).

Відлік строку проведення експертизи починається з дати зарахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця відповідно до п. 2.4. Договору і при умові надання Виконавцю у необхідній кількості матеріалів, вказаних у п.п. 3.1.1. Договору (п. 4.2).

Приймання Замовником виконаних робіт за цим Договором оформляється актом приймання-передачі виконаних робіт (далі - Акт) (п. 5.1).

Оформлений Звіт є документом, який підтверджує виконання робіт Виконавцем за цим Договором. Оригінал Звіту надається Замовнику тільки за наявності у Виконавця усіх належних йому оригінальних примірників документів, оформлених за цим Договором (п. 5.5).

У випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність визначену чинним в Україні законодавством (п. 6.1).

У разі порушення строків виконання своїх зобов`язань за цим Договором винна Сторона сплачує на користь іншої Сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від вартості робіт за цим Договором за кожен день прострочення (п. 6.2).

Вимоги Сторін одна до одної щодо невиконання або неналежного виконання умов Договору оформлюються ними шляхом складання претензійних документів (п. 6.3).

У разі порушення умов цього Договору Сторони вирішують спірні питання шляхом проведення переговорів, а у випадку недосягнення згоди, - у Господарському суді (п. 6.4).

Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим Договором, якщо це невиконання з`явилося наслідком обставин дії непереборної сили, що виникли після укладання цього Договору в результаті подій надзвичайного характеру, які Сторона не могла ані передбачати, ані запобігти розумними мірами (форс-мажор). До таких подій надзвичайного характеру відносяться війна, цивільні заворушення, епідемії, блокади, землетруси, повені, пожежі, інші стихійні лиха (п. 7.1).

Достатнім підтвердженням виникнення та дії вищевказаних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом (п. 7.2).

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення їх печатками та діє до повного виконання Сторонами передбачених Договором зобов`язань (п. 9.1).

Цей Договір є Договором приєднання відповідно до положень Цивільного кодексу України та інших нормативно-правових актів (п. 10.1).

Позивач зазначає, що листом № 24-0013-0/2 від 13.03.2024 звернувся до відповідача з пропозицією розірвання договору та поверненням передоплати в розмірі 15 000,00 грн. Відповідач відповіді не надав.

Предметом спору у справі є вимоги позивача про розірвання договору.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України (ЦК України) свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.

Згідно із частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред`явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Строком договору відповідно до ст. 631 ЦК України є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Права та обов`язки між сторонами у справі виникли на підставі договору на виконання експертизи проекту будівництва, який за правовою природою є договором підряду.

Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, є обов`язковим для сторін.

Згідно з пунктом 6 Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 №560, метою проведення експертизи проектів будівництва (далі експертиза) є визначення якості проектних рішень шляхом виявлення відхилень від вимог до міцності, надійності та довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо додержання нормативів з питань створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, охорони праці, екології, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, енергозбереження, кошторисної частини проекту будівництва. Експертиза є завершальним етапом розроблення проектів будівництва.

У пункті 12 Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи зазначено, що замовником експертизи є: замовник будівництва; проектувальник, якщо це передбачено договором на виконання проектно-вишукувальних робіт.

Відповідно до пункту 13 Порядку проведення експертизи здійснюється за договорами, укладеними між замовником експертизи та експертною організацією. Для проведення експертизи її замовник подає експертній організації проект будівництва, розроблений у порядку, встановленому Мінінфраструктури, у паперовій (не більше як у трьох примірниках) та електронній формах або у вигляді електронних документів, формат яких визначається договором.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України).

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (ч. 1, 3 ст. 843 ЦК України).

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 ЦК України).

Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (ч. 4 ст. 849 ЦК України).

Відповідно до положень статті 888 ЦК України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов`язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов`язковим для сторін з моменту його затвердження замовником. Підрядник зобов`язаний додержувати вимог, що містяться у завданні та інших вихідних даних для проектування та виконання пошукових робіт, і має право відступити від них лише за згодою замовника.

Матеріали справи не містять доказів виконання замовником пп. 3.1.1 договору та подання листа-замовлення та всіх необхідних матеріалів.

Частиною 1 ст. 889 ЦК України визначено, що замовник зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, у тому числі: сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом; надавати послуги підрядникові у виконанні проектних та пошукових робіт в обсязі та на умовах, встановлених договором.

Умовами договору передбачено, що вартість проведення експертизи складає 68 969,00 грн, замовник у строк не більше п`яти календарних днів з дня підписання договору зобов`язується здійснити оплату у розмірі 100 % від суми договору (п. 2.2, 2.4).

Позивач на підставі рахунку-фактури № 24-0013-20 від 07.02.2020 сплатив 15 000,00 грн платіжною інструкцією № 328 від 11.02.2020, що сторонами у справі не заперечується.

Відповідач зазначає, що позивач не виконав договір (п. 2.4.), з боку відповідача істотних порушень договору немає.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач приступив до виконання або ним виконувалась експертиза проекту будівництва.

Відповідно до ст. 850 ЦК України замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду.

Умовами договору передбачено, що замовник письмово зобов`язаний попередити виконавця про всі застереження, обмеження та інші чинники, що впливатимуть на належне проведення робіт (п. 3.1.2).

Однак позивач не надав доказів того, що він сприяв відповідачу у виконанні роботи по договору, а також що він виконав свої зобов`язання, в т.ч. щодо повної оплати експертизи.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звертався до відповідача за його юридичною адресою з пропозицією розірвати договір та у семиденний термін повернути 15 000,00 грн з зазначенням реквізитів. Додатком до листа зазначено копію п/д 328, як доказ направлення надано поштову накладну, опис вкладення, який, за переконанням суду, дає підстави вважати, що саме вимога про повернення коштів, яка містить і пропозицію про розірвання договору, була направлена відповідачу, та фіскальний чек.

Проаналізувавши зміст листа, суд дійшов висновку, що викладене у листі рішення позивача є односторонньою відмовою від договору, при цьому підстави викладені досить не однозначно.

Отже, позивачем був дотриманий порядок розірвання договору в частині направлення пропозиції про розірвання договору.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, відповідачем відповіді не надано, за твердженнями останнього пропозиції він не отримував, а отже сторонами не досягнуто згоди щодо розірвання договору.

Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду № 911/3142/19 від 18.03.2021, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього.

За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору.

Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть як ставитись в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 ЦК України, відповідно до якої:

- замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина перша статті);

- якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина друга статті);

- якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина третя статті);

- замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина четверта статті).

Правовий аналіз частин другої та четвертої статті 849 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють дві окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.

Так, частиною другою цієї статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначеної законодавством умови, коли підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. При цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника.

Натомість частина четверта зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору, але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в якості підстав для відмови від договору позивач зазначає, що через зміну обставин (пандемія, війна) необхідність у виконанні робіт відпала.

При цьому умовами договору сторони не передбачили можливість дострокового, одностороннього розірвання договору.

Статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини 2 - 4 статті 188 ГК України).

Правила, передбачені частинами 2 - 4 статті 188 ГК України, є матеріально-правовими, а не процесуальними. Процедура, передбачена ними, не відноситься до випадків обов`язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини третьої статті 124 Конституції України.

Частинами 2 та 3 статті 188 ГК України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною 4 цієї статті визначено, заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір.

Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині 2 статті 651 ЦК України.

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій статті 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).

Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.

Суд застосував правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 29.01.2020 у справі № 904/5265/18.

В свою чергу, частиною 1-2 статті 652 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 450/1686/17 та від 15.07.2019 у справі № 235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

У позовній заяві не містяться посилання ні на ст. 651, ні на ст. 849 ЦК України.

Процесуально-правовий аспект захисту права включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але й необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права (постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі № 917/1739/19).

ВС в ухвалі від 23 вересня 2019 року, обґрунтовуючи передачу справи до ВП ВС, зазначив, що встановлення способу захисту, а саме з`ясування позовних вимог, обґрунтування позову певними правовими нормами, як і посилання на фактичні обставини справи та визначення предмета спору, процесуальним законом покладено саме на позивача, у зв`язку з чим у відповідача у справі виникають певні правомірні очікування, оскільки реалізація його прав на захист проти позову перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з правовими вимогами та підставами, викладеними саме позивачем.

Керуючись з аксіомою цивільного судочинства jura novit curia (суд знає закон), при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка, проте, не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідних позовних вимог позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою), так і відповідача (який, заперечуючи проти позову, наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі) (постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі № 917/1739/19).

ВП ВС у Постанові від 4 грудня 2019 року зазначила, що суди, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального й процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом слід керуватися під час вирішення спору.

ВП ВС зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти, встановлені під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не приводить до зміни предмета позову та/або вибраного позивачем способу захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/19).

Також суд встановив, що у договорі сторони погодили дію договору до повного виконання ними зобов`язань та визначили строк виконання зобов`язання за договором Замовник у строк не більше п`яти календарних днів з дня підписання договору (22.01.2020) зобов`язується здійснити оплату; проведення експертизи здійснюється Виконавцем у строк 90 календарних днів з дати зарахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця і при умові надання у необхідній кількості матеріалів. Отже термін, встановлений для повного виконання зобов`язань згідно з умовами договору на день звернення до суду з позовом (20.06.2024) та з пропозицією розірвати договір (14.03.2024) сплив.

Проте розірвано може бути лише чинний договір (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення).

З огляду на зазначене, оскільки строк дії договору закінчився, вимога про розірвання такого договору не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Наведену норму слід застосовувати (тлумачити) у взаємозв`язку з загальними положеннями частини 2 статті 251, частини 2 статті 252 ЦК України, які визначають, що терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до лексичного значення словосполучення "неминуче має настати" означає як те, що обов`язково та безумовно має відбутися.

За змістом норми частини першої статті 530 ЦК України у взаємозв`язку з частиною другою статті 251, частиною другою статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов`язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.

При визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 щодо змісту понять "строк договору", "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" відзначила, що поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги з огляду на не доведеність фактичної наявності підстав для односторонньої відмови від договору, що має наслідком припинення зобов`язань за договором, на безпідставність та необґрунтованість, оскільки закінчився строк договору, не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 07 жовтня 2024 року.

Суддя О.В. Чевгуз