Рішення

від 23.09.2024 по справі 570/2592/24

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 570/2592/24

провадження № 2/570/978/2024

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2024 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

дитини ОСОБА_2 ,

секретаря судового засідання Полюхович М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне вул.C.Петлюри, 10/ в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

покликаючись на окреме проживання відповідача з дитиною, неналежне виконання своїх батьківських обов`язків, потребу в матеріальному забезпеченні, позивач у поданій до суду 27 травня 2024 року позовній заяві просить позбавити відповідача батьківських прав відносно їх неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору.

Відповідач відзив на позов не подав.

Представник служби у справах дітей у судове засідання не з`явилася, у поданому 23 липня 2024 року до суду висновку зазначила про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Третій особіпозивач надалаі докази ухилення від виконання обов?язків щодо виховання та матеріального утримання дитини, також заслухана дитина, який повідомив, що не пам?ятає свого тата, він йому не дзвонить, не дарує подарунків та не дає ніяких коштів.

Учасники справи відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Позивач не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач до суду жодного разу не з`явився.

Зважаючи на те, що його явка не визнана обов`язковою, враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, дійшов висновку про можливість розглянути справу у його відсутність в порядку заочного розгляду.

Позивач в суді позов підтримала повністю.

В обґрунтування свох вимог зазначила, що з 14 листопада 2008 року по 23 листопада 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, мають спільного сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зі слів позивача, відповідач з моменту народження сина не виявляє будь - якої турботи про дитину, понад 10 років свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, не цікавився його фізичним та духовним розвитком, не дбає про стан здоров`я, навчання тощо. Син не бачив відповідача та не вважає його татом, при тому вона ніколи не перешкоджала батьку дитини бачиться з ним.

Позивач зазначила, що самостійно забезпечує сина, створила усі належі умови для його життя та розвитку, займається вихованням та дозвіллям дитини, піклується про стан його здоров`я.

Не дивлячись на те, що стягнуті аліменти з відповідача на користь позивача на утримання їх сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 400 грн. 00 коп., в подальшому сума була змінена, і складає 930 грн. 00 коп., але аліменти відповідач ніколи не платив. За вказані періоди утворилася заборгованість у сумі 31 151 грн. 70 коп. згідно з розрахунком від 11 квітня 2024 року та у сумі 81 038 грн. 30 коп. згідно з розрахунком від 10 квітня 2024 року.

Дитина в суді підтвердили показання мами по суті спору.

Суд встановив такі обставини.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, мають спільного сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Шлюб розірваний рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 23 листопада 2016 року.

З 11 лютого 2013 року з відповідача стягнуті аліменти на утримання їх дитини в розмірі 400 грн. 00 коп. щомісячно, в подальшому сума збільшена до 930 грн. 00 коп.

Заборгованість у сумі 31 151 грн. 70 коп. згідно з розрахунком від 11 квітня 2024 року та у сумі 81 038 грн. 30 коп. згідно з розрахунком від 10 квітня 2024 року.

Суд застосовує такі норми права.

Згідно з ч.1-4 ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

За нормами ч.3, 4 ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до ч.4, 5ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо, зокрема, позбавлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Такий висновок в будь-якому разі не повинен носити формальний і однобічний характер, оскільки вирішуються питання про права та обов`язки батька і дитини.

Суд, заслухавши їх пояснення, з"ясувавши обставни справи, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Позивач скористалася правовою допомогою.

Згідно з ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.7 ст.7 СК України).

Відповідно до ч.11 ст.18 Конвенції ООН батьки несуть відповідальність за виховання і розвиток дитини. Ст.9 Конвенції встановила, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Ч.ч.1, 2 ст.3 Конвенції передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під піклуванням і під відповідальністю своїх батьків та в будь-якому випадку в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості (Принцип 6 Декларації прав дитини).

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною, по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Постанова ВС від 21.07.2021 у справі №404/3499/17: «Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини».

Дитинство повинно знаходитись в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Їх оберігання та дотримання є запорукою правового суспільства і держави, оскільки до кінця періоду дитинства дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів сім`ї та суспільства в цілому

Позбавлення батьківських прав - одна з найскладніших емоційних категорій справ. Позбавити батьківських прав можливо, але позивачу потрібно зібрати достатньо доказів недобросовісної поведінки відповідача.

Згідно з п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" №3 від 30.03.2007 року таке ухилення має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку батьків, яку можна вважати юридичною відповідальністю. Ухилення від виконання юридичного обов`язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

При цьому ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Враховуючи положення п.8 ст.7 СК України, у відповідності до якого регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим з урахуванням інтересів дитини, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, і питання про його застосування може бути вирішене судом після повного й всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи й характеру ставлення батьків до дитини, оскільки позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, яке надасть їй полегшення, тому необхідно оцінити позитивний результату доля дитини, який має настати. Якщо такий результат не передбачається, позбавлення батьківських прав не дасть дитині полегшення. Згідно з чинним законодавством України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, поважати її, надавати дитині належне батьківське виховання, оскільки право на виховання - є одним із основних прав дитини. Якщо ж батьки не виконують свої функції, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, вони можуть бути позбавленими їх батьківських прав.

При наданні пояснень у суді дитина сторін, виявивши достатній рівень інтелектуального розвитку для свого віку, щоб усвідомлювати зміст конфліктної ситуації, що виникла між батьками, пояснив, що він не памятає біологічного батька.

Відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків, свідомо нехтує ними, уваги дитині не приділяє: не цікавиться її життям, розвитком та здоров`ям, не надає матеріального утримання. Жодних активних дій на підтвердження своїх намірів приймати участь в житті дитини відповідач не вчинив, активна дієва позиція у нього відсутня. У суду немає підстав вважати обставини, викладені в матеріалах справи, такими, що не відповідають дійсності, відповідач не надав будь-яких доказів на спростування доказів, наданих позивачем. Таким чином, позивач довів обставини свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, що підтверджується належними та допустимими доказами, в наявності є порушене право дитини, за захистом якого спрямоване звернення до суду, а тому позов підлягає до задоволення.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач не наполягає на стягненні понесенних судових витрат, суд, враховуючи принцип диспозиційності цивільного процесу, не вирішує це питання.

Повідомляю відповідачу про юридичні наслідки позбавлення батьківських прав.

Результатом набрання законної сили рішенням суду про позбавлення батьківських прав батька і/або матері є втрата всіх прав, заснованих на спорідненості з дитиною.

Це означає, що такі особи:

а) втрачають право на виховання дитини;

б) втрачають немайнові права щодо дитини (втрачають право на спілкування з дитиною, визначення її місця проживання і навчання, тощо);

в) перестають бути представниками дитини;

г) втрачають права на пільги і державну допомогу;

ґ) не можуть бути усиновлювачами та опікунами;

д) не можуть розраховувати на майнові права, пов`язані з батьківством і материнством, які присуджувалися б їм при непрацездатності, а саме:

- право на аліменти від такої дитини;

- права на спадкування після цієї дитини;

- права на управління майном дитини;

- виплати аліментів, пенсій, грошової допомоги на дитину такому батьку або матері також припиняються.

Дитина зберігає свої майнові права, засновані на факті спорідненості з особою, позбавленою батьківських прав, у тому числі: право на одержання аліментів від такої особи та на спадкування після неї.

Звертаю увагу відповідача, що відповідно до ст.169 СК України особам, позбавленим батьківських прав, надано право звернутися до суду з позовом про їх поновлення.

Розглядаючи такі справи, суди зобов`язані перевіряти, наскільки змінилися поведінка особи та обставини, що були підставою для позбавлення її батьківських прав. При вирішенні питання про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з них та інших осіб, із якими проживає дитина, враховує її інтереси, а також думку дитини, якщо вона її може висловити.

За змістом ч.4 ст.169 СК України поновлення в батьківських правах можливе лише за умови, що особа, позбавлена батьківських прав істотно змінила в кращий бік поведінку, спосіб життя і (або) ставлення до виховання дитини. Зміни в способі життя особи, позбавленої батьківських прав, її ставлення до дитини не можуть відбутися швидко, для цього необхідний значний період часу. При цьому, недостатньо одних намірів особи, позбавленої батьківських прав змінити свою поведінку, необхідно, щоб її спосіб життя дійсно змінився настільки, що ніяких небезпек і загроз життю і здоров`ю дитини більше не буде, а батьки в змозі належним чином виховувати дитину і захищати її права і інтереси. Поновлення батьківських прав допускається тільки в тому випадку, якщо це відповідає інтересам дитини. Якщо поновлення в батьківських правах суперечить інтересам дитини, то суд має право з урахуванням думки дитини відмовити в задоволенні позову особи, позбавленої батьківських прав про поновлення її в батьківських правах. Причому мотиви незгоди дитини на поновлення в особи в батьківських правах значення не мають. Але при цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ст.171 СК України).

Отже, за наявності підстав у майбутньому, відповідач має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову з відповідача підлягає стягненню на користь позивача понесені та документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору.

З огляду на викладене, керуючись ст.263-265, 282 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

задоволити цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

Позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 211 грн. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому випадку строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Дитина: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Служба у справах дітей Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області, код ЄДРПОУ 44031682, місцезнаходження: вул.І. Франка, буд.20, Рівненський район Рівненська область.

Суддя: Кушнір Н.В.