Постанова

від 26.09.2024 по справі 521/27536/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 33/813/2329/24

Номер справи місцевого суду: 521/27536/23

Головуючий у першій інстанції Черевко С. П.

Доповідач Котелевський Р. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Котелевського Р.І.,

за участі:

секретаря судових засідань Тьосової Я.В.,

захисника Бороденка М.С.,

особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

представника Одеської митниці ДМС України Ревенко Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Бороденка М.С. на постанову судді Малиновського районного суду м. Одеси від 12.03.2024 якою,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працюючого ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) РНОКПП НОМЕР_1 ,

визнано винуватою у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст.485 МК України,

встановив:

оскарженою постановою суді місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст.485 МК України, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 100 відсотків несплаченої суми митних платежів, що становить 275 985 гривень 11 копійок. Стягнуто зОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Не погоджуючись з постановою суду, захисник Бороденко М.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та закрити провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Захисник зазначає, що постанова є незаконною, необґрунтованою та такою, що винесена внаслідок неврахування важливих обставин справи. Захисник зазначає, що протокол про порушення митних правил складено за відсутності ОСОБА_1 , останній не викликався до митного органу, його права йому роз`яснені не були, копія протоколу не вручалась та не зачитувалась, що позбавило особу права на захист, що є порушенням ст.ст. 256 КУпАП, 494 МК України.

Крім того, захисник вказує, що суд послався як на докази вини ОСОБА_1 у вчиненні порушення митних правил, на протокол про порушення митних правил, який сам по собі, без підтвердженнями письмовими доказами не може бути беззаперечним доказом доведення винуватості, а також на митну декларацію. Більш того, після відібрання митними органами проб для уточнення УКТ ЗЕД товару, що вказувало на складність у встановленні такого коду, декларантом згідно ДМ23UA500080006789U4 від 16.08.2023 було повторно заявлено до митного органу товар та присвоєно йому код товару згідно УКТ ЗЕД59041000, який на думку митного органу був правильним. Натомість висновок СЛЕД Держмитслужби складено 01.09.2023, після повного завершення процедури митного оформлення товару.

Також захисник звертає увагу на те, що диспозиція ст.485 МК України вказує на наявність ознак такого порушення, у разі заявлення в митній декларації недостовірних відомостей, які в тому числі призвели до невірного визначення коду УКТ ЗЕД. Натомість, ОСОБА_1 , який діяв за договором доручення, вказував у декларації лише ті відомості, які були надані отримувачем товару, а останні отримані від відправника товару, який в свою чергу надіслав підтвердження, що дійсно товар, який переміщувався за вказаною декларацією має міжнародний код 3918109000. Сам по собі факт неправильного зазначення коду УКТ ЗЕД не становить складу правопорушення за ст.485 МК України. Крім того, у ОСОБА_1 як представника покупця взагалі не було умислу на вчинення будь-яких дій, передбачених ст.485 МК України, в тому числі й в ухиленні від сплати митних платежів, що у даному випадку має вагоме значення, оскільки неможливо ухилитись від сплати митних платежів без наявності умислу. Також на підтвердження рівня вартості вантажу декларантом був наданий Висновок експерта від 14.08.2023.

Також, захисник вказує на те, що контрольну функцію правильності визначення декларантом коду УКТ ЗЕД здійснює сам митний орган, а відповідальність за МК України настає у зв`язку із заявленням в митній декларації неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду за УКТ ЗЕД, а не за неправильне визначення декларантом коду товару за УКТ ЗЕД, натомість митними органами не встановлено зазначення недостовірних відомостей у первинній митній декларації.

Більш того, після заявлення митним органом можливої класифікації товару за кодом згідно УКТ ЗЕД 5904.., за яким для відповідної кількості товару сума платежів, яка підлягає сплаті, складає 630 309,41 гривні, декларантом було повторно подано мигну декларацію 23UA500080006789U4 від 16.08.2023, за якою сплачено митні платежі саме у зазначеній митним органом сумі - 630 309,41 гривні.

Крім того, захисник просив поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження, оскільки вперше подана апеляційна скарга була повернута судом апеляційної інстанції, однак подана у передбачений законом строк на апеляційне оскарження. Натомість, вдруге апеляційна скарга, вже була подана з пропуском строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду.

Дослідивши матеріали справи та долучені докази; заслухавши захисника та ОСОБА_1 , які просили задовольнити апеляційну скаргу; представника Одеської митниці Держмитслужби України, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги; суд дійшов висновку про таке.

Що стосується клопотання захисника про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд зазначає наступне.

Відповідно доположень ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, або якщо відмовлено у його поновленні.

Як вбачається з матеріалів судової справи, вперше захисником подано апеляційну скаргу 22.03.2024, тобто в межах строку на апеляційне оскарження ухвали суду.

Натомість постановою Одеського апеляційного суду від 24.06.2024 вказана апеляційна скарга була повернута апелянту.

09.08.2024 захисник повторно звернувся через суд першої інстанції із апеляційною скаргою, в якій усунув недоліки попередньої скарги, а також подав клопотання про поновлення строку на оскарження ухвали суду від 12.03.2024.

Враховуючи наведене,суд вважаєза необхіднепоновитистрок на апеляційне оскарження та забезпечити особі, яка притягається до адміністративної відповідності, право на доступ до правосуддя.

Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність оскарженої постанови місцевого суду, апеляційним судом встановлено таке.

Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показами свідків, а також іншими документами.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Порядок провадження у справах про порушення митних правил встановлений розділом ХІХ Митного кодексу України.

Згідно зі ст.486 МК України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.

Провадження у справі про порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій, зазначених у статті 508 цього Кодексу, розгляд справи, винесення постанови та її перегляд у зв`язку з оскарженням.

Статтею 487 МК України передбачено, що провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Згідно зі ст.494 МК України, про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена посадова особа органу доходів і зборів, яка виявила таке порушення, невідкладно складає протокол за формою, установленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджені обставини справи та прийнято необґрунтоване рішення щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст.485 МК України, з огляду на таке.

Диспозиція ст.485 МК України передбачає відповідальність за переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно зУКТ ЗЕДта його митної вартості.

Склад правопорушення - наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу загалом. Суб`єктивна сторона передбачає наявність прямого умислу.

Наявність об`єкту, об`єктивної сторони, суб`єкту та суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення є обов`язковим для кваліфікації конкретного діяння, як адміністративного проступку. Якщо хоча б один з них відсутній або не відповідає вимогам, що передбачені відповідною статтею Глави 68 МК України, вказане діяння не є порушенням митних правил.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.98 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається скоєним умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Суб`єктивна сторона поставленого у провину ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбачає наявність прямого умислу, а суб`єкт правопорушення спеціальний (згідно матеріалів справи ФОП ОСОБА_1 ).

Проте, апеляційний суд не погоджується з такими висновками митних органів та суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Декларування, відповідно до вимог ч. 1 ст. 257 МК України, здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Пункт 8 ч. 1 ст. 4 МК України містить визначення поняття «декларант», згідно якого це особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування.

Відповідно доч.1ст.265МК України,декларантами маютьправо виступати: 1) при переміщенні товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України або при зміні митного режиму щодо товарів на підставі зовнішньоекономічного договору, укладеного резидентом, - резидент,яким абовід іменіякого укладеноцей договір; 2) в інших випадках - особа, яка відповідно до законодавства України має право вчиняти щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення юридично значущі дії від свого імені.

Резидентами, згідно вимог п.п. а) п. 50 ч. 1 вищезгаданої ст. 4 МК України, є юридичні особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України, з місцезнаходженням на її території, а також їх відокремлені підрозділи за кордоном, що не здійснюють господарської діяльності.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 265 МК України, декларант може здійснювати декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення самостійно або уповноважувати інших осіб на здійснення декларування від свого імені.

Стаття 266 МК України встановлює обов`язки, права та відповідальність декларанта та уповноваженої ним особи, зокрема, ч.4 зазначеної статті передбачено, що у разі самостійного декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення декларантом передбачену цим Кодексом відповідальність за вчинення порушення митних правил у повному обсязі несе декларант.

В свою чергу, відповідно до ч. 5 ст. 266 МК України, особа, уповноважена на декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта, має такі самі обов`язки, права і несе таку саму відповідальність, що й декларант.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, між компанією HENAN FORTOVAN TECHNOLOGY CO. (LTDFloor 5, Building 18C, National STPark, Zhongyuan District, Zhengzhou City, P.R. China), та покупцем і одержувачем товару ТОВ «СОЛІКОМ ПЛЮС» (Україна, 68260, Одеська обл., Саратський р-н, с. Ярославка, вул. САДОВА, буд. 9, код ЄДРПОУ 38052537) укладено контракт від 05.04.2023 № 504.

В рамкахнаведеного зовнішньоекономічногоконтракту,до Одеськоїмитниці доставленотовар «Покриття пластмасові для підлоги не самоклейні у рулонах з полімерів вінілхлориду на тепло звуко ізолювальній під основі….» код товару згідно УКТ ЗЕД визначено та заявлено 3918109000.

Відповідно до ст. 198 МК України«Подання документів та відомостей митним органам у пунктах пропуску через державний кордон України» передбачено, що митному органу в пункті пропуску через державний кордон України, згідно ізстаттею 335цього Кодексу, подаються документи, що містять відомості про товари, достатні для їх ідентифікації та необхідні для прийняття рішення про пропуск їх через митний кордон України.

09.08.2023 декларантом ФОП ОСОБА_1 підготовлена та подана до Одеської митниці митна декларація типу «ІМ 40 ДЕ» (далі МД), яка була прийнята та зареєстрована за номером № 23UA50008006472U4.

В якості підстави для переміщення товарів через митний кордон України та їх подальшого митного оформлення до Одеської митниці були надані: інвойс від 02.06.2023 № FK180423UKR106, коносамент від 08.06.2023 №WMSS23054806, СMR № 4143 від 04.08.2023, сертифікат походження товару № C233174714250014 від 08.06.2023, контракт від 05.04.2023 № 504, та інші товаросупровідні документи.

Згідно долучених документів, ТОВ «СОЛІКОМ ПЛЮС» (Україна, 68260, Одеська обл., Саратський р-н, с. Ярославка, вул. САДОВА, буд. 9, код ЄДРПОУ 38052537) є покупцем і декларантом товару, а ФОП ОСОБА_1 є представником декларанта, який виконував зобов`язання щодо декларування товару згідно наданих ТОВ «СОЛІКОМ ПЛЮС» документів.

Так, згідно п.п. 1 договору доручення №05/08 від 05.08.2023 (далі Договір), ФОП ОСОБА_1 як Виконавець договору, зобов`язується здійснювати декларування товару, який належить Замовнику в особі ТОВ «СОЛІКОМ ПЛЮС».

Згідно з п.6.2 Договору Замовник несе повну юридичну відповідальність за достовірність даних в наданих ним документів, необхідних для митного оформлення (а.с. 38)

Згідно з вказаним Договором Замовником є ТОВ «СОЛІКОМ ПЛЮС», а не ФОП ОСОБА_1 .

Більш того,у поданійза договоромдорученням ФОП ОСОБА_1 декларації МД №23UA50008006472U4 в п.9 зазначено особа, яка відповідальна за фінансове врегулювання, є ТОВ «СОЛІКОМ ПЛЮС» (а.с. 24).

Таким чином, ОСОБА_1 , який не є отримувачем та декларантом отриманого товару, не є посадовою особою ТОВ «СОЛІКОМ ПЛЮС», а є особою, уповноваженою бути представником декларанта згідно договору доручення №05/08 від 05.08.2023, тому не є тим, хто несе відповідальність за фінансове врегулювання за поданою згідно договору доручення МД №23UA50008006472U4, не є суб`єктом правопорушення, передбаченого ст.485 МК України та не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності за вказаним адміністративним правопорушенням. Крім того, у митним органом не доведено наявності в діях ОСОБА_1 умислу на ухилення від сплати митних платежів.

Вказані обставини не були повною мірою проаналізовані судом першої інстанції, їм не була надана належна оцінка та ОСОБА_1 був необґрунтовано притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.485 МК України, тобто за вчинення адміністративного правопорушення, суб`єктом якого він не може бути, з урахуванням конкретних обставин справи.

Один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.01.2019 року (справа №760/10803/15-а; провадження №К/9901/19074/18).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Разом з тим, у рішенні по справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що п. 2 ст. 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочинне діяння, так як обов`язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого.

Відповідно до вимог ч. 3ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд констатує, що в даній справі митним органом не було доведено наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.485 МК України, оскільки останній не є суб`єктом вказаного правопорушення.

Європейський суд з прав людининеодноразово звертав увагу на те,що мета викладення мотивів рішення полягає у тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Це зобов`язує суддю обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватись прав сторін. Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, було вивчено.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність необхідності в наданні оцінки іншим доводам апеляційної скарги захисника, оскільки судом апеляційної інстанції встановлена відсутність в діях ОСОБА_1 ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.485 МК України, а інші доводи не є такими, що можуть вплинути на прийняття іншого рішення судом апеляційної інстанції, ніж як закриття провадження по даній справі.

Відповідно до вимог п.2 ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження по справі.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З урахуванням встановлених судом обставин, апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, підлягає скасуванню із закриттям провадження по справі, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 МК України.

Керуючись ст.ст.8,62 Конституції України, ст. 529 Митного Кодексу України ст.ст.7, 247, 252, 280, 284, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,

постановив:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Малиновського районного суду м. Одеси від 12.03.2024 року.

Апеляційну скаргу захисника Бороденко М.С. задовольнити.

Постанову судді Малиновського районного суду м. Одеси від 12.03.2024 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення та оскарженню не підлягає.

Суддя

Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський