Рішення

від 07.10.2024 по справі 760/9683/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 249-79-26, факс:249-79-28;

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 456-51-65; факс: 456-93-08

e-mail:inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

Код ЄДРПОУ: 02896762

Провадження 2/760/3557/24

В справі 760/9683/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

І. Вступна частина

07 жовтня 2024 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Коробенка С.В. розглянув в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Українського гідрометеорологічного центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання незаконним наказу та стягнення заборгованості із заробітної плати.

ІІ. Описова частина

В серпні 2022 року Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Українського гідрометеорологічного центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій (УкрГМЦ) з позовом про:

-визнання незаконним Наказу №511/к від 08.12.2021 та скасування його, відновлення становища, яке існувало до порушення (в частині врахування страхового стажу, днів відпустки, сплати всіх обов`язкових платежів та зборів);

-стягнення з Відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09.12.2021 по 28.02.2022 в сумі 43747,52 гривень;

-стягнути з Відповідача інфляційні втрати в сумі 5337,62 гривень.

В подальшому Позивачка неодноразово збільшувала розмір позовних вимог з урахуванням збільшення коефіцієнту інфляції в період перебування справи в провадженні суду, і в останній редакції позовних вимог від 06.09.2024 просила стягнути з Відповідача, окрім середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 43747,52 гривень, інфляційні втрати згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» в розмірі 16038,27 гривень, а також та 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України в сумі 3405,68 гривень.

Свої вимоги Позивачка обгрунтовує наступним.

Вказує, що вона обіймає посаду провідного юрисконсульта в УкрГМЦ, з 27.04.2020.

Наказом №511/к від 08.12.2021 на підставі ст. 46 КЗпП, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з 09.12.2021 її було відсторонено від роботи, без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.

Як зазначає Позивачка, підставами видання Наказу №511/к стали:

-наказ Міністерства охорони здоров`я України (МОЗ) №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням;

-п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2;

-ненадання документів, що підтверджують наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або протипоказань до проведення такого щеплення.

Напередодні видання Наказу №511/к, як стверджує Позивачка, директором УкрГМЦ Кульбідою М.І. по установі видано Окреме доручення №55 від 22.11.2021 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», п. 4 якого працівників УкрГМЦ (в т.ч. й Позивачку) зобов`язано в строк до 03.12.2021 надати один із чотирьох документів:

довідку про наявність щеплення (сертифікат);

медичну довідку про наявність протипоказань до щеплень;

COVID-сертифікат про одужання;

заяву про відмову від вакцинації.

02.12.2021 Позивачка звернулася до Відповідача із письмовим роз`ясненням про невідповідність Окремого доручення №55 вимогам чинного трудового законодавства, проте воно не було взяте до уваги, про що свідчать подальші дії керівництва у вигляді видання Наказу №511/к.

Так, 08.12.2021 був виданий зазначений вище наказ, яким Позивачку відсторонено від роботи. Зазначений наказ, як стверджує Позивачка, був обгрунтований Наказом МОЗ №2153 від 04.10.2021, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, до яких увійшли працівники Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів (п. 1 Наказу МОЗ №2153). При цьому на момент видання оспорюваного наказу, як стверджує Позивачка, на Укр ГМЦ не поширювалася дія Наказу №2153, оскільки він стосувався працівників Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, яким УкрГМЦ не є.

Крім того, на незаконності вказаного наказу №511/к Позивачка наполягає і посилаючись на положення статті 43 Конституції України, статей 2, 2-1, 46, 147 Кодексу законів про працю України.

ОСОБА_1 стверджує, що застосовуючи положення статті 46 КЗпП України, Відповідач не зважив на те, що:

-по-перше обов`язкові медичні огляди та обов`язкові профілактичні щеплення не тотожні поняття, і регулюються різними законодавчими та підзаконними актами;

-по-друге, обов`язковість медичних оглядів та/або профілактичних щеплень не передбачена Колективним договором УкрГМЦ;

-по-третє, Закон України «Про гідрометеорологічну діяльність» не передбачає для працівників цієї сфери - обов`язковість медичних оглядів та/або обов`язковість профілактичних щеплень.

На думку Позивача відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя, що є порушенням конституційних прав і свобод з огляду на положення статті 43 Основного Закону.

Позивачка звертає увагу на те, що має на утриманні двох малолітніх дітей - 2008 та 2014 року народження, а враховуючи відсторонення від роботи, у неї відсутня можливість забезпечувати достатній та відповідний рівень життя, як свого так і дітей.

У зв`язку з вимушеним прогулом, спричиненим незаконним відстороненням, як зазначає ОСОБА_1 , вона не отримувала заробітної плати протягом періоду з 09.12.2021 до 28.02.2022. Зокрема, УкрГМЦ своїм Наказом від 02.03.2022 р. №76/к допустив Позивача до роботи, до завершення воєнного стану.

Згідно з розрахунками Позивачки середньоденна заробітна плата за два місяці перед відстороненням становила 795,41 гривень. Враховуючи, що вимушений прогул тривав 55 робочих днів, ОСОБА_1 просить стягнути з Відповідача середній заробіток за вказаний період в розмірі 43747,55 гривень.

Крім того, посилаючись на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, Позивака просила стягнути з Відповідача інфляційні втрати (компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати) за весь період прострочення сплати середнього заробітку (станом на 06.09.2024) в розмірі 16038,27 гривень та 3% річних в сумі 3405,68 гривень.

17.10.2022 до суду надійшов відзив Відповідача Українського гідрометеорологічного центру ДСНС України, в якому викладені заперечення на позов ОСОБА_1 . Відповідач зазначив, що діяв у повній відповідності до норм чинного законодавства на той час, Позивачці було запропоновано надати докази щеплення від COVID-19, або інші документи з переліку, проте вона відмовилася це зробити, що мало наслідком її відсторонення, проведене з врахуванням усіх правових процедур. Відтак, на думку Відповідача, підстав для визнання наказу №511/к протиправним немає. Крім того, представник Відповідача звернув увагу на те, що Позивачкою неправильно обраховано її середньоденний заробіток на час відсторонення, оскільки безпідставно включено до суми заробітної плати суму одноразової премії до 100-річчя Гірдрометслужби України в розмірі 4000 гривень. А тому її середньоденний заробіток складає 700,17 гривень.

В письмових поясненнях, які надійшли до суду 05.02.2024 представник Відповідача звернув увагу на висновок Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 04.10.2023 в справі 362/536/22 в аналогічній справі, Відповідачем у якій також був УкрГМЦ. Згідно з висновками суду касаційної інстанції дії Відповідача, пов`язані з відстороненням працівника були визнані обгрунтованими, і у задоволенні позову про визнання наказу протиправним відмовлено.

ІІІ. Мотивувальна частина

Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 працює в Українському гідрометеорологічному центрі Державної служби України з надзвичайних ситуацій (УкрГМЦ) на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу на підставі наказу №191/к від 27.04.2020.

Окремим дорученням УкрГМЦ від 22 листопада 2021 року № 55 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» доручено керівникам структурних підрозділів УкрГМЦ забезпечити доведення цього доручення до відома всіх працівників підпорядкованих підрозділів у термін до 25 листопада 2021 року.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач повідомив ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, в якому зазначав, що у разі не надання нею документа, який підтверджуватиме наявність такого профілактичного щеплення, або медичного висновку про абсолютні протипоказання до проведення щеплень, з 09 грудня 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Цього ж дня ОСОБА_1 подала директору УкрГМЦ заяву, у якій зазначала, що не відмовляється та не ухиляється від щеплення, але на даний час утримується від даної процедури до моменту, поки державою офіційно не буде гарантовано безпеку життя та здоров`я після проходження даної медичної процедури.

Наказом УкрГМЦ від 08 грудня 2021 року за № 511/К «Про відсторонення ОСОБА_3 » з 09 грудня 2021 року її відсторонено від роботи з підстав ненадання медичної документації на підтвердження щеплення від COVID-19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2 або документів, що підтверджують наявність протипоказань до щеплення.

На підставі наказу МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380 УкрГМЦ своїм наказом від 02 березня 2022 року № 76/к Відповідач допустив позивачку до роботи, до завершення воєнного стану.

Вирішуючи питання про обгрунтованість наказу про відсторонення Позивача суд звертає увагу на наступне

Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика палата Верховного Суду розглянула аналогічну справу №130/3548/21 за позовом працівника до АТ «Українська залізниця» та виклала свої правові висновки в постанові від 14 грудня 2022 року.

З урахуванням зазначеної правової позиції Верховний Суд у складі колегії Касаційного цивільного суду розглянув справу №362/536/22 за позовом іншого працівника Українського гідрометеорологічного центру ДСНС України про визнання наказу про відсторонення протиправним, заявленого з тих же підстав, які покладені в основу позову ОСОБА_1 .

Вирішуючи дану справу, з урахуванням позиції Верховного Суду, суд звертає увагу на наступне.

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83).

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі № 4004-XII та Інструкції № 66.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України карантин неодноразово продовжувався. Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року № 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо посилання Позивачки на непропорційність втручання у приватне життя, суд зазначає наступне.

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У даній справі встановлено, що Позивачка працює на посаді провідного юрисконсульта в Українському гідрометеорологічному центрі ДСНС.

Безспірно встановлено, що Позивачку було повідомлено, що відповідно до наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (зі змінами) на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників УкрГМЦ.

В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 02 грудня 2021 року на ім`я директора УкрГМЦ про те, що вона не відмовляється і не ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень, але на даний час утримується від даної процедури.

Відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення Позивачка роботодавцю не надала.

З урахуванням змісту правовідносин очевидним факт відмови Позивачки надати інформацію про проведення щеплення, що, за логічно послідовними значенням вищенаведеного нормативного врегулювання фактично виявляє ухилення особи від такої процедури.

Зміст посадової інструкції провідного юрисконсульта УкрГМЦ дає підстави для висновку про те, що характер виконуваних ним обов`язків пов`язаний з об`єктивною необхідністю під час їхнього виконання особисто контактувати з людьми, а тому Позивачка підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Натомість, після попередження про необхідність такого щеплення ухилилась від проходження вакцинації, відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцю не надала, у зв`язку із чим Відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи з 09 грудня 2021 року на термін усунення причин, що спричинили відсторонення.

Необхідно зазначити, що право Позивачки на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона ухилилась від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Суд зазначає, що відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Дії роботодавця в цьому випадку були пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

З огляду на викладене, суд вважає, що за встановлених у справі обставин Відповідач правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Враховуючи, що за Позивачкою на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновлюється відразу після усунення Позивачкою причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), суд не встановив порушення права позивачки на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

У цій справі Позивачкою не доведено, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 березня 2023 року у справі № 697/2349/21 (провадження № 61-6083св22), від 01 березня 2023 року у справі № 751/8696/21 (провадження № 61-7240св22), від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21 (провадження № 61-5525св22), від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21 (провадження № 61-4736св22), від 09 серпня 2023 року у справі 203/965/22 (провадження № 61-6389св23).

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), а також висновки Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 04.10.2023 в справі 362/536/22, стороною (Відповідачем) в якій був УкрГМЦ за аналогічних обставин, суд погоджується з тим, що відсторонення Позивачки відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної ОСОБА_1 роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у Позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

З огляду на викладені обставини суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

IV. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:

1.У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

2.Судові витрати покласти на ОСОБА_1 .

3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4.Позивач: ОСОБА_1 ,зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Український гідрометеорологічний центр Державної служби України з надзвичайних ситуацій, адреса: 01601, м. Київ, вул. Золотоворітська, 6В; код юридичної особи: 25836018.

Суддя: