Постанова

від 10.09.2024 по справі 757/22777/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/22777/23-ц

провадження № 22-ц/824/12726/2024

головуючий у суді І інстанції Бусик О.Л.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2024 року у справі за позовом Київської міської прокуратури, в інтересах Київської міської ради до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах», Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройінвест Груп» про усунення перешкод у розпорядженні майном,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року Київська міська прокуратура, в інтересах Київської міської ради звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах», ТОВ «Стройінвест Груп» про усунення перешкод у розпорядженні майном.

В обґрунтування позову позивач вказував, що державним реєстратором Меженською К.С. прийнято рішення від 29 червня 2021 року за №58987657 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю, загальною площею 55,7 кв.м, літ «А1» на АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкту 2395688680000). Підставою для прийняття рішення та проведення державної реєстрації права власності на вказану нежитлову будівлю стали: довідка №21-89 від 06 червня 2021 року про технічні показники об`єкта та підтвердження адреси, видана ТОВ «Будлідер Парк» на замовлення ОСОБА_1 .

В подальшому, ОСОБА_1 вніс вказаний об`єкт нерухомості, як майновий внесок до статутного капіталу ТОВ «Спортивно-оздоровчий комплекс на Видубичах», про що 06 липня 2021 року складено акт приймання-передачі та оцінки вартості нерухомого майна, який підписано сторонами.

На підставі вказаного акта та оцінки вартості нерухомого майна від 06 липня 2021 року (реєстраційний номер 2906, 2907) приватним нотаріусом КМНО Ісаєнко О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №59237696 від 12 липня 2021 року та зареєстровано нежитлову будівлю, загальною площею 55,7 кв.м, літ «А1» на АДРЕСА_1 у м. Києві на право власності за ТОВ «Спортивно-оздоровчий комплекс на Видубичах». Разом з тим, речові права на земельну ділянку за вищевказаною адресою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровані. Зазначена земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, оскільки згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно речові права на земельну ділянку на АДРЕСА_1 в м. Києві за будь-якими фізичними чи юридичними особами не зареєстровані, рішень щодо передачі (надання) вказаної земельної ділянки фізичним чи юридичним особам у власність (користування) до 2023 року Київська міська рада не приймала.

Позивач вказував, що у ОСОБА_1 відсутні будь-які правовстановлюючі документи на земельну ділянку за вказаною адресою. Крім того, згідно з інформацією Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №073-1107 від 28 квітня 2023 року документи, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва на АДРЕСА_1 у м. Києві Департаментом не видавались та не реєструвались, в зв`язку з чим нежитлова будівля за вказаною вище адресою є об`єктом самочинного будівництва.

Зазначав, що державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, загальною площею 55,7 кв.м, літ «АІ» на АДРЕСА_1 у м. Києві, яка проведена на підставі рішень державних реєстраторів №№58987657, 59237696 здійснена з порушенням вимог законодавства, в зв`язку з чим підлягає скасуванню, акт приймання передачі та оцінки вартості нерухомого майна від 06 липня 2021 року має бути визнаний судом недійсним, а земельна ділянка має бути повернута її законному власнику - Київській міській раді, шляхом зобов`язання ТОВ «Спортивно-оздоровичий клуб на Видубичах» повернути земельну ділянку комунальної власності її законному власнику - Київській міській раді шляхом звільнення від самочинно збудованої будівлі та приведення ділянки у придатний для використання стан.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, позивач вказував, що п. 2 ч. 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Київська міська прокуратура, в порядку, визначеному ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», звернулась 19.04.2023 з листами № 323, 324 вих-23 до Київської міської ради (КМДА) про порушення вимог законодавства під час реєстрації права власності на нерухоме майно на комунальній земельній ділянці на АДРЕСА_1 у Печерському районі м. Києва, у відповідь на які повідомлено міську прокуратуру про відсутність інформації про вжиття заходів цивільно-правового характеру, водночас залишили поза увагою той факт, що несанкціонована реєстрація права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості порушує інтереси територіальної громади м. Києва. Поряд з тим, прокурор інформував Київську міську раду про виявлені порушення та необхідність вжиття відповідних заходів реагування.

Разом з тим, Київська міська рада не вжила дієвих заходів, направлених на відновлення прав громади на майно та листом від 28 квітня 2023 року просила прокуратуру звернутись до суду в інтересах Київської міської ради. Дані обставини є достатніми підставами для представництва інтересів держави органами прокуратури у даному спорі.

Посилаючись на викладене, просив задовольнити позов, а саме:

- усунути перешкоди територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні спірною земельною ділянкою, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 червня 2021 року індексний номер 58987657 та здійснено на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю літ «А1», загальною площею 55.7 кв.м, на АДРЕСА_1 м. Києва, припинивши вказане право;

- усунути перешкоди територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні вказаною земельною ділянкою, шляхом визнання недійсним акта приймання передачі та оцінки вартості нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» від 06 липня 2021 року, який зареєстровано в реєстрі за №2906, №2907 щодо передачі ОСОБА_1 нежитлової будівлі загальною площею 55,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як майнового внеску до статутного капіталу вказаного товариства;

- усунути перешкоди територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні земельною ділянко площею 55.7 кв.м шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 липня 2021 року, індексний номер 59237696 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» на нежитлову будівлю за реєстраційним номером 2395688680000, загальною площею 55,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні земельною ділянкою площею 55,7 кв.м, шляхом зобов`язання ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» повернути її територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради шляхом приведення її у придатний для використання стан.

29 червня 2023 року від Київської міської прокуратури, діючої в інтересах Київської міської ради надійшла заява про зміну предмета позову, в якій посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, було зазначено, що згідно із даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує, що приватним нотаріусом КМНО Зінич А.І. прийнято рішення (індексний номер 62575052) від 24.12.2021 року про державну реєстрацію обтяження, іпотеки на нежитлову будівлю з реєстраційним номером АДРЕСА_2 .

Підставою для реєстрації обтяжень став договір іпотеки від 24 грудня 2021 року за №1068, укладений між ТОВ «Спортивно-оздоровичий клуб на Видубичах» та ТОВ «Стройінвест Груп», за умовами якого в іпотеку передано нежитлову будівлю, що є предметом спору.

Вказував, що спірне самочинно збудоване майно не є власністю ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах», а тому у відповідності до ст.5 Закону України «Про іпотеку» не може бути предметом іпотеки.

Акт приймання передачі та оцінки вартості нерухомого майна від 06 липня 2021 року та іпотечний договір від 24 грудня 2021 року за №1068 спрямовані лише на створення сприятливих умов для подальшого незаконного заволодіння майном територіальної громади - земельною ділянкою, на якій розташована спірна нежитлова будівля.

Оскільки всі правочини, в тому числі і договір іпотеки, спрямовані виключно на створення позаконкурентних умов та підстав, направлених на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, порушують права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради, як органу уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва, є підстави для визнання договору іпотеки недійсним у судовому порядку у зв`язку з його невідповідністю вимогам статей 203, 215, 376 ЦК України, а також скасування відповідного рішення державного реєстратора.

При цьому звертав увагу на те, що первісні основні підстави залишаються незмінними, а доповнення їх новими обставинами безпосередньо пов`язано з основним підставами позову щодо незаконної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно та подальшу передачу в іпотеку.

Позивач просив пункт 4 позовної заяви викласти в наступній редакції, а саме: усунути перешкоди власнику - територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради у розпорядження земельною ділянкою площею 55,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 к шляхом зобов`язання ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» повернути її територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, а саме, шляхом приведення її у придатний для використання стан.

Змінити предмет позову у даній справі шляхом доповнення позовних вимог, виклавши їх у пунктах 5 та 6 відповідно: визнати недійсним договір іпотеки від 24 грудня 2021 року, укладений між іпотекодавцем ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» та іпотекодержателем ТОВ «Стройінвест Груп», посвідчений приватним нотаріусом КМНО Зінич А.І. та зареєстрований в реєстрі за №1068, предметом якого є нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Зінич А.І. від 24 грудня 2021 року, індексний номер рішення 62574052 про державну реєстрацію обтяження, іпотеки на нежитлову будівлю з реєстраційним номером 2395688680000. В іншій частині позовні вимоги залишити без змін.

Судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2024 року позов Київської міської прокуратури, в інтересах Київської міської ради до ОСОБА_1 , ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах», ТОВ «Стройінвест Груп» про усунення перешкод у розпорядженні майном задоволено.

Усунуто перешкоди територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні спірною земельною ділянкою, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 червня 2021 року індексний номер 58987657 та здійснено на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю літ «А1», загальною площею 55.7 кв.м, на АДРЕСА_1 , припинивши вказане право.

Усунуто перешкоди територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні вказаною земельною ділянкою, шляхом визнання недійсним акта приймання передачі та оцінки вартості нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» від 06 липня 2021 року, який зареєстровано в реєстрі за №№2906,2907 щодо передачі ОСОБА_1 нежитлової будівлі загальною площею 55,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як майнового внеску до статутного капіталу вказаного товариства.

Усунуто перешкоди територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні земельною ділянко площею 55.7 кв.м шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 липня 2021 року, індексний номер 59237696 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубича» на нежитлову будівлю реєстраційним номером 2395688680000 загальною площею 55,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунуто перешкоди власнику-територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні земельною ділянкою площею 55,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» повернути її територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради шляхом приведення її у придатний для використання стан.

Визнано недійсним договір іпотеки від 24 грудня 2021 року, укладений між іпотекодавцем Товариством з обмеженою відповідальністю «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» та іпотекодержателем Товариством з обмеженою відповідальністю «Стройінвест Груп», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зінич А.І. та зареєстрований в реєстрі за №1068, предметом якого є нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зінич А.І. від 24 грудня 2021 року, індексний номер рішення 62574052 про державну реєстрацію обтяження, іпотеки на нежитлову будівлю з реєстраційним номером 2395688680000.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах», ТОВ «Стройінвест Груп» на користь позивача судовий збір в сумі 5 368 грн з кожного.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» - Сарнацький П.Є. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що оскільки вимога прокурора про усунення перешкод у здійсненні територіальною громадою м. Києва права користування та розпорядження земельною ділянкою, її повернення на користь Київської міської ради з незаконного володіння направлена саме на позбавлення прав юридичної особи (дійсного титульного власника) на нежитлове приміщення та земельну ділянку, тобто відноситься до господарської юрисдикції, а вимога щодо скасування рішення державного реєстратора від 29 червня 2021 року про первісну реєстрацію прав фізичної особи на нежитлове приміщення, що знаходиться на спірній земельній ділянці (та яке наразі належить на прав власності ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах») не є ефективним способом захисту інтересів позивача у цій справі, зокрема задоволення такої вимоги не призводить до відновлення володіння земельною ділянкою.

А тому вважає, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатись за правилами господарського судочинства.

Вказує, що в матеріалах судової справи та у відомостях Державного реєстру прав власності па нерухоме майно відсутня будь-яка інформації з приводу того, на якій саме земельній ділянці та з яким кадастровим номером розташована нежитлова будівля загальною площею 55,7 кв.м літ. «А1», за адресою: АДРЕСА_1 .

Не зазначено наведеної інформації прокуратурою в межах заявлених вимог позову та судом в оскаржуваному рішенні, а тому виходячи із наведеного в межах наведеної справи не встановлено та не вбачається будь-яких фактичних даних для того, щоб вважати що відповідна земельна ділянка, на якій розташовано нежитлова будівля загальною площею 55,7 кв.м літ. «А1», за адресою: АДРЕСА_1 к перебуває у комунальній власності та розпорядженні Київської міської ради і позов подано в інтересах належної особи.

Вважає, що суд безпідставно відмовив у призначені експертизи формально зазначивши, що оскільки предметом даної цивільної справи є усунення перешкод у розпорядженні майном, скасування рішення державної реєстрації, а відповідач просить призначити технічну експертизу нежитлової будівлі, суд, вважає, що призначення експертизи є недоцільним, оскільки вказана обставина не стосується предмету доказування у даній справі, однак така відмова суду першої інстанції у призначенні експертизи мала суто формальний характер оскільки судом було абсолютно проігноровано питання ідентифікації такої земельної ділянки та належності такої землі до комунальної власності.

Звертає увагу, що задовольняючи вимоги позову шляхом застосування ст.ст. 26, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та скасовуючи рішення держаних реєстраторів як способу захисту, судом першої інстанції не враховано правову позицію Верховного Суду у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №911/1730/22.

25 червня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від прокурора Колодчиної Р., в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що спір, який є предметом даного судового розгляду пов`язаний, зокрема, з вирішенням питання щодо повернення земельної ділянки площею 55,7 кв.м по АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва та звільнення її від об`єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі площею 55,7 кв.м, що свідчить про приватноправовий характер правовідносин.

Зазначає, що у даному випадку позовні вимоги до юридичних осіб ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах», ТОВ «Стройінвест Груп» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю площею 55,7 кв.м, визнання недійсними правочинів, на підставі яких проводилась реєстрація права за вказаним товариством, та повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельної ділянки площею 55,7 кв.м по АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва (нежитлової будівлі загальною площею 55,7 кв.м), є похідними та нерозривно пов`язаними від позовних вимог до ОСОБА_1 у цьому позові, а саме, про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на вищевказану будівлю за ОСОБА_1 та визнання недійсними правочинів, на підставі яких здійснювалась реєстрація права власності за вказаною фізичною особою.

Наголошує на тому, що задоволення позовних вимог до юридичних осіб ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах», ТОВ «Стройінвест Груп» у даній справі повністю залежить від задоволення позовних вимог до фізичної особи ( ОСОБА_1 )

Вказує, що саме з метою ефективного захисту прав Київської міської ради на землю є необхідність скасування державної реєстрації права власності, яка здійснена щодо неіснуючого нерухомого майна виключно для заволодіння земельною ділянкою в порушення земельного законодавства, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права позивача є ефективним, оскільки в разі задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на неіснуючий об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 55,7 кв.м по АДРЕСА_1 буде відновлено порушене право Київської міської ради як власника землі шляхом усунення перешкод у вільному користуванні та розпорядженні земельною ділянкою у відповідності до вимог законодавства та інтересів територіальної громади.

Звертає увагу, що відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 1 січня 2013 року не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

У судовому засіданні представник Київської міської прокуратури Колодчина Р.В. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник Київської міської ради Золотарьова Ю.Л. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ОСОБА_1 , ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» та ТОВ «Стройінвест Груп» в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову та електронну адресу, що підтверджується матеріалами справи.

9 вересня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду від представника ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» - адвоката Сєтова М.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В обґрунтування клопотання сторона відповідача вказує, що адвокат Сєтов М.О. має виражені ознаки гострого распіраторного захворювання і суттєво підвищену температуру, а тому не має можливості бути присутнім у судовому засіданні.

Крім того, посилається на рекомендації РСУ від 2 березня 2022 року щодо роботи судів в умовах воєнного стану.

Вирішуючи клопотання сторони відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з урахуванням наступного.

Як вбачається із клопотання про відкладення розгляду справи, сторона відповідача посилається на те, що адвокат Сєтов М.О. має виражені ознаки гострого распіраторного захворювання і суттєво підвищену температуру, а тому не має можливості бути присутнім у судовому засіданні, в той же час клопотання сторони відповідача не містить відповідних доказів, які б підтверджували вказані обставини.

Крім того, сторона відповідача не маючи змоги з`явитись у судове засідання, не була позбавлена можливості звернутись до суду із клопотанням про розгляд справи в режимі відео конференції.

Апеляційним судом також враховано, що стороною відповідача викладено свої доводи і міркування щодо незгоди з оскаржуваним судовим рішенням у апеляційному суді. Ні в апеляційній скарзі, ні в клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено жодних нових обставин, які унеможливлюють розгляд справи за наявними матеріалами за відсутності сторони відповідача.

Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи апеляційний суд виходить із тих обставин, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Також апеляційний суд не приймає посилання сторони відповідача на рекомендації роботи суддів в умовах воєнного стану, оприлюднені 2 березня 2022 року Радою суддів України на офіційному веб-сайті, оскільки між воєнним станом (бойовими діями) у державі та неявкою в судове засідання має бути причинний зв`язок, підтверджений належними доказами.

Враховуючи наведене клопотання не можна визнати обґрунтованим, тому воно не підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги про необхідність розгляду даної справи за правилами господарського судочинства колегія суддів відхиляє з урахуванням наступного.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь який юридичний спір та будь яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 125 Конституції України встановлено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, які передбачено у ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України, і до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі №492/1519/15-ц викладено правову позицію, що при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по- перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Крім того, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №444/1786/15 наголошувала, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Так, спір, який є предметом даного судового розгляду, пов`язаний, зокрема, з вирішенням питання щодо повернення земельної ділянки площею 55,7 кв. м по АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва та звільнення її від об`єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі площею 55,7 кв. м, що свідчить про приватноправовий характер правовідносин.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що всі заявлені у даній справі позовні вимоги у своїй сукупності спрямовані на захист цивільного права та з огляду на те, що позовні вимоги є однорідними нерозривно пов`язаними між собою, а їх роз`єднання в окремі провадження не забезпечить захист порушених прав територіальної громади, отже позовна заява в цілому підлягає розгляду в межах одного виду судочинства, в конкретному випадку - в порядку цивільного судочинства.

Відтак, позовні вимоги до ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» та ТОВ «Стройінвест Груп» підлягають розгляду в межах одного провадження разом з іншими заявленими у цивільній справі, позовними вимогами до ОСОБА_1 , як такі, що нерозривно пов`язані з ними та є похідними від інших вимог у цьому спорі.

З урахуванням наведеного, судом першої інстанції правильно встановлено, що справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що вказана земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, виключно Київська міська рада має право розпоряджатись нею, оскільки Київська міська рада, як власник спірної земельної ділянки в установленому порядку фізичним чи юридичним особам у власність чи користування, в тому числі для будівництва до 2023 року її не передавала, правовстановлюючі документи на неї не отримувала, а тому державна реєстрація спірного нерухомого майна на земельній ділянці, власником якої є Київська міська рада, істотно обмежує прав власника землі.

Також суд вказав на те, що оскільки на момент укладення оспорюваного договору іпотеки Товариство не було власником переданого в іпотеку майна - спірної нежитлової будівлі, тому і не мало права укладати спірний договір іпотеки, а тому зміст договорів іпотеки суперечить частині другій статті 583 ЦК України, статті 5 Закону України «Про іпотеку».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що державним реєстратором Меженською К.С. прийнято рішення від 29 червня 2021 року за №58987657 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю, загальною площею 55,7 кв.м, літ «А1» на АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкту 2395688680000). Підставою для прийняття рішення та проведення державної реєстрації права власності на вказану нежитлову будівлю стали: довідка №21-89 від 06 червня 2021 року про технічні показники об`єкта та підтвердження адреси, видана ТОВ «Будлідер Парк» на замовлення ОСОБА_1 .

В подальшому, ОСОБА_1 вніс вказаний об`єкт нерухомості, як майновий внесок до статутного капіталу ТОВ «Спортивно-оздоровчий комплекс на Видубичах», про що 06 липня 2021 року складено акт приймання-передачі та оцінки вартості нерухомого майна, який підписано сторонами.

На підставі вказаного акта та оцінки вартості нерухомого майна від 06 липня 2021 року (реєстраційний номер 2906, 2907) приватним нотаріусом КМНО Ісаєнко О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №59237696 від 12 липня 2021 року та зареєстровано право власності на нежитлову будівлю загальною площею 55,7 кв.м, літ «А1» на АДРЕСА_1 за ТОВ «Спортивно-оздоровчий комплекс на Видубичах». Разом з тим, речові права на земельну ділянку за вищевказаною адресою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровані. Зазначена земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, оскільки, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно речові права на земельну ділянку на АДРЕСА_1 в м. Києві за будь-якими фізичними чи юридичними особами не зареєстровані, рішень щодо передачі (надання) вказаної земельної ділянки фізичним чи юридичним особам у власність (користування) до 2023 року Київська міська рада не приймала.

З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує, що приватним нотаріусом КМНО Зінич А.І. прийнято рішення (індексний номер 62575052) від 24 грудня 2021 року про державну реєстрацію обтяження, іпотеки на нежитлову будівлю з реєстраційним номером АДРЕСА_2 .

Підставою для реєстрації обтяжень став договір іпотеки від 24 грудня 2021 року за №1068, укладений між ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» та ТОВ «Стройінвест Груп», за умовами якого в іпотеку передано нежитлову будівлю, що є предметом спору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

За правилом ч.3 ст. 10 вказаного закону, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч.2 ст. 18 вказаного Закону)

Пунктом 41 вказаного Порядку, (в редакції станом на 29 червня 2021 року) для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримує відомості Єдиного реєстру документів про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та перевіряє, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

За таких обставин, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Так, як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, згідно інформації з Державного реєстру речових на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, первинна державна реєстрація права власності спірної нежитлової будівлі за ОСОБА_1 проведена лише на підставі довідки №21-89 від 06 червня 2021 року про технічні показники об`єкта та підтвердження адреси, виданої ТОВ «Будлідер Парк» на замовлення ОСОБА_1 .

В той же час, будь-які документи, які б засвідчували прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси - відсутні.

Також відсутні документи, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , такі документи Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не видавались та не реєструвались.

Згідно з електронною базою даних Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та даних Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності, містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 не надавались, що підтверджується листом Департаменту від 11 травня 2023 року №055-3375.

Також, згідно інформації вказаного Департаменту в реєстрі адрес у м. Києві, який ведеться згідно з Положенням про реєстр адрес у м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22 травня 2013 року №337/9394 відсутні відомості про документи щодо присвоєння об`єкту нерухомості поштової адреси: АДРЕСА_1 у Печерському районі м. Києва. Відповідно до бази документообігу звернення щодо присвоєння поштової адреси за зазначеною адресою до Департаменту не надходили.

З листа Печерської РДА в м. Києві від 26 квітня 2023 року вбачається, що звернень фізичних або юридичних осіб щодо присвоєння адреси нежитловій будівлі літ. «А1», що розташована на АДРЕСА_1 у Печерському районі м. Києва не надходило, і рішень про присвоєння поштової адреси за вказаною адресою не приймалось.

Отже, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що за обставин ненадання ОСОБА_1 документів, які б посвідчували прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомості, реєстрацію права власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю, загальною площею 55,7 кв.м, літ «А1» на АДРЕСА_1 у Печерському районі м. Києва на підставі довідки від 06 червня 2021 року про технічні показники об`єкта та підтвердження адреси, здійснено у порушення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження та за відсутності обов`язкових документів, визначених п.41 Порядку №1127 (в редакції станом на 29 червня 2021 року).

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що за відсутності законних підстав для здійснення державної реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю за відповідачем ОСОБА_1 , а в подальшому за юридичною особою, та передачу її в іпотеку за іпотечним договором, не свідчить про виникнення прав власника на вказане нерухоме майно.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що розпорядження землями територіальної громади міста Києва відноситься до повноважень Київської міської ради.

Враховуючи те, що вказана земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва виключно Київська міська рада має право розпоряджатись нею.

Оскільки Київська міська рада, як власник спірної земельної ділянки в установленому порядку фізичним чи юридичним особам у власність чи користування, в тому числі для будівництва до 2023 року її не передавала, правовстановлюючі документи на неї не отримувала, а тому державна реєстрація спірного нерухомого майна на земельній ділянці, власником якої є Київська міська рада, істотно обмежує прав власника землі.

Також, судом правильно встановлено, що рішенням єдиного засновника ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» ОСОБА_1 від 05 липня 2021 року створено вказане Товариство та сформовано статутний капітал у розмірі 1230 000 грн. за рахунок майнового внеску - спірної нежитлової будівлі та грошового внеску в сумі 9765 грн.

На підставі вказаного рішення складено акт приймання-передачі та оцінки вартості нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу товариства від 06 липня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за №2906,2907 та відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а Товариство прийняло нерухоме майно, яким є спірна нежитлова будівля.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 331 ЦК України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо) які були використані в процесі цього будівництва (створення майна)

За правилом ч.4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Частиною 2 ст. 376 ЦК України визначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 301/1460/18-ц та від 21.03.2018 у справі № 509/1784/17 у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

За змістом частин четвертої, п`ятої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

За змістом вищенаведеної частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Окрім того, пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» визначено, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи відсутність у ОСОБА_2 правовстановлюючих документів на земельну ділянку на АДРЕСА_1 у Печерському районі м. Києва та дозвільних документів на будівництво об`єкту нерухомого майна, спірна нежитлова будівля є об`єктом самочинного будівництва, в зв`язку з чим реєстрація за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно та подальше внесення цього майна до статутного фонду ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» на підставі оспорюваних рішень державного реєстратора не свідчить про правомірне набуття ОСОБА_1 та в подальшому Товариством майна у власність.

Із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зініч А.І. прийнято рішення (індексний номер 62574052) від 24 грудня 2021 року про державну реєстрацію обтяжень, іпотеки на нежитлову будівлю з реєстраційним номером 2395688680000, що розташована на АДРЕСА_1 .

Підставою реєстрації обтяження став договір іпотеки від 24 грудня 2021 року №1068, укладений між ТОВ «Спортивно-оздоровичий клуб на Видубичах» та ТОВ «Стройінвест Груп», за умовами якого передано нежитлову будівлю, розташовану на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2395688680000).

При цьому п.5 іпотечного договору обумовлено, що нерухоме майно, що передається в іпотеку належить іпотекодавцеві на праві приватної власності, на підставі Акта приймання передачі та оцінки вартості нерухомого майна, що вноситься до Статутного капіталу Товариства, та зареєстроване 06 липня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Ісаєнко О.В.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна, за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація.

За загальним правилом частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За змістом положень статті 14 Закону України «Про іпотеку» об`єкти нерухомого майна можуть бути предметом іпотеки лише за таких, зокрема, умов: майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі у наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки на момент укладення оспорюваного договору іпотеки Товариство не було власником переданого в іпотеку майна - спірної нежитлової будівлі, тому і не мало права розпорядження спірним майном, зокрема не мало права укладати спірний договір іпотеки. Відтак, зміст договорів іпотеки суперечить частині другій статті 583 ЦК України, статті 5 Закону України «Про іпотеку», оскільки в іпотеку передане майно, яке іпотекодателю не належить. Такий договір порушує права дійсного власника майна, а саме власника земельної ділянки.

Оскільки суд першої інстанції дійшов до висновку про визнання недійсним договору іпотеки від 24 грудня 2021 року, укладеного між ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» та ТОВ «Стройінвест Груп», тому правильно вказав, що підлягають також до задоволення позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Зініч А.І. від 24 грудня 2001 року, індексний номер рішення 62574052 про державну реєстрацію обтяження, іпотеки на нежитлову будівлю з реєстраційним номером 239568868000.

Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що в результаті неправомірних дій відповідачів за ними зареєстровано право власності на спірну нежитлову будівлю, розташовану на земельній ділянці, яка належить Київській міській раді, а тому такі дії спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою, яка належить територіальній громаді міста Києва.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо належного способу захисту, що обраний позивачем, колегія апеляційного суду вважає за доцільне погодитись із висновком суду першої інстанції, що задоволення заявлених у цьому позові вимог у повному обсязі є виправданим, оскільки сприяє ефективному захисту порушених прав позивача на вільне володіння та розпорядження спірною земельною ділянкою без необхідності повторного звернення з додатковими позовами щодо звільнення спірної земельної ділянки від обтяжень, які здійснені безпідставно.

Як встановлено судом першої інстанції у цій справі, з метою ускладнення відновлення порушених прав територіальної громади міста Києва щодо земельної ділянки, на якій розташована будівля площею 55,7 кв. м, ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» 24 грудня 2021 року передало в іпотеку спірне нерухоме майно ТОВ «Стройінвест Груп».

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

У даному випадку позовні вимоги до юридичних осіб ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах», ТОВ «Стройінвест Груп» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю площею 55,7 кв. м, визнання недійсними правочинів, на підставі яких проводилась реєстрація права за вказаним товариством та повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельної ділянки площею 55,7 кв. м по АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва (нежитлової будівлі загальною площею 55,7 кв.м), є похідними та нерозривно пов`язаними від позовних вимог до ОСОБА_1 у цьому позові, а саме, про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на вищевказану будівлю за ОСОБА_1 та визнання недійсними правочинів, на підставі яких здійснювалась реєстрація права власності за вказаною фізичною особою.

Таким чином, задоволення позовних вимог до юридичних осіб ТОВ Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах», ТОВ «Стройінвест Груп») у даній справі повністю залежить від задоволення позовних вимог до фізичної особи ОСОБА_1 .

Отже, вирішення спору в частині позовних вимог, пред`явлених до ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» та ТОВ «Стройінвест груп» за правилами господарського судочинства, а в частині позовних вимог до ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства, порушить принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин даної справи, оскільки дослідження того ж самого предмета, а також тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановления законного й обґрунтованого рішення.

Таким чином вирішення спору за правилами цивільного судочинства як в частині позовних вимог до ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» та ТОВ «Стройінвест Груп», так і в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , забезпечує принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження того ж самого предмета, а також тих самих підстав позову здійснено судом однієї юрисдикцій з дотриманням правил об`єднання позовів.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).

У вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно ідеально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

При цьому, помилковим є посилання ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» у апеляційній скарзі на судову практику у справах №№ 911/414/18 та 911/848/18, 911/3681/17, оскільки така стосується скасування рішення ради про надання земельної ділянки у власність фізичній особі та витребування земельної ділянки, що свідчить про неподібність спірних правовідносин.

Щодо доводів апеляційної скарги про припинення права на підставі ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Так, способи захисту прав на землю передбачені ст. 152 Земельного кодексу України, згідно якої власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мано наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Отже способом судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у справі № 645/3067/19, від 17 серпня 2022 року № 450/441/19, від 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21, від 4 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19.

Задоволення такої позовної вимоги відновлює становище, яке існувало до проведення оспорюваної державної реєстрації, що відповідає способу захисту, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що у спорі, який розглядається реальне поновлення права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради щодо спірної земельної ділянки можливо лише шляхом скасування на підставі судового рішення державної реєстрації права власності на неіснуючий об`єкт нерухомості як такої, що суперечить вимогам чинного законодавства та порушує право територіальної громади міста Києва на користування і розпорядження земельною ділянкою.

При цьому, у даному випадку право розпорядження земельною ділянкою полягає у законодавчо закріпленій можливості власника земельної ділянки вирішувати її юридичну долю шляхом вчинення дій, які не суперечать нормам чинного законодавства, а також визнання за власником гарантованих законом можливостей здійснення дій, спрямованих на встановлення правової належності такої земельної ділянки.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (п. 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (п. 4.17).

Отже, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

З урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

У зв`язку з цим, реєстрація права власності на неіснуючий об`єкт нерухомого майна на земельній ділянці, яка не належить відповідачу, надає можливість вимагати права власності на землю під незаконно зареєстрованим об`єктом нерухомості, що спричинить негативні наслідки для власника землі - територіальної громади в особі Київської міської ради.

Подібної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 909/68/18.

У даному випадку, державна реєстрації нерухомого майна на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (п. 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).

Таким чином, позов у даній справі пред`явлено прокурором на захист прав Київської міської ради щодо комунальної земельної ділянки, на якій відповідачами всупереч вимог законодавства проведено державну реєстрацію права власності на неіснуюче нерухоме майно з метою заволодіння землею на поза конкурентних засадах, що зрештою виявилось у формуванні ТОВ «Спортивно-оздоровичй клуб на Видубичах» в Державному земельному кадастрі земельної ділянки під зареєстроване майно для подальшого її отримання в оренду без проведення земельних торгів.

Водночас, необхідно звернути увагу, що державна реєстрація прав не є підставою їх набуття, а є лише засвідченням державою вже набутого особою відповідного права, що унеможливлює ототожнення факту набуття права із фактом його державної реєстрації.

Наявність державної реєстрації права власності на неіснуючий об`єкт нерухомого майна є перешкодою в реалізації позивачем речових прав на земельну ділянку, оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно.

Також, наявність вказаної державної реєстрації права власності на неіснуюче нерухоме майно наділяє відповідачів певними юридичними правами щодо використання спірної земельної ділянки всупереч волі її законного власника - територіальної громади в особі Київської міської ради.

Отже, саме з метою ефективного захисту прав Київської міської ради на землю є необхідність скасування державної реєстрації права власності, яка здійснена щодо неіснуючого нерухомого майна виключно для заволодіння земельною ділянкою в порушення земельного законодавства.

З огляду на викладене, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права позивача є ефективним, оскільки в разі задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на неіснуючий об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 55,7 кв. м по АДРЕСА_1 у Печерському районі м. Києва буде відновлено порушене право Київської міської ради як власника землі шляхом усунення перешкод у вільному користуванні та розпорядженні земельною ділянкою у відповідності до вимог законодавства та інтересів територіальної громади.

При цьому, доводи товариства про неефективність обраного прокурором способу захисту є помилковими.

Частиною 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже способом судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у справі № 645/3067/19, від 17 серпня 2022 року № 450/441/19, від 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21, від 4 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19.

Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

Задоволення таких позовних вимог відновлює становище, яке існувало до проведення оспорюваної державної реєстрації, що відповідає способу захисту, передбаченому п. п. 4, 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Колегія суддів також не може погодитись із доводами апеляційної скарги щодо безпідставної відмови суду першої інстанції у призначенні судової технічної експертизи з урахуванням наступного.

Так, матеріалами справи встановлено, що під час розгляду справи у суді першої інстанції представник відповідача заявляв клопотання про призначення в справі судової технічної експертизи, на вирішення якої просив поставити наступні питання:

чи була станом на 26 січня 2021 року станом на 6 липня 2021 року (реєстрація за ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах») та чи є станом на теперішній час, нежитлова будівля загальною площею 55,7 кв. м літ. «А 1», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 нерухомим майном?

чи підлягала та чи підлягає нежитлова будівля загальною площею 55,7 кв. м літ.«А1», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 введенню в експлуатацію?

на якій земельній ділянці (площа, конфігурація, кадастровий номер, цільове призначення) розташована нежитлова будівля загальною площею 55,7 кв.м літ. «А1», за адресою: АДРЕСА_1 ?

Відповідно до ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 103 ст. 81 ЦПК України встановлено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Отже, підставою здобуття доказу у виді висновку експерта, є необхідність здобуття не будь-якого доказу, а саме такого доказу, на підставі якого можна встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Основним доводом позовних вимог є та обставина, що відповідачем зареєстровано право власності на майно, яке знаходиться на земельній ділянці, яка не виділялась відповідачеві. Стороною апелянта не доведено необхідності призначення судом відповідної експертизи, оскільки не обґрунтовано, яким чином відповідь на поставлені запитання може вплинути на вирішення цього спору.

Крім того, запропоновані експерту питання не свідчать, що для їх вирішення необхідні саме спеціальні знання.

Доводи позову ґрунтуються на тому, що незалежно від того, чи є нежитлова будівля об`єктом нерухомості, право на такий об`єкт нерухомості зареєстровано по відношенню до земельної ділянки, яка під це майно не виділялась.

Таким чином, належним зі сторони відповідача у доведення заперечень проти позову, має бути доказ, який посвідчує право на використання земельної ділянки, а не висновок експерта щодо місця розташування земельної ділянки, на якій знаходиться об`єкт нерухомості.

Як роз`яснено у п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ в суді першої інстанції» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Враховуючи те, що предметом цивільної справи № 757/22777/23-ц є усунення перешкод у розпорядженні майном, скасування рішення державної реєстрації, а товариство просило призначити технічну експертизу самочинно збудованої нежитлової будівлі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що призначення експертизи є недоцільним, оскільки вказана обставина не стосується предмету доказування у даній справі.

Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про відсутність доказів права власності Київської міської ради на земельну ділянку.

Відповідно до положень ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Так, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 дійшов висновку, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, міськрада наділена в силу закону, зокрема з введенням 1 січні 2002 у дію нового Земельного кодексу України.

При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 вересня 2012 року №5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 1 січня 2013 року.

Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 1 січня 2013 року не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

У постанові Верховного Суду від 5 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20 зазначено, що враховуючи положення Конституції України, Земельного кодексу України і п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-УІ, міська рада є власником земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

Таким чином, за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з введенням 1 січня 2002 року у дію нового Земельного кодексу України.

При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 1 січня 2013 року не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

За змістом ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації.

Отже, нездійснення державної реєстрації речового права на не сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 Земельного кодексу України не є підставою для звільнення набувача права власності на будівлю або споруду від обов`язку сплачувати за фактичне користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований такий об`єкт нерухомості.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 5 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального права.

Таким чином, викладені у апеляційній скарзі доводи апелянта не спростовують правильність висновку суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, тому рішення суду, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 367-369, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивно-оздоровчий клуб на Видубичах» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба