Рішення

від 24.09.2024 по справі 640/10031/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2024 року м. Київ № 640/10031/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,

за участю представників сторін:

від позивача Чучковська А.В.,

від відповідача Мірошниченко О.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління поліції охорони в м. Києві

про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління поліції охорони в м. Києві, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління поліції охорони в м. Києві Національної поліції України від 03.03.2022 № 80 о/с «По особовому складу» про звільнення старшого сержанта поліції ОСОБА_1 з посади помічника чергового чергової частини Шевченківського районного відділу Управління поліції охорони в м. Києві з 26 лютого 2022 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді помічника чергового чергової частини Шевченківського районного відділу Управління поліції охорони в м. Києві з 26 лютого 2022 року;

- стягнути з Управління поліції охорони в м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що наказ про звільнення зі служби є протиправним та підлягає скасуванню, позаяк позивача звільнено зі служби в поліції згідно п. 8 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) за ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», водночас, позивач не працевлаштовувався та не переводився/переміщувався на будь-яку роботу чи службу до Міністерства оборони України, Збройних Сил України чи іншої державної установи, підприємства чи організації, а виконував свій конституційний обов`язок, передбачений ст. 65 Конституції України, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Разом з тим, позивач не погоджувався на перехід на роботу до іншого міністерства чи відомства (організації), не подавав жодних документів для такого переходу, при цьому, позивачу невідомо про погодження між власниками відповідних підприємств або уповноважених ними органів щодо переходу на роботу в іншу установу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2022 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом, Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа № 640/10031/22, яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Пановій Г.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 прийнято до провадження адміністративну справу, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду, призначено підготовче засідання.

До суду від Управління поліції охорони в м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив про те, що служба позивача у поліції припинена у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIІІ, адже матеріалами справи підтверджується та не заперечуєтвся сторонами, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2022 № 46, солдата ОСОБА_1 було прийнято до особового складу частини та призначено на посаду з 26.02.2022, що стало підставою для видачі Управлінням спірного наказу від 03.03.2022 № 80 о/с. Оскільки служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень, статус поліцейського відрізняється від правового статусу працівника, визначеного КЗпП України, то застосуванню підлягають норми спеціального законодавства. Виходячи з наказу Національної поліції України від 23.02.2022 № 171 «Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центру Національної поліції України й ситуаційних центрів головних управлінь Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності» та ст. 24 Закону № 580-VIII, всі поліцейські з 24 лютого 2022 року зобов`язані були знаходитися за місцем дислокації підрозділу, в якому проходять службу, та виконувати свої безпосередні функціональні обов`язки, в тому числі, і завдання щодо захисту, пов`язаних із захистом територіальної цілісності України. Отже, на переконання відповідача, з 24.02.2022 позивач був безпосередньо підпорядкований начальнику Управління поліції охорони в м. Києві, що вказує на відсутність у позивача належного дозволу керівника Управління поліції охорони в м. Києві на залишення місця несення служби та звільнення від виконання обов`язків поліцейського за місцем дислокації. До того ж, поліцейські не можуть одночасно перебувати на двох обліках, військовому (проходити військову службу) та спеціальному в поліції (проходити службу в поліції). Проходження позивачем служби на посаді в поліції та одночасне проходження позивачем військової служби є взаємовиключним, при цьому, що працівники Національної поліції України, навіть за наявності їх згоди, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі.

Протокольною ухвалою від 09.05.2024 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті заявлених позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмови у задоволенні позову повністю.

24.09.2024 судом було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У зв`язку з технічними збоями в роботі комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", що підтверджується даними Актів Київського окружного адміністративного суду, повний текст рішення виготовлено та підписано 07.10.2024.

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України на посаді помічника чергового чергової частини сектору організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Шевченківського районного відділу Управління поліції охорони в м. Києві.

24.02.2022 з підстав оголошення воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022, позивач отримав мобілізаційне розпорядження, про що, як наголошує позивач, повідомив роботодавця, проте з листа Управління поліції охорони в м. Києві від 31.05.2022, позивачу стало відомо про його звільнення.

Так, відповідно до наказу Управління поліції охорони в м. Києві Національної поліції України від 03.03.2022 № 80 о/с «По особовому складу», старшого сержанта поліції ОСОБА_1 з 26.02.2022 було звільнено зі служби в поліції згідно п. 8 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Піставою прийняття вказаного наказу слугував наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 46 від 26.02.2022 про зарахування до особового складу військової частини мобілізованого.

10.03.2022 позивач вибув з району ведення бойових дій до центральної районної лікарні м. Запоріжжя в зв`язку з поранення.

Копію наказу про звільнення та трудову книжку позивач отримав 27.06.2022.

Позивач вважає, що його звільнення є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його право на проходження публічної служби в органах Національної поліції України, тому підлягає скасуванню, виходячи з того, що був звільнений згідно п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), в той час як насправді такого переходу взагалі не було, позивач не працевлаштовувався та не переводився/переміщувався на будь-яку роботу чи службу до Міністерства оборони України, Збройних Сил України чи іншої державної установи, підприємства чи організації, а виконував свій конституційний обов`язок, передбачений ст. 65 Конституції України.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначається Законом України «Про Національну поліцію».

Частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну поліцію», визначено, що Національна поліція України (поліція) це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно правовими актами (частина перша статті 3 Закону України «Про Національну поліцію»).

Так, обов`язки поліцейського визначені у частині першій статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якої, поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Відповідно до положень частини першої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію», служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Згідно з частиною першою статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім`я та по батькові, усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки».

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

У даному випадку, наказом Управління поліції охорони в м. Києві Національної поліції України від 03.03.2022 № 80 о/с «По особовому складу» служба позивача у поліції була припинена у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIІІ.

Так, матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2022 № 46, солдата ОСОБА_1 було прийнято до особового складу частини та призначено на посаду з 26.02.2022, що і стало підставою для видачі Управлінням спірного наказу від 03.03.2022 № 80 о/с.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка йолягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ, передбачено, що правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Відповідно до ст. 60 Закону № 580-VIII, проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Тож, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом, перевага надається спеціальному, при цьому, загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Оскільки служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень, статус поліцейського відрізняється від правового статусу працівника, визначеного КЗпП України, тому застосуванню підлягають саме норми спеціального законодавства.

Статтею 77 Закону № 580-VIII та пунктом 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутріїпніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114), визначений вичерпний перелік підстав звільнення особи, яка служить в органах поліції.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

Виходячи з наказу Національної поліції України від 23.02.2022 № 171 «Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центру Національної поліції України й ситуаційних центрів головних управлінь Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності» та статті 24 Закону № 580-VIII, всі поліцейські з 24 лютого 2022 року зобов`язані були знаходитися за місцем дислокації підрозділу, в якому проходять службу, та виконувати свої безпосередні функціональні обов`язки, в тому числі, і завдання щодо захисту, пов`язаних із захистом територіальної цілісності України.

Отже, суд погоджується з доводами сторони відповідача про те, що з 24.02.2022 позивач був безпосередньо підпорядкований начальнику Управління поліції охорони в м. Києві.

Позивач визнає обставину, що не перебував за місцем дислокації підрозділу, а 24.02.2022 о 07 год. 30 хв, зателефонував до чергової частини Шевченківського районного відділу Управління та повідомив, що з ІНФОРМАЦІЯ_1 йому надійшла повістка на відправку у зв`язку з оголошенням воєнного стану в Україні. Копію даної повістки позивач надіслав через застосунок Viber на сдужбовий телефон ІНФОРМАЦІЯ_2 : (050) 35187115.

У той же час, суд враховує те, що незважаючи на введення в Україні воєнного стану та встановлені у зв`язку з цим особливості, визначені ст. 24 Закону України № 580-VIII, будь-яких доказів на підтвердження звернення позивача із відповідним рапортом на ім`я керівника Управління поліції охорони в м. Києві про залишення місця дислокації підрозділу та отримання від нього дозволу для такого залишення місця дислокації підрозділу позивачем не надано.

У частині доводів позивача про те, що він повідомив чергову частину Шевченківського районного відділу Управління про отримання повістки на відправку, суд зазначає, що згідно норм ст. 24 Закону України № 580-VIII, відповідними повноваженнями для прийняття будь-яких рішень був наділений виключно керівник Управління поліції охорони в м. Києві, що вказує на відсутність у позивача належного дозволу керівника Управління поліції охорони в м. Києві на залишення місця несення служби та звільнення від виконання обов`язків поліцейського за місцем дислокації.

Дійсно, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачена обов`язковість проходження військової служби за призовом під час мобілізації (під час воєнного стану). Позивач фактично, починаючи з 26.02.2022, проходив військову службу.

Частиною 6 ст. 59 Закону України № 580-VIII, передбачено, що поліцейські, у тому числі слухачі та курсанти вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, та які перебувають на військовому обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, на час служби в поліції знімаються з такого обліку і перебувають у кадрах поліції на спеціальному обліку.

Суд вважає, що поліцейські не можуть одночасно перебувати на двох обліках, військовому (проходити військову службу) та спеціальному в поліції (проходити службу в поліції), що у силу регулювання та завдань, є взаємовиключним.

Порядок проходження служби в органах поліції регламентовано спеціальним законом, а саме, Законом України № 580-VІІІ.

Категорія військовозобов`язаних, що визначена частиною 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», при цьому, працівники органів військового управління (органів управліннй), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України, навіть за наявності їх згоди, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (п. 21).

З огляду це, позивач, маючи бажання нести службу в складі Збройних сил України, а не в Національній поліції України, зобов`язаний був дотриматись певного порядку звільнення згідно з пунктом 8 частини 1 статті 77 Закону (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

З приводу доводів про те, що звільнення відбулося з порушенням передбачених ст. 119 Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України) та Законів України "Про військовий обов`язок і військову службу" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", суд зазначає, що відповідно до ст. 119 КЗпП України, на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими. Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади - також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Водночас, до складу сектору безпеки і оборони входять: Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Державна спеціальна служба транспорту, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Служба судової охорони, Управління державної охорони України, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, розвідувальні органи України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 статті 18 Розділу IV Закону України «Про національну безпеку України», Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності, а також надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Отже, чинним законодавством не передбачено одночасний призов діючого працівника поліції за мобілізацією за загальним порядком, та його перебування на службі в поліції, при цьому, що така заборона, на переконання суду, обґрунтовано пояснюється тим, що з огляду на наведене вище правове регулювання працівники правоохоронних органів, останні зобов`язані в умовах введення у Державі воєнного стану виконувати свої безпосередні функціональні обов`язки, в тому числі, і завдання щодо захисту, пов`язаних із захистом територіальної цілісності України. При цьому, відповідні обов`язки працівники правоохоронних органів повинні виконувати саме у складі Національної поліції України. Як вже зазначалось вище, на користь такого висновку свідчать й норми ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які визначають, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані працівники органів Національної поліції України.

У площині наведеного, помилковим є посилання на норми ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та ч. 1 ст. 119 Кодексу законів про працю України в якості підстав для висновку про неможливість звільнення позивача із служби у поліції, оскільки згадані правові норми не поширюються на поліцейських, які проходять службу в органах Національної поліції України та на військову службу.

Тож, суд вважає, що у відповідача були наявні підстави для застосування приписів п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку з виданням наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2022 № 46, яким солдата ОСОБА_1 було прийнято до особового складу військової частини.

Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду даного спору, а тому, задоволенню не підлягають. Відповідачем було доведено законність прийняття наказу від 03.03.2022 № 80 о/с «По особовому складу» про звільнення позивача з посади з 26 лютого 2022 року. Інші позовні вимоги (поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) є похідними від первинних, тому також не підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повінстю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 07 жовтня 2024 р.