Рішення

від 02.10.2024 по справі 320/45535/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2024 року № 320/45535/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за заявою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХМАРНА КУХНЯ» про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду 01.10.2024 о 16:59 надійшла заява Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХМАРНА КУХНЯ», де просить суд:

- підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю «ХМАРНА КУХНЯ».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що посадовими особами контролюючого органу, які 30.09.2024 прибули до відповідача з метою вручення копії наказу про проведення фактичної перевірки, було зафіксовано факт відмови від допуску до фактичної перевірки, про що складено відповідний акт. З огляду на зазначене, в.о. керівника ГУ ДПС у м. Києві прийнято рішення про застосування адміністративного арешту, яке надіслано на адресу відповідача рекомендованим відправленням з повідомленням про вручення. Позивач просить підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна товариства.

Ухвалою суду від 01.10.2024 відкрито провадження у справі, визначено розгляд заяви за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 02.10.2024 о 13 год 00 хв.

02.10.2024 у судове засідання представник заявника та представник відповідача не прибули. Копію ухвали суду від 01.10.2024 та повістки про виклик до суду заявнику та відповідачу було направлено на електронну пошту вказану в заяві, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 01.10.2024. Заяви про визнання заяви чи відзив на подану заяву в установлений ухвалою строк, відповідач до суду не надав. Заяв та клопотань від учасників не надходило.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подану заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.

Начальником управління фактичних перевірок складено доповідну записку №1864/26-15-07-07-00-12 від 27.09.2024, відповідно до якої з метою здійснення функцій, визначених законодавством, яке регулює виробництво та обіг спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій просить дозволу на проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання тривалістю 10 діб протягом вересня жовтня 2024 року.

27.09.2024 в.о. начальника Головного управління ДПС у м. Києві видав наказ № 6468-п про проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання тривалістю 10 діб, обґрунтування: доповідна записка управління контролю за підакцизними товарами від №1864/26-15-07-07-00-12 від 27.09.2024. Згідно з додатком 65 до зазначеного наказу магазин «YABLUKA» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 14) визначено суб`єктом щодо якого здійснюватиметься перевірка з вересня по жовтень 2024. Мета проведення перевірки - дотримання вимог законодавства, яке регулює виробництво та обіг спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій.

27.09.2024 контролюючим органом сформовані направлення на перевірку №22259/26-15-07-7-03, № 22147/26-15-07-02-01 та №22095/26-15-07-02-01.

30.09.2024 посадовими особами контролюючого органу складено акт №8692/26-15-07-07-00-17 про відмову від допуску до фактичної перевірки, а саме: не допуску до обстеження приміщень платника податків магазину «YABLUKA» ТОВ «ХМАРНА КУХНЯ» (код ЄДРПОУ 45332022) за адресою: вул. Велика Васильківська, 14, м. Київ.

01.10.2024 о 13 год 05 хв в.о. начальника Головного управління ДПС у м. Києві, розглянувши звернення про застосування адміністративного арешту майна платника податків та додані до нього матеріали управління контролю за обігом підакцизних товарів Головного управління ДПС у м. Києві, були з`ясовані обставини, передбачені підпунктом 94.2.3 пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків №5, яким вирішено застосувати умовний адміністративний арешт майна платника податків ТОВ «ХМАРНА КУХНЯ» (код ЄДРПОУ: 45332022) та надіслати рішення з вимогою про тимчасове зупинення відчуження майна товариства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України.

Пунктом 94.1 статті 94 ПК України визначено, що адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Положеннями підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України передбачено, що арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Згідно приписів пункту 94.5 статті 94 ПК України арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов`язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов`язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

Пунктом 94.10 статті 94 ПК України встановлено, що арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Аналогічні положення закріплено в Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 року № 632, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 02.08.2017 року за № 948/30816.

З аналізу вказаних норм слідує, що для вирішення питання, чи є підстави для підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, суд повинен встановити, за яких саме обставин відбувся недопуск таким платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки та, відповідно, чи були законні підстави для її проведення.

Суд звертає увагу, що під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника податків шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення.

Оскарження платником податків наказу про проведення перевірки є запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідною заявою, однак, не є спором про право в розумінні пункту 2 частини 4 статті 283 КАС України і не перешкоджає розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника податків входять до предмета доказування у справах, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 283 КАС України.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23.02.2023 року по справі № 640/17091/21.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.02.2023 року у справі №640/17091/21 зазначив, що під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника податків шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення.

Верховний Суд у вищевказаній постанові зазначив:

«У разі створення платником податків перешкод у реалізації податковим органом своєї компетенції (права на проведення перевірки за наявності законних підстав) безпосередньо Податковий кодекс України встановлює право на вжиття способу забезпечення виконання платником податків його обов`язків - застосування адміністративного арешту майна. Відповідно, можливість вжиття цього способу не може ставитися в пряму залежність від оцінки самим платником податків законності підстав для проведення податкової перевірки, відмова у допуску до проведення якої або відмова від проведення якої з боку цього платника податків і передбачені як одна із підстав для застосування адміністративного арешту майна. Це призводить до неможливості розгляду заяви податкового органу в судовому порядку за процедурою, передбаченою статтею 283 КАС України.

Оцінку обґрунтованості заперечень платника податків щодо правомірності проведення перевірки має надавати суд в межах здійснення превентивного контролю при реалізації податковими органами певних видів його повноважень, шляхом розгляду заяв податкових органів, передбачених частиною першою статті 283 КАС України. У таких справах адміністративний суд фактично є незалежним суб`єктом, який здійснює перевірку об`єктивності прийнятого контролюючим органом рішення, та одночасно, виконує завдання захисту прав платників податків від потенційно можливих зловживань з боку суб`єктів владних повноважень.

Більш того, з огляду на частину першу статті 4 КАС України, звернення платника податків до адміністративного суду із позовом про визнання протиправним рішення податкового органу про проведення податкової перевірки чи про застосування адміністративного арешту майна або дій такого органу при проведенні перевірки підпадає під поняття публічно-правового спору (пункт 2). Визначення цього терміну не дає підстав для висновку, що «публічно-правовий спір» є тотожним до терміну «спір про право». Отже, подання до суду адміністративного позову про протиправність рішення/дій щодо проведення перевірки або накладення адміністративного арешту не може розглядатись як підстава для відмови у відкритті провадження у розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України».

На виконання вимог частини другої статті 356 КАС України Верховним Судом у вищевказаній постанові сформульовано такий правовий висновок:

«За змістом статті 283 КАС України після відкриття провадження у справі за відповідною заявою суд може або її задовольнити, або відмовити у її задоволенні. Наявність спору про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України має вбачатися саме на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі за заявою контролюючого органу, передбаченою частиною першою статті 283 КАС України. При цьому у справах за заявою контролюючого органу, передбаченою пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України, заперечення платника податків щодо правомірності проведення податкової перевірки, які полягають у оскарженні відповідного наказу про її проведення чи дій контролюючого органу при її проведенні, не можуть розглядатися як «спір про право».

Під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника податків шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення. Оскарження платником податків наказу про проведення перевірки є запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідною заявою, однак, не є спором про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України і не перешкоджає розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника податків входять до предмета доказування у справах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у випадку наявності судового рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, платник податків не позбавлений можливості звернутися із заявою про його припинення, якщо в подальшому наказ про проведення перевірки буде визнано незаконним».

В акті про відмову від проведення фактичної перевірки від 30.09.2024 року №8692/26-15-07-07-00-17, зазначено, що продавець консультант магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ТОВ «ХМАРНА КУХНЯ» відмовив працівникам ГУ ДПС у м. Києві у допуску до фактичної перевірки, а саме у допуску до обстеження приміщень платника податків. При цьому названий працівник відмовився надавати пояснення

Відтак, посадових осіб податкового органу було не допущено до фактичної перевірки.

Варто зазначити, що положеннями підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України передбачено, що арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Однак, суду не надано належних та допустимих доказів того, що продавець консультант магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_1 наділений повноваженнями відповідно до ст. 94 ПК України на надання дозволу або заборони допуску посадових осіб контролюючого органу на проведення перевірки.

Варто зауважити, що відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульовано статтею 80 ПК України.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

Відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема,

(1) у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками,

(2) а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Абзацом 4 пункту 81.2 статті 81 ПК України передбачено, що у разі якщо при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення, посадовими (службовими) особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки, який не пізніше наступного робочого дня реєструється в контролюючому органі. До такого акта додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені в такому акті. Зазначений акт та матеріали надсилаються контролюючим органом платнику податку в порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Отже, ПК України закріплює таку обов`язкову вимогу щодо змісту наказу про проведення перевірки як необхідність відображення підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

Відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (підпункт 80.2.5).

У питанні застосування підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України практика Верховного Суду є сформованою і усталеною, полягає в тому, що ця норма містить дві самостійні (автономні) підстави для проведення фактичної перевірки у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального: (1) отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, а також (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у цій сфері. Тобто цей пункт передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо. Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

Водночас, у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі №640/21536/19, від 17 грудня 2020 року у справі №520/12028/18, від 11 червня 2019 року у справі №1440/2045/18 уточнено і розширено підхід щодо застосування підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, як підстави для призначення фактичної перевірки. При здійсненні такого призначення контролюючий орган повинен зазначити одну із підстав, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, й у разі, якщо такою підставою є наявність та/або отримання інформації про порушення платником податків вимог законодавства, конкретизувати останню.

Верховний Суд, у своїх постановах від 11 липня 2022 року у справі № 120/5728/20-а та від 21 грудня 2022 року у справі № 500/1331/21, звернув увагу на те, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.

Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб`єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.

Недотримання вимог щодо конкретизації та викладення в оскаржуваному наказі фактичних та правових підстав його прийняття призводить до протиправності останнього.

Як встановлено судом, наказ взагалі не містить посилання на жодну з можливих підстав перевірки, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.5 статті 80 ПК України.

При цьому, існування такої інформації заявником не доведено.

З огляду на наведене, вжиття заявником заходів у вигляді накладення адміністративного арешту на майно ТОВ «ХМАРНА КУХНЯ» є необґрунтованим, а подана заявником до суду заява про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків від 01.10.2024 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

За встановлених судом обставин з наведених вище мотивів та підстав суд не вбачає підстав для підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Підстави для вирішення питання щодо повернення судового збору відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 268, 283 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні заяви Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХМАРНА КУХНЯ» про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти з дня його проголошення .

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.