Рішення

від 07.10.2024 по справі 400/566/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2024 р. № 400/566/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомМиколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54005, до відповідачаУправління поліції охорони в Миколаївській області, вул. Шевченка, 52, м. Миколаїв, 54001, простягнення 330704,40 грн,ВСТАНОВИВ:

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі також позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом про стягнення з Управління поліції охорони в Миколаївський області (далі відповідач, Управління) адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій на загальну суму 330704,40 грн.

Ухвалою від 22.01.2024 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 262 КАС України (без виклику сторін у судове засідання).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач перебуває на обліку у відділенні Фонду. Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв

'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, складеного в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, надісланого відповідачу у формі електронного документа: середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за рік склала 269 осіб; середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, повинна складати 11 осіб; середньооблікова численність штатних працівників, яким встановлена інвалідність у роботодавця склала 9 осіб. Таким чином, відповідачем не забезпечено виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, внаслідок чого за 12 робочих місць, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2022 році, відповідач повинен був самостійно до 15.04.2023 року сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 309184,95грн. Оскільки зазначена сума, у визначений законодавством строк, відповідачем не сплачена, утворилась заборгованість у розмірі 330704,40 грн.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову відповідач послався на те, що оскільки структура та штатний розпис відповідача як територіального органу Національної поліції відповідно до Закону № 580 затверджуються керівником поліції, відповідно до повноважень відповідача взагалі не відноситься створення робочих місць з будь-якою метою. Відповідач зазначає, що правовідносини, пов`язані з визначенням кількості штатних працівників, яка використовується суб`єктом охоронної діяльності при встановленні нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, врегульовані Законом України від 22.03.20152 року № 4616-VI «Про охоронну діяльність» (далі Закон № 4616), який є спеціальним щодо будь-якого суб`єкта охоронної діяльності як такого, і наступним у часі по відношенню до Закону № 875, а це означає, що у даному випадку норми загального законодавства, яким є не застосовуються.

Середньооблікова чисельність охоронників та охоронців відповідача у 2022 році склала 269 осіб, а штатна кількість осіб, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони становить 135 осіб. Таким чином, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача, від якої визначається норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, за 2022 рік становить 135 осіб. Відповідно, зазначений норматив вираховується за наступною схемою: 135/100х4=5,4~6 осіб, тоді як в розрахунку визначено позивачем, виходячи із загальної середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу відповідача за рік (269). Таким чином, відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю та дотримано вимоги Закону № 875, з урахуванням особливостей Закону № 4616, а тому, на думку відповідача, відсутня вина в недодержанні нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, як одна з обов`язкових умов відповідальності, у зв`язку з чим адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій останній підтримав обґрунтування викладені в позовній заяві, просив відхилити доводи відповідача, зазначені у відзиві та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Управління зареєстровано як юридичну особу орган державної влади 09.11.2015 року. Основний вид діяльності: 84.24 Діяльність у сфері охорони громадського порядку та безпеки.

Управління має ліцензію № 1461 від 13.11.2015 року, видану МВС України щодо здійснення охоронної діяльності.

Матеріали справи містять розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Управління поліції охорони в Миколаївський області за 2022 рік, відповідно до якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік складає 269 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 9; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 11 осіб; фонд оплати праці штатних працівників 41585375,88 грн.; середня річна заробітна плата штатного працівника 154592,48 грн; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 309184,95 грн.

Даний розрахунок надйшов на Управління через кабінет електронного сервісу ПФУ 17.04.2023 року.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно ст. 15 Європейської соціальної хартії (переглянутої), Страсбург, 3 травня 1996 року (Хартію ратифіковано із заявами Законом № 137-V від 14.09.2006 року; European Social Charter) з метою забезпечення особам з інвалідністю, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема: 1. вжити необхідних заходів для забезпечення особам з інвалідністю орієнтування, освіти та професійної підготовки, коли це можливо, у межах загальних програм або, коли це видається неможливим, у державних або приватних спеціалізованих закладах; 2. сприяти їхньому доступові до роботи усіма засобами, які можуть заохочувати роботодавців приймати на роботу осіб з інвалідністю і утримувати їх у звичайному виробничому середовищі та пристосовувати умови праці до потреб осіб з інвалідністю, або, коли це видається неможливим у зв`язку з інвалідністю, шляхом облаштування або створення спеціальних робочих місць з урахуванням ступеня інвалідності. У деяких випадках такі заходи можуть вимагати використання спеціалізованих служб працевлаштування та надання допомоги; 3. сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.

Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі та раніше за текстом Закон № 875) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Так, ст. 17 Закону № 875 встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Статтею 18 Закону № 875 визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування, визначається Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Статтею 20 Закону № 875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

При цьому, згідно з ч. 9, 10 ст. 20 Закону № 875 спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку. Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Національну поліцію» на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою відповідно до рівня, визначеного згідно із Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Згідно ч. 2 ст. 49 Закону України «Про Національну поліцію» щодо рівня фізичної підготовки для поліцейських та кандидатів, які вступають на службу в поліції, затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян визначає Закон № 4616, який регулює відносини суб`єктів господарювання під час організації та здійснення ними охоронної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 4616 персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом господарювання та подали документи, що вони:

1) не перебувають на обліку в органах охорони здоров`я з приводу психічної хвороби, алкоголізму чи наркоманії;

2) не мають непогашеної чи незнятої судимості за скоєння умисних злочинів;

3) не мають обмежень, встановлених судом щодо виконання покладених на них функціональних обов`язків;

4) не мають обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків;

5) зареєстровані за місцем проживання в установленому законодавством порядку.

Працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони (ч. 6 ст. 11 Закону № 4616).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 4616 охорона майна та фізичних осіб забезпечується персоналом охорони шляхом здійснення таких заходів:

1) використання пунктів централізованого спостереження, технічних засобів охорони, транспорту реагування, службових собак;

2) контроль за станом майнової безпеки об`єкта охорони;

3) запобігання загрозам особистій безпеці фізичної особи, яка охороняється;

4) реагування в межах наданих законом повноважень на протиправні дії, пов`язані з посяганням на об`єкт охорони.

Підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону праці»).

Відтак, у випадку, коли з урахуванням специфіки підприємства більшість посад на підприємстві пов`язані з характером виконуваних робіт, де заборонена праця осіб з інвалідністю, то праця осіб з інвалідністю має використовуватися на цьому підприємстві не інакше, як з урахуванням такої специфіки.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами відповідача про те, що праця осіб з інвалідністю може використовуватись лише на посадах, де це є об`єктивно можливим, з урахуванням особливостей захворювання осіб з інвалідністю. У випадку ж, коли умови праці передбачають підвищений ризик для життя і здоров`я особи або є важкими, то праця осіб з інвалідністю на таких посадах, у відповідності з зазначеними вище нормами права, використовуватись не може.

Отже, у відповідності до ч. 6 ст. 11 Закону № 4616, при розрахунку нормативу облаштування робочих місць для осіб з інвалідністю відповідач має виходити з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Судом встановлено, що відповідач надає послуги з охорони громадського порядку та безпеки, тобто займається охоронною діяльністю. Основний вид діяльності: 84.24 Діяльність у сфері охорони громадського порядку та безпеки. Управління поліції охорони в Дніпропетровській області має ліцензію № 1461 від 13.11.2015 року, видану МВС України щодо здійснення охоронної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 4616, персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом господарювання та подали документи, що вони, зокрема, не мають обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків.

Відповідні обмеження щодо створення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю суб`єктом охоронної діяльності закріплені у ч. 6 ст. 11 Закону № 4616, відповідно до якої працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Нормами ст. 11 Закону № 4616, п. 17 Ліцензійних умов провадження охоронної діяльності, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.11.2015 року № 960, передбачені вимоги щодо стану здоров`я осіб, які залучаються до охоронної діяльності, що унеможливлює працевлаштування осіб з інвалідністю на посади охоронників.

Кваліфікаційні вимоги до охоронників викладені в п. 115 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників , затвердженого наказом Мінпраці від 29.12.2004 ркоу № 336, відповідно до якого охоронник вживає заходів щодо відбиття нападу шляхом застосування службової собаки, вогнепальної зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони з використанням допоміжних знарядь та фізичної сили.

Як зазначалося судом раніше, відповідач надає послуги, пов`язані з охороню діяльністю, а отже на нього поширюються норми Закону № 4616.

Суд зазначає, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті особами з інвалідністю робочих місць заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом № 875 заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно Довідки тво начальника відділу кадрового забезпечення станом на 31.12.2022 року середньооблікова кількість штатних працівнмиків складала 269 осіб, а штатна кількість осіб, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони становила 135 осіб.

Таким чином, суд погоджується із твердженням відповідача, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача, від якої визначається норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, за 2022 рік становить: 135, і відповідно, зазначений норматив вираховується таким чином: 135/100х4=5,4~6 осіб.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем виконаний обов`язок, передбачений нормами чинного законодавства, зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно, в діях відповідача відсутній склад правопорушення, що обумовлює відсутність підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Поряд з цим, у Законі № 875 відсутнє регулювання порядку обчислення норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для підприємств-суб`єктів охоронної діяльності.

Натомість, як було зазначено вище, особливості працевлаштування осіб з інвалідністю, що здійснюється суб`єктом охоронної діяльності, встановлено Законом № 4616, ч. 6 ст. 11 якого передбачає, що таке працевлаштування здійснюється згідно з чинним законодавством, однак виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Отже, вказана норма у спірних правовідносинах є спеціальною відносно ст. 19 Закону № 875, оскільки врегульовує особливості обрахування кількості штатних працівників для мети працевлаштування осіб з інвалідністю.

З цього приводу Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 року № 4-зп у справі №18/183-97 про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Виходячи з вищенаведеного, відповідно до Закону № 4616, правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено ст. 19 Закону № 875, для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону № 4616.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року у справі № 808/1547/16 та від 18.09.2018 року по справі № 818/466/16.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У п. 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (VastbergataxiAktiebolagandVulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

При цьому, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно частини першої статті 218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв`язку з тим, що відповідачем дотримано норми Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», на нього не може бути покладена відповідальність визначена таким законом.

Встановлені в ході судового розгляду обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що відповідачем не порушено вимоги законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому суд вважає, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій за нестворення підприємством робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і, відповідно, незабезпечення працевлаштування зазначеної категорії осіб, відсутні.

На підставі вищевикладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, оскільки такі є необґрунтованими та не підтверджені наявними в матеріалах справи доказами.

Частиною 1 ст. 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 20917114) до Управління поліції охорони в Миколаївській області (вул. Шевченка, 52, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 40109016) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році у розмірі 330704,40 грн, з яких: адміністративно-господарській санкції складають 309184,95 грн, пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій складає 21519,45 грн відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 07.10.2024 року.

Суддя О.В. Малих