Постанова

від 02.10.2024 по справі 336/12115/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 02.10.2024 Справа № 336/12115/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№336/12115/23 Головуючийу 1інстанції Карабак Л.Г.

Провадження № 22-ц/807/1557/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Полякова О.З.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Оріхівська дитячо-юнацька спортивна школа» Оріхівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся звернувся з позовом до Комунального закладу «Оріхівська дитячо-юнацька спортивна школа» Оріхівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач з 02.08.1999 працював у КЗ «Оріхівська дитячо-юнацька спортивна школа» Оріхівської міської ради на посаді тренера-викладача з веслування. Наказом директора закладу від 01.11.2023 №16-К він звільнений з посади тренера-викладача з веслування на байдарках та каное з 01.11.2023 - «у зв`язку із скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України». З цим документом ознайомлений 06.11.2023. Остаточний розрахунок з позивачем не провели (компенсацію за невикористану щорічну відпустку та вихідну допомогу, передбачену ст. 44 КЗпП України не виплатили); повідомлення про належні мені виплати не надали. В порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України, позивача завчасно не повідомили про вивільнення працівників. Окрім того, іншу посаду запропоновано не було. Враховуючи викладене, вважає наказ про звільнення протиправним, у зв`язку із чим, з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Просили: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Комунального закладу «Оріхівська дитячо-юнацька спортивна школа Оріхівської міської ради від 01.11.2023 року№16-К Про звільнення з посади тренерів-викладачів з веслування а байдарках та каное в частині його звільнення з посади; 2) поновити його на посаді тренера-викладача з веслування; 3) стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі, що станом на 15.11.2023 складає 6 534,84 гривні.

Рішенням Шевченківськогорайонного судум.Запоріжжя від27травня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Комунального закладу «Оріхівська дитячо-юнацька спортивна школа Оріхівської міської ради від 01.11.2023 №16-К Про звільнення з посади тренерів-викладачів з веслування а байдарках та каное.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді тренера-викладача з веслування Комунального закладу «Оріхівська дитячо-юнацька спортивна школа Оріхівської міської ради

Стягнуто з Комунального закладу Оріхівська дитячо-юнацька спортивна школа» Оріхівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 46 431 грн. 38 коп.

Стягнуто з Комунального закладу «Опорний заклад загальної середньої освіти «Сузір`я» Оріхівської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.

Не погоджуючисьіз зазначенимрішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просять рішення суду скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити нове, яким стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 109951,57 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано при визначенні розміру суми, що підлягає стягненню на користь позивача середнього заробіткуза часвимушеного прогулу,факт перебуванняостанні двамісяці передзвільненням упростої.

Відзиву на апеляційну скаргу е надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Відповідач, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, представника не направив, причини суду не повідомив.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на вказане та враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 02.08.1999 року працював у КЗ «Оріхівська дитячо-юнацька спортивна школа Оріхівської міської ради на посаді тренера-викладача з веслування, що підтверджуються копією трудової книжки. (а.с.9-11)

Наказом директора закладу від 01.11.2023 за №16-К позивача було звільнено з посади тренера-викладача з веслування на байдаках та каное з 01.11.2023 «у зв`язку із скороченням штату працівників, згідно п.1 ст. 40 КЗпП України. (а.с.16)

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу було запропоновано інші вакантні посади.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення оскаржується в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог позову, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає зазначеним вимогам цивільного законодавства України.

Відповідно до статей 21 та 22 Закону України від 24 березня 1995 року № 08/95-ВР «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У частині третійстатті 15 зазначеного Законузакріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Усі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати,суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу(стаття 235 КЗпП України).

За порушення законодавства про працю винні особи притягаються до відповідальності згідно з законодавством.

Відповідно дост. 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина другастатті 235 КЗпП України).

Якщо буде встановлено, що на порушеннястатті 46 КЗпП Українироботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку із цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Отже, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі№ 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), зазначено, що:

«суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена

працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК Україниподатковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену встатті 167 цього Кодексу(за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбаченихПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу».

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі№ 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється, якщо працівник не мав заробітку не з вини працівника, виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Розрахунковим періодом є останні два місяці, які передували звільненню позивача з посади, а саме: вересень та жовтень. Проте, оскільки у період з серпня 2023 по жовтень 2023 року позивач перебував у простої, то розрахунок здійснюється виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Відповідно до довідки головного бухгалтера КЗ «Оріхівської дитячо-юнацької спортивної шкоди» Оріхівської міської ради за №47 від 19.03.2024, ставка позивача ОСОБА_1 станом на 01.09.2023 становить 6698,00 грн. (згідно штатного розпису). Розмір посадового окладу є меншим за розмір мінімальної заробітної плати, тому необхідно розраховувати середню заробітну плату виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яка становить 6700,00грн. станом на 01.09.2023.

Щодо кількості робочих днів: у вересні їх кількість складає 21 робочий день, у жовтні 22 робочих дня.

Отже, 6700, 00 грн. + 6700, 00 грн. = 13400,00 грн. (МЗП за вересень та жовтень) / 43 робочі дні = 311, 62 грн. (середньоденна заробітна плата).

Період вимушеного прогулу складає 149 днів (з дня звільнення позивача - 01.11.2023 по день ухвалення судового рішення 27.05.2024)

Тобто,311,62грн. (середньоденна заробітна плата) * 149 днів = 46431, 38 грн. (загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Враховуючи усталену практику та відповідні розрахунки, підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за весь період вимушеного прогулу у розмірі 46431 гривня 38 копійок.

Колегія суддів критично ставиться до розрахунку скаржника викладеного в апеляційній скарзі, оскільки скаржником безпідставно обрано період вересень жовтень 2022 року для обрахунку середньоденної заробітної плати.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Аналізуючи питанняобсягу дослідженнядоводів скаржниківта їхвідображення воскаржуваному судовомурішенні,питання обґрунтованостівисновків судупершої інстанції,колегія суддіввиходить зтого,що усправі,яка переглядається,було надановичерпну відповідьна всіістотні питання,що виникаютьпри кваліфікаціїспірних відносин,як уматеріально-правовому,так іу процесуальномусенсах,а доводи,викладені вапеляційнихскаргах,неспростовують висновківсудупершої інстанції.

Колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський судз правлюдини вказав,що пунктперший статті6Конвенції зобов`язуєсуди даватиобґрунтування своїхрішень,але цене можесприйматись яквимога надаватидетальну відповідьна коженаргумент.Межі цьогообов`язкуможуть бутирізними,залежно відхарактеру рішення.Крім того,необхідно братидо уваги,між іншим,різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, якііснують удержавах-учасницях,з оглядуна положеннязаконодавства,традиції,юридичні висновки,викладення таформулювання рішень.Таким чином,питання,чи виконавсуд свійобов`язокщодо поданняобґрунтування,що випливаєзі статті6Конвенції,може бутивизначено тількиу світліконкретних обставинсправи (справа"Пронінапроти України",№ 63566/00,§ 23,ЄСПЛ,від 18липня 2006року).Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2024 року у цій справі залишити без змін.

В іншій частині рішення не оскаржувалось та не переглядалось.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07 жовтня 2024 року.

Головуючий

Судді: