Рішення

від 08.10.2024 по справі 733/1439/24

ІЧНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/353/24

Єдиний унікальний №733/1439/24

Рішення

Іменем України

08 жовтня 2024 року м.Ічня Ічнянський районний суд Чернігівської області

в складі: головуючого судді - Вовченка А.В.,

секретаря судових засідань- Мошенець Л.М.,

за участю позивачки - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Ічня Чернігівської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м.Києві державної адміністрації , як орган опіки та піклування та Орган опіки та піклування Ічнянської міської ради про позбавлення батьківських прав

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд з даним позовом, в якому просить ухвалити рішення суду, яким позбавити відповідача батьківських прав.

В обгрунтування поданого позову зазначає, що сторони перебували в цивільному шлюбі. В період спільного проживання у них народилося дві доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановлено, що на даний час позивач та відповідач проживають окремо. Діти проживають з позивачкою та знаходяться на її утриманні. Підставою для порушення перед судом питання позбавлення батьківських прав відповідача є його ухилення від виконання батьківських обов`язків, а саме те, що відповідач не піклується про фізичний духовний розвиток дітей, не забезпечує відвідування дітьми навчання, не забезпечує належного харчування, медичного огляду, лікування, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не створює умов для отримання ними освіти. З 2012 року відповідач дітей жодного разу не бачив, діти не бачили батька та не можуть його впізнати.

Згідно рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у справі №742/835/17 від 29.03.2017 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання двох дітей по 1/3 частині від усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 16 березня 2017 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.

11.02.2020 року постановою державного виконавця Ічнянського районного ВДВС відкрито виконавче провадження за НОМЕР_1. Станом на 15.05.2024 року згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за ОСОБА_2 числиться заборгованість в розмірі 252 263,84 грн.

Вказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12.07.2024 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18.09.2024 року закрито підготовче судове засідання, справу призначено до удового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити з підстав, викладених у ньому.

Відповідач в судове засідання не з`явився, не повідомивши причин, хоча був своєчасно повідомлений про дату, час та місце слухання справи, зокрема шляхом поміщення оголошення на офіційному сайті Ічнянського районного суду, відзиву не подав, а тому в силу ст.128 ЦПК України відповідач вважається повідомленим. Небажання відповідача надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову дає суду право обмежитися доказами, що містяться в матеріалах справи.

Представник третьої особи: орган опіки та піклування Ічнянської міської ради в судове засідання не з`явився, в заяві, надісланій через електронний суд , просив проводити судове засідання без їх участі.

Представник Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, як орган опіки та піклування, будучи належним чином повідомлений в судове засідання свого представника не направив, надав заяву про розгляд справи без їх участі .

Заслухавши думку позивачки, вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, встановивши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ба ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с.8-9).

Згідно акту обстеження житлових умов б/н від 01.05.2024 року, завіреного начальником ЖЕД-303 м.Києва встановлено, що ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 з 01.05.2022 року і по теперішній час проживають за адресою : АДРЕСА_1 .

Згідно висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав , затвердженого Рішенням виконавчого комітету Ічнянської міської ради 15 серпня 2024 року за №405 стосовно неповнолітніх дітей - орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.37-38).

З надісланого Службою у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м.Києві державної адміністрації за №102-3863 від 12.09.2024 року Висновку про доцільність позбавлення батьківських прав комісія з питань захисту прав дитини вважає за доцільне позбавити батьківських прав батька ОСОБА_2 стосовно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.42-45).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частиною першою статті 155 СК України встановлено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення

від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 рок (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився

рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 25 грудня 2023 року у справі № 168/297/23 (провадження № 61-12782св23) зроблено висновок, що:

«ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зроблено висновок, що:

«позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) зроблено висновок, що:

«звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

За положенням частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на

увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Зокрема, указаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Як убачається із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів складеного державним виконавцем Ічнянського ВДВС заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів станом на 15 травня 2024 року становила 252 263,84 грн. (а. с. 15).

Із цього розрахунку вбачається, що відповідач сплачував аліменти нерегулярно та не в повному обсязі.

Стягнення аліментів є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та вказує на спонукання батька до надання дитині належного утримання.

Верховний Суд зауважує, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанови Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, провадження № 61-2175св20, від02 червня 2022 року у справі №754/15490/18, провадження №61-7195св20).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують

вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично не виконує свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Крім того, у справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування чи поліції.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача стосовно но дітей є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього.

Також позивачкою ОСОБА_1 не доведено та не надано суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батька по відношенню до дітей батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків відносно дітей.

Суд переконаний, що позбавлення батьківських прав відповідача стосовно своїх неповнолітніх дітей не буде сприяти захисту інтересів останніх, як і не буде стимулювати відповідача до належного виконання своїх обов`язків.

Таким чином, беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення ним від виховання своїх дітей і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, враховуючи якнайкращі інтереси дітей, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

У відповідності до ст.141 ЦПК України у разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.1-4,19,89,258,259,263,264,265,268,273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м.Києві державної адміністрації , як орган опіки та піклування та Орган опіки та піклування Ічнянської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Покласти на Орган опіки та піклування Ічнянської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 08 жовтня 2024 року.

Суддя А. В. Вовченко