Рішення

від 03.10.2024 по справі 740/2407/24

НІЖИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 740/2407/24

Провадження № 2/740/893/24

Р І Ш Е Н Н Я

з а о ч н е

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2024 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді ШевченкоІ.М.,

за участю секретаря судового засідання Ісаєнко А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ,поданим представником адвокатомГордієць ВікторієюСтаніславівною,до ОСОБА_2 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору, Службау справахдітей Виконавчогокомітету Ніжинськоїміської радиЧернігівської області,про визначеннямісця проживаннядитини,

установив:

У квітні 2024 року позивачка звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею, та стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 17 червня 2015 року позивачка з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 23 жовтня 2019року. Сторони мають спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу залишилася проживати разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 . Для дитини за місцем проживання створено хороші умови, а саме: наявні речі загального вжитку та необхідна побутова техніка, у житловому будинку чисто, охайно, кімнати умебльовані, дитина має окрему кімнату, забезпечена одягом.

З відповідача на користь позивачки щомісячно стягуються аліменти на утримання дочки у розмірі 1/4 частки заробітку, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У зв`язку з тим, що спільна дочка сторін має інвалідність, позивачка опікується її здоров`ям, займається її лікуванням, обстеженням, доглядом, а також розвитком, а тому, за твердженням позивачки, має проживати разом з нею. Рішенням Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області від 27 квітня 2023 року № 142 визначено постійне місце проживання малолітньої дитини з позивачкою, яка ніяким чином не перешкоджає відповідачу спілкуватися з дочкою, брати участь у її вихованні чи матеріальному забезпеченні. Станом на час подання вказаної позовної заяви до суду сторони не досягли згоди щодо визначення місця проживання спільної дитини.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 травня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05 червня 2024 року 12-00 год., яке відкладено на 22 липня 2024 року 09-30 год.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 липня 2024 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду на 03 вересня 2024 року 14-00 год., яке відкладено на 03 жовтня 2024 року 08-30 год.

У судове засідання сторони не з`явилися.

Представник позивачки адвокат Гордієць В. С. подала до суду заяву про розгляд справи без її та позивачки участі, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, не заперечували проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, при цьому належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, жодних заяв/клопотань до суду не подавав.

Представник третьої особи ОСОБА_4 подала до суду заяву про проведення судового засідання без її участі, проти задоволення позовних вимог не заперечувала та просила врахувати найкращі інтереси дитини.

З урахуванням положень ст.128,223,280 ЦПК Українисуд визнав за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідачки та ухвалити у справі заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, кожен окремо та в сукупності, керуючись законом і своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 з 26 вересня 2022 року по 13жовтня 2033 року ОСОБА_3 має статус «дитина з інвалідністю».

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 жовтня 2019 року шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано.

На підставі судового наказу, виданого 23 травня 2019 року Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області, з відповідача на користь позивачки стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16травня 2019 року і до досягнення нею повноліття.

Згідно з актом обстеження умов від 30.04.2023 за місцем проживання, зокрема, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , умови проживання за вказаною адресою добрі, наявні речі загального вжитку, необхідна побутова техніка; у житловому приміщенні чисто, охайно та тепло; кімнати умебльовані; родина забезпечена продуктами харчування; дохід родини складається з виплат по догляду за дитиною з інвалідністю та аліментів; для виховання та розвитку дитини створені такі умови: наявна окрема кімната, яка умебльована відповідно до віку та потреб (ліжко, шкаф, робочий стіл), дитина забезпечена одягом, взуттям, речами відповідно до віку та сезону.

Із витягу з рішення Ніжинської міської ради Чернігівської області від 27 квітня 2023 року № 142 убачається, що виконавчий комітет міської ради визначив постійне місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 .

Згідно зі ст. 157 Сімейного кодексу України (далі СК України) питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно зі ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Зі змісту норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зроблено висновок, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) зазначено, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

Отже, при вирішенні питань про місце проживання дітей у випадку, коли їх батьки проживають окремо, необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дітям повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі «М.С. проти України» наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Зі змісту наведених норм права, практики ЄСПЛ слідує, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Статтею 2ЦПКУкраїни встановлено, що завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст.4ЦПКУкраїни кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ч. 1 ст.13ЦПКУкраїни суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд вважає позов доведеним, обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Під час розгляду вказаної справи встановлено, що сторони не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання їхньої спільної дочки, яка, як встановлено, станом на час розгляду справи постійно проживає з позивачкою.

Ураховуючи вищенаведені обставини справи, інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, ставлення обохбатьків довиконання своїхбатьківських обов`язків,вік дитини, відсутність виключних обставин, які б указували на неможливість проживаннядитини окремовід позивачки,а такожте,що відповідач відзиву на позов, жодних заяв/клопотань до суду не подавав, не спростував указаних в позові обставин, суд дійшов висновку про задоволення заявлених вимог позивачки та визначення місця проживання дочки разом з нею, тобто на цей час у стійкому середовищі.

Разом з цим слід звернути увагу, що визначення місця проживання дитини з матір`ю не впливає на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20).

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено, як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір.

Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Згідно із ч. 1, 3ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких віднесено і витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктами 1, 2, 3 ч. 2ст. 141 ЦПК Українипередбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, у ч. 3ст. 141 ЦПК Українивстановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Статтею 137 ЦПК Українивстановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24січня 2019 року в справі № 910/15944/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розміробґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020року у справі № 755/9215/15-ц).

У позовній заяві позивачка просила стягнути з позивача, зокрема, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Згідно з доданою до позовної заяви копією договору про надання правничої допомоги б/н від 16 серпня 2023 року, укладеного між позивачкою та її представником адвокатом Гордієць В. С., клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу клієнтову в обсязі та на умовах, передбачених цим договором. Адвокат бере на себе виконання наступних дій з надання правничої допомоги: представництво інтересів клієнта в будь яких органах державної, законодавчої та виконавчої влади, органах прокуратури, поліції, судових органах усіх рівнів, органах місцевого самоврядування, органах управління установ, організацій, підприємств та їх об`єднань, керівних органах об`єднань громадян; консультація; складення позовної заяви, збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази у зв`язку з виконанням доручення, виконувати інші дії, передбачені законодавством. У розділі 4 указаного договору сторони погодили порядок оплати послуг адвоката, відповідно до якого гонорар адвоката визначений у розмірі 4000,00 грн.

Відповідно до детального опису робіт наданої правничої допомоги адвоката Гордієць В.С. від 04.03.2024 обсяг наданої правової допомоги клієнту ОСОБА_1 у цивільній справі № 740/2407/24 (провадження № 2/740/893/24), а саме: письмова консультація, пошук судової практики ВС в аналогічних правовідносинах, складання позовної заяви 4 год., що становить 4000,00 грн.

Факт сплати позивачкою ОСОБА_1 представнику адвокату ГордієцьВ.С. гонорару у розмірі 4000,00 грн за надану правничу допомогу підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 23 від 04 березня 2024 року.

Суд вважає, що визначений позивачкою розмір витрат на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також значенням справи для сторони, тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Таким чином,з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати в загальному розмірі 5 211,20 грн.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 128, 141, 223, 263-265, 268, 272, 273, 280-284 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 ,поданий представником адвокатомГордієць ВікторієюСтаніславівною,до ОСОБА_2 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору,Служба усправах дітейВиконавчого комітетуНіжинської міськоїради Чернігівськоїобласті,про визначеннямісця проживаннядитини задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) судові витрати в загальному розмірі 5211 (п`ять тисяч двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено без змін за результатами апеляційного розгляду справи. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. М. Шевченко