Рішення

від 01.10.2024 по справі 182/7558/21

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/7558/21

Провадження № 2/0182/1390/2024

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01.10.2024 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Нікополя цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Фермерського господарства «Харвест Агротех» про розірвання договору оренди, -

В С Т А Н О В И В:

В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла цивільна справа від ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до Фермерського господарства «Харвест Агротех» про розірвання договору оренди.

В обґрунтування заявлених вимог, представник позивача посилається на те, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 6,8898 га, що розташована на території Новоіванівської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки 1222984300:02:001:0207, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно із договором оренди землі від 14 лютого 2019 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю.В., 29 листопада 2019 року вищевказана земельна ділянка позивачем була передана в оренду Фермерському господарству «Харвест Агротех», строком на 10 років, з дати реєстрації права оренди. Пунктом 4.1 договору оренди встановлено, що орендна плата вноситься у грошовій формі за один повний календарний рік оренди. Пунктом 4.6 договору оренди передбачено, що орендар вносить орендну плату один раз на рік, за перший рік оренди, орендна плата сплачується до 31 грудня, в якому укладено цей Договір, пропорційно фактичній кількості календарних днів оренди, в подальшому орендна плата сплачується один раз на рік до 25 грудня поточного року. Тому, оскільки договір оренди було зареєстровано 29 листопада 2019 року, то, відповідно, з моменту державної реєстрації права оренди по 31 грудня, в якому укладено договір оренди, відповідач зобов`язаний був на умовах, визначених договором, сплатити орендну плату пропорційно фактичній кількості календарних днів оренди, що ним здійснено не було. Тому наявні підстави порушення умов договору оренди. Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, а також те, що відповідач умови договору оренди, які були погоджені сторонами та визначені договором, не виконав, змушений звернутись до суду та просить розірвати договір оренди землі, укладений між ним та Фермерським господарством «Харвест Агротех» 14 лютого 2019 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю.В. 29 листопада 2019 року, а також стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. 00 коп.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2021 року по даній справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, з призначенням до підготовчого судового засідання. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.27-28).

Відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка, яка міститься в матеріалах справи та 11 січня 2022 року від його представника ОСОБА_3 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого зазначив наступне. Відповідно до положень статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з вимогами статті 537 ЦК України, боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора. Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору вимагати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю. Однак, зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса. Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором. Відсутність у договорі обов`язку перерахування коштів на депозит нотаріуса, крім визначеного законом лише такого права, та нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплати цих сум. Тому, представник відповідача зазначає, що невикористання свого права на внесення орендної плати на депозит нотаріуса не може тлумачитись, як невиконання ним зобов`язання та систематична несплата орендної плати. Такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі № 709/1089/17 від 09 грудня 2019 року. Факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо внесення орендної плати є вичерпною підставою для розірвання такого договору, як свідчить усталена судова практика Верховного Суду, яку слід врахувати при застосуванні норми права, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України. А тому, не скориставшись своїм правом щодо внесення орендної плати на депозит нотаріуса, ФГ «ХАРВЕСТ АГРОТЕХ» не може вважатись таким,що порушило зобов`язання, а, отже, несплата орендної плати у разі відсутності даних про орендодавця і невнесення грошових коштів у депозит не може тлумачитись, як систематична несплата орендної плати і бути підставою для розірвання такого правочину.

Представник позивача, у відповідності до вимог чинного законодавства, також скористався своїм правом та подав до суду відповідь на відзив, згідно якої посилається на обставини, викладені в позовній заяві. Також, у відповіді на відзив містилась думка та обгрунтування щодо підстав звернення до суду з даним позовом з посиланням на ЗУ «Про оренду землі».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. При цьому, доповнив, що відповідачем суворо порушуються умови договору оренди, орендна плата не сплачується та не сплачувалась раніше. Його довіритель в досудовому порядку намагався врегулювати спір, однак, це не дало позитивних результатів, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Відповідач мав можливість сплачувати оренду плату, проте, всупереч вимог закону, ігнорує та не виконує свої зобов`язання, що фактично свідчить про той факт, що він зловживає правами позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні пред`явленні позовні вимоги не визнав, посилаючись на свій відзив та подані пояснення. Крім цього, зазначив, що ОСОБА_2 не з`являється за отриманням коштів, хоча, в договорі оренди місце отримання орендної плати чітко визначено. Орендар вживав заходів для виплати орендної плати, натомість, орендодавець робив все можливе для уникнення можливості отримати орендну плату, щоб мати можливість звернутись до суду. Тому, на підставі викладеного, вважає, що будь-які порушення відсутні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи (ч.1. ст.13 ЦПК України).

Як встановлено судом, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 6,8898 га, що розташована на території Новоіванівської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки 1222984300:02:001:0207, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з договором оренди землі від 14 лютого 2019 року, зареєстрованим приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю.В. 29 листопада 2019 року, вищевказана земельна ділянка позивачем була передана в оренду Фермерському господарству «Харвест Агротех» строком на 10 років з дати реєстрації права оренди. Пунктом 4.1 договору оренди встановлено, що орендна плата вноситься у грошовій формі за один повний календарний рік оренди. Пунктом 4.6 договору оренди передбачено, що орендар вносить орендну плату один раз на рік, за перший рік оренди, орендна плата сплачується до 31 грудня, в якому укладено цей Договір, пропорційно фактичній кількості календарних днів оренди, в подальшому орендна плата сплачується один раз на рік - до 25 грудня поточного року. Тому, оскільки договір оренди було зареєстровано 29 листопада 2019 року, то, відповідно, з моменту державної реєстрації права оренди по 31 грудня, в якому укладено договір оренди, відповідач зобов`язаний був на умовах, визначених договором, сплатити орендну плату пропорційно фактичній кількості календарних днів оренди, що, в свою чергу, ним здійснено не було, тому, в даному випадку, наявні підстави про порушення умов договору оренди (а.с.7-8).

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Неналежне виконання умов договору, а саме: невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди землі, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки, згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, провадження № 61-41932сво18.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, іншими нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами першою-третьою статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

На вимогу однієї із сторін, договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, провадження № 61-41932сво18, зроблено правовий висновок щодо підстав для розірвання договору оренди землі з урахуванням пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України та зазначено, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, аналіз змісту статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підставу для розірвання договору оренди. При цьому факт несплати орендної плати стосується випадків як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17, провадження № 12-201гс18, сформульовано такий правовий висновок: враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року в справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку в справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Зазначений підхід до вирішення питання щодо можливості розірвання договору судом з підстави істотності допущеного орендарем порушення договору шляхом систематичної несплати орендної плати є сталим та підтверджується релевантною практикою суду касаційної інстанції. Зокрема, аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 689/1101/18, провадження № 61-10292св20, від 27 жовтня 2021 року у справі № 573/1833/20, провадження № 61-7138св21, від 22 листопада 2021 року у справі № 341/609/20, провадження № 61-10091св 21, від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18, провадження № 61-13518св21, від 08 грудня 2021 року у справі № 357/452/21, провадження № 61-7721св21.

Згідно частин 1-3статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 2, 3 ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частини 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Згідно ст.89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Як вбачається з обставин справи, як на підставу звернення до суду з даним позовом, представник позивача позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем по справі не сплачено орендну плату за 2019 рік, що, на його переконання, є порушенням з боку відповідача істотних умов договору оренди земельної ділянки. Проте, відповідно до сталої практики Верховного Суду України, підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). В даному випадку, системність невиконання відповідачем умов оспорюваного договору оренди земельної ділянки, що, відповідно до сталої практики Верховного Суду, є підставою для розірвання договору оренди землі, позивачем та його представником не доведена.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для застосування ч.2 ст.651 ЦК України, у зв`язку з недоведеністю, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат цій справі, суд враховує, що, згідно зі статтею 141 ЦПК України, ці витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку суд повністю відмовив в задоволенні позову, а, отже, підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4, 5, 10, 12, 13, 76-83, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Фермерського господарства «Харвест Агротех» про розірвання договору оренди - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал