Рішення

від 02.10.2024 по справі 953/622/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/622/24

н/п 2/953/1567/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Колесник С.А.,

при секретарі судового засідання Смаль Ю.О.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Гончарова С.І.,

представника третьої особиДержавного підприємства

«Державний інститут по проектуванню підприємств

коксохімічної промисловості» - адвоката Жарової - Тітарьової Л.М.,

третьої особи - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості", ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор, керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до Київського районного суду м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, яким просив витребувати у ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2668677463120) та стягнути судовий збір.

На обгрунтування позовних вимог представник позивача посилався на наступне.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23.09.2022 у справі №953/2463/21 задоволено позовну заяву ОСОБА_4 до Харківської міської ради та визнано за останнім право власності (в порядку набувальної давності) на квартиру АДРЕСА_1 .

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу № 433 від 17.12.2022, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Алекаєвою 3.Б., ОСОБА_4 продав квартиру ОСОБА_3 .

Право власності на вказане нерухоме майно на теперішній час зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 .

Постановою Харківського апеляційного суду від 07.09.2023 задоволено апеляційні скарги ДП «Гипрококс» та Київської окружної прокуратури м. Харкова. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 23.09.2022 скасовано та ухвалено нове - про залишення позовної заяви ОСОБА_4 без задоволення. Постанова апеляційного суду у справі № 953/2463/21 набрала законної сили 07.09.2023.

Житловий будинок по АДРЕСА_2 , 1958 року побудови, рішенням Харківської міської ради народних депутатів від 28.09.1992 «Про комунальну власність міста» було включено до комунальної власності Харківської міської територіальної громади.

На теперішній час вказаний житловий будинок перебуває на балансі комунального підприємства «Жилкомсервіс» на підставі договору про передачу майна в господарське відання від 28.02.2007 № 1288.

Водночас, квартира мала статус службової на підставі рішення Київського РВК № 241 від 15.08.1973 і використовувалась ДІ «Гипрококс» як службова для надання працівникам підприємства. Квартира вибула від власника - територіальної громади в особі Харківської міської ради, поза його волею шляхом реєстрації за ОСОБА_4 права власності на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 23.09.2022 у справі № 953/2463/21, яке в подальшому було скасовано Харківським апеляційним судом. Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Тому позивач вважає, що спірна квартира підлягає витребуванню у останнього набувача, ОСОБА_3 , на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

В судовому засіданні представник Київської окружної прокуратури м. Харкова позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Представник позивача Харківської міської ради у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.203,216), пояснення щодо позову або відзиву суду не надавав.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, повідомлялася належним чином про дату, час та місце розгляду справи. 13.03.2024 подала до суду відзив на позовну заяву (а.с.84-85), у якому позовні вимоги не визнала і зазначила, що позовну заяву вважає надуманою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Вважала, що позивач Харківська міська рада ніколи не був власником квартири, оскільки відсутня реєстрація права власності позивача в реєстрі нерухомості. Натомість, реєстрація права власності в реєстрі нерухомості на ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не скасовані. Вважала, що вона у будь-якому разі є добросовісним набувачем квартири, оскільки придбала останню 17.12.2022 за нотаріально посвідченим договором купівлі - продажу квартири АДРЕСА_3 у ОСОБА_4 , при цьому під час укладення договору купівлі - продажу квартири, право власності на останню було зареєстровано за ОСОБА_4 і не містило будь-яких обтяжень, обмежень чи заборон, договір не визнаний недійсним, отже ОСОБА_4 мав право на відчуження майна, чим і скористався. Пояснила, що має ключі від квартири, які їй передав ОСОБА_4 , почала в квартирі робити ремонт, який змушена була зупинити у зв`язку з обстрілами. Просила у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача, ОСОБА_3 - адвокат Гончаров С.І., проти задоволення позовних вимог заперечував, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві відповідача.

Представник третьої особи - Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (далі ДП «ГИПРОКОКС»), адвокат Жарова-Тітарьова Л.М., підтримала позицію позивача, просила позовні вимоги задовольнити та пояснила наступне.

На підставі рішення Київського РВК м. Харкова № 241 від 15.08.1973 року квартира за адресою АДРЕСА_4 була включена до числа службових житлових приміщень Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс», яке в подальшому було перейменовано в ДП «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» (далі - ДП «ГИПРОКОКС»). Судовими рішеннями по справі № 2a-973/10/14/2018 за позовом Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс» до Виконавчого комітету Київської районної у місті Харкові ради, Харківської міської ради, треті особи - КП «Жилкомсервіс» про визнання незаконним та скасування рішення, а саме постановою Київського районного суду м. Харкова від 09.09.2010 року, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 року, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.06.2011 року було встановлено,що житловийбудинок по АДРЕСА_2 ,1958року побудови,було включенодо комунальноївласності Харківськоїміської територіальноїгромади,а такожщо квартира АДРЕСА_1 належитьХарківській міськійраді. Такожзазначеними судовимирішеннями трьохінстанцій в2011році буловстановлено тапідтверджено,що квартира АДРЕСА_1 була включена до числа службових житлових приміщень ДП «ГИПРОКОКС» на підставі рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 № 241 від 15.08.1973 року. Зазначені обставини були перевірені при розгляді справи №953/2463/21 Харківським апеляційним судом і знайшли своє підтвердження в постанові Харківського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року. Зазначила, що спірна квартира має статус службової, що саме по собі унеможливлює її перебування у приватній власності будь-яких фізичних осіб, а отже ОСОБА_4 і ОСОБА_3 отримали право власності на спірну квартиру з порушенням вимог закону.

Третя особа: ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував, підтримав позицію відповідача, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві відповідача. Крім того зазначив, що ДП «ГИПРОКОКС» не надав балансові відомості, в яких відображається наявність на балансі підприємства спірної квартири та квитанції про сплату комунальних послуг по вищевказаній квартирі (оплата за світло, газ, воду, водовідведення, вивіз сміття), які вважав документами на підтвердження або спростування права власності ДП «ГИПРОКОКС» на квартиру АДРЕСА_1 .

Третя особа: ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом своєчасно та належним чином (а.с.209,215), причини неявки суду не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань до суду не подавав.

Згідно ч.1ст. 223 ЦПК Українинеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Беручи до уваги ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободРади Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності нез"явившихся осіб.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, приходить до наступного.

Згідно ч. 1ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно доч.2та ч.3ст.4ЦПК Україниу випадках,встановлених законом,до судуможуть звертатисяоргани таособи,яким закономнадано правозвертатися досуду вінтересах іншихосіб абодержавних чисуспільних інтересах. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок по АДРЕСА_2 , у складі якого перебуває спірна квартира АДРЕСА_5 , збудований в 1958 року, тобто за часів СРСР.

05.11.1991 відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» та від 26.03.1991 «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність», Кабінет Міністрів України видав постанову № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю».

Відповідно до постанови Уряду № 311 від 05.11.1991 до комунальної власності передано житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов?язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Згідно рішення Харківської міської Ради народних депутатів Харківської області від 19.03.1992 «Про комунальну власність міста» та Додатку №1 до зазначеного рішення (а.с.20-21), затверджений Перелік об?єктів комунальної власності м. Харкова, до якого включено житловий та нежитловий фонд, окрім того, що перебуває у власності відомств.

З листа Юридичного департаменту виконкому Харківської міської ради від 06.02.2023 №524/9-23 вбачається, що за результатами спільного розгляду, з урахуванням інформацій Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 06.02.2023 № 277/0/50-23, Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради від 06.02.2023 № 365/0/90-23, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 06.02.2023 № 591, житловий будинок по АДРЕСА_2 1958 року побудови, рішенням 12 сесії Харківської міської ради народних депутатів 1 скликання від 28.09.1992 «Про комунальну власність міста» було включено до комунальної власності Харківської міської територіальної громади. На теперішній час вказаний житловий будинок перебуває на балансі комунального підприємства «Жилкомсервіс» на підставі договору про передачу майна в господарське відання від 28.02.2007 № 1288 (чинний в редакції додаткової угоди від 01.09.2016). Окремих рішень сесій Харківської міської ради щодо прийнятся/вилучення квартири АДРЕСА_1 до/із комунальної власності не приймалося. Інформація стосовно приватизації квартири АДРЕСА_1 відсутня. Інформація про осіб (склад сім"), які мешкали або були зарестровані, а також підстави для їхнього проживання відсутня. Особовий рахунок на зазначену квартиру закритий 01.12.2008. Відповідно до відомостей реєстру територіальної громади міста Харкова, інформація щодо реєстрації місця проживання будь-яких осіб заадресою: АДРЕСА_4 відсутня (а.с.35).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 09.09.2010, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.06.2011 у справі № 2a-973/10/14/2018 за позовом Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс» до Виконавчого комітету Київської районної у місті Харкові ради, Харківської міської ради, треті особи - КП «Жилкомсервіс» про визнання незаконним та скасування рішення, було підтверджено право власності Харківської міської ради на квартиру АДРЕСА_1 . А отже, ця обставина не доказується при розгляді цієї справи (а.с.28-29,30-31,32-33).

Згідно зі ст. 32 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 N? 697-XII, який діяв на час прийняття у комунальну власність спірного нерухомого майна, суб?єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Відповідно до ст. 35 Закону № 697-XII об?єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об?єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоровя, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв?язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб?єктами права власності.

Крім того, відповідно до пунктів 2, 3 ст. 7 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07.12.1990 № 533-XII (в редакції Закону від 11.10.1991, яка діяла на час прийняття у комунальну власність спірного нерухомого майна), розпорядження і управління комунальною власністю здійснюють від імені населення адміністративно-територіальних одиниць відповідні місцеві Ради народних депутатів та уповноважені ними інші органи місцевого самоврядування. До комунальної власності належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб?єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів.

Суд дійшов висновку, що прийняття житлового фонду, до якого увійшов житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , до комунальної власності м. Харкова, здійснено у відповідності до чинного на той час законодавства.

Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов?язкової реєстрації.

На час прийняття житлового будинку по АДРЕСА_2 , у складі якого перебуває спірна квартира АДРЕСА_5 , у комунальну власність, законодавство не передбачало обов?язкової реєстрації речових прав на нерухоме майно. А тому відсутність реєстрації права власності на квартиру за Харківською міською радою не позбавляє її права власності на зазначену квартиру. Саме такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 921/320/18.

Суд також враховує висновок, наведений у постанові ОП КГС ВС від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, згідно якого державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Постановою Київського районного суду м.Харкова від 09 вересня 2010 року у справі № 2а-973/10/14/2018 позовні вимоги Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості "Гипрококс" були задоволені. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Київської районної у місті Харкові ради № 209 від 06 листопада 2009 року в частині виключення з числа службових трикімнатої ізольованої квартири АДРЕСА_1 (а.с.28-29).

З мотивувальної частини вказаного вище рішення вбачається, що рішенням Київського РВК м. Харкова № 241 від 15.08.1973 року трикімнатна ізольована квартира за адресою АДРЕСА_4 була включена до числа службових житлових приміщень Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс», яке в подальшому було перейменовано в ДП «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості». Рішенням № 209 від 06.10.2009 року виконавчого комітету Київської районної ради ум.Харкові було виключено з числа службових житлових приміщень трикімнатну ізольовану квартиру за адресою АДРЕСА_4 .

Постановою колегії суддів Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року апеляційна скарга була задоволена частково. Постанова Київського районного суду м.Харкова від 09 вересня 2010 року була змінена в частині визначення реквізитів визнаного незаконним та скасованого рішення, а саме: замість «06 листопада 2009 року» визначити «06 жовтня 2009 року». В іншій частині постанова Київського районного суду м.Харкова від 09.09.2010 року була залишена без змін (а.с.30-31).

Ухвалою колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2011 року касаційні скарги Київської районної ради м.Харкова та Харківської міської ради були залишені без задоволення. Постанова Київського районного суду м.Харкова від 09 вересня 2010 року та постанова колегії суддів Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року були залишені без змін (а.с.32-33).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вищевказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, було підтверджено, що трикімнатна ізольована квартира за адресою АДРЕСА_4 включена до числа службових ДП «ГИПРОКОКС» з 15.08.1973 року на підставі рішення Київського РВК м. Харкова № 241 від 15.08.1973 року. Підстави для виключення спірної квартири з числа службових були відсутні, оскільки від ДП «Гипрококс» не надходило клопотання про виключення спірної квартири із числа службових.

З листа ДП «Гипрококс» від 06.02.2023 № Юр-12/16-1 вбачається, що квартира за адресою АДРЕСА_4 була включена до числа службових житлових приміщень Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (колишня назва - Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс») на підставі рішення Київського РВК м. Харкова № 241 від 15.08.1973 року. З вказаного часу квартира за адресою АДРЕСА_4 використовувалася ДП «ГИПРОКОКС» як службова для надання працівникам підприємства (а.с.34).

Матеріали справи не містять доказів виключення спірної квартири із числа службових на день розгляду справи.

Таким чином, судом встановлено, що єдиним законним власником квартири АДРЕСА_1 є Харківська міська територіальна громада в особі Харківської міської ради, а користувачем зазначеної службової квартири є Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості".

В судовомузасіданні достовірновстановлено тане заперечувалосясторонами,що ОСОБА_4 продав квартиру заадресою: АДРЕСА_4 ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 17.12.2022, реєстровий № 433

Так,згідно Інформаціїз Державногореєстру речовихправ нанерухоме майнота Реєструправ власностіна нерухомемайно,Державного реєструІпотек,Єдиного реєструзаборон відчуженняоб?єктів нерухомогомайна щодооб?єкта нерухомогомайна від22.01.2024№ 362729166,державним реєстраторомВиконавчого комітетуКоломацької сільськоїради Полтавськогорайону Полтавськоїобласті ДаценкоЛ.В.за заявою ОСОБА_4 прийняторішення за№ 65745911від 12.12.2022(звідкриттям розділуу Реєстрі),на підставіякого за ОСОБА_4 зареєстровано правоприватної власностіна квартируза адресою: АДРЕСА_4 ,реєстраційний номероб?єкта нерухомогомайна 2668677463120.Правовстановлюючим документом ОСОБА_4 на квартирузазначено рішенняКиївського районногосуду м.Харкова від23.09.2022у справі№ 953/2463/21.17.12.2022приватним нотаріусомАлекаєвою З.Б.зареєстровано правовласності наквартиру заадресою: АДРЕСА_4 за відповідачем ОСОБА_3 на підставідоговору купівлі-продажу від17.12.2022,реєстровий №433,видавник:Приватний нотаріус ХМНО Алекаєва 3.Б. (а.с.46-47).

Постановою Харківського апеляційного суду від 07.09.2023 задоволено апеляційні скарги ДП «Гипрококс» та Київської окружної прокуратури м. Харкова. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 23.09.2022 скасовано та ухвалено нове рішення про залишення позовної заяви ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку набувальноі? давності на квартиру за адресою АДРЕСА_4 без задоволення (а.с.41-43).

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб?єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об?єктами права комунальної власності.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов?язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі N? 183/1617/16, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У даному випадку квартира вибула від власника (територіальної громади в особі Харківської міської ради) поза його волею іншим шляхом, а саме шляхом реєстрації за ОСОБА_4 права власності на квартиру на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 23.09.2022 у справі № 953/2463/21 (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України). Харківська міська рада не визнавала позовні вимоги ОСОБА_4 у справі № 953/2463/21, не давала згоди на набуття ним у приватну власність спірної квартири, не приймала будь-яких розпорядчих актів (рішень) щодо відчуження квартири у приватну власність.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц, у постанові Верховного Суду від 21.04.2022 у справі № 752/3394/19, вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Враховуючи, що постановою Харківського апеляційного суду від 07.09.2023 скасовано рішення Київського районного суду м. Харкова від 23.09.2022 у справі № 953/2463/21 та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено, суд вважає, що квартира за адресою АДРЕСА_4 вибула із володіння законного власника квартири Харківської міської територіальної громади поза її волею, а тому підлягає витребуванню у останнього набувача ОСОБА_3 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

Судом врахований правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.04.2020 у справі № 754/4108/18-ц, згідно якого добросовісний набувач, із власності якого витребовується певне майно (зокрема, квартира), не позбавлений можливості відновити своє право, пред?явивши вимогу до осіб, у яких вони придбали це майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

А отже, відповідач ОСОБА_3 не позбавлена можливості відповідно до статті 661 ЦК України пред?явити позов про відшкодування збитків до продавця ОСОБА_4 у разі витребування у неї спірної квартири за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.5 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 7 ст.81 ЦПК України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до положень ст. 77ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зіст. 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач ОСОБА_3 і її представник, третя особа ОСОБА_2 не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у відзиві або на спростування доказів, наданих позивачем. Заперечення, викладені відповідачем у відзиві, а також пояснення представника відповідача і третьої особи в судовому засіданні, зводяться до незгоди із вимогами позову, не підтверджені належними, допустимими доказами тане впливають на висновки суду.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

При цьому, суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідача належить стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 12369 (дванадцять тисяч триста шістдесят дев`ять) грн. 80 коп. на користь Харківської обласної прокуратури.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 141, 258, 263, 265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості", ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна - задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2668677463120).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 12 369 (дванадцять тисяч триста шістдесят дев"ять) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень:http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач- Керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова (адреса вул. Сумська, 76 м.Харків, 61002) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243, адреса майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003).

Відповідач - ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_6 ).

Третя особа - Державне підприємство "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (код ЄДРПОУ 00188334, адреса вул. Сумська, 60, м. Харків, 61002).

Третя особа - ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_6 ).

Третя особа - ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_7 ).

Повний текст рішення складено та підписано 08 жовтня 2024 року.

Суддя С.А.Колесник