Рішення

від 25.09.2024 по справі 641/6918/21

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Провадження № 2/641/133/2024 Справа № 641/6918/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року м. Харків

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Богдан М.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання Двірник О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кооперативу автогаражів «Харків» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кооперативу автогаражів «Харків» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем. 01.12.2020 року її було звільнено на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Однак, вдень звільнення їй не було здійснено нарахування та виплату заробітної плати за день звільнення та компенсацію за невикористану відпустку. Через деякий час після звільнення було зроблено запис у трудову книжку про звільнення та видано ксерокопії наказів про звільнення з посади за основним місцем роботи та з посади за сумісництвом. Позивач зазначає, що за видачу трудової книжки ніде не розписувалась. Належні їй виплати при звільненні, не були виплачені, і з`ясувати, чи нараховані їй ці виплати було неможливо, так як зі слів керівника відповідача вона не має права на цю компенсацію і немає бухгалтера, так як позивач була бухгалтером і звільнилась.

У квітні 2021 року, перебуваючи на обліку у Харківському міському центрі зайнятості, позивачу повідомили, що були проведені якісь нарахування відповідачем, і що буде проведена перевірка відповідача. У травні 2021 р. позивач письмово звернулась до Харківського міського центру зайнятості із наданням інформації стосовно нарахувань відповідачем. У червні 2021 року отримала письмову відповідь. З`ясувалось, що відповідач подав неправдиві відомості щодо сплати належних позивачу при звільненні виплат, а саме, що їй виплачена компенсацію за невикористану відпустку.

Таким чином, позивач, з урахуванням зміни предмета позову, просить суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за 01.12.2020 року у розмірі 568,19 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5000,18 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 110000,00 грн. та судовий збір.

Також, позивач просила поновити строк на звернення до суду із цією позовною заявою посилаючись на те, що причини пропуску строку є поважними, а саме на початку 2021 року її ліве око перестало бачити, та вона звернулася до клініки з метою проведення операції на лівому оці. 26.07.2021 року їй було зроблено операцію, після чого був тривалий процес реабілітації після хірургічного втручання, у зв`язку із чим до суду із позовом звернулася 10.09.2021 року.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, та зазначив, що відповідачем проведено повний розрахунок із позивачем при звільненні, виплачено заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку. Так, позивач не надав будь-яких допустимих та належних доказів заборгованості по виплаті заробітної плати, тому позов не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, та зазначила, що її звільнено 01.12.2020 року, проте заробітна плата за останній робочий день 01.12.2020 року їй не була виплачена. Крім того, не було виплачено і компенсацію за невикористану відпустку, у зв`язку із чим просила стягнути і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, та вказав, що із позивачем проведено повний розрахунок при звільненні, та зазначив, що у день звільнення 01.12.2020 року позивач вже не працювала, тому стягнення заробітної плати за цей день є необгрунтованим.

Суд, заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи та надані суду докази, дійшов наступного.

З 01.06.2020 року ОСОБА_1 прийнята на посаду юрисконсульта та на посаду головного бухгалтера за сумісництвом до Кооперативу автогаражів «Харків» (а.с. 35, 36).

Наказами відповідача № 3-к та 4-к від 01.12.2020 року позивача звільнено із займаних посад на підставі п. 1ст. 36 КЗпП України(а.с. 33-34).

Згідно з видатковими касовими ордерами від 30 листопада 2020 року ОСОБА_1 відповідачем виплачено заробітну плату за листопад 2020 року у розмірі 1950,00 грн. та 8050,00 грн. (а.с. 66-67).

Позивач просить про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за день звільнення 01.12.2020 року у розмірі 568,19 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5000,18 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 110000,00 грн. та судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила про невиплату відповідачем заробітної плати за 01.12.2020 року та компенсації за невикористану відпустку, у зв`язку із чим відповідач має сплати позивачу середній заробіток за час затримки виплати.

До матеріалів справи долучена копія довідки індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового держаного соціального страхування від 01.09.2021 року за 2020 рік, згідно з якою позивачу відповідачем за один день грудня 2020 року нараховано суму заробітку у розмірі 5561,30 грн. та сплачено єдиний внесок (а.с. 40).

Відповідно до повідомлення Харківського міського центру зайнятості від 10.06.2021 року ОСОБА_1 повідомлено, що за результатами перевірки встановлено, що позивачу була нарахована та виплачена компенсація за дні невикористаної відпустки. За результатами звірки, складено АКТ № 184 від 14.05.2021 року, з яким ОСОБА_1 ознайомлено 31.05.2021 року (а.с. 29).

Згідно з копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу Кооператив автогаражів «Харків» направив на адресу ОСОБА_1 15.10.2021 року грошовий переказ на суму 4477,00 грн., який виплачений позивачу 20.10.2021 року, про що свідчить її підпис (а.с. 64, 65).

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із частиною першою статті3та статтею4 Кодексу законів про працю України(далі -КЗпП України) трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається зКЗпП Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першоїстатті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першоюстатті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначенастаттею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другоїстатті 233 КЗпП України, статей1,12Закону України «Про оплату праці»Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованоїЗаконом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленимстаттею 12 Закону України «Про оплату праці».

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться устатті 94 КЗпП Україниістатті 1Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені устатті 12 Закону України «Про оплату праці».

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другоїстатті 233 КЗпП України, статей1,12Закону України «Про оплату праці»Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другійстатті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Приписами ч. 1ст. 115 Кодексу законів про працю Українивстановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За статтею 47КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звiльнення видати працiвниковi належно оформлену трудову книжку i провести з ним розрахунок у строки, зазначенi ст.116КЗпП України.

Повний розрахунок означає виплату працiвниковi:

- заробiтної плати, що йому належить (ураховуючи день звiльнення, оскiльки вiн є останнiм робочим днем);

- грошової компенсацiї за всi невикористанi днi щорiчної вiдпустки, а також додаткової вiдпустки, якщо працiвник має на неї право;

- вихiдної допомоги (ст. 44 КЗпП) у певних випадках.

Виплата всiх сум вiд пiдприємства, установи, органiзацiї, що належать працiвниковi пiд час звiльнення, провадиться в день його звiльнення.

Якщо працiвник у день звiльнення не працював, то такi суми мають бути виплаченi не пiзнiше вiд наступного дня пiсля пред`явлення звiльненим працiвником вимоги про розрахунок. Про нарахованi суми, належнi працiвниковi пiд час звiльнення, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повiдомити працiвника перед виплатою цих сум.

Враховуючи доведеність в межах даної справи заборгованості по заробітній платі, а саме, що день звільнення і є останнім робочим днем працівника, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з Кооперативу автогаражів «Харків» на користь позивача не виплаченої заробітної плати за 01 грудня 2020 року у розмірі 568,19 грн.

Частина першастатті 83 КЗпП Українита частина першастатті 24 Закону України «Про відпустки»передбачають, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи.

Відповідно до пункту 23постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зістаттею 83 КЗпП Українивона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (стаття 182-1 КЗпП України), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Інші, крім зазначених, відпустки надаються лише за призначенням і грошовою компенсацією замінюватись не можуть.

Приписамист. 76 ЦПК Українивизначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1, 2ст. 77 ЦПК Українивизначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2ст. 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Приписамист. 81 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З акту № 184 від 14 травня 2021 року, наданого Харківським міським центром зайнятості, вбачається, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Харківському міському центрі зайнятості в статусі безробітного з 14 грудня 2020 року по теперішній час, при опрацюванні рекомендацій за результатами варифікації від Міністерства фінансів України встановлено, що ОСОБА_1 29 грудня 2020 року отримала дохід в КА «Харків», згідно з наданими під час звірки документами (наказ від 01.12.2020 № 4 ОК) встановлено, що ОСОБА_1 звільнена з КА «Харків» 01.12.2020 за ст. 36 п. 1, 29.12.2020 нарахована та виплачена компенсація у повному обсязі за дні невикористаної щорічної основної відпустки.

За таких обставин, з урахуванням положень статей77,81 ЦПК Українисаме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року по справі № 242/3051/18).

Отже, за встановлених обставин, у цій частині позовних вимог, а саме стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5000,18 грн. слід відмовити.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 110000 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, за ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року (провадження № 6-116цс15) та від 06 квітня 2016 року (провадження № 6-409цс16), невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та дата фактичного проведення з ним остаточного розрахунку.

Частиною першоюстатті 233 КЗпП Українипередбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно дост. 27 Закону України "Про оплату праці"за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100(далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При цьому згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Згідно розрахунку позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 263710,00 грн. Але враховуючи принцип співмірності зменшила розмір стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважала можливим зменшити на 40%, що становить 110000 грн.

Вказаний розрахунок перевірявся судом, та відповідає вимогам закону.

Однак, слід зазначати,що встановленийстаттею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першоїстатті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного з урахуванням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:1)розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2)період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3)ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4)інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 568,19 грн. що відповідає сумі заборгованості по заробітній платі, встановленої судом.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити, з урахуванням статистичних усереднених показників.

Тому суд приходить до висновку, про часткове задоволення в цій частині позовних вимог та стягнення застаттею 117 КЗпПза час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 568,19 грн.

На підставістатті 141 Цивільного процесуального кодексу Україниз відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 908,00 гривень.

Керуючисьст. 129 Конституції України, ст. ст.94,97,115, 116 КЗпП України,Законом України «Про оплату праці», ст.ст.12,13,81,89,133,141,247,259,263,264-265,273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кооперативу автогаражів «Харків» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Кооперативу автогаражів «Харків» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 568,19 грн., а також середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 568,19 грн., всього 1136 (тисяча сто тридцять шість) грн. 38 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Кооперативу автогаражів «Харків» на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Кооператив автогаражів «Харків», код ЄДРПОУ 22645756, адреса місця знаходження: м. Харків, вул. Ньютона, 94.

Суддя М.В.Богдан