Постанова

від 02.10.2024 по справі 916/2114/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2114/24м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №6

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Борейко Н.О., за довіреністю;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Одеської області про забезпечення позову

від 27 травня 2024 року (повний текст складено 27.05.2024)

у справі № 916/2114/24

за позовом: Акціонерного товариства БАНК КРЕДИТ ДНІПРО

до відповідачів:

1) Фермерського господарства СІМ- АГРОЮГ;

2) ОСОБА_1

про стягнення 5 583 791,81 грн., -

суддя суду першої інстанції: Волков Р.В.,

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Учасники процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 02.10.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 Акціонерне товариство (АТ) БАНК КРЕДИТ ДНІПРО (далі також позивач, Банк, заявник) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Фермерського господарства (ФГ) СІМ - АГРОЮГ (далі також відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі також - відповідач-2) про солідарне стягнення з відповідачів 5 583 791,81 грн. кредитної заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ФГ СІМ - АГРОЮГ як позичальником прийнятих на себе зобов`язань за кредитними договорами №090222-АТ від 09.02.2022 та №090222-АЕ від 09.02.2022, а також неналежним виконанням з боку ОСОБА_1 як поручителем прийнятих на себе зобов`язань за відповідними договорами поруки, укладеними з АТ БАНК КРЕДИТ ДНІПРО.

В процесі розгляду даної справи Банком було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в межах суми позовної заяви у розмірі 5 583 791,81 грн., до виконання рішення суду у цій справі, а саме на:

- земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_1 , кадастровий номер 5120484200:01:002:0883, загальною площею 2 га;

- домоволодіння, що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер майна 1978276, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 277,50 кв.м, житлова площа 30,50 кв.м, площа земельної ділянки 1125 кв.м, загальна вартість нерухомого майна 104850 грн;

- нежитлову будівлю, що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер майна 17436089, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 1411,20 кв.м, площа земельної ділянки 1736 кв.м, загальна вартість нерухомого майна 80227 грн;

- нежитлову будівлю, що належить на праві власності ОСОБА_1 у розмірі 20/100, реєстраційний номер майна 482401151204, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 798,1 кв.м, опис: склад, А, загальна площа 279,6 кв.м; сіносховище, Б, загальна площа 518,5 кв.м; дворові споруди, 1; інші споруди, І;

- земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , кадастровий номер 5120410100:03:001:0302, загальною площею 0,06 га;

- земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , кадастровий номер 5120482100:01:003:0029, загальною площею 0,12 га;

- земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 у розмірі , кадастровий номер 5120485900:01:001:0251, загальною площею 5,26 га;

- земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , кадастровий номер 5120485900:01:001:0664, загальною площею 2,632 га;

- житлового будинку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер майна 2640354951060, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 255 кв.м, житлова площа 102,1 кв.м.

Заява мотивована тим, що вжиття заявлених заходів забезпечення позову сприятиме захисту та поновленню порушених прав, виконанню рішення господарського суду у даній справі у разі задоволення позову, в тоді як невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Зокрема, Банк наголошує на тому, що дії боржника з порушення умов кредитування та ухилення протягом тривалого часу від виконання своїх обов`язків з погашення заборгованості, неодноразове поліпшення з боку Банку умов кредитування, зокрема, шляхом проведення реструктуризації заборгованості по кредитним договорам, направлення відповідачам в подальшому письмових вимог про повернення кредитних коштів, ігнорування відповідачами вимог банку тощо, свідчать про недобросовісну поведінку боржника стосовно кредитора у справі та можливість подальшого відчуження майна поручителя ОСОБА_1 , який є головою ФГ СІМ- АГРОЮГ (боржника) або перереєстрації такого майна на споріднених осіб, в результаті чого стане неможливим виконання рішення суду про стягнення заборгованості, якщо воно буде прийняте на користь позивача, та це призведе до неефективності судового захисту.

При цьому, Банк зазначає, що майно знаходиться як у власності ОСОБА_1 , так і у власності його дружини - ОСОБА_2 , яка також має можливість відчужити відповідне нерухоме майно, яким володіє, іншим особам.

Крім того, позивач звертає увагу, що під час укладення кредитних договорів та договорів поруки з ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_2 надавала Банку власні письмові згоди на укладення її чоловіком договорів поруки. В даних документах вона зазначала, що подає їх та підписує з власної волі, розуміючи значення своїх дій та наслідки укладення договору поруки.

Банк вказує, що заявлені ним заходи забезпечення позову жодним чином не порушують права та інтереси відповідача-2 та його дружини, оскільки заборона останнім вчиняти дії щодо розпорядження своїм майном у період наявності невиконаного грошового зобов`язання, ніяким чином не порушує їх право власності, а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, та сприятимуть його виконанню.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.05.2024 у справі №916/2114/24 (суддя Волков Р.В.) заяву Акціонерного товариства БАНК КРЕДИТ ДНІПРО про забезпечення позову у справі №916/2114/24 задоволено частково.

Накладено арешт на майно ОСОБА_1 в межах суми позовної заяви у розмірі 5 583 791.81 грн. до виконання рішення суду у цій справі, а саме на:

- земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_1 , кадастровий номер 5120484200:01:002:0883, загальною площею 2 га;

- домоволодіння, що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер майна 1978276, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 277,50 кв.м, житлова площа 30,50 кв.м, площа земельної ділянки 1125 кв.м, загальна вартість нерухомого майна 104850 грн;

- нежитлову будівлю, що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер майна 17436089, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 1411,20 кв.м, площа земельної ділянки 1736 кв.м, загальна вартість нерухомого майна 80227 грн;

- нежитлову будівлю, що належить на праві власності ОСОБА_1 у розмірі 20/100, реєстраційний номер майна 482401151204, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 798,1 кв.м, опис: склад, А, загальна площа 279,6 кв.м; сіносховище, Б, загальна площа 518,5 кв.м; дворові споруди, 1; інші споруди, І.

У задоволенні вимог щодо накладення арешту на майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 відмовлено.

У вказаній ухвалі, враховуючи предмет позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матимуть відповідачі, до яких заявлено вимогу майнового характеру, необхідну суму грошових коштів для виконання рішення, у разі задоволення позову. За таких обставин, суд першої інстанції зазначив, що накладення арешту на майно відповідача-2 є додатковою гарантією, що рішення, у разі задоволення позову, буде виконано без обмеження права боржника розрахуватися грошовими коштами, а встановлення обставин щодо можливого вибуття майна з власності відповідача, його зменшення або зникнення є застосуванням завищеного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Суд першої інстанції врахував позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, та відповідно до якої у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Також, місцевий господарський суд звернув увагу на те, що вжиті заходи забезпечення позову застосовується виключно до закінчення розгляду справи.

Разом з тим, частково відмовляючи у задоволенні вимог заявника, місцевим господарським судом було зазначено, що дружина відповідача-2 ОСОБА_2 , на майно якої позивач просить накласти арешт, не є співвідповідачем у даній справі, у зв`язку з чим відсутні підстави для накладення арешту на її майно, враховуючи положення ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому, суд звернув увагу відповідача-2 на те, що він не позбавлений права звернутись до Господарського суду Одеської області з клопотанням як про застосування зустрічного забезпечення, так і про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.05.2024 у справі №916/2114/24 скасувати в частині накладення арешту на майно ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач-2 зазначає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою та такою, що прийнята за відсутністю належної правової оцінки обставинам справи та доводам, на підставі яких позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову; з порушенням норм процесуального права, а вжиті судом заходи забезпечення є неспівмірними з предметом позову та надмірним обмеженням речових прав на майно, які не є предметом спору.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- судом першої інстанції не наведено обставин з посиланням на докази, які б свідчили про вчинення відповідачем-2 конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після звернення позивача до суду з позовом чи з заявою про забезпечення позову у справі, в тому числі і дій, спрямованих на безпідставне витрачання ними коштів чи реалізацію майна тощо, що свідчить про те, що місцевий господарський суд вжив неспівмірні заходи забезпечення позову, спираючись виключно на припущення позивача;

- предметом позовних вимог у справі є стягнення грошових коштів за кредитними договорами, водночас судом накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , яке не є спірним, а тому відсутній зв`язок між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги у справі, оскільки накладення арешту на майно має стосуватися майна, яке належить до предмета спору.

Більш детально доводи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 18.07.2024, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Колоколова С.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.05.2024 про забезпечення позову у справі №916/2114/24 та призначено розгляд апеляційної скарги на 02.10.2024 о 12:00 год. Крім того, даною ухвалою позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

09.09.2024 від АТ БАНК КРЕДИТ ДНІПРО до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з доводами останньої, вважає її безпідставної та просить залишити апеляційну скаргу відповідача-2 без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Зокрема, позивач зазначає, що наявність заборгованості та її розмір відповідачем не заперечується, однак жодних дій спрямованих на виконання власного договірного зобов`язання ним не вчинено. Крім того, звертаємо увагу, що ціна позову по справі, в межах якої забезпечено позов є значною та складає 5 583 791.81 грн. і судом було враховано наявність значної заборгованості відповідачів, яка підтверджується виписками та розрахунком заборгованості. Банк зауважує, що забезпечення позову є ефективним процесуальним інструментом та запорукою належного виконання судового рішення в майбутньому, при цьому, власник не є обмеженим у користуванні своїм майном, права третіх осіб оскаржуваною ухвалою не порушуються.

Позивач також наголошує, що наявність нерухомого майна у відповідача-2 свідчить про те, що він має майнові можливості для погашення кредитної заборгованості, однак отримавши досудову вимогу від Банку не був зацікавлений у погашенні боргу і у разі задоволення позову так само ухилитиметься від його виконання шляхом відчуження нерухомого майна

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 16.09.2024 задоволено заяву представника Акціонерного товариства БАНК КРЕДИТ ДНІПРО адвоката Борейко Надії Олександрівни про надання їй можливості брати участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів через систему відеоконференцзв`язку EasyCon; визначено здійснювати розгляд справи №916/2114/24.

У зв`язку із перебуванням у відпустці з 26.09.2024 по 09.10.2024 судді-члена колегії Колоколова С.І., розпорядженням керівника апарату суду від 01.10.2024 №421 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/2114/24.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2024 для розгляду справи №916/2114/24 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.05.2024 про забезпечення позову у справі №916/2114/24 прийнято до розгляду вказаним зміненим складом суду.

01.10.2024 від апелянта до суду надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи на іншу дату з посиланням на те, що представник скаржника 02.10.2024 об 11:00 год. братиме участь в іншому судовому засіданні у справі №359/1343/24, яке буде проходити в м. Борисполі Київської області. При цьому, у вказаній справі особиста участь представника у засіданні є важливою. Оскільки представник ОСОБА_1 адвокат В. Гамей фактично здійснює свою адвокатську діяльність в місті Києві, то він фізично позбавлений можливості встигнути, зокрема, й в режимі відеоконференції, на судове засідання у справі №916/2114/24, яке відбудеться в той же день в іншому місті, враховуючи час на дорогу та відстань між містами.

Розглянувши вказане клопотання, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч.11, 12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019р. у справі №910/12842/17.

Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Апеляційний суд констатує, що зазначаючи про те, що представник апелянта у даній справі є також представником в іншій справі - №359/1343/24, заявник жодного доказу на підтвердження даної обставини господарському суду не надає.

Крім того, як зазначалось вище, судове засідання у цієї господарській справі було призначено на 02.10.2024 ухвалою суду від 02.09.2024. Вказану ухвалу представнику апелянта адвокату Гамею Валентину Володимировичу було направлено в електронний кабінет та отримано останнім 03.09.2024, про що свідчить Довідка про доставку електронного листа від 03.09.2024, яка наявна у матеріалах справи. Тобто, з 03.09.2024 представник ОСОБА_1 був повідомлений про дату та час розгляду справи №916/2114/24.

Відповідно, відповідач мав достатньо часу забезпечити явку в судове засідання іншого представника, оскільки діюче законодавство не обмежує представництво інтересів в суді певним колом осіб.

Отже, повідомлена вище причина неявки судом поважною не визнається з огляду на те, що будь-який учасник процесу не позбавлений права направити в суд іншого представника.

Водночас, апелянтом не надано і доказів неможливості участі у судовому засіданні господарського суду інших уповноважених представників, в тому числі, особисто ОСОБА_1 .. Окремо судова колегія звертає увагу на те, що вказуючи 01.10.2024 про неможливість участі представника апелянта у судовому засіданні у справі №916/2114/24 навіть через засоби відеоконференцзв`язку, апелянт взагалі в межах даної справи не заявляв клопотання про таку участь.

Разом з цим, відповідно до ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи, зокрема, викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом; заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення.

Колегія суддів враховує, що свою позицію у справі апелянт виклав в апеляційній скарзі

При цьому, судом апеляційної інстанції присутність сторін у судових засіданнях не визнавалась обов`язковою.

Таким чином, судова колегія відзначає, що апелянтом у клопотанні про відкладення розгляду справи не наведено жодних об`єктивних причин, які унеможливлюють розгляд справи за відсутності його представника, у зв`язку з чим, клопотання представника ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи на іншу дату задоволенню не підлягає.

У судовому засіданні 02.10.2024, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - залишити в силі.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 в судове засідання не з`явились; про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, їх явка обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи (крім зазначеного вище), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідачів.

В судовому засіданні 02.10.2024 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення, тобто, це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

За положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 у справі №915/1912/19).

Колегія суддів зазначає, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 у справі №344/14718/20).

Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.

Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 02 2024 у справі №916/4159/23.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №910/3158/20 міститься висновок, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 15.09.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 16.10.2019 у справі №911/1530/19, 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22).

Водночас, 03.03.2023 у cправі №905/448/22 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду прийняв постанову, в якій не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що накладення арешту на майно має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору, з таких підстав.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (п. 24).

Разом з цим, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.

Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Ураховуючи вказане, апеляційна колегія зазначає про можливість застосування у даному випадку заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить відповідачу-2, але саме у межах суми, яка є достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності грошових коштів.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №910/10598/21, від 28.08.2023 у справі №906/304/23 та інших.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, яка заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і ускладненням чи унеможливленням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17.12.2021 у справі №927/481/21.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Підставою позову в цій справі визначено невиконання відповідачем-1 зобов`язань за кредитними договорами в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними у загальному розмірі 5 583 791,81 грн. та невиконання з боку відповідача-2 своїх зобов`язань за договором поруки, яким забезпечувалось виконання кредимтного договору. При цьому, відповідач-2 є головою юридичної особи відповідача-1 (боржника).

Отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме боржник та/або апелянт необхідну суму грошових коштів.

У даному контексті варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такого висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, і вказану правову позицію вважає за доцільне застосувати апеляційна колегія у даній справі.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 08.08.2023 у справі №922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 22.04.2024 у справі №922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.

Ураховуючи усе вищенаведене, апеляційна колегія вважає, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову співвідносяться з предметом позову.

Крім того, у пункті 24 постанови від 03.03.2023 у справі №905/448/22 Об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду слушно звернула увагу, що в разі задоволення позову про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватися з позивачем за умови наявності в нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

При цьому ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України імперативно визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна норма міститься в ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Апеляційний суд погоджується з позицієї АТ БАНК КРЕДИТ ДНІПРО, що зазначені останнім обставини невиконання відповідачами своїх зобов`язань за спірними договорами, можуть вказувати на відсутність наміру у ФГ СІМ- АГРОЮГ та ОСОБА_1 (як поручителя та як голови ФГ СІМ- АГРОЮГ) проводити розрахунки за кредитними договорами.

З огляду на наведене вище, судова колегія критично ставиться до аргументів апеляційної скарги про те, що місцевий господарський суд вжив неспівмірні заходи забезпечення позову, спираючись виключно на припущення, оскільки підстави для вжиття заходів забезпечення позову не підтверджені жодним доказом.

При цьому, посилання відповідача на те, що місцевий господарський суд вжив неспівмірні заходи забезпечення позову, спираючись виключно на припущення, не з`ясувавши та не врахувавши фактичні обставини, судовою колегією визнаються безпідставними, оскільки на стадії прийняття рішення про забезпечення позову судом не досліджується обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом встановлення судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 02.09.2019 у справі №917/137/19, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20, від 17.09.2021 у справі №910/3547/21).

Крім того, судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі було накладено арешт саме у межах спірної суми, яка заявлена до стягнення позивачем, тобто дотримано критерій співмірності.

Разом з цим, апеляційний суд зазначає, що у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема й ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (постанова Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).

Аапелянт стверджує, що вживши заходи забезпечення позову в даній судовій справі, суд здійснив надмірне втручання кредитора в право власності або право добросовісного володіння майном поручителя, всупереч, зокрема, вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однак, судова колегія відхиляє дані твердження апелянта, які жодним доказом не підтверджено, оскільки арешт майна означає, що останнє залишається у власності відповідача-2 і знерухомлюється з метою недопущення виведення цього майна з власності поручителя саме власником на користь інших осіб й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Водночас, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача-2 чи третіх осіб, оскільки майно залишається у володінні та користуванні відповідача-2, а можливість ним розпоряджатись обмежується на певний час.

Водночас, судова колегія звертає увагу, що у цій справі апелянт не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про застування зустрічного забезпечення з метою дотримання балансу між інтересами сторін.

Так, ст. 141 Господарського процесуального кодексу України передбачає право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до ст. 146 Господарського процесуального кодексу України.

Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.

На відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою. Окрім того, зустрічне забезпечення позову застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Такі висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 28.07.2023 у справі №911/2797/22.

За таких обставин, у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача-2 негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, скаржник не був позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застування зустрічного забезпечення.

Аналогічна позиція підтримана у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі №904/1934/23.

Поряд з викладеним судова колегія враховує, що у постанові від 29.06.2023 у справі №918/124/23 Верховний Суд, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кюблер проти Німеччини" (заява №32715/06), сформулював висновок, відповідно до якого метою заходу забезпечення позову є підтримання "status quo", поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору. Також Верховний Суд у зазначеній постанові зазначив, що у зв`язку з цим вжиття відповідних заходів забезпечення позову матиме наслідком збереження існуючого станом на момент подання заяви стану - збереження спірної частки у статутному капіталі у власності відповідача. Тому відсутні підстави вважати, що права відповідача будуть порушені, а баланс інтересів порушений (пункти 47-61 зазначеної постанови).

Аргументи відповідача-2, які він наводить в апеляційній скарзі, переважно зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що була здійснена судом першої інстанції в ході вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що апелянтом не наведено обставин, які б свідчили про те, що забезпечення позову призводить до дисбалансу прав сторін у справі. Разом з цим, обрані позивачем та застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову є належними, відповідають предмету спору та узгоджуються зі способом захисту порушеного права. Накладення арешту покликане зберегти спірну суму грошових коштів у власності апелянта та, як наслідок, забезпечити виконання судового рішення шляхом їх стягнення.

Отже, колегія суддів вважає, що вжиті місцевим господарським судом заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а тому, відсутні підстави для скасування оскарженої ухвали і задоволення апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає загальним вимогам, встановленим Господарським процесуальним кодексом України, а тому правових підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.05.2024 у справі №916/2114/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати апелянту не відшкодовуються.

Керуючись ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.05.2024 у справі №916/2114/24 залишити без змін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений 07.10.2024.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяДіброва Г.І.

СуддяПринцевська Н.М.