Постанова

від 01.10.2024 по справі 910/16013/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2024 р. Справа№ 910/16013/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 01.10.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 30.04.2024 (повний текст складено та підписано 01.05.2024)

у справі №910/16013/23 (суддя О.М. Ярмак)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

до Акціонерного товариства Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект"

про стягнення 1 333 177, 20 грн

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" 04.04.2024 звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою (з урахуванням змін внесених у заяві від 23.04.2024) про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 заяву Акціонерного товариства Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню задоволено частково.

Визнано наказ Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 у справі №910/16013/23 про стягнення з Акціонерного товариства Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" 618 096,74 грн. пені, 370 993,90 грн. штрафу, 14 836,36 грн. судового збору таким, що не підлягає виконанню в частині суми 738 931,36 грн у зв`язку з добровільним виконанням боржником.

Не погоджуючись із винесеною ухвалою суду, Акціонерне товариство "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу від 30.04.2024 в частині відмови зарахувати в рахунок боргу кошти в розмірі 264 995,64 грн, які були сплачені за банківською гарантією, та в цій частині постановити нову ухвалу, якою визнати наказ Господарського суду міста Києва від 24.04.2024, таким, що не підлягає виконанню повністю, у зв`язку з добровільним виконанням боржником.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала місцевого суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, при не з`ясуванні обставин, що мають значення для справи. При цьому скаржник стверджував, що сума стягнутої банківської гарантії має бути зарахована в рахунок неустойки, що підлягає стягненню за ріщенням суду в даній справі, оскільки інших майнових вимог до відповідача за договором, окрім пені та штрафу за даним позовом, договір не передбачає.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2024, справу №910/16013/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. - головуючий суддя, судді - Кравчук Г.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

24.06.2024 матеріали справи №910/16013/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі №910/16013/23. Судове засідання призначено на 08.08.2024.

22.07.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

22.07.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечив доводи позивача наведені у відзиві та підримав свою позицію викладену в апеляційній скарзі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці 08.08.2024, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.10.2024.

У судове засідання 01.10.2024 з`явились представники сторін, які надали пояснення по справі.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У рішення від 15.10.2009 року Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його корись, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено ст.1 Першого протоколу.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 ГПК України).

Існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, "законне сподівання" на те, що заборгованість буде їй сплачено, та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

Згідно з приписами ч. 1 ст. 328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

За змістом ч. 2 ст. 328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Отже, вказаною статтею визначено підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті, зокрема: якщо його видано помилково; якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

Згідно правової позиції, вкладеної в постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі №755/15479/15-ц, наведені підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом наказу, зокрема: видача наказу за рішенням, яке не набрало законної сили; помилкової видачі наказу, якщо вже після видачі наказу у справі рішення суду було скасоване; видачі наказу двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу наказу вже після видачі його дубліката; пред`явлення наказу до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього наказу до виконання.

Тобто, в межах розгляду саме заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов`язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, проте, не здійснюється перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, в т.ч. і розміру боргу боржника, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків.

Враховуючи імперативні приписи ст.129-1 Конституції України та ст. 326 ГПК України щодо обов`язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, норма ч. 2 ст. 328 ГПК України визначає можливість припинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, лише внаслідок наявності для цього безумовних і безспірних підстав, тобто є процедурною нормою, що врегульовує правовідносини між боржником і стягувачем на стадії виконання рішення, втім не встановлює процесуального механізму вирішення судом спору про право на цій стадії господарського процесу.

Обставини, на підставі яких господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню, мають бути безспірними та безпосередньо засвідчувати факт припинення зобов`язань боржника, адже в іншому випадку між сторонами з цього приводу виникає спір про право, який не можливо вирішити лише шляхом застосування процесуальної норми.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/16013/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" 618 096 грн 74 коп. пені, 370 993 грн 90 коп. штрафу, 14 836 грн 36 коп. судового збору.

24.04.2024, на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/16013/23, видано відповідний наказ.

Мотивуючи заяву про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, відповідач вказав про те, що заборгованість, яка є предметом розгляду по справі №910/16013/23 - сплачена ним у повному обсязі.

Судом встановлено, що 19.04.2024 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 724 153,77 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 19.04.2024 та 26.04.2024 грошові кошти у розмірі 14 777,59 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.04.2024.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність, передбачених ст. 328 ГПК України, підстав для задоволення заяви відповідача про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, в частині сплачених 738 931,36 грн, та у цій частині апелянтом ухвала суду першої інстанції не оскаржується.

Як уже було зауважено, апелянт оскаржує ухвалу суду в частині відмови у зарахуванні в рахунок боргу коштів у розмірі 264 995,64 грн, які були сплачені за банківською гарантією.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов?язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною другою статті 20 ГК України визначено, що застосування штрафних санкцій є одним із способів захисту прав та законних інтересів суб?єктів господарювання. Крім того, встановлено, що права та законні інтереси зазначених суб?єктів захищаються також іншими способами, передбаченими законом.

Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов?язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов?язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов?язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України (частини перша та четверта статті 200 ГК України).

Згідно зі статтями 610-611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі скоєння якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що загальною фактичною підставою виникнення права кредитора на отримання коштів як господарської санкції та за банківською гарантією є порушення боржником своїх зобов`язань, неустойка і банківська гарантія вважаються різними способами захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов`язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності.

Отже, стягнення пені та штрафу не залежить від реалізації права на звернення стягнення за банківською гарантією.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 908/7/18.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви Акціонерного товариства Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині вимог про зарахування в рахунок боргу за рішенням суду коштів у розмірі 264 995,64 грн, які були сплачені в рахунок забезпечення за банківською гарантією.

Твердження скаржника, викладені в апеляційній скарзі, про те, що позивач ще до подання позову отримав від відповідача часткову оплату неустойки у вигляді банківської гарантії в сумі 264 995,64 грн - є безпідставними, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/16013/23 не було встановлено факту здійснення будь якої часткової оплати неустойки до моменту ухвалення цього рішення.

При цьому, як правомірно вказав позивач, обставини припинення зобов`язань зі сплати неустойки, у зв`язку зі стягненням банківської гарантії, відповідачем мали б доводитися в порядку встановленому ГПК України, під час розгляду справи №910/16013/23, із зазначенням про такі обставини у заявах по суті спору, а не на стадії виконання рішення суду у даній справі.

Щодо решти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає, що останні фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, з огляду на що, та враховуючи що апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині вимог про зарахування в рахунок боргу за рішенням суду коштів у розмірі 264 995,64 грн, які були сплачені в рахунок забезпечення за банківською гарантією в силу викладеного вище, доводи апелянта наведені в апеляційній скарзі не спростовують встановлених судом під час розгляду справи обставин.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статтями 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність прийнятої судом ухвали.

Згідно зі статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, висновки суду, викладені в ухвалі, відповідають встановленим обставинам справи, а доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали не вбачається, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект".

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі №910/16013/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект".

Матеріали справи №910/16013/23 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 08.10.2024

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

К.В. Тарасенко