Постанова
від 30.09.2024 по справі 913/84/21
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року м. Харків Справа № 913/84/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Лакіза В.В., суддя Тихий П.В.,

за участю секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.,

за участю:

прокурора - Ковальової І.І. - на підставі службового посвідчення від 01.03.2023 №072865;

1-го відповідача - Філіпенко А.В. (в порядку самопредставництва) - на підставі виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

2-го відповідача- не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м.Харків, (вх.№2254 Л/2) на рішення господарського суду Луганської області від 18.06.2021 у справі №913/84/21 (суддя Драгнєвіч О.В., ухвалене в м. Харків о 12:37год., дата складення повного тексту - 29.06.2021)

за позовом: виконуючого обов`язки керівника Старобільської окружної прокуратури Луганської області, м.Старобільськ, Луганської області,

до 1-го відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, м.Сєвєродонецьк Луганської області,

до 2-го відповідача: Приватного закладу "Луганський навчально-виховний комплекс", м. Старобільськ Луганської області,

про визнання незаконним і скасування наказу, скасування державної реєстрації права, та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Виконуючий обов`язки керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області та Приватного закладу "Луганський навчально-виховний комплекс", в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області №1144-сг від 12.06.2019 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у постійне користування Приватному закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" для дослідних і навчальних цілей";

- скасувати державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для дослідних і навчальних цілей, кадастровий №4422583300:02:006:0009, розташовану на території Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області, кадастровий номер, яке зареєстроване за Приватним закладом "Луганський навчально-виховний комплекс" (ідентифікаційний код 38819007), про що державним реєстратором внесено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №32055183;

- зобов`язати Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Луганській області земельну ділянку загальною площею 21,1000 га (кадастровий номер 4422583300:02:006:0009), розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Кабичівській сільській раді Марківського району Луганської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Луганській області №1144-сг від 12.06.2019 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у постійне користування Приватному закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" було затверджено проект землеустрою щодо відведення сформованої земельної ділянки (зі зміною цільового призначення) та передано у постійне користування 2-му відповідачу земельну ділянку, загальною площею 21,1000 га (кадастровий №4422583300:02:006:0009) для дослідних і навчальних цілей за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, угіддя - рілля, розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Кабичівській сільській раді Марківського району Луганської області.

В подальшому, 18.06.2019 Приватним закладом "Луганський навчально-виховний комплекс" було зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для дослідних та навчальних цілей з кадастровим №4422583300:02:006:0009, площею 21,1000 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, використовується для дослідних і навчальних цілей, розташована на території Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області; номер запису про інше речове право №32055183.

Однак, як зазначає прокурор, на час отримання земельної ділянки у постійне користування, реєстрації речового права, та на даний час, Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" не отримав ліцензію у сфері освітньої діяльності, тому вказана юридична особа приватного права не є суб`єктом освітньої діяльності та не може здійснювати наукову та навчальну діяльність згідно положень ст.ст.18, 22 Закону України "Про освіту".

Отже, на момент передачі спірної земельної ділянки у постійне користування 2-й відповідач не був суб`єктом освітньої діяльності, у зв`язку з чим у нього відсутні законні підстави для набуття права постійного користування на земельну ділянку державної форми власності для дослідних і навчальних цілей. Проте, як стверджує прокурор, в порушення положень ст.ст.124, 134-135 Земельного кодексу України, з метою уникнення проведення аукціону (земельних торгів), Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області неправомірно було надано 2-му відповідачу спірну земельну ділянку в постійне користування на підставі п. "в" ч.3 ст.22 Земельного кодексу України, без проведення земельних торгів.

Також прокурор в обґрунтування підстав звернення до суду із самостійним позовом посилається на те, що Головне управління Держгеокадастру у Луганській області як повноважний орган у спірних правовідносинах, окрім порушень вимог законодавства щодо порядку передачі в користування земельної ділянки державної форми власності, та оскарження у зв`язку з цим його наказу, також не здійснює жодних заходів контролю за станом використання земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Луганської області від 18.06.2021 у справі №913/84/21 відмовлено в задоволенні позову.

Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 22, 92, 122,123 Земельного кодексу України мотивовані тим, що 2-ий відповідач - Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" звертаючись до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області з клопотанням від 11.09.2019 №08/19 про надання дозволу про надання дозволу на розробку проекту землеустрою зі зміною цільового призначення щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 21,1 га, надав належні документи, які свідчать про те, що вказана юридична особа є закладом освіти, а тому має право на отримання земельної ділянки в користування для дослідних і навчальних цілей у відповідності вимог пункту "в" частини 3 статті 22, частини 2 статті 92 Земельного кодексу України.

Судом також було зазначено про те, що вимогами земельного законодавства, на підставі якого 2-ий відповідач, будучи закладом освіти, реалізував своє право на отримання земельної ділянки у користування для дослідних та навчальних цілей, не передбачено подання Головному управлінню Держгеокадастру у Луганській області для отримання земельної ділянки для вказаних цілей інших документів, зокрема ліцензії щодо надання послуг у сфері освіти, свідоцтва про атестацію, доказів щодо наявності сільгосптехніки, наявність у штаті працівників, що можуть обробляти цю земельну ділянку та використовувати її для дослідних цілей, мати набраний штат викладачів та учнів, оскільки законодавець не ставить можливість реалізувати право закладу освіти, закріплене п."в" ч.3 ст.22, ч.2 ст.92 ЗК України, на отримання в користування земельної ділянки для дослідних і навчальних цілей, в залежність від вимоги здійснення закладом освіти навчальної/освітньої діяльності, її доведення, зокрема на час подання вказаного клопотання на отримання земельної ділянки та його вирішення компетентним органом.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 18.06.2021 у справі №913/84/21 та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим прокурором доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Фактично доводи апеляційної скарги є тотожними доводам викладеним у позовній заяві.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 10.08.2021, у зв`язку із відпусткою судді Мартюхіної Н.О., для розгляду справи №913/84/21 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., cуддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Луганської області від 18.06.2021 у справі №913/84/21; встановлено сторонам у справі строк до 09.09.2021 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання іншим учасникам у справі; призначено справу до розгляду на 20.09.2021.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до суду апеляційної інстанції 16.09.2021, 1-й відповідач просить рішення господарського суду Луганської області від 18.06.2021 у справі №913/84/21 залишити без змін, апеляційну скаргу керівника Старобільської прокуратури - без задоволення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 зупинено провадження у справі №913/84/21 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови; зобов`язано сторін повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.

29.07.2024 прокурором подано до апеляційного господарського суду клопотання, в якому просить суд поновити провадження у справі №913/84/21, у зв`язку із закінченням Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2024, у зв`язку із відпусткою судді Здоровко Л.М., для розгляду справи №913/84/21 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Гребенюк Н.В., суддя Лакіза В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Луганської області від 18.06.2021 у справі №913/84/21; розгляд справи призначено у приміщенні Східного апеляційного господарського суду на 04.09.2024 о 15:00 год.

26.08.2024 1-им відповідачем - Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області подано до апеляційного господарського суду клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення - підсистеми "Електронний суд" (вх.№11096).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 задоволено заяву Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про участь у судовому засіданні 04.09.2024 о 15:00 год. у справі № 913/84/21 в режимі відеоконференції.

03.09.2024 1-им відповідачем - Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області подано до апеляційного господарського суду додаткові пояснення у справі (вх.№11421), в яких просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури, рішення господарського суду Луганської області від 18.06.2021 у справі №913/84/21 залишити без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 оголошено в судовому засіданні перерву до 30.09.2024 о 14:30год.; задоволено клопотання представника 1-го відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про участь у судовому засіданні 30.09.2024 о 14:30год. у справі №913/84/21 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та ухвалено провести судове засідання в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення - підсистеми "Електронний суд".

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 30.09.2024, у зв`язку із відпусткою судді Гребенюк Н.В., для розгляду справи №913/84/21 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Лакіза В.В., суддя Тихий П.В.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 30.09.2024 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Луганської області від 18.06.2021 у справі №913/84/21 та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Представник 1-го відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду Луганської області від 18.06.2021 у справі №913/84/21 залишити без змін.

Враховуючи, що прокурор та представник 1-го відповідача з`явились в судове засідання та надали пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а інші сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 12.04.2019 Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області з клопотанням № 08/19 від 11.04.2019, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою зі зміною цільового призначення щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 21,1га, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується у Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області для передачі вищезазначеної земельної ділянки в постійне користування для дослідних та навчальних цілей. До вказаного клопотання було додано копія витягу з ЄДРПОУ, копію статуту, графічні матеріали (т. 1 а. с. 41).

За результатами розгляду вказаного клопотання 25.04.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області було видано наказ №820-сг "Про надання дозволу Приватному закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для дослідних та навчальних цілей", яким надано дозвіл Приватному закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зі зміною цільового призначення) з кадастровим номером 4422583300:02:006:0009, площею 21,1000 га у постійне користування для дослідних та навчальних цілей (01.09), розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Кабичівській сільській раді Марківського району Луганської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, угіддя - рілля (т. 1 а. с. 43).

05.06.2019 Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" звернувся до Головного управління Держеокадастру у Луганській області з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зі зміною цільового призначення) площею 21,1000 га, що розташована за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується Кабичівській сільській раді Марківського району Луганської області для дослідних та навчальних цілей (01.09) та передати земельну ділянку з кадастровим номером 4422583300:02:006:0009 в постійне користування.

До вказаної заяви було додано Витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4403287422019 з додатком та проект землеустрою з додатками (т.1 а.с.30-47, 204-207).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Луганській області № 1144-сг від 12.06.2019 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у постійне користування Приватному закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" для дослідних і навчальних цілей" було затверджено Проект землеустрою щодо відведення сформованої земельної ділянки (зі зміною цільового призначення) площею 21,1000 га у постійне користування для дослідних і навчальних цілей (01.09) Приватному закладу "Луганський навчально-виховний комплекс", розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в в Кабичівській сільській раді Марківського району Луганської області; змінено цільове призначення земельної ділянки, загальною площею 21,1000 га з кадастровим номером 4422583300:02:006:0009 з "для товарного сільськогосподарського виробництва" на - "для дослідних і навчальних цілей та передано у постійне користування Приватному закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" земельну ділянку, загальною площею 21,1000 га (кадастровий номер 4422583300:02:006:0009) для дослідних і навчальних цілей за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, угіддя - рілля, розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Кабичівській сільській раді Марківського району Луганської області (т. 1 а. с. 69-72).

В подальшому, 18.06.2019 Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" здійснив за собою державну реєстрацію права постійного користування вказаною земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для дослідних і навчальних цілей з кадастровим номером 4422583300:02:006:0009, площею 21,1000 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, використовується для дослідних і навчальних цілей, розташована на території Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області, номер запису про інше речове право №32055183, що вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №243284034 від 05.02.2021 (т. 1 а. с. 65-66).

Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор зазначав, що на час отримання земельної ділянки у постійне користування, реєстрації речового права, та на даний час, Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" не отримав ліцензію у сфері освітньої діяльності, тому вказана юридична особа приватного права не є суб`єктом освітньої діяльності та не може здійснювати наукову та навчальну діяльність згідно положень ст.ст.18, 22 Закону України "Про освіту".

Отже, на момент передачі спірної земельної ділянки у постійне користування 2-й відповідач не був суб`єктом освітньої діяльності, у зв`язку з чим у нього відсутні законні підстави для набуття права постійного користування на земельну ділянку державної форми власності для дослідних і навчальних цілей. Проте, як стверджує прокурор, в порушення положень ст.ст.124, 134-135 Земельного кодексу України, з метою уникнення проведення аукціону (земельних торгів), Головним управлінням Держгеокадастру неправомірно було надано 2-му відповідачу спірну земельну ділянку в постійне користування на підставі п. "в" ч.3 ст.22 Земельного кодексу України, без проведення земельних торгів.

Як зазначає прокурор, на час отримання земельної ділянки, реєстрації права, та на даний час ПЗ "Луганський навчально-виховний комплекс" не отримав ліцензію у сфері освітньої діяльності, тому вказана юридична особа приватного права не є суб`єктом освітньої діяльності, не довів що здійснює наукову та навчальну діяльність. У зв`язку з чим у нього відсутні були законні підстави для набуття права постійного користування на земельну ділянку державної форми власності для дослідних і навчальних цілей на підставі п. "в" ч.3 ст.22 ЗК України.

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду з самостійним позовом прокурор посилався на те, що Головне управління Держгеокадастру у Луганській області як повноважний орган у спірних правовідносинах, окрім порушень вимог законодавства щодо порядку передачі в користування земельної ділянки державної форми власності, та оскарження у зв`язку з цим його наказу, також не здійснює жодних заходів контролю за станом використання земельної ділянки.

Вказані обставини і стали підставою для звернення 11.02.2021 виконуючого обов`язків керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області до господарського суду Луганської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області та Приватного закладу "Луганський навчально-виховний комплекс", в якому просив суд:

Рішенням господарського суду Луганської області від 18.06.2021 у даній справі відмовлено в задоволенні позову, з підстав викладених вище (т. а.с.).

Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців першого-третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, пункти 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, пункти 8.56, 8.57).

В пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 Господарського процесуального кодексу України.

Наведена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади та її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування щодо наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

В межах даної справи, прокурор звернувся з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області №1144-сг від 12.06.2019, скасувати державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та зобов`язати Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Луганській області спірну земельну ділянку, наголошуючи на порушенні інтересів держави з огляду на те, що використання спірної земельної ділянки здійснюється із порушенням вимог земельного законодавства шляхом її використання неналежним суб`єктом.

При цьому прокурор наголошував на тому, що Головне управління Держгеокадастру у Луганській області як орган, уповноважений державою розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення на території області при прийнятті оспорюваного наказу №1144-сг від 12.06.2019, внаслідок допущення порушень чинного законодавства розпорядився земельною ділянкою сільськогосподарського призначення поза конкурентними засадами, тобто діяв всупереч інтересам держави.

Окрім порушень вимог чинного законодавства щодо порядку передачі в користування земельної ділянки державної форми власності, Головне управління Держгеокадастру у Луганській області не здійснює жодних заходів контролю за станом її використання, що, на думку прокурора, виключає можливість здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах такою особою, у спосіб, обраний прокурором.

Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 вказала на те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1)прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У справі, що розглядається, Прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, посилаючись на те, що відповідний орган, який має повноваження на захист порушених інтересів територіальної громади та держави, сам допустив порушення вказаних інтересів, а тому такий орган визначений відповідачем, а за відсутності інших органів, наділених повноваженнями на захист порушених інтересів держави, Прокурор набув статусу позивача. Цим Прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто навів підставу для представництва інтересів держави.

З огляду на стверджуване порушення Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області інтересів держави шляхом прийняття оспорюваного наказу №1144-сг від 12.06.2019 прокурор правильно визначив його 1-им відповідачем у даній справі.

Приймаючи до уваги те, що прокурор в позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, в чому саме полягає порушення цих інтересів, обґрунтував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, вказавши на те, що відповідний орган, який є учасником спірних правовідносин, сам допустив порушення інтересів держави, колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував наявність визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Щодо позовних вимог прокурора про визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області №1144-сг від 12.06.2019 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у постійне користування Приватному закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" для дослідних і навчальних цілей", судова колегія зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 22 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства (пункт в) частина 3 статті 22 Земельного кодексу України).

Положеннями частин 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених законом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами або юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (частина 4 статті 122 Земельного кодексу України).

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 (надалі - Положення), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи (пп. 34 п. 4 Положення).

Отже, вказаними нормами законодавства передбачена можливість передачі Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області у постійне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам.

При цьому, передача в постійне користування, в тому числі і навчальному закладу, земельної ділянки сільськогосподарського призначення в такому випадку зумовлена необхідністю здійснення ним дослідних та навчальних цілей, а також пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

При ухваленні оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" звертаючись до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області з клопотанням від 11.09.2019 №08/19 про надання дозволу про надання дозволу на розробку проекту землеустрою зі зміною цільового призначення щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 21,1 га, надав належні документи, які свідчать про те, що вказана юридична особа є закладом освіти, а тому має право на отримання земельної ділянки в користування для дослідних і навчальних цілей у відповідності вимог пункту "в" частини 3 статті 22, частини 2 статті 92 Земельного кодексу України.

Вказані обставини, як зазначив господарський суд першої інстанції, підтверджуються, зокрема, записом до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно якого основним видом економічної діяльності ПЗ "Луганський НВК" (код 38819007) є 85.31 Загальна середня освіта та Статутом ПЗ "Луганський НВК", відповідно до якого Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" є закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів (т. 1 а.с. 120-136, 95, 209).

За змістом пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про освіту" заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про освіту" юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність.

Судова колегія зауважує, що згідно положень пунктів 2-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про освіту" терміни "навчальний заклад" і "заклад освіти" є ідентичними, а термін "заклад освіти", що вживається у цьому Законі та спеціальних законах, відповідає терміну "навчальний заклад", що вживається в Конституції України.

Поряд з цим, Закон України "Про освіту" також оперує поняттям суб`єкт освітньої діяльності, яким виступає фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація), що провадить освітню діяльність (пункт 27 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

З наведеного випливає, що суб`єкт освітньої діяльності є загальним поняттям по відношенню до закладу освіти, який є тотожним поняттю навчального закладу.

Пунктом 17 частини 1 статті 1 Закону України "Про освіту" визначено, що освітня діяльність - діяльність суб`єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті.

В свою чергу, освітній процес - система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей (пункт 16 частини 1 статті 1 Закону України "Про освіту").

Таким чином, заклад освіти, як суб`єкт освітньої діяльності, створений і діє з метою здійснення освітньої діяльності, яка спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу як системи науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей.

Відтак, оскільки заклад освіти створюється саме для здійснення освітньої діяльності, то лише формальна реєстрація юридичною особою виду її економічної діяльності як 85.31 Загальна середня освіта та зазначення в Статуті про те, що вона є закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів не надає їй статусу закладу освіти, для якого відповідно до положень Закону України "Про освіту" основним видом діяльності є саме освітня діяльність.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що юридична особа для набуття статуту закладу освіти має обов`язково здійснювати таку освітню діяльність.

Разом з тим, згідно наявного в матеріалах листа Старобільської районної державної адміністрації Луганської області №01-22/301 від 02.02.2021 наданого на запит прокурора, Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" відсутній у реєстрах та звітах щодо кількості дітей, які там навчаються, та жодного разу не звертався до відділу освіти Старобільської РДА з питань впровадження освітньої діяльності чи погодження рівня та обсягу загальної середньої освіти (т. 1 а.с. 19).

Відповідно до інформації, викладеної наданої Департаментом освіти і науки Луганської обласної державної адміністрації в листі №01/07-24/00370 від 04.02.2021, Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" з заявою про отримання ліцензії за певними рівнями загальної середньої освіти до Луганської обласної державної адміністрації не звертався, тому питання видачі ліцензії на надання освітніх послуг за відповідними рівнями загальної середньої освіти не розглядалося. За відсутності ліцензії у ПЗ "Луганський НВК" орган ліцензування не має можливості здійснити планову та/або позапланову перевірку додержання закладом освіти вимог ліцензійних умов. Атестація педагогічних працівників ПЗ "Луганський НВК" не проводилась (т.1 а.с. 27-29).

Листом №01-21/637 від 09.03.2021 Старобільська районна державна адміністрація повідомила, що про зміну місцезнаходження ПЗ "Луганський НВК" відділ освіти не повідомлявся. В період з 11.03.2019 і по теперішній час від керівника ПЗ "Луганський НВК" до відділу освіти не надходило інформації щодо кількості учнів та стосовно провадження ним діяльності на території Старобільського району (т. 2 а.с. 32-34).

За інформацією, наданою листом Департаменту освіти і науки Луганської обласної державної адміністрації №01/03-35/00828 від 11.03.2021, за місцем провадження освітньої діяльності ПЗ "Луганський НВК" за адресою: Луганська обл., м. Старобільськ, вул. Лангемака, 65, ліцензія не надавалася. ПЗ "ЛНВК" протягом 2014-2021 років не надавав Звіту денного закладу загальної середньої освіти, який має подаватися до органу управління освітою за місцем його знаходження. Також від ПЗ "Луганський НВК" з 11.03.2019 і по теперішній час замовлення документів про освіту державного зразка не надходило, видача документів про освіту не здійснювалася. Луганською обласною державною адміністрацією як органом ліцензування рішення щодо видачі ліцензії на провадження освітньої діяльності ПЗ "Луганський НВК" не приймалося, ліцензія не надавалася, тому здійснювати освітню діяльність цей заклад не має правових підстав (т. 2 а.с. 21-27).

Таким чином, судовою колегією встановлено, що ані на час звернення до Головного управління із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, ані на час затвердження такого проекту та передачі в постійне користування Приватному закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" спірної земельної ділянки, 2-відповідач освітньої діяльності не здійснював.

Більш того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що з моменту отримання в постійне користування спірної земельної ділянки 2-им відповідачем та на час розгляду даної справи 2-ий відповідач здійснює освітню діяльністю взагалі.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" здійснює освітню діяльність, судова колегія приходить до висновку, що вказана юридична особа не є суб`єктом освітньої діяльності у розумінні вимог Закону України "Про освіту", та відповідно не є закладом освіти (навчальним закладом), що, в свою чергу, унеможливлює передачу йому земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності для навчальних і дослідних цілей.

Оскільки передача в постійне користування земельної ділянки для навчальних і дослідних цілей Приватного закладу "Луганський навчально-виховний комплекс", який не лише не здійснював освітньої діяльності на момент передання такої земельної ділянки в постійне користування, але й не здійснює її наразі, не маючи для цього ані відповідного матеріально-технічного забезпечення, ані педагогічного персоналу, який і повинен провадити освітню діяльність, спотворює саму мету для якої вказана земельна ділянка надавалася йому у постійне користування.

Частиною 2 статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків встановлених частинами другою та третьою статті 134 цього Кодексу.

Земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів (частина 1 статті 135 Земельного кодексу України).

Таким чином, в даному випадку, оскільки 2-ий відповідач - Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" не є закладом освіти (навчальним закладом) він міг реалізувати своє право на надання йому в користування (оренду) земельної ділянки, що перебуває у державній власності, виключно за результатами проведення земельних торгів.

Колегія суддів також враховує, що згідно інформації, що міститься в Реєстрі суб`єктів освітньої діяльності, як складової Єдиної державної електронної бази з питань освіти, відсутня будь-яка інформація щодо такого cуб`єкта освітньої діяльності як Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс", що вбачається з інформації з даного реєстру (т. 1 а.с. 67-68).

Поряд з цим, частиною 1 статті 74 Закону України "Про освіту" визначено, що у системі освіти діє Єдина державна електронна база з питань освіти - автоматизована система, функціями якої є збір, верифікація, оброблення, зберігання та захист інформації про систему освіти.

Обов`язковими складовими Єдиної державної електронної бази з питань освіти є Реєстр суб`єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників. Розпорядником Єдиної державної електронної бази з питань освіти є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (частини 2-5 статті 74 Закону України "Про освіту").

Положенням про Єдину державну електронну базу з питань освіти (надалі - ЄДЕБО), затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 №620, а саме п. 7 розділу IV передбачено, що cуб`єкти освітньої діяльності та їх відокремлені структурні підрозділи, що надають освітні послуги: 1) вносять до ЄДЕБО та підтримують в повному, актуальному та достовірному стані інформацію, визначену пунктами 5, 6 розділу ІІІ цього Положення, а також про: тип закладу освіти; форму власності суб`єкта освітньої діяльності; найменування органу, до сфери управління якого належить суб`єкт освітньої діяльності державної чи комунальної форми власності; перелік засновників (учасників) суб`єкта освітньої діяльності приватної форми власності; доведений обсяг державного та регіонального замовлення на підготовку фахівців; правила прийому до закладу освіти; контактні дані (адреси місцезнаходження, електронної пошти, номер телефону та факсу) приймальних (відбіркових) комісій закладів освіти; матеріально-технічне забезпечення освітньої діяльності; прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів освіти за спеціальностями, професіями, рівнями освіти, роками навчання, за окремими категоріями, визначеними розпорядником ЄДЕБО; звіти, передбачені законодавством; іншу інформацію, визначену розпорядником ЄДЕБО; 2) підтверджують зазначену в ЄДЕБО інформацію про себе один раз на рік, якщо інше не визначено розпорядником ЄДЕБО; 3) здійснюють в ЄДЕБО інші дії у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 розділу IV цього Положення органи управління у сфері освіти в межах компетенції контролюють своєчасність внесення підпорядкованими суб`єктами освітньої діяльності до ЄДЕБО повної, актуальної та достовірної інформації про здобувачів освіти, іншої інформації, визначеної законодавством.

Отже, відсутність в ЄДЕБО інформації про 2-го відповідача свідчить про те, що Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс", формально називаючись навчальним закладом, будь-якої освітньої діяльності не здійснює.

Щодо посилань господарського суду першої інстанції на наявність діючої ліцензії Серія АГ №580334 від 30.08.2013 та Свідоцтва про атестацію №020520 від 09.06.2014, судова колегія зазначає, що вказані документи видані ПЗ "Луганський НВК" за попереднім місцем його реєстрації: 91011, Луганська обл., м. Луганськ, вул. Херсонська, буд. 5 (т.1 а.с.137, 138), і те, що строк їх дії не закінчився не доводить факту можливості здійснення ним освітньої діяльності за новим місцем реєстрації.

До того ж, з листів Департаменту освіти і науки Луганської обласної державної адміністрації №01/07-24/00370 від 04.02.2021 та №01/03-35/00828 від 11.03.2021 вбачається, що 2-й відповідач після перереєстрації в м. Старобільськ не звертався до нього як суб`єкта ліцензування з питань провадження освітньої діяльності за новою адресою та отримання дозвільних документів, які є необхідними для провадження такої діяльності згідно чинного законодавства. Ліцензія Приватному закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" суб`єктом ліцензування не надавалась, тому здійснювати освітню діяльність 2-ий відповідач не має правових підстав.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що реєстрація 2-го відповідача в АДРЕСА_1, є суто формальною, оскільки в даному домоволодінні проживають фізичні особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується їх письмовими поясненнями (т. 1 а.с.162-163).

Вказані твердження 2-им відповідачем не спростовані, а його посилання на інших власників даного домоволодіння та їх згоду на реєстрацію ПЗ " Луганський НВК " за адресою: м. Старобільськ, вул. Георгія Лангемака, 65 , не спростовують пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які проживають в даному будинку, про те, що за цією адресою не існує та ніколи не існувало навчальних закладів.

Окрім викладеного, судова колегія також зазначає, що в Україні діє Санітарний регламент для закладів загальної середньої освіти, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України №2205 від 25.09.2020, вимоги якого обов`язкові для врахування при влаштуванні і обладнанні приміщень закладів освіти, що будуються та експлуатуються.

Так, пунктом 1 Розділу ІІІ вказаного регламенту передбачено, що будівля закладу освіти повинна забезпечувати оптимальні умови для організації освітнього процесу.

В свою чергу, очевидною є неможливість забезпечувати оптимальні умови для організації освітнього процесу в приватному домоволодінні, не пристосованому до здійснення освітньої діяльності.

Також, судова колегія враховує, що відповідно до інформації наданої ГУ ДПС у Луганській області в листі №2876/5/12-32-12-11 від 13.04.2021, станом на 13.04.2021 за період з 11.03.2019 по 08.04.2021 ПЗ "Луганський НВК" до контролюючого органу податкову та іншу звітність не подавав; від такого платника податків не надходили податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і утриманого з них податку; звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходи, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів та повідомлення про прийняття працівників на роботу. В ГУ ДПС у Луганській області відсутня інформація щодо кількості зареєстрованих працівників, які перебували в трудових відносинах з ПЗ "Луганський НВК". Відомості про об`єкти оподаткування щодо кількості та видів зареєстрованої та/або орендованої сільськогосподарської техніки до контролюючого органу ПЗ "Луганський НВК" не надавались (т. 2 а.с. 28).

Крім того, згідно інформації наданої ГУ Держпродспоживслужби у Луганській області листом №01-11/1131 від 15.04.2021 (т.2 а.с.37), станом на 14.04.2021 в Єдиному реєстрі для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки та інших механізмів інформація щодо зареєстрованої сільськогосподарської (будівельної) техніки за ПЗ "Луганський НВК" відсутня (т. 2 а.с. 37).

Таким чином, наведене свідчить про те, що 2-ий відповідач Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" як на момент отримання спірної земельної ділянки в постійне користування, так і на даний час не має необхідного матеріально-технічного забезпечення та жодного працівника, який перебуває у трудових відносинах з вказаним закладом для використання спірної земельної ділянки за цільовим призначенням для дослідних і навчальних цілей.

За наведених обставин, колегія суддів також вважає передчасними висновки місцевого господарського суду про те, що положеннями земельного законодавства не передбачено подання Головному управлінню Держгеокадастру у Луганській області для отримання земельної ділянки для дослідних та навчальних цілей інших документів, зокрема ліцензії щодо надання послуг у сфері освіти, свідоцтва про атестацію, доказів щодо наявності сільгосптехніки, наявність у штаті працівників, що можуть обробляти цю земельну ділянку та використовувати її для дослідних цілей, мати набраний штат викладачів та учнів, та зазначає наступне.

Так, зі змісту частини 2 статті 123 Земельного кодексу України вбачається, що положення вказаної статті забороняють 1-му відповідачу - Головному управлінню Держгеокадастру у Луганській області вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею, крім графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмової згоди землекористувача, засвідченої нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки), які додаються до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Разом з тим, частина 15 статті 123 Земельного кодексу України унормовує, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Луганській області мало з`ясувати правовий статус 2-го відповідача - Приватного закладу "Луганський навчально-виховний комплекс", оскільки з`ясування вказаних обставин є суттєвим для видання ним наказу про надання земельної ділянки 2-му відповідачу, саме як закладу освіти (навчальному закладу), передбаченому статтею 22 Земельного кодексу України.

Отже, не зважаючи на законодавчу заборону вимагати додаткові матеріали та документи при розгляді клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, 1-ий відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Луганській області, мав право відмовити в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в разі його не відповідності вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Судовою колегією встановлено, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства, чинного на момент затвердження такого проекту та передачі земельної ділянки у користування Приватному закладу "Луганський навчально-виховний комплекс", оскільки останній на той момент, будучи юридичною особою приватного права, не був навчальним закладом (закладом освіти), в зв`язку з чим у Головного управління Держгеокадастру у Луганській області були відсутні підстави для затвердження такого проекту та передачі спірної земельної ділянки 2-му відповідачу.

У зв`язку з вищевикладеним, Головне управління Держгеокадастру у Луганській області без проведення належної перевірки, всупереч вимог статей 22, 92, 116, 122-124, 134 Земельного кодексу України прийняло наказ №1144-сг від 12.06.2019, яким незаконно надало Приватному закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" у користування, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, без проведення земельних торгів (аукціону).

В контексті спірних правовідносин, колегія суддів також враховує, в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У даній справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Луганській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру в Луганській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру в Луганській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17.

Разом з тим, позивач в межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі №922/614/19 зазначила, що вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, а тому ця вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Отже, належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав (висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19).

Зважаючи на те, що оспорюваний наказ від 12.06.2019 №1144-сг вже реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання, судова колегія дійшла висновку про те, що вимога прокурора про визнання незаконним оспорюваного наказу не підлягає задоволенню з тих підстав, що такі вимоги не призведуть до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження нею зазначеним майном, а отже, не є ефективним та належним способом захисту прав держави, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.02.2023 у справі №922/1832/19.

Щодо позовних вимог прокурора про скасування державної реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою, яке зареєстровано за Приватним закладом "Луганський навчально-виховний комплекс" (ідентифікаційний код 38819007), про що державним реєстратором внесено запис про інше речове право №32055183 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

За приписами частини 1 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження, зокрема, на земельні ділянки.

Матеріалами справи підтверджується, що 18.06.2019 Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" здійснив за собою державну реєстрацію права постійного користування вказаною земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для дослідних і навчальних цілей з кадастровим номером 4422583300:02:006:0009, площею 21,1000 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, використовується для дослідних і навчальних цілей, розташована на території Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області, номер запису про інше речове право №32055183, що вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №243284034 від 05.02.2021 (т. 1 а. с. 65-66).

За приписами пунктів 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що наразі законом встановлено такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Крім того, згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" від 05.12.2019 № 340-ІХ судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Аналогічний висновок наведено в постанові Верховного Суду у від 23.06.2020 у справі №905/633/19.

Таким чином, встановлення обставин незаконності наказу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області №1144-сг від 12.06.2019 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у постійне користування Приватному закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" для дослідних і навчальних цілей", як документа, на підставі якого було проведено державну реєстрацію прав права постійного користування спірною земельною ділянкою має супроводжуватись одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вимога прокурора про скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для дослідних і навчальних цілей, розташованої на території Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області, кадастровий номер №4422583300:02:006:0009, яке зареєстроване за Приватним закладом "Луганський навчально-виховний комплекс" (ідентифікаційний код 38819007), про що державним реєстратором внесено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №32055183, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог прокурора про зобов`язання Приватного закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Луганській області земельну ділянку загальною площею 21,1000 га (кадастровий номер 4422583300:02:006:0009), розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Кабичівській сільській раді Марківського району Луганської області, судова колегія зазначає наступне.

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 Цивільного кодексу України).

Згідно положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Судова колегія зауважує, що під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Колегією суддів встановлено, що вимога прокурора про зобов`язання Приватного закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" (ідентифікаційний код 38819007) повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Луганській області земельну ділянку загальною площею 21,1000 га (кадастровий номер 4422583300:02:006:0009), розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Кабичівській сільській раді Марківського району Луганської області, пов`язана з правом користування 2-им відповідачем цією земельною ділянкою.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Матеріали справи свідчать, що власником спірної земельної ділянки є держава в особі її розпорядника - Головного управління Держгеокадастру у Луганській області.

Таким чином, у зв`язку із встановленням незаконності наказу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області №1144-сг від 12.06.2019 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у постійне користування Приватному закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" для дослідних і навчальних цілей", а також скасуванням державної реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою, 2-ий відповідач втрачає статус користувача, тому має повернути спірну земельну ділянку, передану йому в постійне користування, державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області.

З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що вимога прокурора про зобов`язання Приватного закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" (ідентифікаційний код 38819007) повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Луганській області земельну ділянку загальною площею 21,1000 га (кадастровий номер 4422583300:02:006:0009), розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Кабичівській сільській раді Марківського району Луганської області також є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно дослідив та не надав оцінки вказаним обставинам, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, у зв`язку із чим помилково дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області та Приватного закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" про скасування державної реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для дослідних і навчальних цілей, та зобов`язання повернути вказану земельну ділянку.

Судова колегія зауважує, що відповідно до пункту 31 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських судів про якість судових рішень, щоб мати ознаки високої якості, судове рішення повинно сприйматися сторонами по справі та суспільством у цілому як результат правильного застосування юридичних норм, справедливого судового процесу та належної оцінці фактів, а також як таке, що може бути ефективно виконаним. Лише в цьому випадку сторони будуть упевнені, що їхню справу розглянуто й вирішено належним чином, а громадськість сприйме ухвалене рішення як фактор відновлення суспільної злагоди.

Пунктом 38 Висновку визначено, що при викладені мотивів прийняття рішення слід відповісти на аргументи сторін, тобто окремий пункт вимог та аргументи захисту. Це є важливою гарантією, яка дає можливість сторонам переконатись в тому, що їхні доводи були вивчені, а отже, суддя взяв їх до уваги.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом першої інстанції при розгляді даної справи та ухваленні оскаржуваного рішення не було прийнято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть даного спору, свідчить про не з`ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, оскільки місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню з підстав викладених в мотивувальній частині постанови, а рішення господарського суду Луганської області від 18.06.2021 у справі №913/84/21 частковому скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для дослідних і навчальних цілей, та зобов`язання повернути вказану земельну ділянку із прийняттям нового рішення, про задоволення позовних вимог у вказаній частині. В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 18.06.2021 у справі №913/84/21 слід залишити без змін, з підстав викладених в мотивувальній частині даної постанови.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, судова колегія керується положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладає витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги на відповідачів пропорційно.

Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 3 ч. 1 ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 18.06.2021 у справі №913/84/21 скасувати частково, а саме в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для дослідних і навчальних цілей, кадастровий №4422583300:02:006:0009, розташовану на території Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області, яке зареєстроване за Приватним закладом "Луганський навчально-виховний комплекс" (ідентифікаційний код 38819007), про що державним реєстратором внесено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №32055183; зобов`язання Приватного закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Луганській області земельну ділянку загальною площею 21,1000 га (кадастровий номер 4422583300:02:006:0009), розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Кабичівській сільській раді Марківського району Луганської області.

Прийняти в цій частині нове рішення.

Скасувати державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для дослідних і навчальних цілей, кадастровий №4422583300:02:006:0009, розташовану на території Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області, яке зареєстроване за Приватним закладом "Луганський навчально-виховний комплекс" (ідентифікаційний код 38819007), про що державним реєстратором внесено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №32055183.

Зобов`язати Приватний заклад "Луганський навчально-виховний комплекс" повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Луганській області земельну ділянку загальною площею 21,1000 га (кадастровий номер 4422583300:02:006:0009), розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Кабичівській сільській раді Марківського району Луганської області.

В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 18.06.2021 у справі №913/84/21 залишити без змін, з підстав викладених в мотивувальній частині даної постанови.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, просп. Центральний, буд. 17, корп. 2, ідентифікаційний код 39771244) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м.Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2270,00грн. та - 3405,00грн. за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Приватного закладу "Луганський навчально-виховний комплекс" (92701, Луганська область, м. Старобільськ, вул. Георгія Лангемака, буд. 65, ідентифікаційний код 38819007) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м.Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2270,00грн. та - 3405,00грн. за подання апеляційної скарги.

Повний текст постанови складено 08.10.2024

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя В.В. Лакіза

Суддя П.В. Тихий


Суд	Східний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	30.09.2024
Оприлюднено	10.10.2024
Номер документу	122151695
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

Берднік І.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 30.09.2024 по справі 913/84/21СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —913/84/21

Постанова від 30.09.2024

Постанова
від 30.09.2024 по справі 913/84/21
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД