Рішення

від 01.10.2024 по справі 903/597/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 жовтня 2024 року Справа № 903/597/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Білий Слон Україна"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Група Зернарі"

про стягнення 1665528,75 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Левкович Т. В., адвокат, ордер серія ВС № 1294865 від 08.07.2024;

від відповідача: н/з.

Права та обов`язки учаснику судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 24.06.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Білий Слон Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Група Зернарі" про стягнення 1665528,75 грн, з них 1628000,00 грн основного боргу, 16280,00 грн - 3% річних, 21248,75 грн інфляційних втрат.

При обґрунтуванні позову посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 01/02/24 від 01.02.2024 з специфікацією №1 від 01.02.2024 в частині поставки (передання) товару у строк до 16.02.2024, не виконання вимог позивача по поверненню попередньої оплати за товар (ріпак не ГМО).

Ухвалою суду від 25.06.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.07.2024, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь, позивачу - відповідь на відзив.

09.07.2024 відповідач через систему "Електронний суд" подав відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 21248,75 грн інфляційних нарахувань та 16280,00 грн 3% річних. При цьому вказує, що умовами договору сторонами не передбачено умов та строку повернення продавцем суми попередньої оплати у випадку не передачі товару покупцю, відтак грошове зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати виникає у продавця після пред`явлення відповідної вимоги покупцем. Звертає увагу суду, що претензія №1 від 09.04.2024 була отримана відповідачем лише 17.04.2024, відтак підстав для нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань за період з 17.02.2024 по 17.04.2024 відсутні. Також зазначає, що у даному випадку переплата мала місце у зв`язку з тим, що саме позивачем не було виконано умови договору, зокрема, в установлені строки не проведено оплату за товар, не надіслано листи на завантаження та не надано автомобілі на завантаження товару. Даний відзив з додатками долучено до матеріалів справи.

15.07.2024 позивач через систему "Електронний суд" подав відповідь на відзив в якій просить задовольнити позов. При цьому вказує, що в матеріалах справи відсутні будь які докази на підтвердження доводів відповідача щодо надсилання листів про готовність товару на завантаження на офіційну електронну адресу позивача чи поштовим зв`язком за місцезнаходженням останнього. Звертає увагу суду, що позивач не був проінформований про готовність товару на завантаження, оскільки не отримував від відповідача повідомлень всупереч умовам договору та специфікації. З моменту перерахування попередньої оплати у розмірі 1628000,00 грн від відповідача не надходило жодної інформації, яка б слугувала для позивача підставою виконання умов договору, відповідно позивач зупинив виконання свого зустрічного обов`язку, у зв`язку з чим вважає помилковими твердження відповідача, що передплата мала місце у зв`язку із порушенням позивачем умов договору. Дана відповідь з додатками долучена до матеріалів справи.

У судовому засіданні 17.07.2024 оголошено перерву до 21.08.2024.

21.08.2024 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про долучення доказів, яке у судовому засіданні 21.08.2024 суд на місці ухвалив залишити без розгляду.

В судовому засіданні 21.08.2024 суд, на виконання вимог ст. 195 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), враховуючи строки розгляду справи, ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 03.09.2024.

Ухвалою суду від 21.08.2024 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 03.09.2024.

Відповідач в судове засідання 03.09.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 21.08.2024) до його електронного кабінету 22.08.2024.

В судовому засіданні 03.09.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю, також заявив усне клопотання про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку EasyCon.

Ухвалою суду від 03.09.2024 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 18.09.2024 в режимі відеоконференції з представником позивача.

18.09.2024 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про відкладення розгляду справи по суті у зв`язку з неможливістю забезпечити явку свого представника в дане судове засідання через зайнятість останнього в іншому судовому процесі. Дане клопотання з додатками долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 18.09.2024 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відкладено за клопотанням відповідача на 01.10.2024; судове засідання відбудеться в режимі відеоконференції з представником позивача.

01.10.2024 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про проведення судового засідання без участі його представника. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 01.10.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

01.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова група Зернарі" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Білий Слон України" (покупець) укладено договір поставки № 01/02/24 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити (передати) у власність покупця олійні культури врожаю 2023 року (далі - товар), вказаний в специфікаціях, що є невід`ємними додатками до цього договору, а покупець зобов`язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату (а.с.11-15).

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування, асортимент, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, визначаються специфікацією, що є додатком до цього договору.

Пунктом 2.1 договору сторони визначили, що поставка товару здійснюється на умовах відповідно до вимог міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), обумовлених сторонами в специфікаціях до даного договору. Місце поставки товару визначається: відповідно до специфікації на кожну партію товару (п.2.2 договору).

Згідно з п. 3.2 договору поставка партії товару здійснюється в строки, обумовлені в специфікаціях до даного договору. Перевезення товару здійснюється автомобільним транспортом покупця, якщо інше не зазначено в специфікації (п.3.4 договору).

Відповідно до п.3.5 договору дата відвантаження товару узгоджується сторонами шляхом обміну листами по електронній пошті, телефонних повідомленнях. Відсутність повідомлення від покупця про дату подачі транспорту для завантаження товару у строк, визначений у специфікації прирівнюється до відмови від поставки товару.

Згідно з п. 5.1 договору ціна за одиницю товару та загальна вартість товару за кожну партію поставки встановлюється сторонами у Специфікації, що є невід`ємним додатком до цього договору.

Пунктом 5.2 договору визначено, що у специфікації за кожною окремою позицією асортименту товару, вказується: найменування товару, одиниця виміру товару, кількість товару по кожній позиції, ціна за одиницю товару з ПДВ в грн, загальна сума партії поставленного товару з урахуванням ПДВ в грн.

Відповідно до п. 5.4 договору оплата товару здійснюється по факту готовності товару до завантаження на транспорт покупця в обсязі 86%, а саме 20% попередньої оплати протягом дня з моменту підписання специфікації, решту суми 86% вартості партії товару протягом дня з моменту повідомлення продавцем про готовність кожної окремої партії товару до завантаження. 14% його вартості після реєстрації податкових накладних на кожну партію товару не пізніше двох днів після реєстрації.

Згідно з п. 9.1 договору цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2024.

Даний договір підписано повноважними представниками сторін та скріплено їх печатками без будь яких зауважень.

01.02.2024 між сторонами по справі підписано специфікацію № 1 до договору за умовами якої постачальник зобов`язався поставити покупцеві ріпак не ГМО в кількості 550 тон вартістю 8140000,00 грн у т.ч. ПДВ 14% - 999649,12 грн.

Згідно із п. 5 специфікації, термін відвантаження товару становить до 16 лютого 2024 року. Постачальник після готовності товару на завантаження інформує покупця про готовність товару для завантаження, а покупець повідомляє про погоджену дату завантаження товару шляхом надсилання листа на завантаження на електронну адресу.

Пунктом 6 специфікації визначено умови оплати, які відповідають п.5.4 договору.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію № 1 від 09.04.2024, в якій просив до 15.04.2024 повернути попередню оплату в сумі 1628000,00 грн, яка залишена відповідачем без задоволення. В подальшому позивач повторно направив на адресу відповідача претензію № 2 від 18.04.2024 в якій просив до 23.04.2024 повернути попередню оплату в сумі 1628000,00 грн, яка залишена відповідачем без задоволення. (а.с.18-19).

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/5444/17, від 20.02.2019 у справі №912/2275/17, від 27.08.2019 в справі №911/1958/18.

Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки позивач, як покупець за вказаним договором, здійснив попередню оплату товару на користь відповідача в розмірі 1628000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 43 від 08.02.2024 (а.с.20).

Однак, відповідач так і не виконав свого зобов`язання як продавця з поставки товару у строк встановлений п.5 специфікації (термін відвантаження товару до 16.02.2024) на вказану суму грошових коштів, які так і не повернув.

Отже, отримання коштів відповідачем відбувалось у межах та на підставі договору поставки № 01/02/24 від 01.02.2024, тобто при наявності достатніх правових підстав.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, правовою підставою перерахування грошових сум є договір поставки, яким обумовлена попередня оплата, що підпадає під правове регулювання ст. 693 Цивільного кодексу України.

Одночасно, доказів поставки товару відповідачем суду не надано.

За вказаних обставин, позивач має право вимагати від відповідача повернення попередньої оплати за не отриманий товар, а тому, позовні вимоги про стягнення 1628000,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення 3% річних в сумі 16280,00 грн та інфляційних втрат в сумі 21248,75 грн, суд зазначає таке.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Як установлено вище та не оспорюється сторонами, за своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статей 655, 662, 663, 693, 712 ЦК України.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

У відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема, платіжною інструкцією № 43 від 08.02.2024.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у п.5 специфікації строку поставки (16.02.2024), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 17.02.2024.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 21248,75 грн інфляційних втрат та 16280,00 грн 3 % річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, які підлягають стягненню з відповідача.

Заперечення відповідача щодо інформування позивача про готовність товару для відгрузки відхиляються з огляду на таке.

Згідно із п. 5 cпецифікації №1 до договору поставки № 01/02/24 від 01.02.2024 року (далі - специфікація), термін відвантаження товару становить до 16 лютого 2024 року. Постачальник після готовності товару на завантаження інформує покупця про готовність товару для завантаження, а покупець повідомляє про погоджену дату завантаження товару шляхом надсилання листа на завантаження на електронну адресу.

Як зазначає відповідач, 05.02.2024 року ним було надіслано позивачу повідомлення №05/02, в якому повідомлено про готовність всієї партії товару до відвантаження та 16.02.2024 року листом №16/02 відповідач повідомив про порушення умов відвантаження та повідомлено про готовність всієї партії товару до відвантаження вих. №05/02 від 05.02.2024 року.

Як вбачається із скріншотів із поштової скриньки відповідача, долучених останнім до відзиву, лист №05/02 від 15.02.2024 року та №16/02 від 16.02.2024 року надіслані на поштову адресу: viktorpidhornyak1999@gmail.com.

В той же час, як вбачається із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у розділі «Інформація для здійснення зв`язку» офіційною поштовою адресою ТзОВ «Білий Слон Україна» є: kit22071987@gmail.com.

Як вже зазначалось вище, п. 5 специфікації визначено, що постачальник інформує саме покупця, тобто ТзОВ «Білий Слон Україна» про готовність товару на завантаження, а не інших осіб. Крім того, що в матеріалах справи відсутні будь які докази на підтвердження надсилання листів про готовність товару на завантаження на офіційну електронну адресу позивача чи поштовим зв`язком за місцезнаходженням останнього.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 1665528,75 грн, з них 1628000,00 грн основного боргу, 16280,00 грн 3% річних, 21248,75 грн інфляційних втрат.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 24982,93 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Група Зернарі" (вул.Брестська,111м, м.Ковель, Волинська область, 45008, код ЄДРПОУ 43432677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Білий Слон Україна" (вул.Хмельницького Б.,11, с.Миклашів, Пустомитівський район, Львівська область, 81140, код ЄДРПОУ 44297548) 1665528,75 грн (один мільйон шістсот шістдесят п`ять тисяч п`ятсот двадцять вісім гривень 75 коп.), з них 1628000,00 грн основного боргу, 16280,00 грн 3% річних, 21248,75 грн інфляційних втрат, а також 24982,93 (двадцять чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят дві гривні 93 коп.) грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

08.10.2024.

Суддя А. С. Вороняк