Рішення

від 02.10.2024 по справі 906/504/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/504/24

Господарський суд Житомирської області у складі судді Прядко О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Толстокарової І.С.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДМАРКЕТПРОМ"

до Приватного акціонерного товариства "КОРОСТЕНСЬКИЙ ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ШПАЛ"

про стягнення 77184,88 грн

Процесуальні дії по справі. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОДМАРКЕТПРОМ" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "КОРОСТЕНСЬКИЙ ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ШПАЛ" про стягнення 77184,88 грн, з яких 76076,27 грн основного боргу, 498,86 грн 3% річних та 609,75 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами виникли зобов`язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають з договору поставки, позивач передав відповідачу товар за видатковою накладною №235 від 08.02.2024, втім відповідач не оплатив його вартість у визначений ч.1 ст.692 ГПК України строк у повному обсязі (а.с.1-2).

Ухвалою суду від 15.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 06.06.2024.

30.05.2024 й 31.05.2024 до суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження від 30.05.2024 (а.с.12-31) та відзив на позовну заяву від 31.05.2024 (а.с.32-51).

У відзиві на позовну заяву від 31.05.2024 відповідач з позовними вимогами не погодився та просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що у спірній видатковій накладній №235 від 08.02.2024 зі сторони ПРАТ "КОРОСТЕНСЬКИЙ ЗАВОД ЗБШ" проставлено невідомий підпис, на той момент протягом майже двох місяців (лютий, березень) у відповідача не було керівника, тобто особи, уповноваженої вчиняти юридичні дії та підписувати договори від імені товариства. У зв`язку з викладеним та через відсутність замовлень відповідач тривалий час знаходився у вимушеному простої, що вплинуло на випуск продукції товариством та надходження обігових коштів. ПРАТ "КОРОСТЕНСЬКИЙ ЗАВОД ЗБШ" відноситься до державного сектору економіки, є стратегічним підприємством, повністю залежний у розрахунках від АТ «Укрзалізниця», всі надходження йшли на сплату першочергових платежів, а саме податків і заробітної плати, платежів, за якими є прострочена заборгованість, тому оплата за видатковими накладними відбувається в останню чергу. Відповідач не погодився з нарахованими сумами 3% річних та інфляційних втрат і періодом їх нарахування, так як у видатковій накладній не вказаний строк оплати і позивачем не надано доказів понесення будь-яких збитків внаслідок протиправної поведінки відповідача (а.с.32-33).

06.06.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від 05.06.2024 (з додатками), у якій зазначено, що відповідач намагається ввести суд в оману та уникнути виконання свого обов`язку зі сплати вартості отриманого товару, адже у період підписання видаткової накладної від 08.02.2024 та стягнення даної заборгованості між позивачем та відповідачем було укладено й інші договори, а саме: №11-012-24 від 04.03.2024 та №11-013-24 від 11.03.2024, які підписані від імені відповідача заступником генерального директора Бучка П.А., який діяв на підставі статуту і довіреності №01 від 01.01.2024. В межах договору №11-012-24 від 04.03.2024 між сторонами було підписано видаткову накладну №484 від 04.03.2024. Відповідачем на виконання умов договору №11-012-24 від 04.03.2024 було частково сплачено на користь позивача вартість отриманого товару. Позивач також наголосив, що спірна видаткова накладна скріплена печаткою підприємства відповідача, доказів звернення до правоохоронних органів із заявою про її викрадення або підробку відповідачем не надано; відсутність коштів у боржника не звільняє його від обов`язку виконувати свої зобов`язання (а.с.52-65).

Ухвалою суду від 06.06.2024 здійснено перехід з розгляду справи №906/504/24 в порядку спрощеного позовного провадження до її розгляду за правилами загального позовного провадження, замінено судове засідання для розгляду справи №906/504/24 по суті підготовчим засіданням, відкладено підготовче засідання на 26.06.2024.

11.06.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив від 10.06.2024, у яких відповідач зазначив, що укладення договорів №11-012-24 від 04.03.2024 та №11- 013-24 від 11.03.2024 ще не свідчить про їх укладення без перевищення повноважень заступником генерального директора; укладення цих договорів взагалі не стосується даної справи. Спірну видаткову накладну від 08.02.2024 №235 не підписував заступник генерального директора товариства, на ній проставлено підпис іншої особи. Відповідач повідомив, що помічником голови правління з безпеки буде проведено службову перевірку укладення договору у такий спосіб, повноваження підписанта і його наслідків для товариства (а.с.71-76).

Ухвалою суду від 26.06.2024 відкладено підготовче засідання на 11.07.2024.

Ухвалою суду від 11.07.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі на підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відкладено підготовче засідання на 29.07.2024.

Ухвалою суду від 29.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/504/24 до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 02.10.2024.

02.10.2024 до суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява від 01.10.2024, за змістом якої останній визнав суму основного боргу та сплатив її у повному обсязі, при цьому не погодився з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки позивач не довів наявності збитків, протиправної поведінки відповідача і причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та збитками. Відповідач просив закрити провадження у справі в частині вимоги про стягнення основного боргу за відсутністю предмета спору та відмовити у позові в частині стягнення оперативно-господарських санкцій, а якщо суд знайде підстави для їх застосування, то зменшити розмір санкцій на 99% (а.с.114-118).

Представники сторін в судове засідання 02.10.2024 не з`явилися, про дату, час та місце його проведення сторони повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали суду від 29.07.2024 в електронній формі до їх електронних кабінетів (а.с.110).

Позивач будь-яких заяв із зазначенням причин неявки представника в судове засідання, клопотань про відкладення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності на адресу суду не направив. Поряд із цим суд приймає до уваги попередньо подані позивачем клопотання про проведення судових засідань без участі його представника з огляду на ситуацію, яка склалась в Україні (а.с.53 на звороті, 88-90, 93-95, 103-105).

Відповідач через підсистему "Електронний суд" надіслав клопотання про відкладення розгляду справи від 01.10.2024 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю його представника Гарбовської І.О. та неможливістю забезпечити явку іншого представника для участі в судовому засіданні (а.с.111-113).

Частиною 1 ст.202 ГПК України унормовано, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд нагадує, що ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст.6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого суду», гарантованого ст.6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення ЄСПЛ від 02.02.2017 у справі "Лопушанський проти України").

Слід відзначити, що розгляд даної справи здійснювався за правилами загального позовного провадження саме за заявою відповідача та з огляду на його заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Сторони мали достатньо часу для ефективного представлення своєї позиції в суді. Відповідач скористався забезпеченим йому правом подання відзиву на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив. Явка сторін та їх представників в судове засідання обов`язковою не визнавалася.

Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (ст.202 ГПК України).

Роль національних судів полягає в тому, щоб організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України").

Європейський суд з прав людини у рішеннях від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України" та від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України" зазначив, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на викладене, суд не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи від 01.10.2024 та визнав за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників сторін за наявними матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

02.10.2024 підписано вступну та резолютивну частини рішення без проголошення, відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

З викладених у позовній заяві обставин та матеріалів справи вбачається, що 08.02.2024 ТОВ "ПРОДМАРКЕТПРОМ" поставило ПРАТ "КОРОСТЕНСЬКИЙ ЗАВОД ЗБШ" товар (швелер 16У, швелер 14 П, електроди АНО-36 д 4 мм 5,0 кг «ПАТОН» ELITE, цвяхи 4.0*120) на загальну суму 76076,27 грн з ПДВ, згідно з видатковою накладною №235 від 08.02.2024 (а.с.5).

Вказана видаткова накладна №235 від 08.02.2024 містить підписи зі сторони постачальника та покупця, скріплені печатками їх юридичних осіб, без жодних претензій з боку останнього щодо якості, кількості або вартості отриманого товару, зауважень чи заперечень до оформлення та повноти відображення відомостей щодо цієї поставки.

На підтвердження здійснення господарської операції позивачем також надано зареєстровану в ЄРПН податкову накладну від 08.02.2024 №33 (а.с.58-59).

Попри те відповідач зі свого боку вартість отриманого товару не сплатив.

З огляду на викладені обставини, з метою захисту порушеного права позивач змушений був звернутися з даним позовом до суду.

Як встановлено судом, після відкриття провадження у справі №906/504/24 відповідач сплатив суму основного боргу - 76076,27 грн у повному обсязі, про що свідчить платіжна інструкція №1091 від 31.07.2024 (а.с.116).

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, ивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно дост.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1ст.626 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

За приписами ч.ч.1, 2 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За ч.ч.1, 2 ст.640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Суд встановив, що між сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки шляхом передачі (поставки) товару позивачем відповідачу на підставі видаткової накладної.

Згідно з ч.1ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК України).

Статтями525,526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннямист.193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч.2ст.193 ГК України).

Суд встановив, що підтвердженням укладення договору поставки у спрощений спосіб між позивачем та відповідачем є видаткова накладна, яка містить найменування товару, його кількість та ціну, реквізити позивача (оферта), а також підпис зі сторони відповідача, скріплений його печаткою, про прийняття саме такого товару і в тій кількості, що були визначені позивачем у видатковій накладній (акцепт).

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відсутність у видатковій накладній назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчити про те, що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі. Відтиск печатки на видатковій накладній є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цією накладною (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.12.2018 у справі №910/19702/17).

Доказів втрати печатки відповідачем, її викрадення або вибуття з володіння відповідача в інший спосіб, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, матеріали справи не містять.

На переконання суду, у даному випадку відсутність у видатковій накладній №235 від 08.02.2024 назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи відповідача, не може свідчити про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у даній справі.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч.1ст.692 ЦК України (аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19).

Враховуючи викладене і те, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб,відповідач як покупець зобов`язаний був оплатити вартість товару після його отримання від позивача, відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, тобто 09.02.2024.

Як зазначалось вище, відповідач здійснив оплату за поставлений товар у повному обсязі на суму 76076,27 грн 31.07.2024 (після відкриття провадження у даній справі) (а.с.116).

Відповідно до положень п.2 ч.1ст.231 ГПК України,господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи викладене та сплату відповідачем після подання цього позову до суду основного боргу у розмірі 76076,27 грн, що підтверджується матеріалами справи і свідчить про відсутність станом на день розгляду справи вказаної суми заборгованості, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в цій частині на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 498,86 грн 3% річних та 609,75 грн інфляційних втрат суд зазначає таке.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч.1 ст.216 ГК України).

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч.2 ст.217 ГК України).

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку (ч.1 ст.235 ГК України).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п.3.1 та п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Отже 3% річних та інфляційні нарахування, передбачені ст.625 ЦК України, не є штрафними санкціями.

Як встановлено судом та зазначалось вище, строк оплати товару, отриманого відповідачем 08.02.2024 за видатковою накладною №235, з урахуванням ч.1ст.692 ЦК України, настав 09.02.2024, а відтак відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з 10.02.2024.

Згідно розрахунку, наведеного у позовній заяві, позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 498,86 грн та інфляційні втрати у розмірі 609,75 грн за період з 10.02.2024 по 29.02.2024 (а.с.2).

Відповідач власного контррозрахунку суду не надав.

Перевіривши розрахунок позивача та здійснивши власний перерахунок за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС «LIGA 360», суд встановив, що за визначений позивачем період правомірним і обґрунтованим є нарахування відповідачу 498,86 грн 3% річних, що відповідає заявленому розміру й підлягає стягненню з відповідача, та 763,12 грн інфляційних втрат, тобто у розмірі більшому, ніж заявлено у позові. Оскільки у суду відсутні повноважень виходити за межі пред`явлених позовних вимог (ч.1 ст.14, ч.2 ст.237 ГПК України), суд погоджується із заявленим позивачем розміром інфляційних втрат - 609,75 грн.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначене ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (постанова Верховного Суду від 20.02.2023 у справі №910/15411/21).

Суд відхиляє посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків, адже у даному випадку на позивача не покладається обов`язок з доведення спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц). Відтак, оскільки стягнення втрат від інфляції спрямоване на те, щоб боржник сплачував кредитору кошти тієї ж цінності, що й на момент, коли такі кошти мали були сплачені, суд не вбачає правових підстав для зменшення розміру інфляційних втрат, передбачених ч.2 ст.625 ЦК.

Водночас, з огляду на встановлені фактичні обставини справи та критерії, визначені ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України, суд зауважує, що у даному випадку нарахування 3% річних є незначним і обставини, за яких можливе їх зменшення, відсутні.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат на 99%.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять її у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у дослідженні доказів, надати пояснення, обґрунтувати переконливість поданих доказів та позицій у справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, рішення у справі "Серявін проти України" від 10.02.2010).

Інші доводи та заперечення сторін, викладеніу заявах по суті спору, не приймаються судом до уваги, оскільки не спростовують вищенаведених висновків суду та, з урахуванням встановлених судом обставин даної справи, не впливають на правильність вирішення спору.

За наведеного, оцінивши з огляду на положення ст.ст.74, 75-79, 86 ГПК України наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позов частково, закрити провадження у справі №906/504/24 в частині вимоги про стягнення 76076,27 грн основного боргу на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, стягнути з відповідача на користь позивача 498,86 грн 3% річних та 609,75 грн інфляційних втрат.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача в сумі 3028,00 грн, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій; інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, позивачем заявлено не було.

Керуючись статтями 123, 129, 231, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі №906/504/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДМАРКЕТПРОМ" до Приватного акціонерного товариства "КОРОСТЕНСЬКИЙ ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ШПАЛ" в частині вимоги про стягнення 76076,27 грн основного боргу на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "КОРОСТЕНСЬКИЙ ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ШПАЛ" (вул. Маяковського, буд. 78, м. Коростень, Житомирська обл., 11500, ідентифікаційний код 00282406) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДМАРКЕТПРОМ" (вул. Параджанова Сергія, буд. 90, м. Житомир, Житомирська обл., 10001, ідентифікаційний код 36863714) 498,86 грн 3% річних, 609,75 грн інфляційних втрат та 3028,00 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 08.10.24

Суддя Прядко О.В.

Друк: 1 - у справу;

- сторонам (до ел.каб.).