Рішення

від 01.10.2024 по справі 910/2471/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2024Справа № 910/2471/24

За первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком";

про стягнення 49 611,48 грн.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком";

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта";

про стягнення 16 137,05 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники за первісним позовом:

Від позивача: Бунечко В.І., адвокат, довіреність № 01/01/20-921/д від 28.12.2023;

Від відповідача: Меркулова І. В., в порядку самопредставництва;

Представники за зустрічним позовом:

Від позивача: Меркулова І. В., в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Бунечко В.І., адвокат, довіреність № 01/01/20-921/д від 28.12.2023.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком" штраф у розмірі 49 611,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 09/03/1254-МТР від 01.11.2022, а саме порушенням строків поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2471/24 та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

22.03.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком" надійшла зустрічна позовна заява, в якій останнє просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 4 716,49 грн 3% річних та 11 420,56 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком" обґрунтовані неналежним виконанням Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 09/03/1254-МТР від 01.11.2022, а саме порушенням строків оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 вирішено прийняти зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком" до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 16 137,05 грн до спільного розгляду з первісним позовом та здійснювати розгляд справи № 910/2471/24 за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 30.04.2024.

05.04.2024 Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало до господарського суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

09.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком" подало до господарського суду відповідь на відзив Публічного акціонерного товариства "Укрнафта".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/2471/24 до судового розгляду по суті.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 01.10.2024 просив первісний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні 01.10.2024 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні первісного позову просив відмовити.

Представник позивача за зустрічним позовом у судовому засіданні 01.10.2024 просив зустрічний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача за зустрічним позовом у судовому засіданні 01.10.2024 проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволенні зустрічного позову.

01.10.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2022 між Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (далі також - позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком" (далі також - відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, продавець) укладено договір № 09/031254-мтр купівлі-продажу (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, у порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов`язується передати продукцію (далі - товар) у власність покупця, а покупець прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму.

Асортимент, кількість, якість, вартість та інші характеристики товару визначені в додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору).

Як визначено п. 2.3.1. договору, покупець зобов`язаний здійснити оплату за поставлений товар на умовах та у строки, визначені договором.

Згідно з п. 3.2. договору передбачено, що оплата вартості товару здійснюється на умовах, визначених додатками, після отримання покупцем примірника, належним чином підписаного сторонами оригіналу договору.

Пункт 5.1. договору встановлює, що продавець зобов`язується передати покупцю товар у строки та на умовах, визначених цим договором та відповідними додатками до цього договору.

Відповідно до п. 6.9. договору, за порушення строку постачання товару, його приналежностей та/або документів, що його стосуються, у тому числі викликане виявленням нестачі товару або постачання товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність зміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному п. 5.12, п. 5.13 договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 2 %, а у разі прострочення термінів поставки на 30 і більше календарних днів у розмірі 10 % від вартості товару не поставленого вчасно.

Додатком 1 до договору сторони визначили асортимент, кількість, ціни, вартість та iншi умови поставки та оплати товару. Загальна вартість товару за додатком 1 склала 496 114,78 грн з ПДВ. Умови оплати: по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати поставки всього товару. Термін поставки: 30 календарних днів з моменту заключення договору.

Сторони домовилися, що цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом 1 року, але у будь-якому разі - до повного виконання взаємних зобов`язань сторонами.(п. 11.1. договору).

Позивач за первісним позовом вказує, що з огляду на те, що договір було укладено 01.11.2022, граничною датою поставки всього товару було 01.12.2022, однак, відповідачем за первісним позовом здійснено поставку товару із порушенням строків, оскільки 09.01.2023 продавцем передано, а покупцем отримано товар загальною вартістю 496 114,78 грн з простроченням в 39 днів.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що товар, визначений у додатку 1 до договору, вартістю 496 114,78 грн з ПДВ було поставлено продавцем покупцю 09.01.2023, а відтак, товар повинен був бути оплаченим покупцем у повному обсязі до 08.02.2023, однак, в порушення своїх зобов`язань за договором покупець здійснив остаточний розрахунок за товар лише 22.08.2023 чим порушив умови договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, не заперечується сторонами та встановлено судом, товар, визначений у додатку 1 до договору, вартістю 496 114,78 грн з ПДВ було поставлено продавцем покупцю 09.01.2023, що підтверджується видатковою накладною №679 від 09.01.2023.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено п. 2.3.1 договору, покупець зобов`язаний здійснити оплату за поставлений товар на умовах та у строки, визначені договором.

Як передбачено п. 5 додатку № 1 до договору, термін поставки: 30 календарних днів з моменту заключення договору.

З огляду на те, що договір було укладено 01.11.2022, граничною датою поставки всього товару було 01.12.2022, однак продавець здійснив поставку товару лише 09.01.2023, тобто із порушенням строків встановлених у договорі на 39 днів.

Тобто, відповідач за первісним позовом прострочив виконання свого зобов`язання.

У зв`язку з простроченням Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком" свого зобов`язання, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" просить стягнути штраф у розмірі 49 611,48 грн.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.9. договору, за порушення строку постачання товару, його приналежностей та/або документів, що його стосуються, у тому числі викликане виявленням нестачі товару або постачання товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність зміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному п. 5.12, п. 5.13 договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 2 %, а у разі прострочення термінів поставки на 30 і більше календарних днів у розмірі 10 % від вартості товару не поставленого вчасно.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення строків поставки товару.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом штрафу у розмірі 49 611,48 грн підлягають задоволенню.

В той же час, відповідач заявив клопотання про зменшення суми штрафних санкцій на 80%.

За приписами статті 233 Господарського кодексу України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При застосуванні частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказану позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 у справі 916/4692/15.

Оцінюючи вказані доводи відповідача судом враховано, що згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України вказується, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 ).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Проте, наразі відповідачем належним чином доказово не обґрунтовано суду обставин, які б давали достатньо підстав для зменшення розміру пені на 80%.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком" у зв`язку з задоволенням первісного позову.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком" підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, не заперечується сторонами та встановлено судом, товар, визначений у додатку 1 до договору, вартістю 496 114,78 грн з ПДВ було поставлено продавцем покупцю 09.01.2023, що підтверджується видатковою накладною №679 від 09.01.2023.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено п. 2.3.1 договору, покупець зобов`язаний здійснити оплату за поставлений товар на умовах та у строки, визначені договором.

Як передбачено п. 2 додатку № 1 до договору, умови оплати: по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати поставки всього товару.

Оскільки товар, визначений у додатку 1 до договору, вартістю 496 114,78 грн з ПДВ було поставлено продавцем покупцю 09.01.2023, що підтверджується видатковою накладною, то вартість товару повинна бути сплачена покупцем у повному обсязі до 08.02.2023.

Однак в порушення своїх зобов`язань за договором покупець здійснив остаточний розрахунок за товар лише 22.08.2023.

Проти вказаної обставини відповідач за зустрічним позовом не заперечував.

Тобто, відповідач за зустрічним позовом прострочив виконання свого зобов`язання.

У зв`язку з простроченням Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" свого зобов`язання, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком" просить стягнути 4 716,49 грн 3% річних та 11 420,56 грн інфляційних втрат.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем оплати за надані послуги з постачання теплової енергії у розмірі 4 716,49 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, у розмірі 11 420,56 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком" підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" у зв`язку з задоволенням зустрічного позову.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Приписами ч. 11 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум, суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.

Приймаючи до уваги задоволення первісного позову на суму 52 033,88 грн, з яких 49 611,48 грн штраф та 2 422,40 грн витрати по сплаті судового збору, та задоволення зустрічного позову на суму 18 559,45 грн, з яких 4 716,49 грн 3% річних, 11 420,56 грн інфляційні втрати та 2 422,40 грн витрати по сплаті судового збору, суд здійснює зустрічне зарахування в розумінні ч. 11 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, в результаті якого Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" підлягає стягненню 33 474,43 грн.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком" (03040, м. Київ, вул. Маричанська, буд. 18, оф. С115, ідентифікаційний код 41670803) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, провул. Несторівський, буд. 3-5, ідентифікаційний код 00135390) 49 611 (сорок дев`ять тисяч шістсот одинадцять) грн 48 коп. штрафу та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Зустрічний позов задовольнити повністю.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, провул. Несторівський, буд. 3-5, ідентифікаційний код 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком" (03040, м. Київ, вул. Маричанська, буд. 18, оф. С115, ідентифікаційний код 41670803) 4 716 (чотири тисячі сімсот шістнадцять) грн 49 коп. 3% річних, 11 420 (одинадцять тисяч чотириста двадцять) грн 56 коп. та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Здійснити зустрічне зарахування та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПС Телеком" (03040, м. Київ, вул. Маричанська, буд. 18, оф. С115, ідентифікаційний код 41670803) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, провул. Несторівський, буд. 3-5, ідентифікаційний код 00135390) 33 474 (тридцять три тисячі чотириста сімдесят чотири) грн 43 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 08.10.2024.

Суддя О.В. Мандриченко