Рішення

від 08.10.2024 по справі 910/8943/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.10.2024Справа № 910/8943/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський комбінат гофрокартону"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРРЕСУРС"

про стягнення 149 042,82 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський комбінат гофрокартону" (далі - позивач, Комбінат) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРРЕСУРС" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 149 042,82 грн., з яких: 113 400,00 грн. - попередня оплата, 25 836,55 грн. - пеня, 7 210,86 грн. - інфляційні втрати, 2 595,41 грн. - 3 % річних.

В обґрунтування пред`явлених вимог Комбінат посилався на те, що 29.09.2021 року між ним та відповідачем було укладено договір поставки № 29-09/01, за умовами якого Товариство зобов`язалося поставити, а позивач - оплатити та прийняти товар. Проте відповідач погоджений сторонами товар покупцеві не поставив, а також у добровільному порядку не повернув здійснену позивачем попередню оплату, у зв`язку з чим, за останнім утворилась заборгованість та виникли підстави для стягнення пені та компенсаційних виплат.

Ухвалою від 22.07.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/8943/243 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін. Крім того, цією ухвалою суд встановив відповідачу строк на подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення копії даної ухвали.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, враховуючи відсутність у Товариства електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали від 22.07.2024 року про відкриття провадження у справі № 910/8943/24 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03680, місто Київ, вулиця Якутська (Родини Бунґе), будинок 8, корпус Ж, кімната 318 А.

Проте, вищевказане відправлення з трек-номером 0600278498228 підприємством поштового зв`язку вручене відповідачу не було та повернулося на адресу суду.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення терміну зберігання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.2024 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.09.2021 року між Товариством (постачальник) та Комбінатом (покупець) був укладений договір поставки № 29-09/01 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався передати, а покупець - прийняти та оплатити вугілля (далі - товар) на умовах, передбачених цим Договором.

Вказаний правочин, а також Специфікація від 29.09.2021 року № 1 до нього, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками зазначених суб`єктів господарювання.

За умовами пункту 2.1 Договору кількість, асортимент товару вказуються сторонами в Специфікаціях до цього Договору. Специфікації на товар, які оформлені належним чином, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін, є невід`ємною частиною цього Договору.

Розмір толерансу поставки зазначається у відповідній Специфікації. Постачальник і покупець розуміють під толерансом допустиме відхилення між кількістю, вартістю товару, зазначених в Специфікації, і кількістю, вартістю фактично поставленого товару, які зазначаються в рахунках-фактурах та видаткових накладних. При поставці товару з урахуванням толерансу зобов`язання постачальника вважаються виконаними належним чином (пункт 2.2 Договору).

Відповідно до пункту 3.6 Договору строки поставки партій товару зазначаються в Специфікаціях.

З матеріалів справи вбачається, що у Специфікації від 29.09.2021 року № 1 до Договору сторони погодили найменування товару, марку та клас крупності, гарантовані показники якості, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю та орієнтовну вартість товару. Також, означені контрагенти встановили, порядок оплати покупцем партії товару: покупець зобов`язується здійснити попередню оплату 50 % вартості товару протягом 5 календарних днів з дати відповідної Специфікації та 50 % вартості товару, зазначених в Специфікації, протягом 2 календарних днів з моменту поставки товару.

Згідно з пунктами 5.1-5.3 цього правочину розрахунки за Договором здійснюються в національній валюті України.

Оплата товару та всіх витрат, передбачених цим Договором, здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому Договорі. За письмовою згодою сторін допускається інша форма розрахунків, яка не суперечить законодавству України.

Покупець зобов`язується здійснити попередню оплату 50 % вартості товару і витрат постачальника з поставки товару, зазначених у Специфікації, протягом 5 календарних днів з дати відповідної Специфікації.

Пунктом 5.4 Договору встановлено, що датою оплати товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до пункту 5.6 Договору при невідповідності суми попередньої оплати вартості поставленого товару та/або вартості витрат, передбачених цим Договором, сума, яка надмірно сплачена покупцем, зараховуються в рахунок оплати поставок в наступному періоді або на вимогу покупця в письмовій формі, підписану уповноваженим представником і скріплену печаткою покупця, перераховується на його поточний рахунок протягом 20 календарних днів після отримання постачальником такої вимоги, за умови підписання сторонами акту звірки взаємних розрахунків.

За умовами пункту 10.3 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021 року. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим Договором. У разі, якщо до дати закінчення терміну дії цього Договору жодна зі сторін не направила іншій стороні договору відповідну (письмову) заяву про розірвання або припинення дії Договору, термін дії цього Договору продовжується на один календарний рік на тих же умовах.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору та Специфікації № 1 до нього, а також на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату від 11.02.2022 року № 24 на загальну суму 266 800,00 грн. (з ПДВ), Комбінат згідно з платіжною інструкцією від 15.02.2022 року № 3168 сплатив на користь Товариства суму попередньої оплати за товар у розмірі 133 400,00 грн., що становить 50 % вартості означеного товару, зазначеного у вищевказаному рахунку відповідача.

Про належне виконання покупцем своїх грошових зобов`язань з попередньої оплати товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Комбінатом своїх зобов`язань за Договором.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що передбачений Договором обов`язок з поставки позивачу товару за Специфікацією № 1 та рахунком від 11.02.2022 року № 24 загальною вартістю 266 800,00 грн. відповідач не виконав.

Обґрунтовуючи пред`явлені у даній справі вимоги, Комбінат посилався на те, що листом від 20.09.2023 року № 2 він звернувся до Товариства з проханням повернути сплачені позивачем грошові кошти за непоставлений відповідачем товар у сумі 133 400,00 грн.

Крім того, листом від 03.04.2024 року № 1 Комбінат звернувся до відповідача з претензією про повернення сплаченої передоплати в сумі 133 400,00 грн. протягом 10 днів з дати отримання цієї претензії.

Зважаючи на те, що означені вимоги були залишені відповідачем без належного виконання, а сума оплаченої позивачем попередньої оплати була повернута останньому Товариством лише частково на суму 20 000,00 грн. (платіжна інструкція від 22.09.2023 року № 2299), Комбінат вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

З огляду на фактичні обставини справи та правову кваліфікацію правовідносин сторін, судом визначено правову природу сплаченої позивачем суми коштів у загальному розмірі 133 400,00 грн. саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх договірних зобов`язань.

Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк. У разі настання такої умови (прострочення продавцем передачі товару) покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Як було вказано вище, обґрунтовуючи позовні вимоги, Комбінат посилався, зокрема, на те, що, зважаючи на непоставку Товариством погодженого сторонами товару, листом від 20.09.2023 року № 2 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути сплачені покупцем грошові кошти за непоставлений відповідачем товар у сумі 133 400,00 грн.

Однак, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження факту направлення цього листа на адресу Товариства та документів, які підтверджують конкретну дату отримання відповідачем наведеної претензії.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що платіжною інструкцією від 22.09.2023 року № 2299 відповідач повернув на розрахунковий рахунок Комбінату частину здійсненої останнім передоплати за непоставлений Товариством товар у розмірі 20 000,00 грн. з відповідним призначенням цього платежу: "Повернення оплати згідно листа № 2 від 20.09.2023р. у сумі 16 666,67 грн., ПДВ - 20 % 3 333,33 грн.".

Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача від 20.09.2023 року № 2 про повернення перерахованої останнім передоплати у розмірі 133 400,00 грн. була отримана Товариством принаймні 22.09.2023 року (в день часткового виконання відповідачем цієї вимоги). Разом із тим, здійсненням вищенаведеного платежу за платіжною інструкцією від 22.09.2023 року № 2299 Товариство фактично визнало наявність у нього грошового зобов`язання з повернення Комбінату здійсненої ним передоплати непоставленого відповідачем товару.

Таким чином, зважаючи на виконання позивачем своїх зобов`язань з перерахування відповідачу попередньої оплати за Договором, а також беручи до уваги відсутність поставки Товариством погодженого сторонами товару, суд дійшов висновку про те, що у позивача відповідно до частин 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати непоставленого товару, яким він скористався, направивши відповідачу вимогу від 20.09.2023 року № 2 (факт отримання якої відповідачем підтверджений наявними у матеріалах справи доказами).

Згідно з приписами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що першим днем прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення позивачу передоплати за непоставлений товар у сумі 113 400,00 грн. (зважаючи на перерахування Товариством 22.09.2023 року на користь Комбінату частини цієї передоплати в розмірі 20 000,00 грн.), у розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, є 30.09.2023 року, тобто дата закінчення семиденного строку, обрахованого починаючи від дня пред`явлення вимоги (яким за встановлених судом фактичних обставин справи є 22.09.2023 року).

Разом із тим, положення пункту 5.6 Договору щодо обов`язку постачальника повернути отриману передоплату протягом 20 календарних днів після отримання ним відповідної вимоги застосуванню не підлягають, оскільки перерахована Комбінатом сума коштів у розмірі 133 400,00 грн. не була сплачена надмірно (оскільки становила 50 % від суми, вказаної в рахунку відповідача від 11.02.2022 року № 24), а матеріали справи не містять підписаного сторонами акту звірки взаємних розрахунків, складення якого є умовою для застосування положень пункту 5.6 Договору.

Судом враховано, що на час розгляду спору відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження поставки ним товару позивачу на суму, зокрема, 113 400,00 грн., як і доказів, які свідчать про повернення ним Комбінату означеної суми грошових коштів. Такі докази відсутні й у матеріалах справи.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 113 400,00 грн. перерахованої позивачем попередньої оплати, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед Комбінатом чи поставку позивачу погодженого між сторонами товару на цю суму, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача в частині стягнення з останнього вищенаведеної суми боргу, в зв`язку із чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Розглянувши заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 2 595,41 грн., нарахованих у період з 11.10.2023 року по 15.07.2024 року на суму неповернутої передоплати у розмірі 113 400,00 грн., а також інфляційних втрат в сумі 7 210,86 грн., нарахованих на означену суму передоплати протягом жовтня 2023 року - червня 2024 року, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 року в справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 року в справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувані позивачем з відповідача суми 3 % річних та інфляційних втрат від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування компенсаційних виплат на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року в справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 року в справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та інших.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року в справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року в справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від протилежних висновків щодо застосування норми права (статті 625 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16.09.2014 року в справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14) та від 18.10.2017 року в справі № 910/8318/16 (провадження № 3-133гс17); у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2018 року в справі № 910/23585/16, від 14.03.2018 року в справі № 910/24853/13, від 26.10.2018 року в справі № 910/1775/18, від 20.11.2018 року в справі № 916/75/18, від 21.06.2019 року в справі № 910/9288/18, від 01.07.2019 року в справі № 910/5773/18, від 24.09.2019 року в справі № 922/1151/18, від 17.10.2018 року в справі № 923/1151/17, від 18.12.2019 року в справі № 906/190/19; у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.11.2018 року в справі № 745/26/16-ц (провадження № 61-14087св18).

Отже, оскільки нараховані позивачем суми інфляційних втрат у розмірі 7 210,86 грн. та 3 % річних у сумі 2 595,41 грн. відповідають приписам чинного законодавства, а відповідачем контррозрахунку цих компенсаційних виплат надано не було, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Комбінату про стягнення з відповідача нарахованих компенсаційних виплат у вищевказаних розмірах, у зв`язку із чим, такі вимоги також підлягають задоволенню.

Крім того, у пред`явленому позові Комбінат просив суд стягнути з відповідача 25 836,55 грн. пені, нарахованої з 11.10.2023 року по 15.07.2024 року на спірну суму попередньої оплати.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суд зазначає, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання, зокрема, у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання.

Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов`язання", "грошова сума".

Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання, а не лише грошового.

Суд врахував, що за умовами пункту 7.4 Договору за порушення строків поставки товару, передбачених цим Договором, постачальник сплачує покупцю пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості недопоставленого товару за кожний день прострочення.

Разом із тим, як було зазначено вище, обов`язок з поставки Товариством на користь Комбінату погодженого ними товару фактично існував у відповідача лише до отримання вимоги позивача від 20.09.2023 року № 2, після чого трансформувався у грошове зобов`язання з повернення Комбінату сплачених останнім грошових коштів попередньої оплати такого товару.

За таких обставин, враховуючи зазначений позивачем період нарахування пені (з 11.10.2023 року по 15.07.2024 року), суд дійшов висновку про те, що протягом вказаного Комбінатом періоду у відповідача фактично було відсутнє прострочення виконання ним негрошового зобов`язання.

Разом із тим, суд звертає увагу позивача на положення статті 547 Цивільного кодексу України, за якими правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі та, у разі недодержання письмової форми, є нікчемним.

У той же час у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчать про письмове погодження сторонами можливості притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення пені за несвоєчасне повернення коштів передоплати (тобто за порушення грошового зобов`язання), а також докази, які свідчать про погодження сторонами конкретного розміру цієї штрафної санкції.

Враховуючи вищенаведені обставини в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог Комбінату про стягнення з відповідача 25 836,55 грн. пені.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження поставки погодженого сторонами товару чи повернення спірної суми передоплати.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРРЕСУРС" (03680, місто Київ, вулиця Якутська, будинок 8, корпус Ж, кімната 318 А; код ЄДРПОУ 39330132) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський комбінат гофрокартону" (61172, Харківська область, місто Харків, вулиця Роганська, будинок 159; код ЄДРПОУ 40877157) 113 400 (сто тринадцять тисяч чотириста) грн. 00 коп. попередньої оплати, 2 595 (дві тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять) грн. 41 коп. 3 % річних, 7 210 (сім тисяч двісті десять) грн. 86 коп. інфляційних втрат, а також 2 503 (дві тисячі п`ятсот три) грн. 10 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 08.10.2024 року.

Суддя В.С. Ломака