Рішення

від 27.09.2024 по справі 922/1110/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2024м. ХарківСправа № 922/1110/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калантай М.В.

при секретарі судового засідання Почуєвій А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова, м.Харків до Харківської міської ради, м.Харків , Товариства з обмеженою відповідальністю "Гиалит", м.Харків про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельну ділянкуза участю представників:

від прокуратури: Пєскова Ю.В.

від першого відповідача: Руденко Д.В.

від другого відповідача: Скриннік І.А.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова (надалі - прокурор) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (надалі - перший відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гиалит" (надалі - другий відповідач), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати п. 1.1. Додатку до рішення 6 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 14.07.2021 № 159/21;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2330861763101) від 17.08.2021 серія та номер 848, загальною площею 0,2467 га з кадастровим номером 6310138200:03:031:0030, що розташована за адресою: вул. Дванадцятого Квітня, 2-А у місті Харків, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гиалит" (код СДРПОУ 42627743);

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Гиалит" (код ЄДРПОУ 42627743) повернути Харківській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,2467 га з кадастровим номером 6310138200:03:031:0030, що розташована за адресою, вул.Дванадцятого Квітня, 2-А у місті Харків.

На підтвердження позовних вимог прокурор посилається на те, що продаж вищевказаної земельної ділянки було здійснено без проведення земельних торгів, що суперечить вимогам статтей 127, 134, 135 Земельного Кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.07.2022 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

26 серпня 2022 року від другого відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гиалит", надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти вимог прокурора заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та просив у задоволенні позову відмовити. При цьому, другий відповідач зазначив, що враховуючи приписи ч.2 ст. 134 ЗК України, проведення земельних торгів стосовно надання у власність вказаної земельної ділянки не могли проводитися, оскільки на сформованій земельній ділянці розташоване нерухоме майно, власником якого є ТОВ "Гиалит". Проведення ж таких земельних торгів є порушенням прав власника нерухомого майна, яке розташоване на сформованій земельній ділянці. Норма ч. 2 та ч. З ст. 134 ЗК України, на порушення якої посилається прокурор, не передбачає, що для надання у власність сформованої земельної ділянки з таким видом її використання необхідно проводити земельні торги. Також є безпідставними твердження прокурора стосовно того, що отримання земельної ділянки у власність без проведення земельних торгів передбачено з метою розміщення та обслуговування об`єктів нерухомого майна, яке вже перебуває у власності особи, яка звертається до органу місцевого самоврядування з проханням надати їй земельну ділянку. Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 р. за № 1011/18306 (є нормативно-правовим актом), не передбачає в категорії земель житлової та громадської забудови такого виду використання, як "з метою розміщення та обслуговування об`єктів нерухомого майна, яке вже перебуває у власності особи", про що вказує прокурор. Звернення ТОВ "Гиалит" до Харківської міської ради із заявою про надання сформованої раніше земельної ділянки з метою розміщення та обслуговування об`єктів нерухомого майна, а так само й прийняття Харківською міською радою такого рішення - не відповідало б вимогам ст. 20 Земельного Кодексу України та Класифікації видів цільового призначення зеовлення ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей та документів від 06.02.2019 у справі №639/687/19.

Даний відзив прийнято судом та долучено до матеріалів справи.

Також, 26.08.2022 від другого відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гиалит", надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі № 925/1133/18.

31 серпня 2022 року від другого відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гиалит", надійшло клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

Ухвалою від 05.09.2022 призначено підготовче засідання на 21.09.2022.

15 вересня 2022 року від прокурора надійшла відповідь на відзив ТОВ "Гиалит", в якій він виклав свої заперечення проти доводів другого відповідача та наполягав на законності та обґрунтованості позовних вимог. При цьому прокурор послався на правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №922/443/20. Зазначив, що посилання другого відповідача на те, що Харківською міською радою правомірно надано у його власність спірну земельну ділянку на підставі оскаржуваного договору купівлі-продажу, з посиланням на норми ч. 2 ст. 134, ч. 5 ст. 20 Земельну кодексу України, є безпідставними, спростовується наявними у справі доказами, оскільки другий відповідач отримав у власність земельну ділянку саме для реконструкції нежитлової будівлі під торговельно-розважальний центр, а не для обслуговування нежитлової будівлі. Окрім того, загальна площа наданої другому відповідачу земельної ділянки у 26,5 разів більше, ніж загальна площа нежитлової будівлі літ."А-1", що належить на праві власності ТОВ "Гиалит". Прокурор зауважив, що спірна земельна ділянка площею 0,2467 га на час набуття ТОВ "Гиалит" у власність нежитлової будівлі ще не була сформована, оскільки її формування, у тому числі визначення площі, а також її реєстрація в Державному земельному кадастрі здійснювалися на підставі заяви ТОВ "Гиалит" у порядку відведення земельної ділянки саме за проектом землеустрою, розробленим та затвердженим на підставі рішень Харківської міськради, згідно з яким відведення спірної земельної ділянки передбачено не для мети, пов`язаної з розміщенням на ній об`єктів нерухомого майна, які належать другому відповідачу, а для реконструкції нежитлової будівлі під торговельно-розважальний центр.

Суд вважає за можливе прийняти дану відповідь на відзив та долучити її до матеріалів справи.

20 вересня 2022 року від Харківської міської ради надійшов відзив, у якому перший відповідач заперечив проти доводів прокурора, наведених у позовній заяві та вказав на їх необґрунтованість. Зазначив, що на час прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради на спірній земельній ділянці знаходилася нежитлова будівля, яка зареєстрована на праві власності за ТОВ "Гиалит", а тому вказана земельна ділянка не підлягала продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) згідно ч.2 ст.134 Земельного кодексу України. Рішення Харківської міської ради про затвердження проекту землеустрою, на підставі якого була сформована дана земельна ділянка, прокуратурою не оскаржується. Щодо невідповідності площі земельної ділянки площі нерухомого майна та продажу земельної ділянки площею 0,2467га перший відповідач зауважив, що встановлення площі земельної ділянки та нерухомого майна, яке розташоване на ній, не регламентується положеннями наведених у позові нормативно-правових актів, а визначення розміру такої земельної ділянки є виключно правом та волевиявленням органу місцевого самоврядування. Твердження прокурора про те, що земельна ділянка має відповідати площі, яку безпосередньо займають нежитлові споруди (виключно площу під об`єктами нерухомого майна) або може бути дещо більшою (у разі необхідності обслуговування цих об`єктів) не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення. Чинне земельне законодавство не визначає методики визначення площі, яка для орендаря землі є достатньою з метою обслуговування, функціонування та експлуатації будівлі (ведення господарської діяльності). Крім того, перший відповідач зауважив, що ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не ставить в залежність можливість продажу земельної ділянки поза процедурою проведення земельних товлення ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей та документів від 06.02.2019 у справі №639/687/19.

Даний відзив подано з пропуском встановленого в ухвалі про відкриття провадження у даній справі 15-денного строку, однак Харківською міською радою було заявлено клопотання про поновлення строку на подачу відзиву.

Судом вказане клопотання було задоволено, у зв`язку з чим відзив Харківської міської ради прийнято та долучено до матеріалів справи.

21 вересня 2022 року від Харківської міської ради надійшло клопотання про залишення позову без розгляду відповідно до положень п.2 ч.1 ст.226 ГПК України.

Ухвалою від 21.09.2022 підготовче засідання відкладено на 05.10.2022.

27 вересня 2022 року від прокурора надійшла відповідь на відзив Харківської міської ради, в якій він не погодився із доводами першого відповідача. Прокурор зазначив, що аргументи першого відповідача з посиланням на ч. 2 ст. 134 ЗК України про наявність у Харківської міської ради права на продаж спірної земельної ділянки у позаконкурентний спосіб тільки лише у зв`язку з наявністю такого юридичного факту, як розташування на означеній земельній ділянці об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі, належної набувачу на праві власності, є необґрунтованими. Межі позовних вимог у даній справі не обмежуються тільки лише посиланням на право власності ТОВ "Гиалит" на нежитлову будівлю літ."А-1" загальною площею 93,0 кв.м., що розташована на спірній земельній ділянці, але включають в себе й інший спектр обставин. Так, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб продажу спірної земельної ділянки, оскільки можливість отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів передбачена чинним земельним законодавством з метою розміщення та обслуговування об`єктів нерухомого майна, які вже перебувають у власності особи, яка звертається до органу місцевого самоврядування з проханням надати їй земельну ділянку в оренду. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо. Натомість, у спірних правовідносинах відсутні належні докази дотримання відповідачами чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил. Крім того, прокурор наголосив, що у позовній заяві він посилається не тільки лише на обставини продажу спірної земельної ділянки (на підставі рішення Харківської міської ради від 14.07.2021 №159/21 та договору купівлі-продажу від 17.08.2021), але й на обставини, за яких спірну земельну ділянку було сформовано як об`єкт речового права та розглядає такі обставини як такі, що в своїй сукупності формують підстави позову та зміст позовних овлення ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей та документів від 06.02.2019 у справі №639/687/19.

Вказана відповідь на відзив прийнята судом та долучена до матеріалів справи.

Також, 27.09.2022 прокурором подано заперечення проти клопотань відповідачів про залишення позову без розгляду та проти клопотання ТОВ "Гиалит" про зупинення провадження у справі, в яких прокурор просив відмовити у задоволенні вищевказаних клопотань відповідачів через їх необґрунтованість.

05 жовтня 2022 від другого відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гиалит", надійшло заперечення на відповідь на відзив прокурора.

Дане заперечення прийнято судом та долучено до справи.

Ухвалою від 05.10.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, а також зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі № 925/1133/18.

03 січня 2023 року, тобто в період зупинення провадження у справі, від прокурора надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої він доповнив свої вимоги додатковою вимогою про визнання незаконним та скасування пункту 17 додатку 1 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 № 49/21. При цьому, прокурор вказує, що правові підстави (матеріальна частина) позову Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова (порушення Харківською міською радою вимог статей 127, 134, 135 ЗК України) залишаються незмінними, оскільки вказані порушення були допущені першим відповідачем безпосередньо при прийнятті пункту 17 додатку 1 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 № 49/21, яким ТОВ "Гиалит" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 0,2467 га (кадастровий номер 6310138200:03:031:0030) для реконструкції нежитлової будівлі літ. "А-1" під торговельно-розважальний центр по вул. Дванадцятого Квітня, 2-А (Індустріальний район).

Крім того, 23.01.2023, тобто також під час зупинення провадження у справі, від другого відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гиалит", надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову, у якому він навів свої заперечення проти вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 17 додатку 1 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 № 49/21.

Даний відзив прийнято судом та долучено до справи.

Ухвалою від 06.08.2024 судом поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 16.08.2024. Даною ухвалою також задоволено заяву прокурора про зміну предмета спору, у зв`язку з чим у даній справі розглядаються позовні вимоги про:

- визнання незаконним та скасування пункту 17 додатку 1 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 № 49/21;

- визнання незаконним та скасування пункту 1.1. Додатку до рішення 6 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 14.07.2021 № 159/21;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2330861763101) від 17.08.2021 серія та номер 848, загальною площею 0,2467 га з кадастровим номером 6310138200:03:031:0030, що розташована за адресою: вул. Дванадцятого Квітня, 2-А у місті Харків, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гиалит" (код ЄДПРОУ 42627743);

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Гиалит" (код ЄДПРОУ 42627743) повернути Харківській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,2467 га з кадастровим номером 6310138200:03:031:0030, що розташована за адресою: вул.Дванадцятого Квітня, 2-А у місті Харків.

У підготовчому засіданні 16.08.2024 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 21.08.2024.

У судовому засіданні 21.08.2024 судом оголошено перерву до 20.09.2024.

Ухвалою від 20.09.2024 розгляд справи відкладено на 27.09.2024, оскільки через технічні проблеми в роботі "Підсистеми відеоконференцзв`язку" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи у суду була відсутня належна можливість провести судове засідання, призначене на 20.09.2024.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до частини 2 статті 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Проте, як зазначалося вище, з огляду на технічні проблеми щодо проведення судового засідання, призначеного на 20.09.2024, що є останнім днем вищевказаного строку розгляду справи по суті, а також враховуючи необхідність забезпечити належне повідомлення учасників справи, суд був вимушений вийти за межі даного 30-денного строку.

26 вересня 2024 року від Харківської міської ради надійшли письмові пояснення, в яких перший відповідач навів додаткове обґрунтування своєї правової позиції з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Дані письмові пояснення прийняті судом та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 27.09.2024 прокурор підтримала доводи, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив, просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представники першого та другого відповідачів у даному судовому засіданні проти вимог позивача заперечили з підстав, наведених у своїх заявах по суті справи та наданих письмових поясненнях, просили у задоволенні позову відмовити.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.

Відповідно до частини 2 статті ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до вимог статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюють управління і самостійно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, враховуючи вимоги ст. 19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Харківська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначено що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Порядок надання земельних ділянок регулюється Земельним кодексом України.

Судом встановлено, що ТОВ "Гиалит" є власником об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. "А-1", загальною площею 93,0 кв.м. за адресою : м. Харків, вулиця Дванадцятого квітня, будинок 2-А, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (номер витягу 208789752 від 13.05.2020 р.)

Рішенням Харківської міської ради (37 сесія 7 скликання) від 19.08.2020 р. №2229/20 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів" надано ТОВ "Гиалит" дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею орієнтовно 0,2436 га із земель територіальної громади м. Харкова для реконструкції нежитлової будівлі літ. "А-1" під торговельно-розважальний центр по вул. Дванадцятого Квітня, 2-А.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (номер витягу НВ-0000237702022 від 03.02.2022 р.) дата державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:03:031:0030 є - 28.09.2020 року.

Рішенням Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 р. № 49/21 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 0,2467 га (кадастровий номер 6310138200:03:031:0030) для реконструкції нежитлової будівлі літ. "А-1" під торговельно-розважальний центр по вул. Дванадцятого Квітня, 2-А (Індустріальний район).

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 р. № 548, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 р. № 1011/18306, затверджено Кваліфікацію видів цільового призначення земель. Так, згідно Кваліфікації видів цільового призначення земель, для такої категорії земель, як землі житлової та громадської забудови передбачений такий вид використання, як для будівництва і обслуговування будівель торгівлі (КВЦПЗ 03.07).

За змістом положень частини 1 статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Така містобудівна документація на місцевому рівні відповідно до статті 16 зазначеного Закону розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру, який відповідно до статті 193 Земельного кодексу України є єдиною державною геоінформаційною системою відомостей про землі, розташованих в межах кордонів України, у якій зазначене їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Судом встановлено, що в Пояснювальній записці, яка міститься в проекті землеустрою, зазначається, що згідно з Генеральним планом м. Харкова, затвердженим рішенням сесії Харківської міської ради від 23.06.2044 р. № 89/04 зі змінами, затвердженими рішеннями сесії Харківської міської ради від 18.12.2019 р. №1902/19 земельна ділянка розташована:

на території житлової багатоквартирної забудови;

згідно з планом зонування території (зонінгом) м. Харкова у житловій зоні, підзоні багатоквартирної житлової забудови Ж-4 (від 5 до 9 поверхів) та Ж-5 (від 10 до 16 поверхів);

частково - у санітарної захисній зоні від залізничних колій;

поза межами "червоних ліній" вулиць.

Вказані документи являють собою основу для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Гиалит" по вул. Дванадцятого Квітня, 2-А в Індустріальному районі м. Харкова відповідно до Земельного кодексу України.

За приписами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку, що прийняття Харківською міською радою рішення "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 р. № 49/21, яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 0,2467 га (кадастровий номер 6310138200:03:031:0030) для реконструкції нежитлової будівлі літ. "А-1" під торговельно-розважальний центр по вул. Дванадцятого Квітня, 2-А (Індустріальний район), відповідає вимогам, встановленим законодавством України, а тому підстави для визнання незаконним та скасування пункту 17 додатку 1 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 № 49/21 відсутні.

Суд не погоджується з твердження прокурора, що розмір земельної ділянки, на отримання якої має право відповідач, має відповідати площі, яку безпосередньо займають нежитлові споруди (виключно площу під об`єктами нерухомого майна) виходячи із наступного.

Згідно до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру

Проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за відповідним проектом.

Склад проекту землеустрою визначається ст. 50 Закону України "Про землеустрій".

Ключову роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє саме проект землеустрою, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки. Так, в силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і "геометричні розміри") земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться. При поданні позову з підстав (надмірність площі земельної ділянки порівняно з площею розташованої на ній нежитлової будівлі), які заявляє прокурор у даній справі, слід враховувати, що одним із можливих способів доказування, крім експертизи, є саме обставини наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи той факт, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим. Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.

Доведення обставин, пов`язаних з обґрунтованістю землевпорядної документації, в тому числі щодо розміру земельної ділянки покладається на сторони в судовому процесі. При цьому відповідно до загальних засад господарського судочинства, визначених статтями 2, 13, 14, 74, 86, 237 Господарського процесуального кодексу України, позивач у справах зазначеної категорії повинен довести належними доказами ту обставину, що неналежними доказами є розроблений на замовлення відповідача проект землеустрою чи технічна документація із землеустрою, в яких власне і визначається конкретна площа земельної ділянки.

Сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову.

У зв`язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у власність з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач (прокурор) повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, державні будівельні норми, "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92", затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за № 44, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173; Державні будівельні норми "Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005", затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 №80 не містять норм, які б прямо встановлювали нормативи розміру та межі земельних ділянок, не ставлять в залежність площу земельної ділянки від розміру нерухомого майна, що розташоване на ній, як і не ставить площу відведеної земельної ділянки в залежність від площі споруд, що на них знаходиться.

В пункті 6.1 Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92", на який посилається прокурор, а також у примітках 1 та 2 вказується, що для розрахунку установ і підприємств обслуговування слід враховувати нормативи забезпеченості, які відображають соціально гарантований рівень відповідно до таблиці 6.1. Наведені у таблиці 6.1 нормативи є усередненими показниками по Україні (з розбивкою на міські і сільські поселення) і у кожному конкретному випадку підлягають уточненню у процесі проектування залежно від демографічного прогнозу, величини поселення і його місця у системі розселення, виробничого і соціально-культурного потенціалів тощо.

Необґрунтованим є посилання прокурора на п. 3.25 та п. 3.25а ДБН 360-92, як на підставу визначення площі земельної ділянки під нежитловими будівлями, оскільки ці норми передбачають, що відстань до сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. а відстань між житловими будинками та господарськими спорудами слід приймати відповідно від санітарних норм.

Отже, п. 3.25а ДБН 360-92 також не визначає площу земельної ділянки, а в цьому пункті мова йде про відстань між житловими будинками та господарськими спорудами, а також відстань до сусідньої земельної ділянки.

Крім того, ДБН 360-92 передбачають усереднені нормативи, які можуть як зменшуватися, так і збільшуватися в залежності від забезпеченості інженерними системами і комунікаціями, розміщення підсобних будинків і споруд, чисельності населення тощо.

Отже, вказані Державні будівельні норми не встановлюють залежність площі земельної ділянки від площі нерухомого майна, яке на ній розміщене, а тому посилання прокурора в позовній заяві на вказані норми не знайшло свого підтвердження.

Суд також не погоджується з твердженням прокурора про те, що продаж спірної земельної ділянки було здійснено без проведення земельних торгів, що суперечить вимогам статей 127, 134, 135 Земельного Кодексу України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 127 Земельного кодексу України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 ЗК України продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності та набуття прав користування ними (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюються на конкурентних засадах (на земельних торгах) у формі електронного аукціону у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Згідно зі ст. 128 ЗК України громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

До заяви (клопотання) додаються:

а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд);

б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.

г) копія свідоцтва про реєстрацію постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України - для юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства іноземної держави.

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЗК України підставою для відмови в продажу земельної ділянки є:

а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки;

б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності;

г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність;

ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Частиною 6 ст. 128 ЗК України встановлено, що рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Отже, зі змісту вказаних норм слідує, що земельні торги не проводяться у разі, якщо на сформованій земельній ділянці, яка є об`єктом цивільного права, розташоване нерухоме майно (будівель, споруд), що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб.

Так, прокурором не заперечуються ті обставини, що на сформованій земельній ділянці з кадастровим номером 6310138200:03:031:0030 знаходилося нерухоме майно, власником якого є ТОВ "Гиалит".

У висновках, які містяться в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 р. у справі №689/26/17, вказується, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства (п. 6.27).

Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 134 ЗК України проведення земельних торгів стосовно надання у власність вказаної земельної ділянки не могли проводитися, оскільки на сформованій земельній ділянці розташоване нерухоме майно, власником якого є ТОВ "Гиалит". Проведення ж таких земельних торгів є порушенням прав власника нерухомого майна, яке розташоване на сформованій земельній ділянці.

Посилання прокурора на те, що норми ч. 2 та ч. 3 ст. 134 ЗК України не передбачено таке виключення щодо проведення торгів, як передача земельної ділянки у власність для реконструкції нежитлової будівлі під торгово-розважальний центр, є безпідставним, оскільки прокурор вказує на вид використання земельної ділянки, які передбачені для такої категорії земель, як землі житлової та громадської забудови.

Тобто, вказана норма ч. 2 та ч. 3 ст. 134 ЗК України, на порушення якої посилається прокурор, не передбачає, що для надання у власність сформованої земельної ділянки з таким видом її використання необхідно проводити земельні торги.

Такі висновки також містяться в Постанові Верховного Суду від 03.03.2021 року у справі № 910/12366/18, в якій Верховний Суд зазначив, що аналіз норм ч.1, 2 ст.134 ЗК України дає підстави стверджувати, що вони прямо пов`язують надання земельної ділянки на позаконкурентних засадах саме з розташуванням на цій земельній ділянці об`єктів нерухомого майна.

Як вбачається із матеріалів справи, на земельній ділянці з кадастровим номером 6310138200:03:031:0030, наданій у власність ТОВ "Гиалит", розташований об`єкт нерухомого майна, що належить цьому товариству на праві власності, що виключає відчуження вказаної земельної ділянки виключно на конкурентних засадах, а тому вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 1.1. Додатку до рішення 6 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 14.07.2021 № 159/21 не підлягають задоволенню.

Додатково щодо вимог прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 17 додатку 1 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 № 49/21 та пункту 1.1. Додатку до рішення 6 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 14.07.2021 № 159/21 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 зазначила наступне: "Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).

Таким чином, оскільки оскаржувані прокурором рішень Харківської міської ради були виконані на час звернення з позовом, відповідні вимоги прокурора про визнання цих рішень незаконними та їх скасування є неефективним (неналежним) способом захисту прав, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Стосовно вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2330861763101) від 17.08.2021 серія та номер 848, загальною площею 0,2467 га з кадастровим номером 6310138200:03:031:0030, що розташована за адресою: вул. Дванадцятого Квітня, 2-А у місті Харків, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гиалит" (код СДРПОУ 42627743), при розгляді справи судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. З ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Спірний договір, укладений між Харківською міською радою та ТОВ "Гиалит", підписано уповноваженим суб`єктом, нотаріально посвідчений, проведено державну реєстрацію оспорюваного договору, із зазначенням всіх істотних умов, передбачених діючим законодавством для договору купівлі-продажу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р., вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Як вже було встановлено судом, підстав для визнання рішеннь Харківської міської ради незаконними та їх скасування немає, тому й підстави для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки відсутні.

Отже, позов у частині похідної вимоги про визнання договору недійсним також задоволенню не підлягає.

Крім того, судом також встановлено відсутність підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Гиалит" (код ЄДРПОУ 42627743) повернути Харківській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,2467 га з кадастровим номером 6310138200:03:031:0030, що розташована за адресою, вул. Дванадцятого Квітня, 2-А у місті Харків.

Частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини слід зазначити, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ятрідіс проти Греції", заява № 311107/96, п. 54).

Тобто, крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов`язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є і оренда майна.

Право власності ТОВ "Гиалит" на спірну земельну ділянку становить "майно", яке підпадає під захист не тільки національного, а і міжнародного законодавства, зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу до неї.

У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, питання про яку прокурор взагалі не порушував.

Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Виникненню права власності у ТОВ "Гиалит", виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь в такому процесі органів влади, зокрема, і Харківської міської ради, а тому відповідальність за вказані процедури не може покладатися на відповідача, який розраховував на їх належність та легітимність.

Отже, задоволення позовних вимог у даній справі не відповідатиме наведеному "принципу пропорційності", оскільки докладатиме надмірний індивідуальний тягар на юридичну особу, яка добросовісно набула права власності на об`єкти нерухомого майна.

У постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 910/7662/17 зазначено, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (також і п. 57 постанови Великої палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. У іншому випадку у позові слід відмовити.

Крім того, положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах № 730/556/17 від 22.04.2020 року та № 910/1356/13 від 05.09.2018 року. а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16.

У зв`язку із чим, підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Гиалит" повернути Харківській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,2467 га з кадастровим номером 6310138200:03:031:0030, що розташована за адресою, вул. Дванадцятого Квітня, 2-А у місті Харків, відсутні.

Посилання прокурора на правову позицію викладену у постановах Верховного суду України у справі № 910/1356/13 та у справі № 910/4528/15-г не приймається судом з огляду на наступне.

Верховний Суд України свого часу визначав, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (постанова Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 444/2909/15-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду в справі №910/4528/15-г, яким було задоволено позов заступника прокурора міста Києва про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 23.10.2013 №419/9907 "Про передачу ТОВ "Вагра" земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку на вул.Волгоградській,25 у Солом`янському районі м. Києва" і визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,1521 га, розташованої на вул.Волгоградській,25 у Солом`янському районі м. Києва, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 09.02.2018 р. дійшов висновку, що в першу чергу, ТОВ "Вагра" в своєму клопотанні від 22.02.2013 р., а в другу чергу, Київська міська рада у спірному рішенні від2 3.10.2013 р. незаконно об`єднали в одне ціле земельну ділянку саме для нового будівництва та земельну ділянку саме для обслуговування та експлуатації житлового будинку на вул. Волгоградській, 25, оскільки отримання права оренди на вказані земельні ділянки мало відбуватися в абсолютно різному порядку. Відтак законним є висновок суду першої інстанції про прийняття рішення Київської міської ради від 23.10.2013 № 19/9907 без проведення земельних торгів з порушенням вимог норм статей 120, 124, 134, 135 ЗК України.

У свою чергу, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2018 у справі №910/1356/13 виходив передусім з тих обставин, що за спірним рішенням Київської міської ради земельна ділянка надавалась фізичній особі-підприємцю Рахімову Г. В. для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком, але ні саме рішення, ні укладений на його виконання договір купівлі-продажу від 24.12.2010 р. не містять відомостей про розташування на земельній ділянці будь-якого нерухомого майна.

На відміну від справи №910/4528/15-г і справи №910/1356/13, у справі, що розглядається, суд виходить із фактичних обставин про те, що на спірній земельній ділянці розташовано нежитлову будівлю, яка належать ТОВ "Гиалит" на праві приватної власності, а на підставі оспорюваних рішень міської ради передається у власність сформована відповідно до вимог чинного законодавства земельна ділянка.

Аналіз висновків, зроблених у вказаній справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду, на які посилається прокурор, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших предмета і підстав заявленого позову, фактичних обставин, встановлених судами у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовлюють прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При виборі і застосуванні норм правадо спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладенів постановах Верховного суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що докази, надані відповідачами на спростування позовних вимог, є більш вірогідними, ніж надані прокурором в обґрунтування позову.

Таким чином, підсумовуючи викладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є безпідставними та необґрунтованими, спростовані відповідачами, не підтверджуються матеріалами справи, а тому, не підлягають задоволенню.

При цьому щодо доводів відповідачів про необхідність залишення даного позову без розгляду суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З урахуванням обставин цієї справи, прокурором визначено відповідачем Харківську міську раду, якою, на його думку було допущено порушення чинного законодавства у спірних правовідносинах, а отже прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів територіальної громади.

При цьому, встановлена Законом України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави

Відтак, суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду за клопотаннями відповідачів.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на прокуратуру.

Керуючись статтями 129, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено "07" жовтня 2024 р.

СуддяМ.В. Калантай