Рішення

від 07.10.2024 по справі 922/2703/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2703/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Харківської окружної прокуратури (61098, м. Харків, Григорівське шосе, 52; код ЄДРПОУ: 0291010827) в інтересах держави, в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (03190, м. Київ, вул. Януша Корчака, 9/12; код ЄДРПОУ: 20029342) до Селянського (фермерського) господарства "Міраж" (62483, Харківська обл., Харківський р-н, с. Докучаєвське, учбове містечко ХДАУ, 36, кв. 44; код ЄДРПОУ: 211821603) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

01.08.2024 Харківська окружна прокуратура в інтересах держави, в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Селянського (фермерського) господарства "Міраж", в якій просить суд стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Міраж" на користь Українського державного фонду підтримки фермерських господарств заборгованість за договором від 28.08.2018 №52 про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству у сумі 238 000,00 грн., пеню у сумі 46 202,84 грн., 3% річних від простроченої суми заборгованості у сумі 9 301,56 грн., втрати від інфляції у сумі 13 182,34 грн., а також стягнути з відповідача на користь Харківської окружної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого зобов`язання за договором про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству від 28.08.2018 №52 в частині своєчасного та в повному обсязі повернення наданих коштів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.08.2024 прийнято позовну заяву Харківської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до Селянського (фермерського) господарства "Міраж" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2703/24. Вирішено розгляд справи №922/2703/24 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Зобов`язано Харківську окружну прокуратуру надати до суду статут Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Відповідачу відповідно до статті 251 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов та відповідно до частини 7 статті 252 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

06.08.2024 на виконання вимог ухвали суду від 06.08.2024 через кабінет Електронного суду від керівника Харківської окружної прокуратури надійшла заява (вх.№19812 від 06.08.2024) разом із копією статуту Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідач -Селянське (фермерське) господарство "Міраж" належить до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов`язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Однак, відповідач станом на день прийняття цього рішення електронний кабінет не зареєстрував.

Відтак, 06.08.2024 для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.ст.251,252 Господарського процесуального кодексу України, суд, з використанням установи поштового зв`язку АТ "Укрпошта", направив на адресу відповідача -Селянського (фермерського) господарства "Міраж" (62483, Харківська обл., Харківський р-н, с. Докучаєвське, учбове містечко ХДАУ, 36, кв. 44) вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/2703/24 від 06.08.2024 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Однак, вказану судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

26.08.2024 вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/2703/24 від 06.08.2024 було повторно направлено на адресуСелянського (фермерського) господарства "Міраж", а саме: 62483, Харківська обл., Харківський р-н, с. Докучаєвське, учбове містечко ХДАУ, 36, кв. 44, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначену судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відтак, з огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи.

В свою чергу відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.251, ст.252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на 07.10.2024 від відповідача будь-яких заяв по суті спору та/або з процесуальних питань до суду не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

28.08.2018 між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств (далі - Укрдержфонд) та Селянським (фермерським) господарством "Міраж" укладено договір №52 про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству (далі - Договір).

Відповідно до п.1 Договору Укрдержфонд надає фінансову підтримку на поворотній основі Селянському (фермерському) господарству "Міраж" в сумі 300 000,00 грн., а фермерське господарство зобов`язується використати її за цільовим призначенням і повернути зазначену суму фінансової підтримки у строк та на умовах, що визначені Договором.

Згідно з п.2 Договору на підставі довідки від 01.08.2018 року №52, виданої конкурсною комісією, фінансова підтримка на поворотній основі надається для поновлення обігових коштів, придбання техніки відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1102.

Укрдержфонд має право вимагати від фермерського господарства повернення фінансової підтримки на поворотній основі відповідно до графіка повернення (пункт 3.4.2 цього Договору). У разі прострочення фермерським господарством графіка повернення коштів більш, ніж на 30 днів, Укрдержфонд має право в односторонньому порядку розірвати Договір з достроковим поверненням повної суми наданої фінансової підтримки та застосуванням штрафних санкцій відповідно до пп.5.1, 5.2 цього Договору.

Відповідно до п. 3.2.1 Договору Укрдержфонд зобов`язаний надати обумовлену Договором суму фінансової підтримки у безготівковому порядку шляхом перерахування зазначеної суми платіжним дорученням на поточний рахунок фермерського господарства, відкритий у банківській установі.

Згідно з п.3.4.2 Договору Селянське (фермерське) господарство "Міраж" зобов`язане повернути кошти фінансової підтримки Укрдержфонду за графіком:

- до 15 листопада 2019 року в сумі 60 000,00 грн.;

- до 15 листопада 2020 року в сумі 60 000,00 грн.;

- до 15 листопада 2021 року в сумі 60 000,00 грн;

- до 15 листопада 2022 року в сумі 60 000,00 грн.;

- до 01 серпня 2023 року в сумі 60 000,00 грн.

Повернення коштів здійснюється на розрахунковий рахунок в Державній казначейській службі України, зазначений у п.3.4.2 Договору.

Згідно з п.4.1 Договору фінансова підтримка надається фермерському господарству з кінцевим терміном повернення 01 серпня 2023 року та повертається останнім згідно з встановленим графіком (пункт 3.4.2 Договору), крім випадків зміни умов Договору та/або розірвання Договору Укрдержфондом в односторонньому порядку та вимоги від фермерського господарства дострокового повернення фінансової підтримки.

Відповідно до п.4.2. Договору, цей Договір діє до повного повернення фермерським господарством коштів фінансової підтримки та повного виконання ним будь-яких інших грошових зобов`язань, передбачених цим Договором.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що відповідно до законодавства України у випадку прострочення строку виконання зобов`язання з повернення коштів фінансової підтримки Укрдержфонду фермерське господарство зобов`язане сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.

Відповідно до п.5.2 Договору за несвоєчасне повернення коштів фінансової підтримки фермерське господарство сплачує Укрдержфонду пеню у розмірі подвійної облікової ставки національного банку України за кожен день прострочення.

14.12.2021 між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств та Селянським (фермерським) господарством "Міраж" було укладено додаткову угоду до договору від 28.08.2018 №52 (надалі - Додаткова угода), відповідно до якої сторонами було змінено графік повернення коштів, а саме:

- до 15 листопада 2019 року в сумі 60 000 грн.;

- до 15 листопада 2020 року в сумі 2 000 грн.;

- до 15 листопада 2022 року в сумі 119 000 грн.;

- до 01 серпня 2023 року в сумі 119 000 грн.

Укрдержфондом на виконання п.3.2.1 Договору було перераховано у безготівковому порядку на поточний рахунок Селянського (фермерського) господарства "Міраж" 300 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №80 від 05.09.2018.

Згідно банківських виписок за 06.08.2020 та 23.03.2021, 06.08.2020Селянське (фермерське) господарство "Міраж" повернуло Укрдержфонду грошові кошти у сумі 60 000,00 грн. та 23.03.2021 у сумі 2 000,00 грн.

Як стверджує позивач, сума основного боргу СФГ «Міраж» перед Укрдержфондом за Договором складає 238 000,00 грн., з яких: сума простроченої заборгованості у розмірі 119 000,00 грн., яку відповідачу необхідно було повернути до 15.11.2022, та сума простроченої заборгованості у розмірі 119 000 грн., яку відповідачу необхідно було повернути до 01.08.2023.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язання за Договором Укрдержфонд спрямував на адресу СФГ «Міраж» претензію від 10.04.2023 №53-19/7.

Як стверджує позивач, викладені у претензії вимоги щодо повернення коштів фінансової підтримки відповідачем не виконано, заборгованість дотепер залишається неповернутою.

Доказів сплати відповідачем вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 1 статті 24 Закону України Про прокуратуру визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством (ч.7 ст.24 Закону України Про прокуратуру).

Відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суд.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, вимоги даного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

В даному ж випадку, Харківською окружною прокуратурою скерований цей позов до суду в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств з метою захисту економічних інтересів, з огляду на неповернення позичальником поворотної фінансової допомоги, наданої за рахунок бюджетних коштів, за цільовою програмою з підтримки фермерських господарств.

Відповідно до п.31 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України, кредитування бюджету - операції з надання коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, внаслідок чого виникають зобов`язання перед бюджетом (надання кредитів з бюджету), та операції з повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету). Для цілей цього Кодексу до кредитів з бюджету також належать бюджетні позички та фінансова допомога з бюджету на поворотній основі.

Частиною 1 ст.50 Бюджетного кодексу України передбачено, що у разі надання кредитів з бюджету у позичальників виникає заборгованість перед бюджетом. З моменту надання кредитів з бюджету на суму отриманих з бюджету коштів права кредитора та право вимагати від позичальників повернення таких кредитів до бюджету у повному обсязі переходять до держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади). Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості не поширюється.

Джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині кредитування є, зокрема, повернення кредитів, наданих з державного бюджету фермерським господарствам (ч. 3 ст. 30 Бюджетного кодексу України).

Підстави представництва інтересів держави в особі позивача, прокурор обґрунтовує неналежним виконанням останнім повноважень щодо захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що граничний строк з повернення відповідачем до бюджету поворотної фінансової допомоги настав 01.08.2023.

Виходячи з приписів п.1.1. Статуту Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (далі - установа), затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 01.07.2021 №57 (у редакції наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України 19.12.2023 №2194) Український державний фонд підтримки фермерських господарств заснований на державній власності, належить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України та є державною бюджетною установою.

За пунктами 3.1., 3.2. Статуту Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, Укрдержфонд створений з метою фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств в установленому законодавством порядку, а також виконання державних програм підтримки фермерських господарств та інших програм, спрямованих на розвиток агропромислового комплексу України.

Предметом діяльності Фонду є, зокрема, надання фінансової підтримки фермерським господарствам, у тому числі на безповоротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі.

Пунктами 6.3., 7.2. Статуту визначено, що джерелами формуванням майна Укрдержфонду є, зокрема, бюджетні кошти. Фонд утримується та здійснює фінансування заходів, передбачених цим Статутом, за рахунок коштів загального та спеціального фонду Державного бюджету України відповідно до Паспортів бюджетних програм, а також інших, не заборонених законодавством джерел.

Харківською окружною прокуратурою на адресу Українського державного фонду підтримки фермерських господарств направлено лист-повідомлення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 24.05.2024 №62-2218вих24 про виявлені окружною прокуратурою порушення законодавства та пропозицією вжити відповідних заходів судового захисту інтересів держави.

Відповідно до листа Українського державного фонду підтримки фермерських господарств від 03.06.2024, заходи судового захисту інтересів держави з боку фонду не вживались. Фонд підтримує намір прокурора звернутися до суду з відповідною позовною заявою.

Відтак, прокурор повідомив Український державний фонд підтримки фермерських господарств про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Однак Український державний фонд підтримки фермерських господарств, який є належним позивачем у справі, не вжив жодних належних та ефективних заходів щодо усунення виявлених порушень, про які повідомив прокурор.

Таким чином, Укрдержфонд, як компетентний орган, був достеменно обізнаний з фактом порушення, та в нього було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте він самостійно не захистив інтереси держави в суді.

Наявність у прокурора підстав захисту інтересів держави в межах даної справи, сторонами під сумнів не ставиться.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави, в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до господарського суду в цій справі відповідає функції представництва прокуратурою інтересів держави та направлено на їх захист.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що звернення прокурора до суду за захистом порушених інтересів держави не створює додаткових процесуальних привілеїв позивачам, порівняно з іншими учасниками судового процесу. Відсутні будь-які особливі процесуальні права чи обов`язки і у прокурора, як учасника судового процесу. Зокрема, прокурор не звільнений від сплати судового збору у встановленому законом розмірі за подання до суду позовної заяви.

З огляду на зазначене, звертаючись до суду із цим позовом, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді та визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами прокурора про необхідність у даній справі здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

За приписами ч.1 ст.9 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції чинній на момент укладення Договору) новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після його створення, а у трудонедостатніх населених пунктах - п`ять років), фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, визначених в установленому порядку Кабінетом Міністрів України, та іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств.

Український державний фонд підтримки фермерських господарств є державною бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств, діє на основі Статуту, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики (ст.10 Закону України "Про фермерське господарство").

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції чинній на момент укладення договору) іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок Державного бюджету України і місцевих бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств, на поворотній основі строком до п`яти років на такі цілі: придбання техніки, обладнання, поновлення обігових коштів, на виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, будівництво та реконструкцію виробничих і невиробничих приміщень, у тому числі житлових, закладення багаторічних насаджень, розвиток кредитної та обслуговуючої кооперації, зрошення та меліорацію земель.

Згідно абзацу 2 п.2 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1102 від 25.08.2004 (далі - Порядок), фінансова підтримка надається на конкурсних засадах іншим фермерським господарствам на поворотній основі за бюджетною програмою "Надання кредитів фермерським господарствам".

Пунктом 12 Порядку фермерське господарство несе відповідальність згідно із законодавством за своєчасне і в повному обсязі повернення до державного бюджету коштів фінансової підтримки.

Згідно п.13 Порядку кошти фінансової підтримки, наданої фермерським господарствам на конкурсних засадах на поворотній основі, повертаються згідно з укладеними відповідно до цього Порядку договорами на відповідний рахунок Укрдержфонду, відкритий в Казначействі за місцем реєстрації, і протягом двох робочих днів перераховуються до державного бюджету.

Спір у даній справі виник у зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язань з повернення поворотної фінансової допомоги по договору від 28.08.2018 №52.

Укладений сторонами договір про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству від 28.08.2018 №52 за своєю юридичною природою є договором позики.

Згідно з ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.3. ст.1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.

Згідно приписів ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як було встановлено судом, 28.08.2018 між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств та Селянським (фермерським) господарством "Міраж" укладено договір №52 про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству, відповідно до п.1 якого Укрдержфонд надає фінансову підтримку на поворотній основі Селянському (фермерському) господарству "Міраж" в сумі 300 000,00 грн., а фермерське господарство зобов`язується використати її за цільовим призначенням і повернути зазначену суму фінансової підтримки у строк та на умовах, що визначені Договором.

Згідно з п.3.4.2 Договору Селянське (фермерське) господарство "Міраж" зобов`язане повернути кошти фінансової підтримки Укрдержфонду за графіком:

- до 15 листопада 2019 року в сумі 60 000,00 грн.;

- до 15 листопада 2020 року в сумі 60 000,00 грн.;

- до 15 листопада 2021 року в сумі 60 000,00 грн;

- до 15 листопада 2022 року в сумі 60 000,00 грн.;

- до 01 серпня 2023 року в сумі 60 000,00 грн.

Повернення коштів здійснюється на розрахунковий рахунок в Державній казначейській службі України, зазначений у п.3.4.2 Договору.

Згідно з п.4.1 Договору фінансова підтримка надається фермерському господарству з кінцевим терміном повернення 01 серпня 2023 року та повертається останнім згідно з встановленим графіком (пункт 3.4.2 Договору), крім випадків зміни умов Договору та/або розірвання Договору Укрдержфондом в односторонньому порядку та вимоги від фермерського господарства дострокового повернення фінансової підтримки.

14.12.2021 між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств та Селянським (фермерським) господарством "Міраж" було укладено додаткову угоду до договору від 28.08.2018 №52 (надалі - Додаткова угода), відповідно до якої сторонами було змінено графік повернення коштів, а саме:

- до 15 листопада 2019 року в сумі 60 000 грн.;

- до 15 листопада 2020 року в сумі 2 000 грн.;

- до 15 листопада 2022 року в сумі 119 000 грн.;

- до 01 серпня 2023 року в сумі 119 000 грн.

Укрдержфондом на виконання п.3.2.1 Договору було перераховано у безготівковому порядку на поточний рахунок Селянського (фермерського) господарства "Міраж" 300 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №80 від 05.09.2018.

Згідно банківських виписок за 06.08.2020 та 23.03.2021, 06.08.2020 Селянське (фермерське) господарство "Міраж" повернуло Укрдержфонду грошові кошти у сумі 60 000,00 грн. та 23.03.2021 у сумі 2 000,00 грн.

З проведених відповідачем оплат вбачається, що останнім порушено строк повернення фінансової поворотної допомоги, а саме: суми простроченої заборгованості у розмірі 119 000,00 грн., яку відповідачу необхідно було повернути до 15.11.2022, та суми простроченої заборгованості у розмірі 119 000 грн., яку відповідачу необхідно було повернути до 01.08.2023.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, прострочення відповідачем зобов`язань на суму 119 000,00 грн. починається з 16.11.2022, та на суму 119 000 грн. - з 02.08.2023.

Загальний розмір поворотної фінансової допомоги, яка не повернута відповідачем, становить 238 000,00 грн.

Факт невиконання відповідачем зобов`язань належним чином доведений, документально обґрунтований та відповідачем не спростований.

З урахуванням викладеного вимога прокурора про стягнення з відповідача поворотної фінансової допомоги у сумі 238 000,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також прокурор просить стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 9 301,56 грн. та втрати від інфляції у розмірі 13 182,34 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3 процентів річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірні та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим прокурор просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 46 202,84 грн.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 5.2. Договору.

Так, сторони погодили, що за несвоєчасне повернення коштів фінансової підтримки фермерське господарство сплачує Укрдержфонду пеню у розмірі подвійної облікової ставки національного банку України за кожен день прострочення.

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно та у відповідності до умов Договору і вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог статті 4 Закону України «Про судовий збір» та подання позивачем до суду позовної заяви у цій справі в електронній формі, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Харківської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до Селянського (фермерського) господарства "Міраж" про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути зСелянського (фермерського) господарства "Міраж" (62483, Харківська обл., Харківський р-н, с. Докучаєвське, учбове містечко ХДАУ, 36, кв. 44; код ЄДРПОУ: 211821603) на користь Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (03190, м. Київ, вул. Януша Корчака, 9/12; код ЄДРПОУ: 20029342) заборгованість за договором від 28.08.2018 №52 про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству у сумі 238 000 (двісті тридцять вісім тисяч) грн. 00 коп., пеню у сумі 46 202 (сорок шість тисяч двісті дві) грн. 84 коп., 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 9 301 (дев`ять тисяч триста одна) грн. 56 коп., втрати від інфляції у сумі 13 182 (тринадцять тисяч сто вісімдесят дві) грн. 34 коп.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Міраж" (62483, Харківська обл., Харківський р-н, с. Докучаєвське, учбове містечко ХДАУ, 36, кв. 44; код ЄДРПОУ: 211821603) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4; код ЄДРПОУ: 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800) суму судового збору у розмірі 3680 (три тисячі шістсот вісімдесят) грн. 24 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "07" жовтня 2024 р.

СуддяТ.О. Пономаренко