Ухвала

від 07.10.2024 по справі 753/3995/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 753/3995/22

провадження № 61-13300ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

розглянув касаційну скаргу представника Державного підприємства «Українська геологічна компанія» - адвоката Горбенка Костянтина Олеговича, на постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Українська геологічна компанія» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Українська геологічна компанія» (далі - ДП «Українська геологічна компанія») від 15 березня 2022 року № 32 «Звільнення працівників» в частині пункту 5 наказу про його звільнення з посади начальника Східно-української геологічної експедиції ДП «Українська геологічна компанія»; поновити його на посаді; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 5 наказу від 15 березня 2022 року № 32 ДП «Українська геологічна компанія» про звільнення ОСОБА_1 з 15 березня 2022 року у зв`язку зі зміною організаційної структури підприємства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Східно-української геологічної експедиції ДП «Українська геологічна компанія» з 15 березня 2022 року.

Стягнуто з ДП «Українська геологічна компанія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року касаційну скаргу ДП «Українська геологічна компанія» залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року залишено без змін.

У грудні 2023 рок ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, оскільки під час ухвалення рішення судом не зазначено точної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, оскільки усі позовні вимоги, які були заявлені позивачем розглянуті судом по суті, натомість, звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення, позивач фактично просить ухвалити рішення на підставі доказів, які судом не досліджувались, довідку Форми ОК-5 позивач надав лише із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, додаткове рішення місцевого суду від 03 квітня 2024 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не врахував положення частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, якими визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Апеляційний суд констатував, що, поновлюючи працівника на роботі, суд, який ухвалює рішення, зобов`язаний визначити розмір та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. При цьому стягнення судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу не залежать від того, чи визначив позивач конкретну суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у позовній заяві.

Тому, визначення судом чіткої суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню з ДП «Українська геологічна компанія» на користь ОСОБА_1 , не є виходом за межі позовних вимог та не може розглядатися як ухвалення рішення з питань, що не досліджувалися судом.

Київський апеляційний суд також врахував зміст постанови Верховного Суду від 18 грудня 2023 року, ухваленої у цій справі, відповідно до якого (змісту), не визначення судом при розгляді позовних вимог точної суми, яка належить до стягнення, є підставою для ухвалення у справі додаткового рішення з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 270 ЦПК України.

Враховуючи викладене, а також те, що не зазначення місцевим судом конкретної суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , позбавляє позивача можливості виконання рішення суду у відповідній частині, що порушує право позивача на доступ до правосуддя та принцип обов`язковості судових рішень, які набрали законної сили, суд першої інстанції помилково вважав відсутніми підстави для ухвалення додаткового рішення.

У жовтні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ДП «Українська геологічна компанія» - адвоката Горбенка К. О., на постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду мотивована формальною підставою скасування рішення суду першої інстанції від 03 квітня 2024 року, а саме невідповідність назви судового рішення нормам процесуального закону, оскільки вказано «додаткове рішення», натомість, у разі відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд має постановити ухвалу. Вказане, на переконання заявника, може бути підставою для виправлення описки, а не скасування правильного по суті судового рішення.

Також, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 269, частини п`ятої статті 270, частини четвертої статті 367 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22)).

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).

Тлумачення статті 270 ЦПК України свідчить про те, що додаткове рішення може бути ухвалено судом лише після прийняття рішення по суті спору та за наявності перелічених у частині першій статті 270 ЦПК України підстав.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 372/3463/21 (провадження № 61-9018св22) та додаткових постановах Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 676/6985/19 (провадження № 61-16604св21), від 26 квітня 2023 року у справі № 640/1687/19 (провадження № 61-14009св20).

Встановивши, що ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення судового рішення з метою визначення точної грошової суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вимога про що була заявлена в позовній заяві та вирішена по суті Дарницьким районним судом міста Києва, проте, в судовому рішенні місцевий суд не визначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, про порушення судом першої інстанції вимог частини першої статті 270 ЦПК України, пункт 2 якої визначає обов`язок суду ухвалити додаткове рішення із визначенням точної грошової суми, присудженої до стягнення, право позивача на яку було вирішено судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення по суті.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про скасування додаткового рішення суду першої інстанції, ухваленого з порушенням норм процесуального права.

Довід касаційної скарги, що формальною підставою скасування рішення суду першої інстанції від 03 квітня 2024 року, а саме невідповідність назви судового рішення нормам процесуального закону, оскільки вказано «додаткове рішення», натомість, у разі відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд має постановити ухвалу, є безпідставним та спростовується змістом оскаржуваного судового рішення, відповідно до якого підставою скасування додаткового рішення апеляційного суду стало порушення норм процесуального права, а саме пункту 2 частини першої статті 270 ЦПК України.

Аргумент касаційної скарги, щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування статті 269, частини п`ятої статті 270, частини четвертої статті 367 ЦПК України спростовується наявністю практики Верховного Суду, щодо застосування, зокрема статті 270 ЦПК України, посилання на яку міститься в мотивувальній частині цієї ухвали.

Наявність/відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 269 (виправлення описок) не мають правового значення, оскільки у цій справі застосуванню підлягали вимоги статті 270 ЦПК України.

Довід касаційної скарги про відсутність висновку суду касаційної інстанції щодо застосування частини четвертої статті 367 ЦПК України є безпідставним, оскільки дослівний виклад наведеної норми процесуального права свідчить, що «суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.».

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими апеляційним судом, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування апеляційним судом норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ДП «Українська геологічна компанія» на постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року є необґрунтованою.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Державного підприємства «Українська геологічна компанія» - адвоката Горбенка Костянтина Олеговича, на постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Українська геологічна компанія» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Копію ухвали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян