Ухвала

від 08.10.2024 по справі 607/10999/22

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року

м. Київ

Справа № 607/10999/22

Провадження № 51-3955 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2024 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 15 травня 2024 року щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 436-2, ч. 1 ст.111-1 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2024 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 3 ст. 436-2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 1 ст. 111-1 КК України до покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади на строк 10 років.

На підставі положень ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Строк відбування призначеного ОСОБА_5 покарання вирішено рахувати з моменту звернення вироку до виконання. Вирішені питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винуватою та засуджено за те, що вона з 22 березня по 09 квітня 2022 року, діючи умисно, з ідеологічних та політичних мотивів, перебуваючи у м. Почаїв Тернопільської області, усвідомлюючи протиправність своїх дій, використовуючи створений власний акаунт під назвою « ОСОБА_6 », поширювала матеріали у соціальній мережі «Facebook», у яких міститься виправдовування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, збройної агресії РФ проти України, глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію РФ проти України, розпочату у 2014 році, а також здійснювала у наведений спосіб публічні заклики до підтримки збройних формувань та окупаційної адміністрації держави-агресора.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_5 та захисника обвинуваченої ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій на усунення недоліків попередньої залишеної без руху касаційної скарги, захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, його явну несправедливість через суворість, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що суди, призначаючи ОСОБА_5 покарання, не в повній мірі врахували дані про її особу, а також те, що вона раніше не судима, має на утриманні матір ОСОБА_8 , 1944 року народження, яка є інвалідом 3 групи зі складним діагнозом щодо стану здоров`я.

Також судами не враховано, що засуджена належно виконувала свої процесуальні обов`язки під час досудового розслідування та судового розгляду, скарг за місцем проживання щодо неї немає, вона вчинила злочин внаслідок збігу тяжких життєвих обставин.

На думку захисника, вказані обставини в сукупності можна врахувати як підстави для призначення ОСОБА_5 із застосуванням положень ст. 69 КК України покарання, яке не пов`язане із позбавленням волі.

Мотиви суду

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вбачає, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень та кримінально-правова оцінка її діянь за ч. 3 ст. 436-2, ч. 1 ст. 111-1 КК України у касаційній скарзі захисника, поданій на усунення недоліків попередньої залишеної без руху касаційної скарги, не оспорюються.

Стосовно доводів захисника щодо суворості покарання, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Відповідно до положень ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного.

Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення.

Як убачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень,які відносяться до тяжкого злочину та кримінального проступку, ступінь їх суспільної небезпеки, дані про особу винної, яка раніше не судима, за місцем проживання характеризується позитивно.

Обставин, які пом`якшують покарання, і обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Стосовно інших зазначених в касаційній скарзі обставин, які, на думку захисника, впливають на вид і розмір призначеного ОСОБА_5 покарання, зокрема наявність у засудженої на утриманні матері 1944 року народження, яка є інвалідом 3 групи зі складним діагнозом щодо стану здоров`я, а також те, що засуджена належно виконувала свої процесуальні обов`язки під час досудового розслідування і судового розгляду, вчинила злочин внаслідок збігу тяжких життєвих обставин, колегія суддів не вбачає їх такими, що ставлять під сумнів обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в частині призначеного покарання.

Суд першої інстанції, проаналізувавши та надавши оцінку указаним обставинам, зробив обґрунтований висновок про неможливість виправлення ОСОБА_5 без її ізоляції від суспільства, призначивши їй покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 3 ст. 436-2 КК України, а також ч. 1 ст. 111-1 КК України, й з урахуванням положень ст. 70 КК України обґрунтовано остаточно призначив їй покарання у виді п`яти років позбавлення волі, належним чином мотивувавши своє рішення.

При цьому суд першої інстанції прийшов до висновку, що, розглядаючипитання про можливість застосування при призначенні покарання до ОСОБА_5 положень статей 69, 75 КК України, він не знайшов достатніх підстав для їх застосування.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_5 та її захисника адвоката ОСОБА_7 , також не знайшов підстав для зміни чи скасування вироку місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_5 покарання.Ухвала апеляційного суду в цій частині відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Колегія суддів касаційного суду убачає, що покарання ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для її виправлення і попередження нових правопорушень, відповідає вимогам ст. 65 ККУкраїни, принципам індивідуалізації та справедливості покарання.

Підстав для пом`якшення покарання, в тому силі із застосуванням положень ст. 69 КК України, про що вказує захисник у касаційній скарзі, а також підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання явно несправедливим внаслідок суворості, не вбачається.

Враховуючи викладене, оскільки з касаційної скарги захисника та доданих до неї копій судових рішень не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.

Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2024 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 15 травня 2024 року.

Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3