Рішення

від 30.09.2024 по справі 293/569/24

ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 293/569/24

Провадження № 2/293/296/2024

30 вересня 2024 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі судді Лось Л.В.

за участі секретаря судового засідання Мудрик В.М.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника 3-ї особи Служби у справа дітей Високівської сільської ради Житомирського району Житомирської області - ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Черняхів справу за позовом

ОСОБА_4

до ОСОБА_2

з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1. Орган опіки та піклування Черняхівської селищної ради

2. Служба у справах дітей Високівської сільської ради

про визначення місця проживання дитини

ВСТАНОВИВ:

Процесуальні дії по справі.

11.04.2024 ОСОБА_1 як представник позивача звернулась до суду в інтересах ОСОБА_4 з позовною заявою до ОСОБА_2 , згідно якої просить визначити місце проживання малолітньої доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

12.04.2024 суд у порядку ч.6 ст. 187 ЦПК України звернувся до Високівської ОТГ з метою отримання інформації щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 .

12.04.2024 на адресу суду від Високівської сільської ради Житомирського району Житомирської області надійшов лист, згідно якого гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але тривалий час за вказаною адресою не проживає.

Ухвалою від 16.04.2024 суд залишив позовну заяву ОСОБА_4 без руху, надавши позивачу 7-денний строк для усунення недоліків позову вказаних в мотивувальній частині ухвали.

24.04.2024 на виконання вимог ухвали суду від 16.04.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 29.04.2024 суд відкрив провадження у справі та постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням учасників справи. Підготовчий розгляд справи призначив на 22.05.2024.

Пунктом 4 даної ухвали суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Орган опіки та піклування Черняхівської селищної ради та зобов`язав надати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору.

01.05.2024 на виконання вимог ухвали суду від 29.04.2024 Орган опіки та піклування Черняхівської селищної ради надав письмові пояснення.

Ухвалою від 22.05.2024, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання від 22.05.2024 суд постановив залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору службу у справах дітей Високівської сільської ради та одночасно вказаною ухвалою зобов`язав надати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору.

Підготовче засідання суд відклав на 01.07.2024.

19.06.2024 на виконання вимог ухвали суду від 22.05.2024 Орган опіки та піклування Високівської сільської ради надав висновок щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

Ухвалою від 01.07.2024, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання від 01.07.2024 суд закрив підготовче засідання та призначив справу до розгляду по суті на 12.08.2024.

Ухвалою від 12.08.2024, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання від 12.08.2024, суд відклав розгляд справи по суті на 17.09.2024.

17.09.2024 від представника позивача надійшли письмові пояснення по суті спору.

Ухвалою від 17.09.2024, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання від 17.09.2024, суд відклав розгляд справи по суті на 30.09.2024.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 26.10.2023 розірваний.

У шлюбі в сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_5 .

Позивач пояснює, що її донька зареєстрована разом з нею за адресою: АДРЕСА_2 .

Разом з тим зазначає, що з 26.03.2022 місцем їх проживання з дитиною є АДРЕСА_3 .

За даними позивача за теперішнім місцем проживання вони разом з дитиною мають належні умови проживання, позивач отримує щомісяця допомогу з Центру Громадської Соціальної допомоги Гуві, еквівалентну доходу соціальної інтеграції за сімейним тарифом, починаючи з 26.03.2022, має стабільний заробіток, дитина навчається та відвідує школу (класс М3С фундаментальної комунальної школи Гуві).

Позивач доводить, що вона як мати в повному обсязі може створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідач не в змозі створити такі умови дитині, надати належного виховання та розвитку, матеріального забезпечення та забезпечити нормальні безпечні для здоров`я дитини умови проживання.

Оскільки після розірвання шлюбу відносини сторін погіршились, відповідач має намір забрати дитину у матері (позивач), а тому позивач змушена звернутися до суду для визначення місця проживання дитини разом з нею.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала поданий позов, просила його задовольнити.

Вказала, що між позивачем і відповідачем існує спір щодо місця проживання дитини, відповідач постійно погрожує позивачу забрати дитину, підтвердженням чого вважає надані суду роздруківки спілкування між сторонами в соцмережах.

Представник позивача доводить, що між батьками існує спір щодо визначення місця проживання дитини. Зазначає, що відповідач ображає нецензурною лайкою позивача, постійно в повідомленнях погрожує забрати дитину, пропонує надати йому повну опіку над донькою, щоб відповідач вивіз її в безпечне місце, безпідставно обвинувачує позивача в тому, що остання забрала дитину.

Зазначає, що конфлікт між батьками призведе до психологічного насилля як позивача так і дитини, а також порушень прав самої дитини.

Вважає, що в разі не визначення місця проживання дитини з матір`ю це призведе до порушення прав дитини на безпечні та здорові умови проживання, зважаючи на умови воєнного стану на території України, оскільки позивач змушена буде повернутись в Україну.

Отже, позивач вважає, що між сторонами не досягнуто згоди щодо місця проживання дитини з матір`ю, що вказує на те, що між сторонами існує спір з даного питання.

Відповідач в судовому засіданні заперечив проти позову у повному обсязі.

Вказав, що він не заперечував і не заперечує проти того, щоб дитина проживала разом з матір`ю. Однак, вважає, що дитина має проживати з матір`ю на території України, оскільки бажає брати участь у участь у вихованні та утриманні дитини.

Відповідач в порядку ст. 178 ЦПК України письмового відзиву на позовну заяву не подав.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Високівської сільської ради в судовому засіданні вказала, що за виниклими правовідносинами підтримує наданий висновок органу опіки та піклування. Інших пояснень та доповнень не має.

В судове засідання представник третьої особи - Органу опіки та піклування Черняхівської селищної ради не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно, що підтверджується довідками про доставку електронних документів (а.с. 128).

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи що учасники справи повідомлені належним чином та своєчасно, клопотань про відкладення розгляду справи суду не надійшло, суд дійшов висновку про розгляд справи без участі третьої особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

В ході розгляду справи, суд відповідно до п. 4 ч. 5 ст.12 ЦПК України, створив сторонам всі умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ЦПК України.

Відповідно до ст. 259 Цивільного процесуального кодексу України, рішення у цій справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих до суду.

У судовому засіданні від 30.09.2024 відповідно до ст. 268 ЦПК України, суд оголосив вступну та резолютивну частину рішення суду.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 26.10.2023 року у справі № 293/1403/23 розірвано шлюб, укладений між громадянами України - ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , зареєстрований 15.08.2015 виконавчим комітетом Високівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, за актовим записом №8 (а.с.9-10).

Сторони мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження (а.с.11).

Згідно із витягом з реєстру територіальної громади зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_5 (дитини сторін) є: АДРЕСА_4 (а.с.12).

Відповідно до відомостей наявних у документі, що посвідчує особу позивача (сторінки 12 копії паспорта позивача) зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4 (позивач) є: АДРЕСА_4 (а.с.7 зворотна сторона).

За даними копій довідки про склад сім`ї від 05.03.2024 цивільного реєстратора комуни Гуві, встановлено, що відповідно до інформації з національного реєстру ОСОБА_4 з 26.03.2022 проживає за адресою: Гуві (Бельгія) Бакла 32. За вказаною адресою разом з ОСОБА_6 проживає ОСОБА_5 (а.с.13).

Відповідно до копії довідки про відвідування від 05.03.2024, ОСОБА_4 , що проживає за адресою Бакла 32, проходить курси підвищення кваліфікації з франузької мови з 25.10.2022 у м. Вьєльсальм (а.с.15).

Згідно із копією сертифікату центру Громадської Соціальної Допомоги Гуві від 28.02.2024 засвідчено, що ОСОБА_4 отримує допомогу, еквівалентну доходу соціальної інтеграції за сімейним тарифом, починаючи з 26.03.2022 із зазначенням нарахованих сум такої допомоги (а.с.17).

Відповідно до копії сертифікату відвідування за підписом директора Фундаментальної комунальної школи Гуві, яка засвідчує, що учениця ОСОБА_5 , клас М3С відвідує її навчальний заклад протягом 2023-2024 навчального року. Навчається в навчальному закладі з 29.03.2022. Перебуває на обов`язковому навчанні з 28.08.2023 (а.с.19).

Вказані довідки та сертифікати мають засвідчений нотаріально переклад з французької на українську мову. Перекладач ОСОБА_7 , державний нотаріус Другої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 ..

Згідно із копією довідки-характеристики, виданої Високівською сільською радою на гр. ОСОБА_9 , остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . За вказаною адресою разом із ОСОБА_6 зареєстрована її дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За місцем проживання ОСОБА_10 характеризується позитивно (а.с.76).

Згідно із висновком виконавчого комітету Високівської сільської ради, як органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання ОСОБА_5 (а.с. 83-84), що затверджений рішенням виконавчого комітету Високівської сільської ради від 19.06.2024 №40 (а.с.82) орган опіки та піклування рекомендує проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 разом з матір`ю ОСОБА_6 .

За змістом наданого висновку, зокрема, встановлено, що під час засідання комісії з питань захисту прав дитини було заслухано батька - ОСОБА_2 , який не заперечував щоб його донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала разом з матір`ю ОСОБА_6 за місцем їх реєстрації. Також він не проти щоб і під час воєнного стану донька перебувала у безпеці та проживала за кордоном разом з матір`ю, але при умові, що всі питання щодо вивозу, приписки дитини узгоджувалось з ним, так, як він переживає, що мама може приписати дитину за кордоном без його відома і він не зможе спілкуватись і бачитись з нею.

Позивач доводить, що відповідач має намір забрати у неї дитину, що підтверджує постійними з його сторони погрозами, які мають місце під час їхньої переписки у додатку Viber.

Зважаючи на такі погрози, позивач вважає, що між сторонами існує спір з проводу місця проживання дитини, тому за захистом свого порушеного права звернулась до суду з даним позовом.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Предметом спору у даній справі є визначення місця проживання малолітньої дитини.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частинами 6, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України (надалі - "СК України") визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Приписами ч. 1 ст. 9 СК України визначено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).

Відповідно до положень ч. 5 ст. 157 СК України той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

В ч. 2 цієї ж статті вказано, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини. Першочерговим критерієм визначення місця проживання дитини, яка не досягла десяти років, є спільна згода батьків, що визначено ч. 1 ст. 160 СК України. І тільки у випадку наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, яка не досягла десяти років, такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом, як визначено ч. 1 ст. 161СК України.

При вирішенні спору щодо місця проживання дитини, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, бажання дитини, стать, вік дитини, матеріальне забезпечення батьків, їх працевлаштування та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом положень, зокрема, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 8, 18, 161 СК України, ст. ст. 2, 4, 19, 184 ЦПК України кожна особа, право якої порушене, оспорене чи не визнане, вправі захищати його судовим порядком шляхом пред`явлення позову до відповідальної за порушення права особи, судом вирішується саме спір між батьком і матір`ю щодо місця проживання малолітньої дитини (дітей), коли батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина (діти).

На час пред`явлення позову до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, питання щодо проживання дитини з матір`ю між батьками дитини було врегульоване ними за взаємною згодою відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи та не змінилися на час розгляду справи в суді.

Позивач не надала суду будь-яких належних та допустимих доказів того, що відповідач заперечує або вчиняє дії, які б свідчили, що він не погоджується з тим, що їх спільна дитина проживає разом з матір`ю.

Крім того зі змісту висновку органу опіки та піклування Високівської сільської ради видно, що під час засідання комісії з питань захисту прав дитини відповідач повідомив, що не заперечує проти того, щоб дитина проживала разом із матір`ю за місцем їх реєстрації та не проти, щоб під час дії воєнного стану дочка перебувала у безпеці та проживала за кордоном разом з матір`ю.

Отже будь-яких підстав уважати, що право матері дитини на визначення місця проживання дочки із нею не визнається, заперечується батьком дитини чи будь-ким наразі немає, докази про таке відсутні.

Фактично між сторонами існує спір щодо місця перебування дитини , що не є предметом даного спору.

По справі встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований матір`ю дитини, з якою дитина і так фактично проживає і від якої батько дитини не вимагав та не вимагає зміни її місця проживання на проживання з батьком.

Так, після звернення матері дитини (позивача) до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідач не подав до суду відзив на позовну заяву із запереченнями щодо позовних вимог, у встановленому порядку не заявляв зустрічного позову в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з батьком.

Матеріали справи не містять будь-яких належних доказів, які б свідчили про бажання батька (відповідача) і волю щодо визначення місця проживання дитини із батьком.

Водночас надані позивачем роздруківки із соціальних мережах не є належним та допустимим доказом на підтвердження спору між батьками саме про те, з ким має проживати дитина.

Доводи представника позивача про те, що відповідач вимагав у позивача надати йому " повну опіку над дитиною", суд не розцінює як факт існування спору щодо визначення місця проживання дитини, оскільки відповідача є батьком дитини і має рівні права та обов`язки щодо дитини як і матір дитини.

За встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом з позивачем, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання (матір`ю чи батьком), оскільки батько дитини (відповідач) не вимагав від позивача змінити її місце проживання, не порушував в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не звертався до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою.

Суд вирішує спір, що реально виник, і не робить припущень щодо обставин і фактів, які ще не виникли, та не регулює правовідносин щодо обставин проживання дитини, які не існують. За відсутності позову одного з батьків, з яким не проживає дитина, не вимагається підтвердження судом факту наявності в одного з батьків права на визначення місця проживання дитини, визнання такого права тощо, для цього відсутні процесуально-правові підстави. Звернення до суду про вирішення спору одного з батьків, право якого не порушено, дає підстави для відмови у задоволенні позову.

Стосовно доводів позивача про наявність спору, які остання підтверджує погрозами відповідача під час листування у додатку «Viber» про повернення дитини із-за кордону, суд не може розцінювати як належні та достатні докази активних дій відповідача, визначених законом для повернення дитини в державу постійного проживання, що безпосередньо вказували б на виниклий спір щодо місця проживання дитини одним із батьків.

Зокрема, суд не приймає до уваги такі витяги з переписки, оскільки електронне листування не дає змогу встановити його учасників, а відповідач в судовому засіданні стави під сумнів походження таких роздруківок. Крім того такі роздруківки не містять електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, і в даному випадку неможливо ідентифікувати відправника повідомлення та зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення чи доповнення.

Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення (Постанова ВС від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19, від 19 січня 2022 року у справі №202/2965/21).

Суд вважає безпідставними твердження позивача, що у разі не визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, будуть порушені прав дитини на безпечні та здорові умови життя, оскільки батько дитини не надає довіреності на вивіз дитини за кордон і їй доведеться повернутися на території України, де оголошений військовий стан та відбуваються бойові дії з огляду на наступне.

Так, на час запровадження в Україні правового режиму воєнного стану діють положення абзацу тринадцятого пункту 2-3 Правил перетинання державного кордону громадянами України», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, відповідно до яких: виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Тобто під час дії воєнного стану для виїзду за кордон дитини без одного із батьків довіреність другого із батьків не потрібна і позивач може вивезти дитину у безпечне місце.

Суд також на підставі частини шостої статті 19 СК України висновок органу опіки та піклування суд визнає неповним та необ`єктивним, враховуючи такі обставини.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Надаючи висновок суду про розв`язання спору щодо місця проживання дитини, орган опіки та піклування обстежив умови проживання матері за адресою реєстрації позивача в Україні, в той час як позивач з 28.03.2022 проживає з дитиною у Бельгії, умови проживання батька взагалі не обстежувались взагалі, оскільки батько не заявляв про те, що має бажання щоб дитина проживала разом з ним.

За наведених обставин суд висновок органу опіки та піклування суд визнає неповним та необ`єктивним.

При цьому суд погоджується з доводами представника позивача , що перебування дитини за межами України не є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини.

Поряд із цим аналіз національного законодавства вказує на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дітей має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені ч. 2 ст. 161 СК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджу ваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Визначений статтею 13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Підсумовуючи встановлені судом обставини суд дійшов висновку, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований матір`ю дитини, з якою дитина і так фактично проживала увесь весь час після розірвання шлюбу і продовжує проживати на час вирішення спору в суді. Батько дитини в свою чергу не вимагав в установленому законом порядку ( через орган опіки та піклування або в судовому порядку) та на час вирішення спору не вимагає зміни місця проживання дитини на проживання з батьком.

З урахуванням наведеного, суд дійшов переконання, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом із нею, яка фактично проживала і проживає разом із матір`ю, діями відповідача порушені права позивача.

Таким чином суд встановив, що право позивача станом на момент звернення до суду діями відповідача не порушено і не оспорюється, зокрема і на момент розгляду справи в суді відсутнє таке порушене право позивача, що вказує на те, що у позивача відсутнє право, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Окрім того, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своєму листі від 24.01.2024 року за вих. № 172/0/208-24 (а.с.68), з метою забезпечення методичною інформацією з питань правозастосування, звертав увагу на ту обставину, що під час дії правового режиму воєнного стану перед судовою системою постали виклики, зокрема, під час розгляду сімейних спорів, пов`язаних з такими відносинами. Серед таких викликів - зростання кількості справ позовного провадження про визначення місця проживання дитини з батьком, в яких позов батька наперед визнається мамою дитини.

За викладених фактичних обставин, оскільки суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача, яке підлягає захисту в судовому порядку, відтак відмовляє у задоволені позову.

Розподіл судових витрат

В порядку п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13,79,81, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволені позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1. Орган опіки та піклування Черняхівської селищної ради (адреса: майдан Рад,1, с-ще Черняхів Житомирський район Житомирська область, код ЄДРПОУ 43950255)

2. Служба у справах дітей Високівської сільської ради (адреса: вул. Чеська 46, с. Високе Житомирський район Житомирська область, код ЄДРПОУ 02896236)

Повне рішення складено 08.10.2024.

Суддя Людмила ЛОСЬ