Рішення

від 10.09.2024 по справі 761/21270/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/21270/23

Провадження № 2/761/2703/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Дем`янчук С.Р.,

представника позивачки ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , 3-я особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Столярчук Ірина Вікторівна про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 позивачка, інтереси якої представлені адвокатом Кметик-Власенко О.В., звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживала і була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , складений на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позов обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 батько позивачки ОСОБА_5 одружився з ОСОБА_6 , після чого вони почали проживати однією сім`єю. Зазначає, що згідно рішення виконкому Радянської районної ради народних депутатів від 13.06.1987 № 369, ОСОБА_4 та її сім`я, яка складалась з: чоловіка - ОСОБА_5 , матері ОСОБА_7 , доньки чоловіка - ОСОБА_8 , онучки чоловіка - ОСОБА_9 видано 03.09.1987 року Ордер № 7697 серія Б на житлове приміщення, двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . У 2000 році вказана квартира була приватизована на трьох осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в рівних частинах, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 12.12.2000 № 25480. Вказує, що 27.11.2014 ОСОБА_4 склала заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 858, яким заповіла усе своє майно позивачці ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 помер батько позивачки, ОСОБА_5 .. Зазначає, що його 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 успадкувала його донька ОСОБА_3 .. Вказує, що дружина померлого ОСОБА_4 цьому не заперечувала і сама не претендувала на успадкування частки, як спадкоємець першої черги. Після смерті батька, позивачка продовжувала спілкування та підтримувала з ОСОБА_4 добрі сімейні відносини і допомогала їй. Зазначає, що проживати разом чи кожен день відвідувати ОСОБА_4 позивачка не мала змоги, оскільки має проблеми зі здоров`ям ортопедичного характеру, які ускладнюють, а іноді навіть роблять неможливим її пересування. Крім того, оскільки здоров`я ОСОБА_4 погіршилося, позивачка вимушена

Була звернутися до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Шевченківського району міста Києва щодо отримання ОСОБА_4 соціальної послуги догляд вдома, що вона і отримувала. Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Після її смерті приватним нотаріусом КМНО Столярчук І.В. була відкрита Спадкова справа № 6/2022, що складається з 2/3 частин квартири АДРЕСА_2 . При зверненні до нотаріуса позивачка дізналсь про наявність заповіту на користь відповідача у справі, який ніколи не спілкувався з померлою та є абсолютно чужою людиною. Позивачка впевнена, що в період коли нібито був складений новий заповіт померла ОСОБА_4 не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними, постійно хворіла та перебувала в тому числі на стаціонарному лікуванні і навіть понесла інфаркт, тому позивачка впевнена, що через поганий стан здоров`я ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки через хворобу приймала сильнодіючі медикаменти, до складу яких могли входити наркотичні засоби. Крім того, позивачка впевнена, що в момент складання нового заповіту ОСОБА_4 не могла розуміти значення своїх дій та не могла керувати ними, її волевиявлення не було вільним і не відповідало її внутрішній волі. У зв`язку із вищевикладеним, позивачка вимушена звернутись до суду з даним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2023 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу в порядку загального позовного провадження.

19.09.2023 відповідачем був поданий відзив, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що він є двоюрідним братом позивачки, її покійний батько ОСОБА_5 та мати відповідача ОСОБА_10 є рідними братом та сестрою. Зазначає, що у нього були гарні відносини з рідним дядьком та його дружиною ОСОБА_4 , вони ходили один до одного в гості, телефонували один одному. Після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_4 залишилися одна, і, дійсно, просила позивачку за нею доглядати, натомість, оформивши на неї заповіт. Вказкує, що у ОСОБА_11 був діабет і вона страждала від набряків на ногах, у зв`язку з чим їй було важко ходити. Зазначає, що спочатку ОСОБА_4 не могла себе повністю обслуговувати з побутових питань, позивачка іноді її навідувала, але зі збільшенням набряків і неможливістю вільно долати сходи, прохання про допомогу, адресовані позивачці, збільшувалися, як і агресивні настрої позивачки по відношенню до спадкодавці. Позивачка, щоб особисто не носити харчові продукти ОСОБА_4 , самостійно оформила на неї отримання соціальної послуги-догляд вдома, таким чином, працівник терцентру купував за кошти ОСОБА_4 харчові продукти та приносив їй додому. В наданні іншої допомоги позивачка відмовляла ОСОБА_4 і остання просила про допомогу відповідача, яку він разом зі своєю дружиною ОСОБА_12 їй надавав. Зазначає, що позивачка на вимогу ОСОБА_4 повернула їй всі документи на квартиру, які взяла без її дозволу та грошові кошти на поховання. Після цієї конфліктної ситуації позивачка перестала відвідувати ОСОБА_4 і відповідати на її телефонні дзвінки. Крім того, відповідач продовжував допомогати ОСОБА_4 і згодом вона повідомила йому, що не хоче залишати позивачці свою частку квартири і прийняла рішення змінити заповіт на користь відповідача, що і зробила 19.03.2020. Зазначає, що доглядав за ОСОБА_4 до останнього дня її життя і весь час вона перебувала в свідомості та здоровому глузді, що можуть підтвердити всі її родичі та знайомі.

03.10.2023 представник позивачки подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що відповідач скористався моментом в період, коли вона через проблеми зі здоров`ям не могла як раніше часто відвідувати померлу ОСОБА_4 , і в період, коли був складений новий заповіт, померла ОСОБА_4 не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними.

10.10.2023 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою суду від 05.08.2024 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засідані представник позивача позов підтримала, просила задовольнити його в повному обсязі та ухвалити відповідне рішення, надала пояснення аналогічні викладеним в позові.

Відповідач у судовому засідані заперечив проти позову в повному обсязі, просив відмовити в його задоволенні з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та ухвалити відповідне рішення.

Третя особа у судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомляласьналежним чином, надала заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено, що батьком позивачки у справі був ОСОБА_5 . Її батько та заповідачка ОСОБА_4 були чоловіком та дружиною, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 09.09.1983 року, зареєстрованого відділом РАГС Мінського району, актовий запис № 1465.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення виконкому Радянської районної ради народних депутатів від 13 липня 1987 року № 369 було вирішено надати ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 на родину з п`ятьох чоловік: ОСОБА_4 , чоловіка ОСОБА_5 , матір ОСОБА_7 , дочку ОСОБА_13 та онуку ОСОБА_9 ..

На підставі цього рішення Виконавчим комітетом Радянської районної ради народних депутатів 03.09.1987 було видано ордер № Б 7697 ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 на родину з п`яти чоловік.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 12.12.2000, виданого Органом приватизації державного житлового фонду Радянського району м. Києва, право спільної часткової власності в рівних долях на квартиру АДРЕСА_2 належить ОСОБА_4 та членам її сім`ї ОСОБА_5 та ОСОБА_14 ..

Як вбачається із копії заповіту від 27.11.2014, складеного ОСОБА_4 , та, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Столярчук І.В., і, зареєстрованого в реєстрі за №858, ОСОБА_4 на випадок її смерті зробила особисте розпорядження: усе її майно, де б воно не знаходилось та із чого б воно не складалось, в тому числі, належну їй на праві власності частину квартири під номером АДРЕСА_2 , самостійно прочитала заповіт, схвалила його та самостійно підписала.

ІНФОРМАЦІЯ_6 помер батько позивачки ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 30.03.2015.

07.10.2015 ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 , яка належала померлому батьку ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , зареєстровано в реєстрі за № 17-243, спадкова справа №712/2015.

Як вбачається із копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 18.05.2022 року, ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_4 ..

Після її смерті відкрилася спадщина і 23.05.2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Столярчук І.В. була відкрита спадкова справа № 6/2022 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_15 .. При зверненні до нотаріуса позивачка дізналась про наявність заповіту на користь відповідача ОСОБА_2 у справі, який є двоюрідним братом позивачки ОСОБА_3 ..

Позивачка вважає, що вказаний вище заповіт складений з порушенням норм діючого законодавства, а тому має бути визнаний судом недійсним. Так, в період, коли було складено новий заповіт, померла ОСОБА_4 постійно хворіла та перебувала на стаціонарному лікуванні і навіть перенесла інфаркт, а тому через поганий стан здоров`я остання не могла усвідомлювати значення свої дій та не могла керувати ними, оскільки через хворобу приймала сильнодіючі медикаменти, до складу яких могли входити наркотичні засоби. Таким чином, позивач вважає, що оспорюваний ним заповіт є таким, що не відповідає волі заповідача та дійсним намірам.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача.

Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту).

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами ЦК України.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1-3,5,6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, у тому числі посилається на те, що його дядько мав вади зору і не міг прочитати заповіт, крім того в нього був незадовільний стан, адже він помер за два дні після складання заповіту, що свідчить про те, що оформлення і посвідчення заповіту відбулось з порушенням вимог закону, а відтак оспорюваний заповіт слід визнати недійсним.

Статтею 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту, відповідно до яких, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначених у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Частина четверта статті 207 ЦК України передбачає, що якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Згідно частини другої статті 1248 ЦК України, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Згідно зі статтею 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Згідно пункту 1 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р., нотаріус посвідчує заповіти фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 Цивільного кодексу України та особисто подані нотаріусу. Посвідчення заповіту через представників не допускається. У заповіті зазначаються місце і час складення заповіту, дата та місце народження заповідача. Заповіт особисто підписує заповідач.

Пунктом 2.1. розділу ІІ Порядку передбачено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування.

Посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти. При посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247, 1251 ЦК України і особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням точного місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому (пункти 1.1., 1.4. розділу ІІІ Порядку).

У статті 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, та зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3статті 203 ЦК України.

Також, як роз`яснено у пунктах 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам Цивільного Кодексу України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;

2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);

3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Встановлено, що заповіт, складений ОСОБА_4 19.03.2020 року відповідає вищенаведеним вимогам закону. Вказаний заповіт складений та посвідчений у відповідності до вимог закону, зокрема: приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Столярчук І.В., встановлено особу заповідача та визначено обсяг її цивільної дієздатності; заповіт складено у письмовій формі, із зазначенням точного місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача, також заповідач власноручно підписала заповіт.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні, достатні та допустимі докази про те, що нотаріусом при посвідченні заповіту були порушені вимоги до його форми та порядку його посвідчення, що встановлені ст.ст. 1247,1248 ЦК України, відтак, суд не приймає до уваги відповідні твердження позивача, оскільки вони є безпідставними і необґрунтованими, оскільки він підписаний заповідачем в присутності державного нотаріуса, яким було встановлено особу заповідача, нотаріусом визначено обсяг цивільної дієздатності заповідача. Доказів протилежного судом не здобуто, а позивачем не надано.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки докази які б однозначно та безальтернативно вказували на наявність передбачених статті 255 ЦК України підстав визнання правочину недійсним, у матеріалах справи відсутні, а відтак спірний заповіт є чинним і визнанню недійсним не підлягає.

Враховуючи положення статті 141 ЦПК України та висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати понесені стороною позивача розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13,76,81,89,141,247,264,265,268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , 3-я особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Столярчук Ірина Вікторівна про визнання заповіту недійснимзалишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Сіромашенко