Рішення

від 08.10.2024 по справі 320/11633/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2024 року справа №320/11633/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Київській області).

Ухвалою від 05.10.2021, із урахуванням ухвали від 18.10.2021 про виправлення описки (суддя Харченко С.В.), судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного 20.02.2024 було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому, внаслідок якого матеріали справи були передані для розгляду судді Скрипці І.М.

Ухвалою судді Скрипки І.М. від 26.02.2024 справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Позивач просила зобов`язати відповідача виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме: за невикористану відпустку в кількості 30 календарних днів 10984,95 грн., за невиплату одноразової грошової допомоги при звільненні у 36616,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 29.05.2021 була звільнена зі служби, однак на момент звільнення їй не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні і компенсацію за невикористані дні відпустки, відповідні суми були перераховані лише у червні та серпні 2021 року. У зв`язку із непроведенням повного розрахунку у день звільнення, просила задовольнити позов.

Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позову. Зазначали, що ОСОБА_1 не була працівником, а проходила службу за контрактом в підрозділі Державної служби з надзвичайних ситуацій України, тому її правовий і соціальний статус регулюється Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, Кодексом цивільного захисту України, відповідними законами та підзаконними актами, а не Кодексом законів про працю України.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 з 05.10.1993 проходила службу в МВС, МНС, ДСНС України (а.с.8-8зв).

29.05.2021 позивача звільнено зі служби цивільного захисту диспетчера 3-ї пожежно-рятувальної частини 1-го пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС у Київській області за віком, виключено з кадрів ДСНС України та усіх видів забезпечення (а.с.46).

Сторонами визнається, що виплата грошової компенсації за невикористану відпустку мала місце у червні 2021 року, а виплата одноразової грошової допомоги при звільненні у серпні 2021 року.

У липні 2021 року ОСОБА_1 зверталась до відповідача із заявою про надання відповіді щодо невчасної виплати одноразової грошової допомоги при звільненні (а.с.11).

1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Київській області у листі від 12.08.2021 повідомив, що у кошторисі відповідача на 2021 рік не передбачено таких витрат, тому звернулися до ДСНС України для збільшення кошторисних призначень, у тому числі для виплати одноразової грошової допомоги позивачу. Зазначили, що станом на 09.08.2021 додаткових коштів від ДСНС не надходило; повідомили, що при надходженні додаткових коштів, ОСОБА_1 відразу будуть проведені всі виплати відповідно до норм чинного законодавства (а.с.13).

Судом досліджені розрахункові листи відповідача по позивачу за червень та серпень 2021 року (а.с.47-48), з яких видно, що компенсація за невикористані дні відпустки виплачена у червні 2021 року, а одноразова грошова допомога при звільненні у серпні 2021 року.

Як вбачається із виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 (а.с.9-10), компенсація за невикористані дні відпустки зарахована на її рахунок 24.06.2021, а одноразова грошова допомога при звільненні 25.08.2021.

Таким чином, датою остаточного розрахунку з позивачем є саме 25.08.2021.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із такого.

За нормами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За положеннями статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України (стаття 125 Кодексу цивільного захисту України).

У відповідності до пункту 8 розділу 27 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623, особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту керівником відповідного органу управління (підрозділу), за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

За положеннями пункту 6 розділу 1 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, визначених у кошторисі органу управління (підрозділу) на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу.

У той же час, спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку. Так, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623 - не містять норм щодо виплати середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних виплат при звільненні.

Тому, при вирішенні питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку) необхідно керуватися Кодексом законів про працю України (КЗпП України).

Такий висновок узгоджується з позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 07.05.2002 року №8-рп/2002, а також із правовими висновками Верховного Суду у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі № 806/889/17

За приписами частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (КЗпП) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, нерозповсюдження норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин. Це узгоджується із позицією викладеною в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.

У зв`язку з наведеним, суд відхиляє доводи відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.

Отже, доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена саттею 117 КЗпП України також є помилковими.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Оскільки позивачу при звільненні своєчасно не виплачені суми компенсації за невикористані дні відпустки і одноразової грошової допомоги при звільненні, то суд констатує протиправність бездіяльності відповідача у цій частині. У той же час, позивач у прохальній частині позову виклала прохання лише зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Разом із тим, за правилами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Тобто передумовою зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії є визнання його бездіяльності протиправною.

За змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, зважаючи на з`ясовані обставини спірних відносин, суд уважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача у випадку, який розглядається, по ненарахуванню та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (Порядок №100).

За нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, за чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 25.08.2021 шляхом виплати одноразової грошово допомоги при звільненні 165304,80 грн.

Згідно даних наданих відповідачем розрахункових листів ОСОБА_1 за березень і грудень 2021 року, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням, становить 413,71 грн. (12576,22/12367,58 грн. + 12660,21/12450,31 грн. ): 61 день (31 день березень, 30 днів травень) .

Із урахуванням викладеного, розмір середнього заробітку, що повинен бути виплачений позивачу у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 30.05.2021 (наступний день після звільнення) по 25.08.2021 включно (89 календарних дні) становить 36820,19 грн (413,71 грн х 89).

Суд звертає увагу, що зазначена сума є тією сумою коштів, з якої у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Також суд підкреслює, що позивачем помилково у позовних вимогах обраховано окремо суму для відшкодування через затримку виплати компенсації за невикористану відпустку та окремо суму за період затримки одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки юридичне значення у спірних відносинах має строк затримки розрахунку при звільненні, при цьому термін «розрахунок» включає у себе усі належні до виплати суми і строк затримки є єдиним, його кінцевим числом є день виплати усіх належних сум. Крім того, суд звертає увагу, що першим днем, з якого починає відлік строк затримки є наступний після звільнення день, тобто, у досліджуваному випадку це 30.05.2021.

Із урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також у частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 36820,19 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.05.2021 по 25.08.2021.

Зобов`язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (код ЄДРПОУ - 38452230, вул. Фастівська, 21 а, м. Біла Церква, Київська область) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (з 30.05.2021 по 25.08.2021) у сумі 36820,19 грн. (тридцять шість тисяч вісімсот двадцять гривень 19 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.