Ухвала

від 07.10.2024 по справі 120/12815/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення апеляційної скарги без руху

Справа № 120/12815/23

07 жовтня 2024 року

м. Вінниця

Суддя-доповідач Сьомого апеляційного адміністративного суду Біла Л.М., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алма Він" до Головного управління ДПС у Вінницькій області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року позов задоволено.

Не погодившись із судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Перевіривши додержання особою, яка подала апеляційну скаргу, вимог ст.ст. 295, 296 КАС України, суд дійшов висновку про залишення поданої апеляційної скарги без руху з таких підстав.

Водночас, апелянтом було заявлено клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги, надаючи оцінку якому, суд враховує наступне.

Так, для поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, необхідно встановити наявність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, які об`єктивно перешкоджали особі вчасно подати апеляційну скаргу.

В розрізі розгляду питання про поновлення процесуальних строків, слід звернути увагу на те, що особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, докази на підтвердження того, що наведені нею обставини дійсно перешкоджали їй вчасно скористатись наданим їй правом звернення до суду апеляційної інстанції.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади.

Згідно з частиною 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до пункту 6 частини 5 статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

У відповідності до ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

У даному випадку апелянт вже вчетверте звертається до суду апеляційної інстанції зі скаргою на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року.

При цьому, обґрунтовуючи підстави подання апеляційної скарги поза строками, встановленими ст. 295 КАС України, апелянт відзначає, що звертаючись до суду апеляційної інстанції вперше ГУ ДПС у Житомирській області було дотримано строки, встановлені ст. 295 КАС України, однак відсутність коштів завадила можливості сплатити судовий збір.

З даного приводу судова колегія відзначає, наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, вперше апеляційна скарга відповідачем була подана 14.02.2024 року, однак в подальшому ухвалою від 19.02.2024 року була залишена без руху в зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору. Апелянту було запропоновано виправити недоліки апеляційної скарги та у визначений в строк надати докази сплати судового збору.

В зв`язку з не усуненням виявлених недоліків у строки, встановлені судом, апеляційну скаргу було повернуто заявнику ухвалою суду від 28.02.2024 року.

Вдруге з апеляційною скаргою апелянт звернувся до суду апеляційної інстанції 15.05.2024 року, тобто в понад півторамісячний строк з моменту повернення первинної апеляційної скарги.

При цьому, повторно не надавши доказів сплати судового збору, внаслідок чого судом ухвалою від 03.06.2024 року апеляційну скаргу було залишено без руху, а 11.06.2024 повернуто скаржнику в зв`язку з неусуненням виявлених недоліків та не наданням доказів сплати судового збору.

Втретє з апеляційною скаргою відповідач звернувся до суду 07.08.2024 року, тобто в майже двомісячний строк з моменту повернення попередньої апеляційної скарги.

Ухвалою суду від 07.08.2024 року втретє подана апеляційна скарга була також залишена без руху в зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору, а в подальшому ухвалою від 03.09.2024 року була повернута скаржнику.

Вчетверте апелянт звернувся до суду 01.10.2024 року.

Надаючи оцінку вказаному, суд відзначає, що апелянт є суб`єктом владних повноважень і неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з його боку, виникнення організаційних складнощів для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

В даному випадку, стихійне подання апеляційних скарг до суду, які не відповідають вимогам ст. 296 КАС України, не є свідченням недопущення апелянтом невиправданого зволікання з вчиненням дій на усунення недоліків апеляційної скарги. Натомість, вказані дії апелянта можуть бути розцінені як зловживання правом на апеляційне оскарження рішення суду.

У статті 8 КАС України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, відповідно до якого, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії. При цьому, особливості організації роботи в установі жодним чином не впливає на неухильність виконання своїх процесуальних обов`язків з урахуванням часу, необхідного для вирішення внутрішніх організаційних питань, пов`язаних з процедурою узгодження і проведення платежів (здійсненням видатків бюджету).

Відповідно до практики Верховного Суду суд апеляційної інстанції не обмежений повноваженнями щодо поновлення строку апеляційного оскарження в порядку, передбаченому частиною третьою статті 295 КАС України, однак такі висновки не дають абсолютного права скаржнику на поновлення пропущеного процесуального строку, без поважних на те причин та відповідних підстав.

Процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, на чому також неодноразово наголошував Верховний Суд. За відсутності таких обставин, у суду будуть відсутні і підстави для поновлення процесуального строку.

Водночас, право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

В даному випадку, позивачем вже використано право на оскарження рішення суду першої інстанції внаслідок чого судом прийнято відповідне рішення.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право у будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Суд апеляційної інстанції вважає, що вказані відповідачем причини пропуску строку оскарження не виправдовують втручання у принцип res judicata, що також виключає підстави для визнання причин пропуску строку апеляційного оскарження поважними та відкриття апеляційного провадження.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 26.05.2022 року у справі №806/4190/15, від 14.04.2022 року у справі №420/3670/20, від 18.04.2022 року у справі №200/240/21-а, від 16.05.2023 року у справі №820/7245/16, від 27.01.2023 року у справі № 240/1760/22, від 05.04.2023 року у справі №300/8677/21.

Суд зауважує, що неможливість вчинити певні процесуальні дії підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах. Однак, доказів такої неможливості скаржником не надано, як і не підтверджено відсутності можливості звернутись до суду з належним чином оформленою апеляційною скаргою у встановлені процесуальним законом строки.

Суд повторно звертає увагу апелянта на рівність усіх учасників судового процесу перед судом.

В розрізі викладеного, колегія суддів звертає увагу на висновок Верховного Суду щодо застосування норм права, викладений у постанові від 03.11.2022 у справі №560/15534/21, згідно з яким строк на апеляційне оскарження, передбачений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, не зупиняється у зв`язку із залишенням без руху, поверненням апеляційної скарги, а також його відлік не підлягає обрахуванню від дати вручення копій ухвал про залишення без руху та повернення первинної апеляційної скарги.

Колегія суддів у вищевказаній постанові вважала за доцільне звернути увагу й на те, що вчасна первинна подача апеляційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових меж, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.

У цій же постанові Верховний Суд визнав слушними висновки суду апеляційної інстанції про безпідставність доводів стосовно того, що строк було пропущено з поважних причин через відсутність коштів для сплати судового збору при первинному зверненні з апеляційною скаргою, оскільки відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною причиною пропуску цього строку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі від 24.07.2023 року у справі №200/3092/21.

Відтак, з огляду на викладене, суд зазначає, що скаржником не зазначено обставин, які перешкоджали подати належним чином оформлену апеляційну скаргу вчасно та які є об`єктивно непереборними чи істотною перешкодою для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Враховуючи вказані обставини, наведені причини пропуску строку звернення до суду з апеляційною скаргою відзначені апелянтом не можуть бути визнані судом, як поважні причини для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18.01.2023 року.

За змістом ч.3 ст.298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Керуючись ст.ст. 169, 295, 296, ч.3 ст.298 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

1. Відмовити в задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Вінницькій області про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18.01.2024 року.

2. Визнати неповажними причини пропуску Головним управлінням ДПС у Вінницькій області строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18.01.2024 року.

3. Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алма Він" до Головного управління ДПС у Вінницькій області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії залишити без руху.

4. Запропонувати апелянту протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

5. Роз`яснити особі, яка подала апеляційну скаргу, що у разі неусунення недоліків, зазначених в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.

6. Копію цієї ухвали надіслати на адресу особі, яка подала апеляційну скаргу.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи в мережі Інтернет на офіційному вебпорталі судової влади України за посиланням: https://court.gov.ua/fair/sud4856/.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачБіла Л.М.