Рішення

від 18.09.2024 по справі 296/5275/24

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 296/5275/24

2/296/2440/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2024 року м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира у складі головуючої судді Петровської М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Артемсіль» про розірвання трудового договору, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Корольовського районного суду м.Житомира із вказаною позовною заявою, відповідно до змісту якої просить розірвати трудовий договір між ОСОБА_1 та Державним підприємством «Артемсіль» у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України з 17.04.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 24.09.1993 працевлаштований в ДП «Артемсіль», яке розташоване на території Соледарської територіальної громади Бахмутського району Донецької області на посаді електрослюсара (слюсара) чергового і по ремонту обладнання очисного участка підйому рудника №8. Указом Президента України від 24.02.2022 року 14264/2022 в Українівведено воєнний стан. За наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасовоокупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» від 22.12.2022 № 309, Соледарська міська територіальна громада Донецької області є тимчасово окупованою територією з 25.01.2023, з 24.02.2022 до 25.01.2023 була територією активних бойових дій. Крім того, Соледарська міська територіальна громада Донецької області була внесена до переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) ствердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 року № 75 (із подальшими змінами), який діяв до 27.12.2022.У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України та активними бойовими діями на території Бахмутського району Донецької області, позивач вимушений був переїхати з постійного місця проживання до міста Житомир, де взятий на облік як внутрішньо переміщена особа. При зверненні до Головного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із проханням перерахувати розмір пенсії в зв`язку із тим, що із травня 2022 року не працює, отримав усну відповідь, що без звільнення із останнього місця роботи це неможливо. Разом з тим, при виїзді із міста Соледар позивач не мав можливості звільнитися у встановленому законом порядку, оскільки на території, де розташоване підприємство «Артемсіль», велись активні бойові дії та була загроза для життя і здоров`я працівників. Враховуючи наведене, 17.04.2024 подав заяву про звільнення за власним бажанням засобами електронного зв`язку на адресу електронної пошти Державного підприємства «Артемсіль», однак до цього часу заява про звільнення не розглянута і рішення по ній не прийняте. З урахуванням того, що трудові відносини з відповідачем фактично припинені, однак існування трудового договору порушує його право на належний соціальний захист та індексацію розміру пенсії, належним та ефективним способом захисту порушених прав буде припинення трудового договору шляхом розірвання, оскільки у зв`язку із втратою зв`язків з Державним підприємством «Артемсіль» залишилась єдина можливість припинити трудовий договір за рішенням суду.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира від 16.07.2024 у вказаній цивільній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, подав 18.09.2024 заяву, в якій просив справу розглянути без його участі та задовольнити позов.

Представник відповідача Державного підприємства «Артемсіль» в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений шляхом направлення процесуальних документів в електронний кабінет, які отримав 18.07.2024, 19.07.2024, 27.08.2024

Згідно ч.1 ст.174 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Статтею 280 ЦПК України передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи неявку представника відповідача в судове засідання, відсутність відзиву на позов, а також відсутність заперечень позивача щодо ухвалення заочного рішення, суд вирішив проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Згідно ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 24.09.1993 працював на різних посадах в Державному підприємстві «Артемсіль», яке розташовано за адресою: Донецька обл., м. Соледар, вул. Чкалова, 1а, а з 01.12.2002 працює на посаді електрослюсара (слюсара) чергового і по ремонту обладнання очисного ділянки гірничих робіт рудника №8, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 має статус пенсіонера за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 від 17.12.2013, при цьому продовжував працювати на підприємстві як працюючий пенсіонер (запис в трудовій книжці від 18.02.2005).

Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.05.2022 №1827-5001588203, виданої Департаментом соціального політики Житомирської міської ради, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

16.04.2024 на електронну пошту підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 зі своєї електронної скриньки ІНФОРМАЦІЯ_2 подано заяву про звільнення за власним бажанням з 17.04.2024.

Оскільки відповіді на заяву не отримано, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно зі ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Статтею 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Так, у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури).

За будь-яких умов припинення трудового договору є правомірним за одночасної наявності таких умов: 1) передбаченої законодавством підстави припинення трудового договору; 2) дотримання порядку звільнення; 3) юридичного факту припинення трудового договору (наказу чи розпорядження роботодавця, заяви працівника, відповідного документа особи, уповноваженої вимагати розірвання договору).

Законом України від 21.04.2022 року №2220-ІХ « Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування сфер зайнятості та загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час дії воєнного стану», що набрав чинності 07.05.2022, передбачено спрощену процедуру набуття статусу безробітного, зокрема для осіб які перебувають на тимчасово окупованій території, які перебувають на території, на якій ведуться бойові дії, для внутрішньо переміщених осіб. На виконання вказаного Закону розділ XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про зайнятість населення» доповнено п.5.2. Відповідно вказаного пункту для отримання статусу безробітного внутрішньо переміщені особи, а також особи, які перебувають на територіях, на яких ведуться бойові дії, у яких не розірвані трудові договори з роботодавцем, подають до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору за формою, визначеною центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про що повідомляються роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними), територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та територіальний орган Пенсійного фонду України.

Частину 4 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" доповнено абзацом 2 згідно якого «Внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 Кодексу законів про працю України у зв`язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору" . Після абзацу другого доповнено п`ятьма новими абзацами такого змісту: "Датою припинення трудового договору є день, наступний за днем подання такої заяви. Центр зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи у день припинення трудового договору повідомляє про це: роботодавця (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними); територіальний орган Пенсійного фонду України; територіальний орган Державної податкової служби".

З матеріалів позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просить суд розірвати трудовий договір з ДП «Артемсіль», оскільки позбавлений права на перерахунок розміру пенсії, та з травня 2022 року не працює на підприємстві внаслідок ведення бойових дій на території Бахмутського району Донецької області.

Станом на момент розгляду цієї справи відомості про прийняте рішення ДП «Артемсіль» в частині розірвання трудового договору за заявою ОСОБА_1 відсутні.

Враховуючи, що підприємство на якому працював позивач, знаходиться на території, де ведуться бойові дії, ця територія є тимчасово окупованою, а ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, не може припинити трудові відносини, звернувшись до центру зайнятості в односторонньому порядку, можливість подати поштовим відправленням заяву про припинення трудових відносин за юридичною адресою підприємства відсутня, відтак позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст.263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Цивільний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державного підприємства «Артемсіль» (Донецька обл., м. Соледар, вул. Чкалова, 1а, код ЄДРПОУ 00379790) про розірвання трудового договору - задовольнити.

Розірвати трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та Державним підприємством «Артемсіль», у зв`язку зі звільненням працівника за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, з 17.04.2024.

Стягнути з Державного підприємства «Артемсіль» на користь ОСОБА_1 1211,20 грн судових витрат по сплаті судового збору.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено: 01 жовтня 2024 року.

Суддя М. В. Петровська