Постанова

від 01.10.2024 по справі 161/7961/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/7961/24 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/900/24 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Савчук О. В.,

представника заявника ОСОБА_1 ,

представника відповідача Андріяш Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Любарт» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Любарт» до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Любарт", поданою представником Бордюженко Еллою Ростиславівною, на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 липня 2024 року про відмову в забезпеченні позову,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ТзОВ «Фірма Любарт» звернулося до суду позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі.

18 липня 2024 року ТзОВ «Фірма Любарт» подало заяву про забезпечення позову, в якій просило суд до набрання рішенням законної сили:

- заборонити Державній службі України та її структурним підрозділам, органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державним реєстраторам вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією будь-яких прав на нерухоме майно, що перебуває на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:11:131:0016 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити Державній інспекції архітектури та містобудування України, Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю погоджувати та видавати відповідні документи (повідомлення) про початок будівельних робіт або повідомлення про готовність об`єкту до експлуатації на нерухоме майно, яке побудоване на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:11:131:0016 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити ОСОБА_2 або іншим особам проводити будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:11:131:0016 за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 липня 2024 року в задоволенні заяви відмовлено.

Не погодившись із даною ухвалою суду, ТзОВ «Фірма Любарт» подало апеляційну скаргу, в якій вважає її незаконною і такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що власником орендованого майна земельної ділянки є позивач. Через систематичне порушення ОСОБА_2 умов договору оренди земельної ділянки, належної позивачу на праві власності, ТзОВ «Фірма Любарт» було змушене звернутись до суду за захистом своїх прав шляхом розірвання договору оренди. Разом з тим, відповідачка за час розгляду справи в суді почала активні дії на орендованій земельній ділянці, щодо встановлення огорожі, завезення будівельних матеріалів. Вказує, що раніше відповідачка за одну добу завершила незконне будівництво на орендованій земельній ділянці у 2020 році будівлі, єдиною метою якої було отримання в оренду спірного нерухомого майна. Зазначає, що всі зазначені дії будуть використовуватись відповідачем для перешкоди у розірванні договору оренди. Тобто, за умови задоволення позову його виконання стане неможливим. Разом з тим вказує, що вжиття заходів забезпечення позову для відповідача будь яких негативних наслідків не несе.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_3 просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, покликаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, а представник заявника ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала і просила скасувати ухвалу суду з підстав та доводів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява про заборону вчинення певних дій до задоволення не підлягає, оскільки суду не представлено і не зазначено доказів стосовно наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Наведені припущення не обґрунтовані та не мотивовані.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 2 ст. 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Положеннями ч. 1 ст. 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, в тому числі, і заборона вчиняти певні дії, інші заходи у випадках, передбачених законом. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст. 150 ЦПК України).

Проте, за змістом ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року зобов`язує суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, тільки пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача та відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Тобто, вирішуючи дане питання суд повинен враховувати інтереси всіх учасників процесу, в тому числі позивача і відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має переконатися, що між сторонами дійсно існує спір, та врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовним вимогам і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст. ст. 11,12,81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права відповідача, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову шляхом встановлення заборони Державній службі України та її структурним підрозділам, органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державним реєстраторам вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією будь-яких прав на нерухоме майно, що перебуває на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:11:131:0016 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України, Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю погоджувати та видавати відповідні документи (повідомлення) на нерухоме майно, яке побудоване на цій земельній ділянці, а також про початок будівельних робіт або повідомлення про готовність об`єкту до експлуатації на цій земельній ділянці та заборони ОСОБА_2 або іншим особам проводити будівельні роботи на вказаній земельній ділянці.

В той же час, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що відповідачка вчиняє дії, які в подальшому реальне та ефективне виконання майбутнього судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача.

Проте, як убачається з п.19 договору оренди землі від 20 січня 2020 року, укладеного між сторонами, орендодавець має право вимагати від орендаря не перешкоджати орендарю на зведення у встановленому законодавством порядку виробничих та інших будівель і споруд на орендованій земельній ділянці.

У пункті 21 договору оренди землі орендар має право без письмової згоди орендодавця зводити у встановленому законодавством порядку виробничі та інші будівельні споруди.

Крім того, в самому договорі оренди зазначено, що земельна ділянка передається в оренду для здійснення господарської діяльності, в тому числі з правом проведення будівельних робіт на ній, та встановлена заборона орендарю протягом строку дії договору без попередньої письмової згоди орендодавця вчиняти будь-які дії, що стосуються установчих документів та виконання будівельних робіт.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021р. у справі № 914/1570/20 зазначила, що важливим є момент об`єктивного існування реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів осіб, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Заявником не було зазначено достатнього обґрунтування необхідності вжиття саме зазначених в заяві про забезпечення позову заходів.

Тому наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність прийнятого судом першої інстанції рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Любарт", подану представником ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 липня 2024 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді