Рішення

від 08.10.2024 по справі 479/700/23

КРИВООЗЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

479/700/23

2/479/32/24

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 жовтня 2024 року смтКриве Озеро

Кривоозерський районний суд Миколаївської області

в складі: головуючої - судді Репушевської О.В.,

за участі: секретаря судового засідання Добровольської І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в порядку загального позовногопровадження цивільну справу №479/700/23 за позовом Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним,

учасники судового провадження:

прокурор Кучеренко М.О.,

представник Державної служби

України з безпеки на транспорті Сусло Л.А.,

представник відповідачів

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Сафронов Ю.І., за ордерами серія ВЕ №1092446, №1092447 від 23 липня 2023 року,

в с т а н о в и в :

Первомайська окружнапрокуратура Миколаївськоїобласті вінтересах державив особіДержавної службиУкраїни збезпеки натранспорті звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним.Позовні вимогиобґрунтовані тим,що рішеннямГосподарського судуМиколаївської областівід 01жовтня 2020року усправі №915/1300/19задоволено позовнівимоги прокурорав інтересахдержави вособі Державноїслужби Україниз безпекина транспортіта стягнутоз ОСОБА_1 на користьДержавного бюджетуУкраїни платуза проїздавтомобільними дорогамив сумі609830грн..Рішення Господарськогосуду Миколаївськоїобласті від01жовтня 2020року набралозаконної сили07квітня 2021року.На йоговиконання господарськимсудом 22квітня 2020року виданонаказ простягнення зФОП ОСОБА_1 на користьДержавного бюджетуУкраїни платиза проїзду сумі609830грн.,який прокуроромскеровано дляпримусового виконаннядо Кривоозерськогорайонного відділуДержавної виконавчоїслужби Південногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Одеса).Однак,під часздійснення виконавчогопровадження уборжника невиявлено будь-якогомайна,на якеможливо звернутистягнення.Водночас,відповідачем ОСОБА_1 08грудня 2020року,відчужено належнейому нерухомемайно,а саме частинужитлового будинку з господарчими будівлями та побутовими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , його колишній дружині - ОСОБА_2 , згідно договору дарування, зареєстрованого в реєстрі за №1058, посвідченого приватним нотаріусом Кривоозерського районного нотаріального округу Миколаївської області Шинкарук Н.І.. Вказане у своїй сукупності, як вважає позивач, дає обґрунтовані підстави вважати, що відповідач зловживав процесуальними правами та затягував розгляд справи, з метою недопущення набрання рішенням Господарського суду Миколаївської області законної сили, для отримання часу відчужити власне майна задля уникнення виконання рішення суду у майбутньому. Оскільки відповідачем штучно створені умови його неплатоспроможності шляхом відчуження нерухомого майна на користь близької особи, вважають, що вказаний вище договір дарування є недійсним, у зв`язку з чим прокурор просив задовольнити позовні вимоги та стягнути сплачений судовий збір з відповідачів.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, з викладених у позові підстав, просив про їх задоволення.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, представник відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Представник Державної служби України з безпеки на транспорті в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, надав до суду письмову заяву, згідно якої просив відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав, вказаних у поясненнях від 03 жовтня 2024 року.

Вислухавши прокурора, представника відповідачів, представника Державної служби України з безпеки на транспорті, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із ч.ч.3, ст.56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

За приписами ч.4 ст.56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1, 2 частини третьої). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу. Держава зацікавлена в отриманні визначених чинним законодавством грошових коштів шляхом зарахування їх до бюджету. Надходження плати за проїзд автомобільними дорогами являє публічний інтерес, оскільки від повноти та своєчасності її зарахування до бюджету залежить ефективність і результативність виконання останнього, можливість реалізації програм економічного та соціального розвитку країни, що, в свою чергу, надає державі можливість виконувати гарантовані Конституцією України зобов`язання перед народом.

Так, відповідно до ч.2 ст.29 Бюджетного кодексу України плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, включена до складу загального фонду Державного бюджету України.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01 жовтня 2020 року у справі №915/1300/19 задоволено позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами в сумі 609 830 грн..

29 жовтня 2020 року до Південно-західного апеляційного господарського суду ФОП ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на вказане рішення господарського суду.

У зв`язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02 листопада 2020 року у справі №915/1300/19 апеляційну скаргу залишено без руху і встановлено скаржнику строк для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору.

ФОП ОСОБА_1 30 листопада 2020 року на адресу суду направлено заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, у якій він просив суд звільнити його від сплати судового збору та відкрити апеляційне провадження.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 01 грудня 2020 року у задоволенні клопотання ФОП ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено через ненадання доказів відсутності доходів, рухомого чи нерухомого майна та продовжено заявнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги на 10 днів з дня вручення копії ухвали.

В подальшому ФОП ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 01 грудня 2020 року.

Водночас, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.293 ГПК України, у зв`язку з її поданням на судове рішення, що не підлягає оскарженню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01 жовтня 2020 року повернуто скаржнику.

Таким чином, рішення Господарського суду Миколаївської області від 01 жовтня 2020 року набрало законної сили 07 квітня 2021 року.

На його виконання господарським судом 22 квітня 2021 року видано наказ про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України плати за проїзд у сумі 609830 грн., який прокурором скеровано для примусового виконання до Кривоозерського районного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

15 червня 2021 року відкрито виконавче провадження№65817207, державним виконавцем Кривоозерського районного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Одеса) по виконанню наказу Господарського суду Миколаївської області №915/1300/19 від 22 квітня 2021 року про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Деражвного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами в сумі 609830 грн.(а.с.54-56)

Згідно даних актуальної інформації про державну реєстрацію обтяжень від 17 червня 2021 року, номер запису про обтяження: 42558799 (спеціальний розділ) постановою про арешт майна боржника Кривоозерського районного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Одеса) накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 (а.с.44).

Згідно даних актового запису про розірвання шлюбу №7, складеного Кривоозерським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, за спільною заявою подружжя, яке не має дітей №5-03.04.05-22 від 14 квітня 2016 року, актовий запис про шлюб №3 від 20 січня 2001 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано(а.с.52).

Згідно договору дарування частини нежитлової будівлі №529277 від 08 грудня 2020 року відповідачем ОСОБА_1 відчужено на користь відповідача ОСОБА_2 частину житлового будинку з господарчими будівлями та побутовими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 (а.с.35-38), право власності ОСОБА_2 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №39579701 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1422378048239) від 08 грудня 2020 року(а.с.42-43).

Положеннями ст.3 КПК України визначено поняття терміну близькі родичі та члени сім`ї, якими визнаються також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Аналогічно ч.2 ст.3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

З договору дарування від 08 грудня 2021 року вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстровані та проживають спільно за адресою: АДРЕСА_2 , є батьками ОСОБА_1 , 2018 року народження.

Обставина проживання ОСОБА_1 у вказаному вище будинку підтверджується також актом державного виконавця від 14 січня 2022 року, інформацією Кривоозерського відділу ДВС у Первомайському районі Миколаївської області від 03 лютого 2023 року та поясненням самого боржника, наданим державному виконавцю.

Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до положень ст.3 КПК України та СК України можна віднести до близьких осіб (членів сім`ї).

Більш того, спірний будинок ОСОБА_1 придбано на підставі укладеного з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу від 29 листопада 2017 року, тобто вже після припинення реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , що в свою чергу свідчить про придбання останнім такого майна для своїх особистих цілей.

При цьому, на момент укладення зазначеного вище правочину та на даний час ОСОБА_2 , згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на праві власності належать не тільки житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , проте й будинки по АДРЕСА_2 , де, як вказувалось вище, відповідачі спільно проживають, та по АДРЕСА_3 , в цьому ж населеному пункті, що підтверджено даними витягу з Державного реєстру прав, що міститься в матеріалах справи.

Отже, відповідач ОСОБА_1 , уклавши договір дарування нерухомого майна з ОСОБА_2 , фактично зберіг за собою нерухоме майно, бажаючи уникнути відповідальності за борговими зобов`язаннями щодо відшкодування плати за проїзд до Державного бюджету України у сумі 609830 грн.. Відповідач ОСОБА_1 був достовірно обізнаний про наявність обов`язку щодо сплати на користь Державного бюджету України плати за проїзд та про наявність судової справи №915/1300/19 щодо стягнення такої заборгованості.

Тобто, відповідачем штучно створені умови його неплатоспроможності шляхом відчуження нерухомого майна на користь близької особи.

Отже, ОСОБА_1 подарувавши спірну частину будинку на користь своєї колишньої дружини, з якою проживає разом та виховує спільну дитину, тобто спірне майно фактично залишилось у сім`ї боржника, однак не у власності останнього, також свідчить про недобросовісну поведінку останнього та намагання уникнути відповідальності за рахунок спірного майна.

Мета ухилення є очевидною, виходячи з того, що відповідач був обізнаний про зобов`язання за вже ухваленим судовим рішенням, а тому з метою ухилення від виконання рішення суду уклав договір дарування.

В постанові Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі №922/2878/17 зазначено, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних правовідносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору може свідчити про його недобросовісність на зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

За змістомч.1 ст.202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст.203 ЦК України визначено, щозміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, фіктивним, в силу положень ч.ч.1,2 ст.234 ЦК України, є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а тому він визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди вчиняється умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину, дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст.215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц викладено правовий висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст.228 ЦК України.

Аналогічний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 24 липня 2019 року по справі №405/1820/17 щодо фраудаторної природи договору дарування.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч.ч.2, 3 ст.13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Як наслідок, договір, направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича;4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Відповідач ОСОБА_1 , який відчужив майно на підставі безвідплатного договору на користь близької особи відповідача ОСОБА_5 , після виникнення у нього обов`язку щодо сплати на користь Державного бюджету України плати за проїзд в сумі 609 830 грн. та ухвалення рішення про стягнення з нього цієї заборгованості у справі за позовом прокурора в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси держави і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення на його майно як боржника.

За висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Враховуючи викладене, договір дарування, укладений ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , має ознаки фраудаторності, суперечить нормам ст.ст.6,13,234 ЦК України, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним відповідно до ст.215 ЦК України.

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі №638/2304/17).

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року в справі №908/794/19 суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або невиконання судового рішення.

Правовим наслідком недодержання сторонами під час вчинення правочину, як похідна вимога, є скасування права власності на нерухоме майно, здійснені на підставі таких правочинів, адже недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України).

Отже, в даних правовідносинах належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку з господарчими будівлями та побутовими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ..

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ч.7ст.158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Оскільки від учасників справи жодних клопотань щодо заходів забезпечення позову не надходило, а тому заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання даним рішенням законної сили.

Суд розподіляє судові витрати на підставі ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_3 , про визнаннядоговору даруваннянедійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку з господарчими будівлями та побутовими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , укладений 08грудня 2020року між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1422378048239).

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь Миколаївської обласноїпрокуратури судовий збір в розмірі 2684,00 грн..

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено - 08 жовтня 2024 року.

Суддя :