Рішення

від 08.10.2024 по справі 490/2010/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/1895/2024 Справа № 490/2010/24

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Черенкової Н.П.,

при секретарі Романової К.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу«Миколаївська спеціальнашкола №3» про визнання протиправним та скасування наказу про припинення виплати заробітної плати мобілізованому працівнику, стягнення заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ №88/К від 22.07.2022 року директора Комунального закладу «Миколаївська спеціальна школа №3» в частині припинення нарахування та виплати середнього заробітку з 19 липня 2022 року ОСОБА_1 , вчителю фізичної культури, зобов`язати директора Комунального закладу «Миколаївська спеціальна школа №3» поновити ОСОБА_1 збереження середнього заробітку на період мобілізації на час воєнного стану, провівши нарахування та виплату середнього заробітку ОСОБА_1 , починаючи з 19 липня 2022 року.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Позивач вказує, що працює в комунальному закладі «Миколаївська спеціальна школа №3» на посаді вчителя фізичної культури.

24.02.2022 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України. Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, та є діючим станом на день звернення до суду з даною позовною заявою. Указом Президента України №69/2022 оголошено мобілізацію. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2022 року за №15 Позивача зараховано до списків особового складу частини, в якій він проходить дійсну військову службу по теперішній час. Відповідно до наказу №27-к від 06.05.2022 року Відповідачем увільнено Позивача від роботи з 28.04.2022 року у зв`язку з призовом на військову службу в період воєнного стану, зі збереженням місця роботи, посади, середнього заробітку на період проходження військової служби. Наказом Відповідача за №88/К від 22.07.2022 року Позивачу припинено збереження середнього заробітку, у наказі «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу» від 06.05.2022 року №27/К, слова «та середнього заробітку» було виключено. Позивач вказує, що звернувся до Відповідача з заявою про нарахування та виплату його середнього заробітку, починаючи з липня 2022 року, на що відповідач листом від 15.02.2024 року за №02-08/39 відмовив Позивачу в задоволенні його заяви , що зумовлює звернення Позивача до суду з даною позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2024 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.03.2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

03.04.2024 року від представника відповідача в особі директора ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказала наступне.

Враховуючи те, що в Україні введено воєнний стан, подвійна виплата заробітної плати (в освітньому закладі військовозобов`язаному та оплати праці педагогічному працівнику, який працює на цьому місці), могла привести до звинувачення школи в нецільовому використання коштів, що тягне за собою настания певного виду відповідальності. Водночас ст. 91 КЗпП дозволяло роботодавцю в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. Але розмір субвенції на 2022, 2023 рік було кардинально зменшено, що не дозволило зробити дані виплати. А в 2023 році наданий закладу кошторис не передбачав дані виплати взагалі. Виплата заробітної плати педагогічним працівникам в Комунальному закладі «Миколаївська спеціальна школа № 3» Миколаївської обласної ради здійснюється за рахунок субвенції з державного бюджету. Лімітні призначення по заробітні платі педагогічним працівникам затверджені кошторисом на 2024 рік не задовольняють потребу закладу в повному обсязі. Недостатність коштів складає в загальній сумі 1220,0 тис.грн. Також, представник відповідача вказує, що протягом 2023 року їх заклад неодноразово звертався про виділення додаткових коштів на дану потребу, але питання не було вирішено на вищому рівні. У зв`язку з вище наведеною інформацію їх заклад не спроможний здійснити виплату середнього заробітку мобілізованому працівнику ОСОБА_3

За такого, враховуючи вищевказане, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 03.07.2024 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Позивач до судового засідання не з`явився, від його представника - адвоката Підборської Т.Р. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 до судового засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву.

Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, то відповідно до вимог ч.2 ст.247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 рокуза №3477-IVзастосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи у продовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.08.2014 року перебуває в трудових відносинах з Комунальним закладі«Миколаївська спеціальнашкола №3»Миколаївської обласноїради та займає посаду вчителя фізичної культури, що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_2 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2022 року №15, молодший лейтенант ОСОБА_1 з 28.04.2022 року зарахований в списки особового складу частини, призначений на посаду офіцер резерву 46 запасної роти та вважається таким, що 28.04.2022 року справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.

Згідно довідки командира в/ч НОМЕР_1 від 03.03.2023 року №430 лейтенант ОСОБА_1 з 22.04.2022 р. по теперішній час перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом в.о.директора КЗ «Миколаївська спеціальна школа №3» Миколаївської обласної ради від 06.05.2022 №27/К, ОСОБА_1 увільнено від роботи з 28.04.2022 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.

Згідно до витягу з наказу в.о.директора КЗ «Миколаївська спеціальна школа №3» Миколаївської обласної ради від 22.07.2022 №88/К, у зв`язку з набранням чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», припинено з 19.07.2022 виплату ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати.

Із досліджених матеріалів, судом також встановлено, що позивачу, з моменту мобілізації до липня 2022 року за основним місцем роботи проводилася виплата середнього заробітку, однак з 19 липня 2022 року вказані виплати були припинені.

Статтею 65Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до ч. 1-3 ст.1Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

У листі Міністерства оборони України №322/2/8417 від 01.10.2015 «Щодо особливого періоду» зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу №303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17.03.2014) відповідно до ст.1Закону України«Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію» пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.

Такий правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.08.2020 у справі №813/402/17.

24.02.2022 Указом ПрезидентаУкраїни №64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Відповідно до статті 43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Законодавство про працю складається з Кодексу законівпро працюУкраїни та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).

Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (частина перша статті 9 ЦК України).

Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року в справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23)).

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першоюстатті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46Закону України«Про вищуосвіту» (частина друга статті 39Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено та проводиться загальна мобілізація.

Законом Українивід 01липня 2022року №2352-IX«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо оптимізаціїтрудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Відповідно до частини другої статті 57Закону України«Про освіту» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу, у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку про те, що за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток.

У частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» міститься спеціальна норма щодо положень частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників.

Спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третя статті 119 КЗпП) нормою. Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 119 КЗпП) не скасовує спеціальної норми. Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками призваними на військову службу за призовом під час мобілізації зберігається попередній середній заробіток.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 16.10.2023 року у справі № 718/209/23.

Правила в статті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується; у частині другій статті 39Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» передбачені гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьої статті 119 КЗпП України, так і до норм інших законів (зокрема, частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»); Законом №2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізаціїі встановлені нормами інших законів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників).

Тобто, для окремих категорій суб`єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників) призваних на військову службу за призовом під час мобілізації збережено таку гарантію як попередній середній заробіток; в частині другій статті 57Закону України«Про освіту» міститься спеціальна норма щодо положень частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників; спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третя статті 199 КЗпП України) нормою (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 199 КЗпП України) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali).

Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток».

Законом України від 22 листопада 2023 року № 3494-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни та у частині другій статті 57Закону України«Про освіту» слова «чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» виключено.

Тобто з 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, не зберігається попередній середній заробіток.

Підсумовуючи наведене, слід дійти висновку про те, що у період до 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, попередній середній заробіток зберігався.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є педагогічними працівником, який 28 квітня 2022 року призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, а тому відповідно до частини другої статті 57Закону України«Про освіту» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу, мав право на отримання середнього заробітку до 24 грудня 2023 року.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.09.2024 року у справі № № 158/2181/23 за позовом ОСОБА_4 до Ківерцівського ліцею №4 Ківерцівського району Волинської області, Гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про припинення виплати заробітної плати мобілізованому працівнику, зобов`язання виплатити середній заробіток.

Викладені Верховним Судом у цій постанові висновки є релевантними до справи, що розглядається, а також до спірних правовідносин сторін.

Відповідно до ч. 4 ст.263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи ту обставину, що у спірних правовідносинах положення статті 119 КЗпП України не є пріоритетними над нормами Закону України «Про освіту» суд приходить до висновку, що позивачу безпідставно припинено нарахування та виплату середнього заробітку.

Разом з цим, після підписання та опублікування Закону №3494, який встановлює нові правила надання відпусток під час та після воєнного стану, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, встановлено, що він торкнувся і питання прав педагогічних працівників, мобілізованих на військову службу.

Так, з ч. 2 ст. 57 Закону про освіту, яка гарантує збереження попереднього середнього заробітку в певних випадках для педагогічного чи науково-педагогічного працівника, виключили період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Окрім того, аналогічний період військової служби виключили з ч. 3 ст. 63 Закону про фахову передвищу освіту, яка містить гарантії збереження середнього заробітку за педагогічним, науково-педагогічним чи іншим працівником закладів фахової передвищої освіти.

У зв`язку із чим, вищевказаним законом усунуто суперечності між положеннями статті 119 КЗпП в частині виключення норми щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, які стали в той чи інший спосіб військовослужбовцями та ч. 2 ст. 57 Закону «Про освіту».

Вирішуючи спір, суд врахувавши, що ОСОБА_1 є педагогічними працівником, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, дійшов висновку про те, що на позивача поширюються гарантії, передбачені частиною другою статті 57Закону України«Про освіту» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу, а тому позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Отже, враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що останнім днем, коли за педагогами, що стали тимчасово військовослужбовцями, зберігався середній заробіток у закладі освіти, є 24 грудня 2023 року, а тому позов підлягає частковому задоволеню.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції то захист драв людини і основоположних, свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

Крім того, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Згідно ч. 1 ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За умовами ч. 1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору, на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», як військовослужбовець у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, у зв`язку із чим судовий збір підлягає стягненню із відповідача в користь держави.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 27, 77-81, 141, 247, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, ст. 119 КЗпП України, ст. 57 ЗУ «Про освіту», ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального закладу«Миколаївська спеціальнашкола №3» про визнанняпротиправним таскасування наказупро припиненнявиплати заробітноїплати мобілізованомупрацівнику,стягнення заробітноїплати - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №88/К від 22.07.2022 року директора Комунального закладу «Миколаївська спеціальна школа №3» в частині припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , середнього заробітку з 19 липня 2022 року.

Зобов`язати Комунальний заклад «Миколаївська спеціальна школа №3», код ЄДРПОУ 04590116, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 середню заробітну плату на період мобілізації на час воєнного стану з 19.07.2022 року по 24.12.2023 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Комунального закладу «Миколаївська спеціальна школа №3», код ЄДРПОУ04590116на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 08 жовтня 2024 року

Суддя Н.П.Черенкова