Постанова

від 08.10.2024 по справі 916/5656/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/5656/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трубочист»

на рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024, ухвалене суддею Шаратовим Ю.А., м. Одеса, повний текст рішення складено 07.05.2024

у справі № 916/5656/23

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трубочист»

про: стягнення неустойки у розмірі 76142,89 грн,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі Департамент) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трубочист» (далі ТОВ «Трубочист»), в якому просив виселити відповідача з нежитлового підвального приміщення загальною площею 41,9 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, буд. 45, на користь позивача (далі нежитлове приміщення), а також стягнути з відповідача на користь позивача 76142,89 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірними діями відповідача, який, не зважаючи на припинення договірних орендних відносин з Департаментом, безпідставно не здійснив своєчасне повернення об`єкта оренди, що зумовлює необхідність виселення відповідача з вказаного об`єкту нерухомого майна та нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном за період з 04.11.2020 по 31.12.2023.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.04.2024 за заявою позивача закрито провадження у справі № 916/5656/23 в частині виселення відповідача з нежитлового підвального приміщення.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 у справі № 916/5656/23 позов Департаменту задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Трубочист» на його користь 75000,81 грн неустойки.

У задоволенні позову в частині стягнення решти неустойки в розмірі 1142,08 грн відмовлено.

Частково задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном слід нараховувати лише за період з 20.11.2020 по 31.12.2023, оскільки за умовами договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної чи часткової) об`єкта оренди.

Не погодившись з рішенням суду в частині задоволення позову, ТОВ «Трубочист» подало на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення в цій частині, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що Департамент неправомірно нарахував та заявив до стягнення у цій справі неустойку з урахуванням ПДВ та індексу інфляції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 (головуючий суддя Аленін О.Ю., судді Богатир К.В., Філінюк І.Г.) зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам ст. 6 ГПК України, ст. 256 ГПК України та п. 2 ст. 258 ГПК України, а в подальшому, у зв`язку з невиконанням вимог вказаної ухвали, ухвалою суду від 04.07.2024 повернуто на підставі ч. 2 ст. 260 та ч. 4 ст. 174 ГПК України.

09.07.2024 ТОВ «Трубочист» повторно подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 у справі № 916/5656/23.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

22.07.2024 матеріали даної справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 ТОВ «Трубочист» поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 у справі № 916/5656/23, за апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, вирішено здійснювати її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено Департаменту строк до 14.08.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань та зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 у справі № 916/5656/23.

14.08.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про її безпідставність та необґрунтованість.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України).

Враховуючи приписи вказаної норми, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів у даному випадку переглядає рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 у справі № 916/5656/23 лише в частині стягнення з ТОВ «Трубочист» 75000,81 грн неустойки.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належать нежилі приміщення підвалу загальною площею 41,9 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 45 (далі нежитлові приміщення, нерухоме майно), що підтверджується свідоцтвом про право власності серії САС № 638022 від 24.11.2008, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської ради, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 21128700 від 03.12.2008.

05.08.2003 між Департаментом (Орендодавець) та ТОВ «Трубочист» (Орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення № 94/ж/4 (далі договір), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення.

У пункті 1.2 договору узгоджено строк дії цього договору з 05.08.2003 до 24.05.2007.

Згідно з пунктами 2.1 - 2.5 договору орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та рішення сесії Одеської міської ради від 26.03.2003 № 1054-ХХІV «Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси». За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеному у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 357,82 грн без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру оренд-плати за минулий місяць на помісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат та плата за користування земельною ділянкою. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. За повідомленням Орендодавця розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради з дня їх вступу у законну силу.

За умовами п. 3.4 договору Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в оренду нежилі приміщення згідно з пунктом 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.

Відповідно до п. 4.7 договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної чи часткової) об`єкта оренди.

Зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів. Одностороння відмова від виконання договору та внесених змін не допускається (пункт 7.5 договору).

У пункті 7.9 договору вказано, що дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з пунктами 7.12, 7.13 договору вступ Орендаря у користування приміщеннями настає одночасно з підписанням відповідного розпорядження про передачу в оренду нежитлового приміщення, договору оренди та акта приймання-передачі вказаного приміщення. Передача приміщень в оренду не означає передачу Орендарю права власності на це приміщення. Власником об`єкта оренди залишається територіальна громада міста Одеси.

З матеріалів справи вбачаєтеся, що до вказаного договору сторонами неодноразово вносились зміни, зокрема, щодо зміни назви Орендодавця, розміру орендної плати та строку дії договору.

Так, останніми змінами, а саме додатковим договором № 7 про внесення змін до договору оренди, сторони продовжили термін його дії до 04.11.2020, а також погодили, що за орендоване нежитлове приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 04.12.2017 у розмірі 819,72 грн (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Предметом позову у цій справі (в оскаржуваній частині) є вимога Департаменту стягнути з ТОВ «Трубочист» неустойку за користування орендованим майном за період з 05.11.2020 по 31.12.2023.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, а також встановлено судом першої інстанції (висновок якого в цій частині не оскаржується), договір діяв лише до 04.11.2020.

Також судом першої інстанції встановлено (висновок в цій частині також не оскаржується), що відповідач мав повернути спірне приміщення до 20.11.2020 включно (п. 4.7 договору), а тому, вірним є період для нарахування неустойки лише період з 20.11.2020 по 31.12.2023.

Фактично, доводи скаржника зводяться лише до того, що Департамент неправомірно нарахував та заявив до стягнення у цій справі неустойку з урахуванням ПДВ та індексу інфляції.

Колегія суддів частково погоджується з доводами скаржника та зазначає наступне.

Щодо ПДВ.

Згідно зі ст. 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору оренди та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмету найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносин оренди з неправомірного користування майном можуть регулюватися положеннями договорів, які визначають наслідки неправомірного користування майном та нормами законодавства, які в імперативному порядку застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання в сфері орендних відносин.

За приписами ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій за ГК України, якими визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, положеннями ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. А частиною 2 ст. 785 ЦК України передбачено санкцію за порушення такого зобов`язання (якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення).

Отже, в розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка) яка передбачена ст. 785 ЦК України є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов`язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном).

Відтак, зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями ст. 230 ГК України та ст. 549 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з правовими висновками щодо застосування ч. 2 ст. 785 ЦК України, як особливої міри відповідальності, що визначена законодавцем за правовою природою як неустойка та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності (оскільки цією частиною передбачено право сторони стягнути таку неустойку за весь час неправомірного користування майном після припинення дії договору), а зокрема, щодо незастосування до неї положень ст. 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки інше передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України (далі ПК України). Статтею 185 ПК України, яка входить до цього розділу, об`єктом оподаткування ПДВ визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПК Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Отже, Податковим кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Виходячи з системного аналізу п. 9.1 ст. 9, підпункту 14.1.179 п. 14.1 ст. 14, ст. 180, ст. 188 ПК України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Виходячи з аналізу ч. 2 ст. 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19.

Щодо індексу інфляції, колегія суддів зазначає, що передбачену приписами ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойку слід нараховувати в двократному розмірі орендної плати, яка підлягали б сплаті, якби договір діяв, а тому правомірним є обчислення такої неустойки виходячи з розміру орендної плати, погодженого сторонами з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 25.06.2019 у справі № 916/1916/18 та від 28.05.2021 у справі № 916/1665/20).

Оскільки згідно з додатковим договором від 04.12.2017 № 7 до договору розмір базової ставки орендної плати за місяць з 04.12.2017 до 04.11.2020 становить 819,72 грн, отже саме вказану суму з урахуванням визначеного індексу інфляції необхідно використовувати при проведенні розрахунку неустойки в згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Здійснивши власний розрахунок неустойки за період з 20.11.2020 по 31.12.2023, колегія суддів зазначає, що її розмір становить 56496,99 грн (з урахуванням індексу інфляції, проте без урахування ПДВ).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підстави для часткового скасування судового рішення визначені статтею 277 ГПК України, відповідно до якої такими підставами є 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, частково скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення з відповідача 18503,82 грн, ухвалення нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову, а також зміни рішення в частині розподілу судових витрат. В решті рішення суду (в частині стягнення з відповідача на корить позивача 56496,99 грн залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трубочист» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 у справі № 916/5656/23 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трубочист» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 56496,99 грн неустойки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трубочист» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 1991,50 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити».

Стягнути з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трубочист» 2987,25 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддяН.С. Богацька

СуддіЯ.Ф. Савицький

Н.М. Принцевська