Рішення

від 07.10.2024 по справі 947/20017/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/20017/24

Провадження № 2/947/4391/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2024 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

за участю секретаря Матвієвої А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

Комунальної некомерційної установи

«Міський спеціалізований будинок дитини №1»

Одеської міської ради

до ОСОБА_1 ,

за участю третіх осіб: Органу опіки та піклування

Київської районної адміністрації Одеської міської ради,

Служби у справах дітей Одеської міської ради,

про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

25.06.2024 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява Комунального некомерційного підприємства «Міський спеціалізований будинок дитини №1» Одеської міської ради до ОСОБА_1 треті особи: Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, в якій позивач просить суд: позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також стягувати з ОСОБА_1 на користь дитини аліменти у розмірі частки від усіх видів доходів (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого на день стягнення для дитини відповідного віку, щомісячно, з дня звернення до суду з позовом та до досягнення нею повноліття.

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на державному забезпеченні та зарахований до Комунального некомерційного підприємства «Міський спеціалізований будинок дитини №1» Одеської міської ради. Матір дитини покинула дитину у медичному закладі, що підтверджується відповідним актом про покинуту дитину чоловічої статті. Відомості про батька дитини зазначені на підставі ч.1 ст. 135 СК України. Предстанвик позивача вказує, що матір дитини не цікавиться долею дитиною, жодного разу її не відвідувала, долею дитини не цікавиться, а відтак ухиляється від виконання батьківських прав відносно власної дитини.

Вказані підстави зумовили звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 26.06.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

03.09.2024 року судом без видалення до нарадчої кімнати було ухвалено закрити підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання призначене на 07.10.2024 року учасники справи не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином.

Однак, від представника позивача та представників третіх осіб в матеріалах справи наявні заяви про підтримання позовних вимог, задоволення позову в повному обсязі та розгляд справи за їх відсутності.

Відповідачка про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву не надала.

Щодо сповіщення відповідача, суд зазначає наступне.

Статтею 128 ЦПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається зокрема фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Судом було отримано відповідь з відповідного відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області та встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , однак знята з реєстраційного обілку.

За наслідком чого, повідомлення відповідачки про дату, час і місце проведення судового засідання, за наслідком відсутнього місця зареєстрованого проживання, здійснювалось шляхом надання оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого, відповідач у відповідності до приписів ч.11 ст. 128 ЦПК України вважається повідомленим належним чином.

Також, судом здійснювалось повідомлення відповідачки про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судових повісток, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, копією позовної заяви з додатками до неї, на вказану адресу останнього зареєстрованого місця проживання.

Однак, судова кореспонденція скерована на ім`я ОСОБА_1 , у тому числі судова повістка з повідомленням про судове засідання, повернута до суду без вручення з підстав відсутності адресата за вказаною адресою.

Частиною 8 ст. 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Додатково судом скерувалась судова повістка на ім`я ОСОБА_1 за адресою можливого мешкання: АДРЕСА_2 , яка отримана адресатом, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Отже, відповідачка ОСОБА_1 є належним чином повідомленою про розгляд справи та дату, час і місце проведення судового засідання, однак не з`явилась до суду без поважних причин, не скориставшись процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 275 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Приймаючи викладене, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Одесі народився ОСОБА_2 , про що 27.01.2022 року Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено актовий запис №58, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 27.01.2022 року. У графі відомості про батьків зазначена наступна інформація про осіб: батько - ОСОБА_3 , матір - ОСОБА_1 .

У відповідності до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00034798354 від 28.01.2022 року вбачається, що державна реєстрація народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведена на підставі ч.1 ст. 135 СК України на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради за №818-01р від 24.12.2021 року.

Відповідно до акту закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх страв України про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров`я, складеного 15.11.2021 працівниками закладу охорони здоров`я КНП «Міська дитяча лікарня №2» Одеської міської ради у присутності працівника органу внутрішніх справ України та представника територіального відділу служби у справах дітей Одеської міської ради у Київському районі, засвідчено покинення дитину чоловічої статі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з наказом Служби у справах дітей Одеської міської ради від 31.01.2022 року №15, малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поставлено на первинний облік дітей, які залишилися без батьківського піклування.

Малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 06.12.2021 перебуває в КНП «Міський спеціалізований будинок дитини №1» Одеської міської ради.

Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 24 березня 2022 року №135-01р, малолітньому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

Відповідно до розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 25 квітня 2022 року № 148-01р, малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зараховано до Комунальної некомерційного підприємства «Міський спеціалізований будинок дитини № 1» Одеської міської ради.

Загальновідомою та такою, що не потребує доказування за змістом ст.82 ЦПК України є обставина, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжено та діє станом на день ухвалення цього рішення суду.

Наказом Комунального некомерційного підприємства «Міський спеціалізований будинок дитини №1» Одеської міської ради від 05.07.2022 року за №21 «Про тимчасове переміщення (евакуацію) групи дітей, зарахованих до КНП «Міський спеціалізований будинок дитини № 1» Одеської міської ради за межі України до Литовської Республіки», на підставі розпорядження Одеської обласної військової адміністрації від 01.03.2022 № 45/А-22 «Про евакуацію дітей, зарахованих до закладів різних типів, форми власності та підпорядкування на цілодобове перебування», з метою забезпечення безпечних умов для розміщення дітей, їх належного догляду та виховання, з урахуванням особливих потреб дітей, які зараховані до Комунального некомерційного підприємства «Міський спеціалізований будинок дитини №1» Одеської міської ради, малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , евакуйовано до Литовської Республіки.

Згідно з довідкою Служби у справах дітей Одеської міської ради від 19.12.2023 року за №05/14101, у малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , брати та сестри відсутні.

Щодо матері дитини, суд зазначає наступне.

У вище вказаному акті про покинуту дитину від 15.11.2021 року зі слів зазначено, що мати дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживала за адресою: АДРЕСА_2 , безробітна.

Відповідно до інформації Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 03.11.2023 №1009ССД/01-29, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , знята з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 16.05.2016 року без подальшої реєстрації на території міста Одеси.

Відповідно до інформації відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 30.11.2021 року, мати дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в зареєстрованому шлюбі не перебувала.

Згідно з інформацією Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України від 24.10.2023 року №5/6-19245, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , під вартою не утримувалась. Станом на 20.10.2023 в установі не утримується.

Відповідно до інформації ІНФОРМАЦІЯ_4 від 09.09.2023 року №943/18287, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на військовому обліку у РТЦК та СП Одеської області та міста Одеси не перебуває. Відомості відсутні.

Відповідно до листа Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18.10.2023 року №3623/24.30-19, у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян актовий запис про смерть відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відсутній.

У відповідності до листа Центру соціальних служб Одеської міської ради від 05.09.2023 року за №04/01-2916 вбачається, що 29.08.2023 року фахівцем із соціальної роботи відділу соціальної роботи ЦСС ОМР у Приморському районі здійснено вихід за адресою проживання матері ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_2 . Двері ніхто не відчинив. Залишено інформаційне повідомлення.

Також повідомлено, що 30.08.2023 року до ЦСС ОМР зателефонував батько дитини, ОСОБА_4 , який повідомив номер телефону ОСОБА_1 . Під час телефонної розмови ОСОБА_1 , повідомила, що бажає повернути дитину і погодилась на зустріч 31.08.2023 о 10.00. Однак, під час повторного відвідування родини двері ніхто не відчинив. На телефонні дзвінки ОСОБА_1 відповідати перестала. Станом на 04.09.2023 до ЦСС ОМР ніхто не звернувся та не зателефонував.

У відповідності до приписів статті 19 СК України, питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянуто Київською районною адміністрації Одеської області, за наслідком чого надано відповідний висновок від 04.03.2024 року за №114/01-11 щодо доцільності позбавлення відповідачки, як матері, батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно зі статтею 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї з моменту народження.

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Преамбулою Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-ХII від 27 грудня 1991 року (далі Конвенція) визнається, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Відповідно до ст. 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно до положень ст. 9 зазначеної Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Крім того, відповідно до положень принципу № 7 абз. 2 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1385 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за його навчання; ця відповідальність лежить перш за все на батьках.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 164 СК України, підставами для позбавлення батьківських прав батьків є зокрема: якщо мати, батько не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Пленум Верховного Суду України в п.п. 15, 16 Постанови від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб , які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавленні батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Досліджуючи подані до суду документи та приймаючи вище встановлені обставини в сукупності, суд вважає, що стороною позивача доведена винна поведінка відповідачки, як матері, по відношенню до виконання своїх батьківських обов`язків щодо малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказані обставини додатково підтверджуються тим, що відповідачка особисто залишила та не забрала свою дитину в медичному закладі, не здійснила жодних дій та умов для повернення дитини до дому, жодного разу не відвідавши малолітнього під час перебування у будинку дитини, не цікавлячись її долею та не приймаючи жодної участі в її утриманні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Аналізуючи в сукупності досліджені докази, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд діючи в інтересах дитини вважає доведеним, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим, суд вважає наявними правові підстави для позбавлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за наслідком чого позов Комунальної некомерційної установи «Міський спеціалізований будинок дитини №1» Одеської міської ради в цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Частинами 2, 3 ст. 166 СК України встановлено, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Суд зазначає, що згідно з вищевказаними встановленими обставинами вбачається, що відповідачка не надає матеріальної допомоги на утримання сина.

Згідно зі ст. 180, ч. 2 ст. 181 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; ) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно з ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно з ч. 1 ст. 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При викладених обставинах суд вважає за доцільне одночасно з позбавлення батьківських прав стягнути з ОСОБА_1 аліменти на користь малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом їх перерахування на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України, у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходів (заробітку), але не менш 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з цим позовом - 25.06.2024 року і до досягнення дитиною повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно з ч.1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом враховується, що ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 26.06.2024 року було відстрочено КНП «Міський спеціалізований будинок дитини №1» Одеської міської ради сплату судового збору за подання до суду позовної заяви в частині вимог про позбавлення батьківських прав в сумі 3028,00 грн. до ухвалення судового рішення по справі.

Також позивач на підставі положень п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за пред`явлення позову в частині вимог майнового характеру про стягнення аліментів, який становить для юридичних осіб у розмірі 3028 грн.

Отже, на підставі вищевикладеного вбачається, що позивачем, як юридичною особою було пред`явлено позов, який містить дві вимоги: майнового та немайнового характеру, за що передбачено сплату судового збору у загальному розмірі 6056,00 грн.

З урахуванням викладеного, задоволення позовних вимог в повному обсязі, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 6056 гривень 00 копійок.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 280-282, 352 - 354 ЦПК України, ст.ст. 164, 165, 166, 180, 182, 243, 244 СК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Комунального некомерційного підприємства «Міський спеціалізований будинок дитини №1» Одеської міської ради (місцезнаходження: 65038, м. Одеса, пров. Монастирський, 3) до ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), треті особи: Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 9), Служба у справах дітей Одеської міської ради (місцезнаходження: 65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д), про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів- задовольнити.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на користь малолітнього - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом їх перерахування на особистий рахунок дитини у відділенні Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» за № НОМЕР_3 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходів (заробітку) платника аліментів, але не менш 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 25 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Держави судовий збір у розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень 00 копійок.

Копію рішення суду в частині позбавлення батьківських прав, після набрання ним законної сили, надіслати Малиновському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Л. В. Калініченко