Рішення

від 09.10.2024 по справі 904/3509/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2024м. ДніпроСправа № 904/3509/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Фізичної особи-підприємця Суржко Віти Василівни, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Акціонерне товариство "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Суржко Віти Василівни (далі - відповідач) заборгованість за договорами № 3154/жб/1 та № 3154/жб/2 від 01.11.2021 за період 01.11.2021-31.03.2024 у загальному розмірі 85 592,44 грн

Ціна позову складається з наступних сум:

за типовим договором № 3154/жб/1 від 01.11.2021 за період 01.11.2021-31.03.2024:

- сума заборгованості за спожиту теплову енергію за типовим індивідуальним договором в розмірі 53 316,36 грн.;

- пеня в розмірі 2 902,36 грн;

- 3% річних в розмірі 2383,26 грн;

- компенсація за інфляційні втрати в розмірі 8 471,79 грн;

- плата за абонентське обслуговування в розмірі 230, 58 грн.

Всього 67 304, 35 грн.

за типовим договором № 3154/жб/2 від 01.11.2021 за період 01.11.2021-31.03.2024:

- сума заборгованості за спожиту теплову енергію за типовим індивідуальним договором в розмірі 14 390,74 грн;

- пеня в розмірі 777,94 грн;

-3 % річних в розмірі 638, 80 грн;

- компенсація за інфляційні втрати в розмірі 2 250, 03 грн;

- плата за послугу з абонентське обслуговування в розмірі 230,58 грн.

Всього 85 592,44 грн.

Ухвалою від 09.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

09.10.2024 здійснено розгляд справи по суті.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати заборгованості за поставлену теплову енергію в розмірі 58 095,07 грн за період з листопада 2021 по березень 2024.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 09.08.2024, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" від 29.08.2024 "За закінченням терміну зберігання" (а.с. 220-224).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 09.08.2024 вважається врученою відповідачу у паперовому вигляді - 29.08.2024.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 09.08.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120924773) надіслано судом 09.08.2024, зареєстровано в реєстрі 10.08.2024 та оприлюднено 12.08.2024, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 09.08.2024, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Отже, станом на 09.10.2024 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у справі є обставини укладання типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, наявність або відсутність заборгованості з оплати поставленої теплової енергії, правомірність нарахування штрафних санкцій по договору.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Державне підприємство "Криворізька теплоцентраль" 16.03.2017 перетворено у Публічне Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль", про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини 2 статті 108 Цивільного кодексу України Публічне Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" є правонаступником Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль".

У зв`язку з проведенням державної реєстрації змінено тип товариства з Публічного акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" на Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" про що 14.05.2018 внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" як суб`єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.

Фізична особа-підприємець Суржко Віта Василівна є власником нежитлових приміщень 67 та 68 за адресою м. Кривий ріг, вул.. Ракітіна, буд. 6а на підставі договорів купівлі продажу від 23.08.2002 № 5101 та від 17.02.2009 № 524 відповідно (а.с.27-32).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігрів питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі -продажу.

Вказаним Законом також передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (частини 4, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання").

Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" як виконавцем послуг 01.10.2021 на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.

Таким чином, з 01.11.2021 між Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" та Фізичною особою-підприємцем Суржко Вітою Василівною укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/1 від 01.11.2021 за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Ракітіна, буд.6а, прим.67 та № 3154/жб/2 від 01.11.2021 за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Ракітіна, буд.6а, прим.68, відповідно до пункту 5 яких виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, визначеними цим договором.

Відповідно до пункту 30 вказаних договору плата за послуги постачання теплової енергії складається з:

- плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830,

- в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, та Методики розрахунку, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом та обсягу її споживання;

- плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про які розміщується на веб-сайті виконавця.

Пунктом 32 договорів визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.

Споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (пункт 34 договорів).

Споживач зобов`язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (частина 3 пункту 41 договорів).

Цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше, ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом 1 року з дати набрання чинності.

Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк (п.п. 51, 52 договорів).

На виконання умов договорів позивач в період з листопада 2021 по березень 2024 здійснив постачання теплової енергії та послугу з абонентського обслуговування Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/1 від 01.11.2021 за адресою: м. Кривий Ріг, вул.. Ракітіна, буд.6а, прим.67, та № 3154/жб/2 від 01.11.2021 за адресою: м. Кривий Ріг, вул.. Ракітіна, буд.6а, прим.68, що підтверджується актами приймання- передачі теплової енергії (надання послуг), наявними в матеріалах справи.

Позивач зазначає, що не підписані відповідачем акти та рахунки до них були надіслані відповідачу (а.с. 56-212).

Позивач зазначає, що відповідач не сплатив вартість поставленої теплової енергії за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/1 від 01.11.2021 за адресою: м. Кривий Ріг, вул.. Ракітіна, буд.6а, прим.67 в розмірі 53 316,36 грн. та плату за абонентське обслуговування в розмірі 230,58 грн., а також за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/2 від 01.11.2021 за адресою: м. Кривий Ріг, вул.. Ракітіна, буд.6а, прим.68 в розмірі 14 390,74 грн. та плату за абонентське обслуговування в розмірі 230,58 грн.

Вказане стало причиною виникнення спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

З наведеного вбачається, що постачання теплової енергії має здійснюватися на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем та енергопостачальною організацією.

В свою чергу, оскільки користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії, то на споживача покладено обов`язок укласти договір з теплопостачальною організацією.

Виникнення цивільних прав та обов`язків підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а споживач отримує такі послуги, оскільки від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся (не відключався), та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 № 1875-IV визначав основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Частиною 1 статті 19 "Про житлово-комунальні послуги" визначалось, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Проте судом встановлено, що всупереч наведених вимог закону відповідачем у спірний період не був укладений відповідний договір з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

У той же час, відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. Разом із цим, визначальним для вибору виду договору для укладення між теплопостачальною організацією та споживачем, і, як наслідок, тарифу, який застосовуватиметься у розрахунках між сторонами, є саме визначення категорії, до якої відноситься споживач: населення, яке є власниками, орендарями житлових приміщень (квартир) і отримує послуги з централізованого опалення, укладає із теплопостачальною організацією договір про надання послуг з централізованого опалення із зазначенням встановленого тарифу на послугу з централізованого опалення; фізичні особи-підприємці, які використовують, зокрема, нежитлові приміщення у структурі багатоквартирних житлових будинків для здійснення у них підприємницької діяльності, укладають з теплопостачальними організаціями договори купівлі-продажу теплової енергії із зазначенням у них встановленого тарифу для "інших споживачів".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2018 в справі № 904/6293/17.

Суд зазначає, що підставою для виникнення у відповідача зобов`язань з оплати послуг з постачання теплової енергії без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним.

Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 (далі - Правила), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку (пункт 20 Правил).

Відповідно до пункту 3 Правил послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини третьої статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 17.06.2011 "Про забезпечення єдиного підходу для формування тарифів на житлово-комунальні послуги" тарифи формуються для трьох категорій споживачів: населення, бюджетних установ, інших споживачів.

У листі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.03.2015 № 2450/15/61-15 надано роз`яснення, що оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами "для населення" здійснюють власники чи користувачі квартири, інших приміщень, призначених та придатних для постійного проживання в них, а для власників нежитлових приміщень застосовується тариф як для "інших споживачів".

Таким чином, господарський суд зазначає, що підставою для виникнення у відповідача зобов`язань з оплати послуг з постачання теплової енергії без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним.

Законом України від 03.12.2020 № 1060-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг", який набрав чинності 01.05.2021, до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" внесенні зміни, у тому числі й щодо організації договірних відносин між виконавцями житлово-комунальних послуг та споживачами.

Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Факт поставки теплової енергії у період з 11.2021 по 03.2023 підтверджується актами подачі та припинення подачі теплоносія на житловий будинок в м. Кривий Ріг, вул.. Ракітіна, буд.6а, в якому знаходяться приміщення 67 та 68, що належать відповідачу.

Таким чином, з урахуванням приписів пункту 34 договору, строк оплати відповідачем поставленої теплової енергії та плати за абонентське обслуговування за період листопад 2021 року - березень 2024 року є таким, що настав.

Доказів сплати відповідачем вартості поставленої теплової енергії за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/1 від 01.11.2021 за адресою: м. Кривий Ріг, вул.. Ракітіна, буд.6а, прим.67 в розмірі 53 316,36 грн., плати за абонентське обслуговування в розмірі 230,58 грн., а також за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/2 від 01.11.2021 за адресою: м. Кривий Ріг, вул.. Ракітіна, буд.6а, прим.68 в розмірі 14 390,74 грн. та плати за абонентське обслуговування в розмірі 230,58 грн., суду не надано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог щодо стягнення з відповідача за користь позивача вартості поставленої теплової енергії Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/1 від 01.11.2021 за адресою: м. Кривий Ріг, вул.. Ракітіна, буд.6а, прим.67 в розмірі 53 316,36 грн., плати за абонентське обслуговування в розмірі 230,58 грн., а також за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/2 від 01.11.2021 за адресою: м. Кривий Ріг, вул.. Ракітіна, буд.6а, прим.68 в розмірі 14 390,74 грн., плати за абонентське обслуговування в розмірі 230,58 грн.,

Правомірність нарахування пені.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню:

- за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/1 від 01.11.2021 в розмірі 2 350,69 грн. за загальний період прострочення 04.01.2022 по 23.07.2024,

- за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/2 від 01.11.2021 в розмірі 777,94 грн. за загальний період прострочення 04.01.2022 по 23.07.2024.

Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За змістом ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас, статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 45 спірного договору визначено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.

Отже, за приписами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

Слід зазначити, що надані відповідачу послуги з постачання теплової енергії є комунальними послугами, що регулюються нормами Закону України Про житлово-комунальні послуги.

Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) №530-ІХ від 17.03.2020 на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19 №211 від 11.03.2020 на території України був встановлений карантин з 12.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 №651 від 27.06.2023 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З огляду на положення підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) №530-ІХ від 17.03.2020, заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги тривала до 30.07.2023.

Відповідач розрахунок позивача не спростував, контррозрахунок пені не надав.

При перевірці розрахунків судом виявлено помилки при визначенні початку періоду нарахування, а саме позивачем не враховано, що останні дні місяців, 30.04.2023, 31.12.2023, 30.03.2024 неділя, а тому нарахування потрібно починати не з 01.05.2023, 01.01.2024, 01.04.2024, а з 02.05.2023, 02.01.2024 та 02.04.2024 відповідно.

Отже, нарахування повинні проводитись за період з 31.07.2023 по 02.10.2023 за рахунками за березень 2023, з 31.07.2023 по 01.11.2023 за рахунками за квітень 2023, з 02.01.2024 по 01.07.2024 за рахунками за листопад 2023, 01.02.2024 по 23.07.2024 за рахунками за грудень 2023, з 01.03.2024 по 23.07.2024 за рахунками за січень 2024, за період з 02.04.2024 по 23.07.2024 за рахунками за лютий 2024, за період з 01.05.2024 по 23.07.2024 за рахунками за березень 2024.

Отже, зважаючи на викладене, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача пені за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/1 від 01.11.2021 в розмірі 278,62 грн.,за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/2 від 01.11.2021 в розмірі 76,19 грн.

В частині стягнення пені за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/1 від 01.11.2021 в розмірі 2623,74 грн., за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/2 від 01.11.2021 в розмірі 701,75 грн. слід відмовити.

Правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо розрахунку трьох процентів річних.

Позивач нарахував 3 % річних за загальний період прострочення з 04.01.2022 по 23.07.2024 за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/1 від 01.11.2021 в розмірі 2 383,26 грн., за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/2 від 01.11.2021 в розмірі 638,80 грн.

Відповідач розрахунок позивача не спростував, контррозрахунок трьох процентів річних не надав.

При перевірці розрахунків, суд виявив аналогічну помилку при визначенні початку періоду нарахування, що й при розрахунку пені, тому вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/1 від 01.11.2021 в розмірі 2382,60 грн.,за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/2 від 01.11.2021 в розмірі 638,60 грн.

В частині стягнення 3% річних за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/1 від 01.11.2021 в розмірі 0,66 грн., за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/2 від 01.11.2021 в розмірі 0,20 грн. слід відмовити.

Щодо розрахунку інфляційних втрат.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/1 від 01.11.2021 в розмірі 8 471,79 грн., за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/2 від 01.11.2021 в розмірі 2 250,03 грн. нараховані за період з 04.01.2022 по 23.07.2024.

Відповідач контррозрахунок інфляційних втрат не надав.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд виявив аналогічну помилку при визначенні початку періоду нарахування, що й при розрахунку пені та 3% річних, однак, зважаючи на те, що дана помилка не впливає на суму інфляційних втрат, вимога є такою, що підлягає задоволенню за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/1 від 01.11.2021 в розмірі 8 471,79 грн., за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 3154/жб/2 від 01.11.2021 в розмірі 2 250,03 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача:

за типовим договором № 3154/жб/1 від 01.11.2021: заборгованості за спожиту теплову енергію за типовим індивідуальним договором в розмірі 53 316,36 грн.; пені в розмірі 278,62 грн; 3% річних в розмірі 2382,60 грн; інфляційних втрат в розмірі 8 471,79 грн; плати за абонентське обслуговування в розмірі 230, 58 грн.

за типовим договором № 3154/жб/2 від 01.11.2021: заборгованості за спожиту теплову енергію за типовим індивідуальним договором в розмірі 14 390,74 грн; пені в розмірі 76.19 грн; 3 % річних в розмірі 638, 60 грн; інфляційних втрат в розмірі 2 250, 03 грн; плати за послугу з абонентське обслуговування в розмірі 230,58 грн.

В частині стягнення за типовим договором № 3154/жб/1 від 01.11.2021: пені в розмірі 2623,74 грн; 3% річних в розмірі 0,66 грн; за типовим договором № 3154/жб/2 від 01.11.2021: пені в розмірі 701,75 грн; 3 % річних в розмірі 0,20 грн слід відмовити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Відповідно до приписів п.п. 2,4,5 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Суд зазначає, що відповідач, всупереч вимогам ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, будучи обізнаним про наявність в суді справи, не надав суду жодних заперечень, пояснень у справі або доказів, які б свідчили про наявність підстав для відмови в позові.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" до Фізичної особи-підприємця Суржко Віти Василівни про стягнення заборгованості- задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Суржко Віти Василівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль (50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, буд. 1; ідентифікаційний код 00130850) за типовим договором № 3154/жб/1 від 01.11.2021: заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 53 316,36 грн., пеню в розмірі 278,62 грн, 3% річних в розмірі 2382,60 грн, інфляційні втрати в розмірі 8 471,79 грн, плату за абонентське обслуговування в розмірі 230, 58 грн., за типовим договором № 3154/жб/2 від 01.11.2021: заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 14 390,74 грн, пеню в розмірі 76.19 грн, 3 % річних в розмірі 638, 60 грн; інфляційні втрати в розмірі 2 250, 03 грн, плату за послугу з абонентське обслуговування в розмірі 230,58 грн., а також судовий збір у розмірі 2 910,30 грн., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 09.10.2024.

Суддя Н.Г. Назаренко