Рішення

від 09.10.2024 по справі 904/3407/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2024м. ДніпроСправа № 904/3407/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В. за участю секретаря судового засідання Савенко В.А.

за позовом Приватного акціонерного товариства "Новокаховський річковий порт", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Новатор", Дніпропетровська область, с. Діброва

про стягнення 1 164 849,48 грн

Представники:

від позивача: Деркач О.В.;

від відповідача: Жижин Р.В.;

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Новокаховський Річковий Порт" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Новатор" про стягнення 1 164 849,48 грн, з яких: 780 119,93 грн вартість непоставленого товару, що була безпідставно збережена відповідачем, 23 715,65 грн пеня, 59 054,01 грн 3% річних, 301 959,89 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу № 524118-П від 30.12.2020.

Суд ухвалою від 05.08.2024 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Новокаховський річковий порт" залишив без руху. Запропонував Приватному акціонерному товариству "Новокаховський річковий порт" усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду платіжного документу, який підтверджує факт сплати судового збору у встановленому чинним законодавством розмірі (доплатити 45,00 грн) у строк до 19.08.2024 включно.

07.08.2024 до господарського суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2024 про залишення позовної заяви без руху. Разом із вказаною заявою позивач подав до суду платіжну інструкцію № 0.0.3802165406.1 від 05.08.2024 про сплату судового збору у розмірі 45,00 грн.

Суд ухвалою від 08.08.2024 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання на 28.08.2024.

19.08.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 13.09.2021 між сторонами була узгоджена специфікація № 5 по договору, яка передбачає поставку щебню гранітного фракції 20-40 мм у кількості 4000 тон на загальну суму 1 100 160,00 грн. По даній специфікації утворилося сальдо кінцеве у сумі 780 119,93 грн у зв`язку з невиконанням позивачем (покупцем) своїх зобов`язань в частині дотримання ним умов поставки. Відповідно до пункту 2.1 специфікації базис поставки продукції - FОВ - причал продавця (обл. Дніпропетровська, р-н. Синельниківський, с. Діброва, вул. Дніпрова, 98, «Петрівський кар`єр») згідно Інкотермс у редакції 2010 року, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають з умов цього договору. Згідно з умовами «FОВ - причал продавця» продавець повинен передати товар через поручні судна покупця, яке повинно прибути на причал продавця. Відповідно покупець зобов`язаний направити своє судно у названий порт відвантаження (причал продавця) для відвантаження йому продукції. Відповідно до п. 2.2 специфікації покупець передає продавцю заявку про поставку продукції будь-яким зручним для нього способом (факсом, поштою, електронною поштою, тощо), у якій зазначає: найменування та кількість продукції, бажану дату відвантаження, найменування та ідентифікаційні номери перевізників, найменування та державні реєстраційні номери суден, прізвище, ім`я та по батькові капітанів суден. Однак, позивач (покупець) не виконав своїх зобов`язань по договору, передбачених п. 2.1 та 2.2 специфікації, а саме: заявку про поставку продукції продавцю не передав, судно для відвантаження продукції в порт відвантаження (причал продавця) для відвантаження продукції не направив. Позивач (покупець) не надав суду жодних доказів належного виконання своїх зобов`язань, передбачених п. 2.1 та 2.2 специфікації. Згідно з пунктом 4.1 договору строк поставки продукції та надання послуг сторони зазначають у специфікації. Строк поставки продукції продавцем порушено не було, оскільки по специфікації ним не була отримана від покупця заявка про поставку продукції, судно покупця в порт відвантаження (причал продавця) для відвантаження продукції не прибувало. Оскільки позивач (покупець) не виконав своїх зобов`язань по договору щодо прийняття продукції протягом строку дії договору, його зобов`язання залишається чинним навіть після закінчення строку дії договору. У зв`язку із чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В підготовче засідання 28.08.2024 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився. 28.08.2024 позивач подав до суду заяву про розгляд справи 28.08.2024 без його участі.

Суд ухвалою від 28.08.2024 відклав підготовче засідання на 09.09.2024.

В підготовче засідання 09.09.2024 з`явились представники позивача та відповідача.

Суд ухвалою від 09.09.2024 закрив підготовче провадження та призначив справу для судового розгляду по суті у судове засідання на 09.10.2024.

У судове засідання 09.10.2024 з`явились представники позивача та відповідача.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

30.12.2020 між Приватним акціонерним товариством "Новокаховський Річковий Порт" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Новатор" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 524118-П (далі - договір).

На умовах даного договору продавець зобов`язується передати у власність покупцеві щебінь гранітний різних фракцій, пісок із відсівів дроблення граніту, камінь бутовий, що відповідають вимогам державних стандартів України, а також некондиційну продукцію Петрівського родовища (надалі іменується «продукція»), найменування та одиниці виміру яких сторони визначають у специфікації (надалі іменуються «специфікація»), що є невід`ємною частиною цього договору з моменту її підписання сторонами (п. 1.1. договору).

Якщо сторони узгодили у специфікації, що продавець зобов`язаний здійснити перевезення продукції (далі іменуються - послуги), то покупець зобов`язаний оплатити продавцю вартість послуг (п. 1.2. договору).

Кількість продукції та послуг за цим договором, зазначається в специфікаціях (п. 2.1. договору).

Строк поставки продукції та надання послуг сторони зазначають у специфікації (п. 4.1. договору).

Право власності на продукцію переходить до покупця в момент одержання ним продукції та супровідних документів на продукцію (п. 4.3. договору).

Грошові кошти за недопоставлену продукцію повертаються покупцю протягом 3-х банківських днів з моменту отримання від покупця письмової вимоги або зараховуються в рахунок оплати наступної узгодженої партії продукції (п. 4.7. договору).

Якщо продавець прострочить строк поставки продукції, визначений специфікацією, продавець сплачує покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі 0,02% від вартості продукції за кожний день прострочення поставки без права на відшкодування збитків (п. 5.4. договору).

Договір набирає сили з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов`язань за цим договором (п. 8.1. договору).

13.09.2021 сторони підписали специфікацію № 5 (а.с. 27), в якій погодили товар, що підлягає поставці, а саме: щебінь гранітний фракції 20-40 мм у кількості 4000 тон на загальну суму 1 100 160, 00 грн з ПДВ. Також сторони погодили умови поставки: базис поставки продукції - FОВ - причал продавця (обл. Дніпропетровська, р-н. Синельниківський, с. Діброва, вул. Дніпрова, 98, «Петрівський кар`єр») згідно Інкотермс у редакції 2010 року, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають з умов цього договору (п. 2.1. специфікації № 5).

Покупець передає продавцю заявку про поставку продукції будь-яким зручним для нього способом (факсом, поштою, електронною поштою, тощо), у якій зазначає: найменування та кількість продукції, бажану дату відвантаження, найменування та ідентифікаційні номери перевізників, найменування та державні реєстраційні номери суден, прізвище, ім`я та по батькові капітанів суден (п. 2.2 специфікації № 5).

Відповідно до пункту 2.3 специфікації продавець зобов`язаний відвантажити покупцю продукцію протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання продавцем попередньої оплати вартості продукції та заявки про поставку продукції, передбаченої п. 2.2 даної специфікації, а покупець зобов`язаний прийняти продукцію у зазначений строк.

Позивач зазначає, що 25.11.2021 виконав свої зобов`язання за договором шляхом здійснення передплати за Специфікацією № 5 до договору у сумі 1 000 000,00 грн, на підтвердження чого надав платіжну інструкцію № 1538 від 25.11.2021 (а.с. 28).

Отже, як зазначає позивач, відповідно до умов п. 2.3 специфікації № 5 до договору відповідач повинен був поставити оплачену позивачем партію товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання оплати вартості партії товару та заявки, а саме до 25.12.2021 включно. Однак, відповідач в порушення умов договору станом на 25.12.2021 свої зобов`язання з поставки товару належним чином не виконав, а саме здійснив лише часткову поставку товару на суму 219 880,07 грн з ПДВ. Оплачена позивачем партія товару загальною вартістю 780 119,93 грн відповідачем поставлена не була. Позивач зазначає, що звернувся до відповідача з листом № 61/2023 від 28.12.2023 (а.с. 47), в якому просив повернути передплату за непоставлений товар у розмірі 780 119,93 грн до 27.02.2024.

Відповідач листом № 57 від 03.01.2023 (а.с. 49-50) відмовив у поверненні грошових коштів, оскільки здійснення будь-яких операцій із позивачем заборонено законом, враховуючи, що останній зареєстрований у м. Таврійськ Херсонської області, що є тимчасово окупованою територію.

01.04.2024 позивач повторно звернувся до відповідача із листом № 5 від 01.04.2024 (а.с. 51-55), в якому вимагав протягом 7 календарних днів з дати отримання даної претензії повернути грошові кошти у розмірі 780 119,93 грн. В якості доказу направлення на адресу відповідача вказаної претензії позивач надав до суду копії опису вкладення, накладної Укрпошти та фіскального чеку (а.с. 56-57), відповідно до яких вказаному поштовому відправленню присвоєно 13-символьний цифровий номер (штрихкодовий ідентифікатор) 0209509067011. Відповідно до трекінгу поштового відправлення № 0209509067011 (а.с. 58) відповідач отримав зазначений лист 04.04.2024.

Однак, як зазначає позивач, відповідач відповідь на претензію не надав, заборгованість не сплатив, що і стало причиною звернення до суду.

З позовної заяви вбачається, що позивач кваліфікує грошові кошти у розмірі 780 119,93 грн як безпідставно набуті та просить стягнути їх з відповідача в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2020 між Приватним акціонерним товариством "Новокаховський Річковий Порт" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Новатор" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 524118-П (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого на умовах даного договору продавець зобов`язується передати у власність покупцеві щебінь гранітний різних фракцій, пісок із відсівів дроблення граніту, камінь бутовий, що відповідають вимогам державних стандартів України, а також некондиційну продукцію Петрівського родовища (надалі іменується «продукція»), найменування та одиниці виміру яких сторони визначають у специфікації (надалі іменуються «специфікація»), що є невід`ємною частиною цього договору з моменту її підписання сторонами.

На виконання умов договору 25.11.2021 позивач сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 1 000 000,00 грн, з призначенням платежу: «оплата за щебіневу продукцію згідно договору № 524118-П від 30.12.2020» (а.с. 28).

Враховуючи вищевикладене, укладений сторонами договір поставки є достатньою та належною правовою підставою сплати позивачем відповідачу грошових коштів у розмірі 780 119,93 грн.

З огляду на викладене, сплачені позивачем відповідачу грошові кошти не можуть вважатися безпідставно набутими в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки сплачені на виконання договору поставки, укладеного сторонами.

Попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Суд зауважує, що особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

У статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено завдання суду при здійсненні правосуддя та вказано, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У господарському процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема, в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Позивач в позовній заяві також посилається на положення ст. 693 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, господарський суд зазначає наступне.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України)

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4.1. договору строк поставки продукції та надання послуг сторони зазначають у специфікації.

Як вказано вище, 13.09.2021 сторони підписали специфікацію № 5 (а.с. 27), в якій погодили товар, що підлягає поставці, а саме: щебінь гранітний фракції 20-40 мм у кількості 4000 тон на загальну суму 1 100 160, 00 грн з ПДВ. Також сторони погодили умови поставки: базис поставки продукції - FОВ - причал продавця (обл. Дніпропетровська, р-н. Синельниківський, с. Діброва, вул. Дніпрова, 98, «Петрівський кар`єр») згідно Інкотермс у редакції 2010 року, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають з умов цього договору (п. 2.1. специфікації № 5).

Відповідно до п. 2.3 специфікації № 5 продавець зобов`язаний відвантажити покупцю продукцію протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання продавцем попередньої оплати вартості продукції та заявки про поставку продукції, передбаченої п. 2.2 даної специфікації, а покупець зобов`язаний прийняти продукцію у зазначений строк.

Покупець передає продавцю заявку про поставку продукції будь-яким зручним для нього способом (факсом, поштою, електронною поштою, тощо), у якій зазначає: найменування та кількість продукції, бажану дату відвантаження, найменування та ідентифікаційні номери перевізників, найменування та державні реєстраційні номери суден, прізвище, ім`я та по батькові капітанів суден (п. 2.2 специфікації № 5).

З аналізу п. 2.3 специфікації № 5 вбачається, що строк поставки у 30 календарних днів починається з моменту отримання продавцем попередньої оплати вартості продукції та отримання заявки про поставку продукціъ, яка відповідно до п. 2.2. специфікації № 5 передається покупцем продавцю будь-яким зручним для нього способом (факсом, поштою, електронною поштою, тощо), та яка в свою чергу містить в собі інформацію про: найменування та кількість продукції, бажану дату відвантаження, найменування та ідентифікаційні номери перевізників, найменування та державні реєстраційні номери суден, прізвище, ім`я та по батькові капітанів суден.

В специфікації № 5 сторони погодили умови поставки: базис поставки продукції - FОВ - причал продавця (обл. Дніпропетровська, р-н. Синельниківський, с. Діброва, вул. Дніпрова, 98, «Петрівський кар`єр») згідно Інкотермс у редакції 2010 року.

Базис поставки продукції FОВ згідно Інкотермс у редакції 2010 року передбачає, що продавець повинен доставити товар на судно покупця або на судно обраної покупцем організації.

Тобто з викладеного вбачається, що за відсутності заявки покупця, в якій, зокрема, міститься інформація про кількість продукції, бажану дату відвантаження, найменування та ідентифікаційні номери перевізників, найменування та державні реєстраційні номери суден, прізвище, ім`я та по батькові капітанів суден, а також за відсутності судна покупця, на яке підлягає завантаженню спірна продукція, продавець фактично позбавлений можливості здійснити поставку погодженого товару покупцю.

Господарський суд зазначає, що будь-які належні та достовірні докази направлення чи вручення відповідачу в будь-який спосіб заявки покупця на поставку продукції на загальну суму 780 119,93 грн в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, відповідно до положень договору та специфікації № 5 строк виконання зобов`язання з поставки товару на суму 780 119,93 грн не є таким, що настав.

Враховуючи викладене, позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту порушення продавцем свого зобов`язання щодо своєчасної передачі товару.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

З аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України вбачається, що право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати виникає у покупця у тому разі, якщо продавець не передав товар у встановлений строк.

Тобто, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати лише у випадку, якщо продавець не здійснить поставку товару покупцю у встановлений договором строк, а за відсутності такого - у строк, визначений ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Оскільки позивачем не доведено факту порушення відповідачем свого зобов`язання з поставки товару, то відповідно у позивача не виникло право вимагати у відповідача повернення суми попередньої оплати.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

За вказаних обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів прострочення продавцем виконання його обов`язку щодо передачі товару, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 780 119,93 грн є передчасними, а отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В даному випадку за погодженими сторонами умовами договору та відповідно до специфікації № 5 позивачу необхідно направити відповідачу заявку про поставку товару, а постачальник повинен виконати такий обов`язок протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання вказаної заявки. В подальшому, у випадку невиконання в цей строк постачальником зобов`язання щодо поставки товару, позивач має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Також господарський суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Підписавши специфікацію № 5 від 13.09.2021 сторони взяли на себе зобов`язання, зокрема продавець поставити товар, а покупець його отримати. В той же час, відповідно до п. 8.1. договору договір набирає сили з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов`язань за цим договором.

Верховний Суд України неодноразово наголошував, що поряд з належним виконанням законодавство передбачає й інші підстави припинення зобов`язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування), однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання як закінчення строку дії договору. Отже, на думку Верховного Суду зобов`язання, не виконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.

Наведене дає підстави для висновку, що в даному випадку, припинення строку договору не має наслідком припинення зобов`язань, які виникли між сторонами під час його дії, зокрема, за специфікацією № 5.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 23 715,65 грн за період з 26.12.2021 по 26.05.2022.

Відповідно до п. 5.4. договору, якщо продавець прострочить строк поставки продукції, визначений специфікацією, продавець сплачує покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі 0,02% від вартості продукції за кожний день прострочення поставки без права на відшкодування збитків.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.ч.4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України).

Також позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3 % річних за період з 01.01.2022 по 09.07.2024 у розмірі 59 054,01 грн та інфляційні втрати за той же період у розмірі 301 959,89 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки господарський суд дійшов висновку про передчасність вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 780 119,93 грн, то нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат на вказану суму є необґрунтованим та безпідставним. Таким чином, позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

Відповідач просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, відповідачем долучено до матеріалів справи договір про надання послуг у сфері права № 1/24 від 01.01.2024, укладений між відповідачем та Адвокатським об`єднанням «Адвокатським бюро «Баррістер», додаткову угоду № 2 від 09.08.2024 до договору про надання послуг у сфері права № 1/24 від 01.01.2024, рахунок № 8 від 30.08.2024 на суму 25 000,00 грн, платіжну інструкцію № 903 від 03.09.2024 про сплату відповідачем 25 000,00 грн, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1130 від 13.02.2003, ордер АЕ № 1310552 від 17.08.2024.

Згідно із ч. 4, 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідного клопотання відповідачем не було подано.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням матеріалів справи, господарський суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 25 000,00 грн несвівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

Суд вважає за необхідне здійснити розподіл витрат відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, що буде обґрунтованим та відповідатиме складності справи та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до положень п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у розмірі 17 472,74 грн.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Новокаховський Річковий Порт" (74989, Херсонська область, м. Нова Каховка, м. Таврійськ, вул. Портова, буд. 1Б, ідентифікаційний код 19235881) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Новатор" (52542, Дніпропетровська область, с. Діброва, вул. Шкільна, буд. 1, ідентифікаційний код 33826161) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, про що видати наказ.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 09.10.2024

Суддя І.В. Мілєва