Рішення

від 07.10.2024 по справі 910/7092/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2024Справа № 910/7092/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" (вул. Рибальська 22, м. Київ, 01011)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЛОКО-КРАЇНА" (вул. Бориспільська, б. 9, м. Київ, 02099)

про стягнення 15 000,00 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альфа Страхування" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЛОКО-КРАЇНА" про стягнення 15 000,00 грн. безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається, що ним, як страховиком за Полісом серії ЕР № 193785771, відшкодоване страхове відшкодування в сумі 15000,00 грн. відповідачу як орендарю пошкодженого транспортного засобу. Оскільки цивільна відповідальність водія транспортного засобу Renault Master, державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Альфа Страхування" та в подальшому постановою Кам`янець -Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13.10.2021 року у справі № 676/2577/21 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУаАП, закрито, позивач просить стягнути з відповідача сплачене страхове відшкодування як безпідставно набуте майно згідно ст. 1212 ЦК України та ст. 32 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7092/23, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/7092/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також зобов`язано позивача надати додаткові докази, які мають значення для правильного вирішення спору.

Окрім цього, зазначеною ухвалою витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію по полісу ЕР № 193785771 станом на 07.05.2020 року.

Так, 23.05.2023 через відділ діловодства суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 року листом № 9-03/16771 від 23.05.2023 надійшла витребувана інформація по полісу ЕР № 193785771. Лист судом долучено до матеріалів справи.

Також 29.05.2023 через систему «Електронний суд» від представника позивача на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 року надійшла заява б/н від 29.05.2023, в якій останній повідомив, що вимоги № 0574.609.20.01 від 27.07.2022 року та № 0574.609.20.01 від 07.03.2023 року на адресу відповідача надсилалися простими листами, у зв`язку з чим відсутня можливість відслідкувати їх отримання відповідачем. Заява судом долучена до матеріалів справи.

Окрім цього, 13.06.2023 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання б/н від 13.06.2023 року про долучення до матеріалів справи копії постанови Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13.10.2021 року у справі № 676/2577/21, винесеної щодо гр. ОСОБА_1 за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Клопотання судом задоволено, дані документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 15.05.2023 року була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Бориспільська, б. 9, м. Київ, 02099, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/7092/23 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 10.06.2023 року поштового відправлення №0105494217933.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 15.05.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 26.06.2023 року, враховуючи, що 25.06.2023 року припадало на вихідний день (неділю).

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач своїм процесуальним правом, передбаченим статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України, та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "МОЛОКО-КРАЇНА" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до статті 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов`язковим. Одним із видів обов`язкового страхування, згідно пунктом 9 частини 1 статті 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі статті 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Як судом встановлено згідно матеріалів справи, 11.10.2019 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Альфа Страхування" (страховик за договором, позивач у справі) та гр. ОСОБА_1 (страхувальник за договором) було укладено Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлений полісом ЕР/193785771, забезпеченим транспортним засобом за яким є легковий автомобіль Renault Master, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 .

Згідно із даними полісу ЕР/193785771 франшиза становить - 0,00 грн.; ліміт страхової суми за шкоду, заподіяну майну - 130 000,00 грн.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Строк дії полісу ЕР/193785771 встановлено з 12.10.2019 року по 11.10.2020 року.

Судом встановлено, що укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлений полісом № ЕР/193785771 від 11.10.2019 року за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України, Закону України "Про страхування" та Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Пунктом 1.8. статті 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Відповідно до статті 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

При цьому згідно з полісом № ЕР/193785771 до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП.

Судом встановлено згідно матеріалів справи, зокрема, Відповіді від НПУ № 3020130317347404, 07.05.2020 року близько 14 год. 40 хв. по вул. Хмельницьке шосе, 1/17 у м. Кам`янець-Подільський в напрямку м. Хмельницького, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Renault Master, державний номер НОМЕР_1 , перед поворотом праворуч завчасно не зайняв відповідне крайнє положення на проїзній частині, допустив зіткнення з автомобілем САЗ 3507 СПГ, державний номер НОМЕР_3 , під керуванням гр. ОСОБА_2 , який рухався в попутному напрямку прямо по крайній правій смузі, внаслідок чого сталася ДТП, транспортні засоби, а також огорожа території «гуртові будівельних матеріалів» та дорожній знак 5.38, 7.14 отримали механічні пошкодження.

Наразі, пошкоджений у результаті ДТП транспортний засіб САЗ 3507 СПГ, державний номер НОМЕР_3 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 належить на праві власності Дочірньому підприємству «Аромат» та переданий останнім у строкове платне користування Товариству з обмеженою відповідальністю «МОЛОКО-КРАЇНА» за договором оренди транспортних засобів № 100/04-19 від 01.04.2019 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

На водія транспортного засобу Renault Master, державний номер НОМЕР_1 , гр. ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне порушення серії ДПР18 №238979 від 07.05.2020 року, відповідно до якого у вину останньому ставилося порушення вимог п.п. 10.4 ПДР, за яким перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку.

З метою визначення характеру пошкоджень транспортного засобу САЗ 3507, державний номер НОМЕР_3 , 12.05.2020 року було проведено його огляд, про що складено акт огляду колісного транспортного засобу, підписаний аварійним комісаром Єзерськім О.А.

ДП «Аромат» як власник пошкодженого транспортного засобу з метою отримання страхового відшкодування 18.05.2020 року звернулося до ПАТ «СК «Альфа Страхування» із заявою б/н від 18.05.2020 року, у якій просило страхове відшкодування по автомобілю САЗ 3507 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , перерахувати на розрахунковий рахунок ТОВ «МОЛОКО-КРАЇНА» як орендаря вказаного транспортного засобу.

Поряд із цим, 26.05.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МОЛОКО-КРАЇНА» звернулося до ПАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" з заявою про настання страхової події та виплату страхового відшкодування б/н від 26.05.2020 року, копія якої наявна в матеріалах справи.

Відповідно до ремонтної калькуляції № 0574.609.2 від 09.06.2020 року, складеної за допомогою комп`ютерної програми «Audatex», вартість ремонту пошкодженого транспортного засобу САЗ 3507 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , складає 16 050,42 грн.

Як встановлено судом, між ДП «Аромат» як потерпілою особою та ПАТ «СК «Альфа Страхування» як страховиком було укладено Угоду про виплату страхового відшкодування № 0574.609.20.01 від 09.06.2020 року, якою погоджено, що сума страхового відшкодування за страховою подією, що мала місце 07.05.2020 року за участю транспортного засобу САЗ 3507 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , та транспортного засобу Renault Master, державний номер НОМЕР_1 , складає 15 000,00 грн.

Згідно частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що визначається страховиком.

Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

У зв`язку зі зверненням потерпілої особи до позивача із Заявою про настання страхової події та виплату страхового відшкодування, копія якої наявна в матеріалах справи, останнім згідно умов Полісу ЕР/193785771 було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду від 07.05.2020 страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у загальній сумі 15 000,00 грн., про що складено відповідний страховий акт № 0574.609.2 від 09.06.2020 року на суму 15 000,00 грн. та розрахунок страхового відшкодування до нього, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до складеного страхового акту № 0574.609.2 від 09.06.2020 року позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 15 000,00 грн. ТОВ «Молоко-країна», що підтверджується платіжною інструкцією № 20507 від 12.06.2020 на суму 15 000,00 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.

В свою чергу, заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Полісом ЕР/193785771 від відповідача до суду не надходило.

Разом з тим, постановою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13.10.2021 року у справі № 676/2577/21, яка набрала законної сили, провадження в справі про адміністративне порушення, передбачене ст. 124 КУпАП, щодо ОСОБА_1 закрито на підставі ст. 247 КУпАП України, ст. 284 КПК України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпаності можливості їх отримати.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, ПАТ «СК «Альфа Страхування» були направлені на адресу відповідача досудові вимоги № 0574.609.20.01 від 27.07.2022 року та № 0574.609.20.01 від 07.03.2023 року, за змістом яких останньому з урахуванням постанови Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13.10.2021 року у справі № 676/2577/21 у добровільному порядку пропонувалося повернути суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 15 000,00 грн. Копії вказаних вимог наявні в матеріалах справи.

При цьому, за умови посилання позивача в заяві б/н від 29.05.2023 року на факт надсилання вказаних вимог на адресу відповідача простою поштовою кореспонденцією та ненадання позивачем як відповідних доказів направлення вказаних вимог, так і доказів їх вручення відповідачеві до матеріалів справи, в тому числі на вимогу ухвали суду від 15.05.2023 року, з боку відповідача підтвердження /спростування отримання /надсилання таких вимог також відсутні.

В свою чергу, вимоги позивача залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, оскільки відповідачем було безпідставно отримано страхове відшкодування в сумі 15 000,00 грн. за пошкодження транспортного засобу САЗ 3507 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , позаяк судом спростовані твердження про наявність в діях страхувальника ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, на які відповідач посилався під час подання позивачеві заяви про настання страхової події та виплату страхового відшкодування, та страховий випадок як підстава здійснення виплати страхового відшкодування за Полісом ЕР/193785771 не настав, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення грошових коштів в розмірі 15 000,00 грн. як набутих відповідачем без достатньої правової підстави на підставі ст. 1212 ЦК України.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження повернення безпідставно отриманих коштів, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Полісу ЕР/193785771 та/або його окремих положень суду не надано.

Суд зазначає, що згідно з приписами статті 4 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі.

Так, за визначенням статті 1 названого Закону страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування".

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Отже, як встановлено судом за матеріалами справи та сторонами не заперечувалось, на момент ДТП, яка мала місце 07.05.2020 року, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформленим полісом ЕР193785771, у силу якого позивач у межах страхових сум зобов`язався відшкодовувати шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного Renault Master, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 .

Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Пунктом 22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Пунктом 32.1 ст.31 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до випадків, коли шкода не відшкодовується віднесено шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Отже, в контексті вищенаведеного слідує, що обов`язок страховика зі здійснення страхового відшкодування особі, якій заподіяна шкода, виникає у разі страхового випадку, тобто дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої настала цивільно-правова відповідальність страхувальника. Тобто за відсутності підстав для притягнення страхувальника до відповідальності у страховика зазначеного обов`язку не виникає.

Подібний правовий висновок наведений Верховний Судом у постанові від 28.03.2018 року у справі № 910/21313/16.

За загальним правилом цивільно-правова відповідальність - це встановлені законом юридичні наслідки за невиконання або неналежне виконання особою обов`язків, зобов`язань, що пов`язані з порушенням суб`єктивних цивільних прав другої сторони, та полягає у застосуванні до правопорушника в інтересах другої сторони установлених законом або договором правових заходів впливу, що несе для нього негативні, економічно невигідні наслідки майнового характеру, зокрема, відшкодування шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду урегульовані статтею 1166 Цивільного кодексу України, частиною 1 якої передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 2 наведеної норми).

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина заподіювача шкоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Особливості відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, визначені статтями 1187, 1188 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Разом з тим, як вищезазначено судом, постановою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13.10.2021 року у справі № 676/2577/21, яка набрала законної сили, провадження в справі про адміністративне порушення, передбачене ст. 124 КУпАП, щодо ОСОБА_1 закрито згідно ст. 247 КУпАП України, ст. 284 КПК України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпаності можливості їх отримати.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, у адміністративній справі №676/2577/21, предметом розгляду у якій було питання щодо наявності/відсутності підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, не доведена вина останнього у вчиненні ДТП 07.05.2020 року, що в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України має преюдиційне значення для даної справи та не підлягає повторному доказуванню.

Таким чином, зважаючи на закриття адміністративного провадження щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпаності можливості їх отримати, цивільно-правова відповідальність останнього, як страхувальника за полісом ЕР193785771, у результаті ДТП, що мала місце 07.05.2020 року, не настала, а відтак в силу наведених приписів Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода заподіяна транспортному засобу САЗ 3507 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_3 не підлягає відшкодуванню, адже фактично страховий випадок є таким що не настав та обов`язок зі сплати страхового відшкодування відповідачу у позивача, відповідно, відсутній.

За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) зменшення (втрата) або відсутність збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) причинний зв`язок між збільшенням (збереженням) майна на стороні набувача і відповідною втратою (відсутністю збільшення) майна на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави (юридичного факту) для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Наразі, зважаючи на факт отриманням відповідачем страхового відшкодування в сумі 15 000,00 грн. від позивача за відсутності у останнього обов`язку з відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, відбулося безпідставне набуття ТОВ «МОЛОКО-КРАЇНА» майна (грошових коштів) за рахунок ПАТ «СК «Альфа Страхування», правові наслідки якого врегульовані наведеними вище приписами статті 1212 Цивільного кодексу України.

Оскільки зазначена правова норма зобов`язує особу, яка набула майно іншої особи без достатньої правової підстави, повернути його потерпілому, зокрема, і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, суд дійшов висновку про виникнення у відповідача зобов`язання з повернення позивачу грошових коштів, отриманих ним в якості страхового відшкодування за Полісом ЕР/193785771 внаслідок ДТП, що мала місце 07.05.2020 року.

При цьому суд зазначає, що згідно з ч.1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Досудовий порядок врегулювання спорів є сукупністю заходів, що здійснюються стороною, права якої порушено, для безпосереднього вирішення спору зі стороною, яка є порушником майнових прав чи інтересів. Метою досудового врегулювання господарських спорів є усунення негативного впливу на господарську діяльність з боку контрагентів або запобігання такому.

В той же час, у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 року зазначено, що можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Таким чином, за висновками суду, попереднє досудове звернення позивача з вимогою про повернення безпідставно виплаченого страхового відшкодування до відповідача ніяким чином не впливає на обов`язок останнього повернути позивачу безпідставно отримані кошти у відповідній сумі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення позивачу суми безпідставно отриманих коштів в розмірі виплаченого страхового відшкодування за Полісом ЕР/193785771 в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 15 000,00 грн. безпідставно отриманих коштів підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЛОКО-КРАЇНА" (вул. Бориспільська, б. 9, м. Київ, 02099; код ЄДРПОУ 31877099) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" (вул. Рибальська 22, м. Київ, 01011; код ЄДРПОУ 30968986) 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп безпідставно отриманих коштів та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 07 жовтня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон