Рішення

від 19.09.2024 по справі 910/3050/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.09.2024Справа № 910/3050/24

За позовомУправління капітального будівництва Боярської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю «Аріс-Інвест»провизнання недійсним пункту 7.1 Договору на розроблення проектно-кошторисної документації №02-06/6 від 27.02.2023 року Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Халупко С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/3050/24 за позовом Управління капітального будівництва Боярської міської ради (далі також - позивач, Управління) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс-Інвест» (далі також - відповідач, ТОВ «Аріс-Інвест») про визнання недійсним п. 7.1. договору на розроблення проектно-кошторисної документації № 02-06/6 від 27.02.2023.

08.04.2024 відповідачем подано відзив на позов, а 16.04.2024 позивач надав відповідь на відзив.

18.04.2024 представник позивача звернувся до суду із клопотанням про відкладення слухання справи, а відповідач надав письмові заперечення на відповідь на відзив.

У письмових запереченнях відповідач, зокрема, наголосив, що ордер, який долучено до відповіді на відзив є неналежно оформленим, а отже слід вважати дану відповідь як таку, що подана неналежним представником, а тому не повинна бути врахована судом.

Зважаючи на зауваження представника відповідача щодо долученого до відповіді на відзив ордеру, суд запропонував позивачу надати посвідчення адвоката Савенка Руслана Васильовича № 637 від 01.03.2016 для огляду в судовому засіданні.

23.04.2024 відповідачем подано клопотання про долучення доказів надіслання заперечень на відповідь на відзив позивачу.

Представник позивача безпосередньо в підготовчому засіданні 13.06.2024 надав усні пояснення стосовно наявності належних повноважень представляти інтереси Управління капітального будівництва Боярської міської ради та підтвердив свої доводи відповідними доказами.

Представник відповідача наполягав на задоволенні клопотання про долучення доказів та усно просив про поновлення строку для подання такого клопотання.

Суд дійшов висновку про підтвердження представником позивача наявності права представляти інтереси Управління капітального будівництва Боярської міської ради під час розгляду справи. Отже, відсутні підстави для не врахування відповіді на відзив.

Крім того, суд поновив відповідачу строк для подання клопотання про долучення доказів та долучив подані 23.04.2024 докази до справи.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 25.07.2024.

Суд задовольнив клопотання позивача та відповідача про відкладення та оголосив перерву в судовому засіданні 25.07.2024 до 19.09.2024.

18.09.2024 до суду звернувся позивач із клопотанням про відкладення судового засідання у зв`язку із зайнятістю представника на процесуальних діях (допит) по кримінальному провадженню.

Представник відповідача безпосередньо в судовому засіданні 19.09.2024 заперечив проти відкладення та надав усні пояснення по суті спору.

З огляду на те, що представник позивача вдруге не прибув у судове засідання з розгляду справи по суті, а доказів на доведення поважних причин неявки не надано, то суд керуючись ст. 202 Господарського процесуального кодексу України відмовляє позивачу у задоволенні клопотання від 18.09.2024 про відкладення.

Неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи, а наявних доказів достатньо для вирішення спору по суті.

У судовому засіданні 19.09.2024 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.02.2023 між Управлінням капітального будівництва Боярської міської ради (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРІС-Інвест» (як виконавцем) було укладено договір № 02-06/6 на розроблення проектно-кошторисної документації (далі також - договір), за умовами якого виконавець прийняв на себе зобов`язання в інтересах та на користь замовника виконати власними силами та засобами роботи з розроблення проектно-кошторисної документації по об`єкту : «Реконструкція з добудовою приміщення Боярської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Лисенка, 11/23» (Коригування 2); 71320000-7 - Послуги з інженерного проектування за ДК 021:2015. Виконавець також за свій рахунок організовує та оплачує експертизу кошторисної частини проектної документації та надає експертний звіт.

Відповідно до п. 1.2. договору, замовник приймає роботи, які відповідають вимогам завдання на проектування і здійснює своєчасне та повне фінансування прийнятих робіт в межах виділених бюджетних асигнувань та фактично отриманих бюджетних коштів.

Як встановлено в п. 1.3.-1.5. договору, етапи виконання та строки передачі робіт встановлюються у Додатку № 4 - Календарний план робіт, який є невід`ємною частиною договору. Роботи виконуються виконавцем згідно з Завданням на проектування, державними будівельними нормами, правилами та розцінками на проектно-вишукувальні роботи, вихідними даними, наданими замовником. Результатом робіт, визначених в п. 1.1. договору є - проектно-кошторисна документація з проходженням експертизи.

Згідно з п. 1.6. договору, фінансування робіт, що становлять предмет даного договору, відбувається за рахунок коштів місцевого бюджету по мірі надходження бюджетних коштів. Бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

У розділі 3 договору сторони погодили, що загальна ціна договору становить 120 000,00 грн без ПДВ.

Відповідно до п. 4.1.2. договору, строк виконання робіт до 30.04.2023.

У п. 7.1. договору встановлено, що робота, передбачена п. 1.1. цього договору є інтелектуальною власністю виконавця. Повторне застосування або будь-яке його коригування (внесення змін чи інше) здійснюється виключно виконавцем (стаття 30 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

На думку позивача, оскільки зазначений пункт 7.1 договору суперечить положенням частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 1112 ЦК України, п. 15.1 Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 45 від 16.05.2011 «Про затвердження Порядку розроблення проектної документації на будівництво об`єктів», на підставі частини 1 статті 215 ЦК України, є підстави для визнання такого пункту договору недійсним.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач наголошував на такому:

- проектно-кошторисна документація по об`єкту не є твором образотворчого мистецтва, а є архітектурною документацією, що підпадає під дію Закону України «Про архітектурну діяльність»;

- відповідач володіє майновими авторськими правами на об`єкт авторського права, що підтверджується Договором № 1 про передачу (відчуження) авторських прав від 03.07.2017;

- оскільки договором не передбачається передача майнових авторських прав на об`єкт авторського права, то жодних майнових прав на об`єкт авторського права не було передано позивачеві, тому, йому не належать майнові права на проектно-кошторисну документацію по об`єкту;

- умови договору жодним чином не суперечать нормам чинного законодавства України, а позивач намагається привласнити собі авторські права на проектну документацію.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договір може бути визнаний недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті, правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами першою і другою статті 418 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до статті 422 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Згідно зі статтею 421 Цивільного кодексу України, суб`єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об`єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Суд зазначає, що виключні майнові авторські права на твір можуть належати не тільки авторові, а також особі, яка набула такі права у встановленому законом порядку (зокрема, на підставі договору).

Так, відповідно до приписів чинного законодавства, проектно-кошторисна документація є об`єктом інтелектуальної власності.

Суд звертає увагу, що у даному випадку така проектно-кошторисна документація була виготовлена/розроблена виконавцем (відповідачем) саме на замовлення позивача (замовника за договором).

Частиною ж другою статті 430 Цивільного кодексу України передбачено, що майнові права інтелектуальної власності на об`єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об`єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

За приписами частин першої і другої статті 1112 Цивільного кодексу України, за договором про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов`язується створити об`єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк; договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об`єкта замовником.

Крім того, за приписами статті 433 Цивільного кодексу України і статті 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права", об`єктами авторського права є, зокрема, твори архітектури.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про авторське право та суміжні права», до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Невиключний перелік способів використання творів наведено у частині другій статті 12 Закону.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 49 цього Закону, після чого ця особа стає суб`єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: відтворення; включення до складеного твору; включення до іншого твору, крім складеного твору; розповсюдження примірників твору; імпорт примірників твору; здавання в найм або в позичку примірників твору; публічне виконання, публічний показ, публічне демонстрування, публічне сповіщення, інтерактивне надання доступу публіці та інші способи доведення до загального відома публіки; переклад; переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни твору.

Частинами 3-5 ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що незалежно від відчуження зазначених у частині першій цієї статті майнових прав на твір автор має право на справедливу винагороду за відповідні способи використання твору, визначену цим Законом і Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав". Право на справедливу винагороду належить лише автору, переходить лише до спадкоємців автора і не може бути передано (відчужено) іншим особам. Майнові права на твір, який включено до складу іншого твору, не обмежуються у зв`язку із створенням та/або використанням такого іншого твору. Якщо примірники твору законним чином введено у цивільний оборот шляхом їх першого продажу в Україні, допускається подальше відчуження цих примірників без згоди суб`єкта авторського права і без сплати винагороди (вичерпання прав), крім оригіналів творів мистецтва, подальше відчуження яких здійснюється із сплатою винагороди за право слідування відповідно до статті 30 цього Закону. Дія положень цієї частини не поширюється на інтерактивне надання доступу публіці до твору.

Суд зазначає, що у даному випадку проектно-кошторисна документація розроблена відповідачем на виконання умов договору № 02-06/6 від 27.02.2023 саме на замовлення позивача та стосується об`єкта позивача.

При цьому, відповідно до приписів законодавства позивач має право спільного володіння майновими правами інтелектуальної власності на об`єкт - проектно-кошторисну документацію, створену за його замовленням.

Проте, сторони погодивши у п. 7.1. договору, що робота, передбачена п. 1.1. цього договору є інтелектуальною власністю виконавця, в той же час всупереч приписам ЦК та Закону України "Про авторське право і суміжні права" не визначили спосіб використання вказаного твору позивачем, як замовником такої проектно-кошторисної документації, як і не визначили розмір виплати авторської винагороди використання твору шляхом укладення окремого авторського договору.

Тож, у даному випадку, з урахуванням того, що саме позивач є замовником проектно-кошторисної документації та така документація стосується виключно об`єкту будівництва позивача, тобто не є такою, що створена за трудовим договором, в той час як п. 7.1. договору не визначено способи використання проектно-кошторисної документації позивачем, суд приходить до висновку, що позивач в силу положень ЦК та Закону України "Про авторське право і суміжні права" має право на використання/розпорядження проектно-кошторисною документацією, а також її коригування, без окремого погодження з відповідачем.

Таким чином, підсумовуючи викладене вище суд зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування умов, передбачених частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, які є необхідними для визнання договору (частини договору) недійсним.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Управління капітального будівництва Боярської міської ради задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Управління капітального будівництва Боярської міської ради відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2024 року.

Суддя Ю.О.Підченко