Рішення
від 26.09.2024 по справі 910/6623/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2024Справа № 910/6623/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Божка Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ОСНОВА-С"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-УКРІНВЕСТ"

про стягнення 20 816 821,83 грн

за участю представників:

від позивача: Павлов Р.В.

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: не з`явився

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ОСНОВА-С", Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-УКРІНВЕСТ" про солідарне стягнення 21 151 695,29 грн пайового внеску.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачами обов`язку зі сплати пайового внеску.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

31.05.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява, в якій він повідомив, що в описовій частині позовної заяви, клопотання про витребування доказів, прохальній частині позовної заяви помилково зазначена невірна інформація про відповідача-1. Також просив вважати вірними відомості про відповідача 1, а саме: код ЄДРПОУ 32491049; юридична адреса: 03150, місто Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 143/2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 вказану позовну заяву залишено без руху.

10.06.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6623/24, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 04.07.2024, клопотання Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), викладене у позовній заяві, про витребування доказів задоволено, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ОСНОВА-С" та Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-УКРІНВЕСТ" копію технічного паспорту та/або довідки щодо показників на житловий, громадський чи виробничий будинок, господарські будівлі, захисні споруди щодо усіх фактично збудованих об`єктів у складі проєкту: "Будівництво житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель № 26-А у Голосіївському районі м. Києва (1 черга - будівництво житлового будинку № 1)".

01.07.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшла заява про виконання ухвали суду про надання довідки щодо показників на житловий громадський чи виробничий будинок, господарські будівлі, захисні споруди за №126 від 01.10.2020, видану експертом з технічної інвентаризації нерухомого майна; Сертифікату №ІУ121210526724 про готовність до експлуатації закінченого будівництва об`єкта, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 28.05.2021. Щодо технічного паспорту, то відповідач-2 зазначив, що технічний паспорт надати не має можливості, оскільки технічний паспорт виготовлявся в одному екземплярі і після введення будинку в експлуатацію, його було передано для здійснення послідуючих реєстраційних дій. Також відповідач-2 подав відзив на позов та заяву про застосування строку позовної давності.

01.07.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшли клопотання про витребування доказів; відзив на позов та заява, до якої відповідач-1 надав довідку щодо показників на житловий громадський чи виробничий будинок, господарські будівлі, захисні споруди за №126 від 01.10.2020. Також відповідач-1 зазначив, що технічний паспорт був виготовлений в одному екземплярі і після введення будинку в експлуатацію, його було передано для здійснення послідуючих реєстраційних дій.

У судовому засіданні 04.07.2024, суд розглянув клопотання відповідача-1 про витребування доказів.

Так, у клопотанні про витребування доказів відповідач-1 заявив про витребування додатку (на першу адресу) на 1 арк. у 3 прим, який зазначений в додатках до вимоги від 22.09.2023 № 050/18-365 та проєкт розрахунку обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, який був вкладений у цінний лист №0104406103110.

Відповідач-1 зазначає, що на адресу позивача направив запит від 24.06.2024 про надання копій документів, які просить витребувати, однак на час подання клопотання про витребування від позивача відповіді на запит не отримано.

Присутній у судовому засіданні 04.07.2024 представник позивача зазначив, що разом із вимогою від 22.09.2023 Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ОСНОВА-С" для підписання проєкт розрахунку обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва в трьох примірниках. Представник позивача зазначив, що всі примірники проєкту розрахунку направлені Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ОСНОВА-С" та позивачу підписаний розрахунок не повертався, а відтак не вбачається за можливе надати такий розрахунок.

Розглянувши клопотання, враховуючи пояснення представника позивача, з огляду на те, що в матеріалах справи наявні докази направлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ОСНОВА-С" для підписання проєкту розрахунку обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва в трьох примірниках, а відповідач-1 відповідно до вимог ч.2 ст.81 ГПК України у клопотанні не навів підстав, з яких випливає, що витребуваний доказ наявний у позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача-1 про витребування доказів. Про відмову у задоволенні клопотання відповідача-1 про витребування доказів суд постановив протокольну ухвалу від 04.07.2024.

Також у підготовчому засіданні 04.07.2024 суд розглянувши, заявлене відповідачем-1 у відзиві на позов клопотання надання додаткового строку для надання відзиву, керуючись ст.119 ГПК України постановив протокольну ухвалу про продовження з власної ініціативи відповідачу-1 строку для надання відзиву на позов до 26.07.2024.

Протокольною ухвалою від 04.07.2024 суд відклав підготовче засідання на 08.08.2024.

26.07.2024 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ОСНОВА-С" надійшов відзив на позовну заяву

05.08.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1 та заперечення проти заяви відповідача-2 про застосування строків позовної давності.

08.08.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 (ТОВ "Будівельна компанія "ОСНОВА-С") надійшли заперечення на відповідь на відзив.

08.08.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

08.08.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог.

У підготовчому засіданні 08.08.2024 суд розглянув заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог. У редакції заяви про зменшення позовних вимог позивачем заявлено до стягнення солідарно з відповідачів: безпідставно збереженого пайового внеску у сумі 20816821,83 грн на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету.

Відповідно до ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог, суд керуючись приписами ст.46 Господарського процесуального кодексу України, постановив протокольну ухвалу від 27.06.2024 про прийняття до розгляду заяви позивача про зменшення позовних вимог.

Також у підготовчому засіданні 08.08.2024, суд розглянув клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі.

Присутній у підготовчому засіданні представник позивача проти задоволення клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі заперечив.

Розглянувши клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі №910/6623/24 до набрання чинності судового рішення у справі №320/44099/23, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача-1, з огляду на таке.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За наведеною нормою обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

При цьому наведена процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №910/6674/19.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01 березня 2024 року у справі №910/17615/20, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:

- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

В адміністративній справі №320/44099/23 вирішується питання щодо чинності рішення Київської міської ради від15.11.2016 № 411/415 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва" зі змінами, на підставі якого в цій справі відповідачам здійснено розрахунок належної до сплати суми пайової участі у зв`язку із будівництвом.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року в справі №320/44099/23 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Наразі справа перебуває на розгляді в Шостому апеляційному адміністративному суді.

Відповідно до статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

За частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Статтею 265 КАС України визначені наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним. Так, за частиною другою цієї статті нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Процесуальним законодавством регламентовано порядок втрати чинності нормативно-правового акту в разі визнання його протиправним, а саме: з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (п.8.22. постанови Верховного Суду від 01.03.2024 у справі №910/17615/20).

У постанові від 21.09.2021 у справі №910/10374/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду".

У постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду також зазначив, що під час розгляду справи про визнання протиправним та нечинним нормативного-правового чи індивідуального акта суд адміністративної юрисдикції з`ясовує питання законності чи незаконності прийняття такого акта; законність та порядок прийняття якого не належить до обставин справи господарської юрисдикції.

Питання застосовності (незастосовності) до встановлених господарським судом обставин справи певного нормативно-правового акта як джерела права жодним чином не належить до обставин господарської справи, які входять до кола доказування у справі та не є фактами, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, а підлягає вирішенню судом в порядку частини шостої статті 11 ГПК України.

Вирішення питання про чинність/нечинність нормативного-правового акту не є підставою для зупинення провадження в господарській справі, адже господарський суд в межах вирішення господарського спору не лише може, але й зобов`язаний самостійно, дотримуючись завдань та принципів господарського судочинства, закріплених у статті 2 ГПК України, в тому числі змагальності та диспозитивності, встановити обставини, які є предметом доказування у ній, застосувати джерела права та розглянути спір у відповідності зі статтями 2 та 11 ГПК України.

Отже, наявність спору щодо чинності (законності) рішення Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/415 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва" зі змінами, не свідчить про об`єктивну неможливість здійснення розгляду цієї справи та відповідно не може бути підставою для зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України.

Враховуючи вимоги частини 1 статті 14 ГПК України, згідно якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, суд, керуючись принципом диспозитивності, здійснює розгляд справи з урахуванням обставин справи та поданих сторонами доказів, які існують та містяться у матеріалах справи на момент розгляду спору.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у цій справі не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи до розгляду справи №320/44099/23, оскільки зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду та входять до предмету доказування у справі №910/6623/24.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі, що розглядається та відмову у задоволенні клопотання ТОВ "Будівельна компанія "ОСНОВА-С".

У підготовчому засіданні 08.08.2024 суд постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 12.09.2024.

11.09.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

11.09.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшов відзив на заяву про зменшення позовних вимог.

11.09.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

У підготовчому засіданні 12.09.2024 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 26.09.2024.

16.09.2024 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи відзиву на позов.

Розглянувши у судовому засіданні 26.09.2024 клопотання відповідача-2 про долучення до матеріалів справи відзиву на позов, суд відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-УКРІНВЕСТ" від 01.07.2024 був долучений судом до матеріалів справи №910/6623/24.

Присутній у судовому засіданні 26.09.2024 представник позивача позов підтримав.

Представники відповідачів-1,2 у судове засідання не прибули.

Про розгляд справи відповідачі-1,2 були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету.

Приймаючи до уваги, що відповідачі були належним чином повідомлені про розгляд справи, враховуючи що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті та відповідачі скористалися належними їм процесуальними правами, зокрема на подання відзиву та пояснень по справі, суд вважає, що неявка у судове засідання відповідачів не є перешкодою для прийняття рішення у цій справі.

У судовому засіданні 26.09.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Департаментом Державної інспекції архітектури та містобудування України у 19.04.2011 видано дозвіл на виконання будівельних робіт № КВ 11411030201 за проєктом "Будівництво житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель №26-А у Голосіївському районі м. Києва (І черга - будівництво житлового будинку № 1)".

Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 03.10.2016 зареєстровано повідомлення про зміну даних № ІУ123210507654 в дозволі на виконання будівельних робіт № КВ 11411030201. Замовниками будівництва вказано ТОВ "Будівельна компанія "ОСНОВА-С" та ТОВ "МБС-УКРІНВЕСТ".

Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 28.05.2021 видано сертифікат №ІУ123210909163 про готовність до експлуатації закінченого будівництва об`єкта за проєктом "Будівництво житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель №26-А у Голосіївському районі м. Києва (І черга - будівництво житлового будинку № 1)".

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідачі не виконали свого обов`язку, передбаченого підпунктами 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", не звернулись із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єктів будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення в експлуатацію і не сплатили пайовий внесок за збудований об`єкт, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості щодо сплати пайової участі, розмір якої за розрахунками позивача становить 20 816 821,83 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом).

Щодо заяви відповідача-2 про застосування строку позовної давності, то позивач зазначає, що строк позовної давності починається:

1) від дня коли були порушені права Департаменту, права Департаменту порушуються з моменту введення об`єкта в експлуатацію (28.05.2021);

2) від дня, коли Департамент довідався або міг довідатися про порушення свого права, з моменту направлення вимоги до відповідача (22.09.2023).

Отже на переконання позивача строки позовної давності не були порушенні. Крім того, строк позовної давності не пропущений, оскільки спочатку він продовжувався на період дії карантину, а згодом - зупинений на строк дії воєнного стану в Україні.

Позиція відповідачів

Відповідач-1 (ТОВ "Будівельна компанія "ОСНОВА-С") у відзиві проти позову заперечує, посилаючись на таке:

З 01 січня 2020 року виключена стаття 40 Закону України Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", якою був закріплений обов`язок замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Отже, у замовника відсутній обов`язок щодо сплати пайового внеску та відсутні підстави щодо його нарахування.

Підпунктом 3 частини 4 тієї ж статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлювалось, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла. Аналогічна норма передбачена в Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженому Рішенням Київської Міської Ради від 15.11.2016 № 411/1415 (із змінами та доповненнями). Житловий комплекс з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель №26-А у Голосіївському районі м. Києва (І черга - будівництво житлового будинку № 1) по своїй вартості 1 кв.м. житла для покупців не перевищував межу, визначену в п.5 Порядку надання державної підтримки та забезпечення громадян доступним житлом, затвердженого постановою КМУ від 10 жовтня 2018 року №819. З врахуванням того, що житловий комплекс з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель №26-А у Голосіївському районі м. Києва (І черга - будівництво житлового будинку № 1) є доступним житлом, договір про сплату пайової участі не укладався і, відповідно, кошти не сплачувались.

Заявлений позивачем розмір пайового внеску не відповідає викладеним в позові обґрунтуванням позивача та нормам чинного законодавства. За розрахунком відповідача-1 розмір пайової участі будівництва житлового комплексу станом на 22.09.2023 (пред`явлення позивачем вимоги) становить 15 842 323,25 грн; станом на 28.05.2021 (введення об`єкта в експлуатацію) - 10496722,66 грн, а також станом на січень 2020 року - 9400222,00 грн.

Відповідач-2 (ТОВ "МБС-УКРІНВЕСТ") проти позову заперечує, посилаючись на наступне.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" статтю 40 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено з 01.01.2020. Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відсутній.

У Листі Міністерства розвитку громад та територій України "Щодо надання роз`яснення застосування положень законів, які регулюють відносини щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів" від 12.02.2021 №1/15.2/515-21 зазначено, що протягом 2020 року діяли перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", а з 01.01.2021 повністю скасовано обов`язок замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

На переконання відповідача-2 враховуючи, що відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, наразі відсутня правова підстава для укладання договорів або внесення змін до вже укладених договорів та, відповідно, для сплати коштів пайової участі по об`єктах будівництва, спорудження яких розпочато до скасування зазначеного обов`язку та які підлягають прийняттю в експлуатацію після 01.01.2021, але договір між замовниками таких об`єктів та органами місцевого самоврядування не було укладено.

Отже, оскільки об`єкт будівництва було введено в експлуатацію в травні 2021 року у відповідачів відсутній обов`язок щодо оплати пайової участі (внеску).

Відповідач-2 зазначає, що виходячи з обґрунтувань, наведених у позові, розрахунок розміру пайової участі замовників будівництва мав бути здійснений у 2020 році, а саме не пізніше 06 лютого 2020 року та з цього моменту, у позивача виникло право здійснювати стягнення грошових коштів з відповідачів. Однак, позивач здійснив розрахунок станом на 01 квітня 2024 року.

На переконання відповідача-2, оскільки 17.10.2019 набув чинності вищевказаний Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", то розрахунок пайової участь мав бути здійснений на цю дату.

За розрахунком ТОВ "МБС-УКРІНВЕСТ" розмір пайової участі, який за інших положень законодавства мав бути сплачений відповідачами становить 7 833 518,33 грн (затверджена вартість спорудження станом на жовтень 2019 року без ПДВ - 12245 грн).

Відповідач-2 зазначає, що позивач неправомірно посилається на приписи ст.1212 ЦК України як підставу для стягнення грошових коштів в бюджетних відносинах, основаних на адміністративному примусі.

Також відповідач-2 заявив про застосування строків позовної даності.

За доводами ТОВ "МБС-УКРІНВЕСТ" позивач мав знати про невиконання, як він стверджує, обов`язку відповідачами щодо звернення за розрахунком розміру пайового внеску і подальшої його несплати, з 17 січня 2020 року. Однак, позивач звернувся із позовною заявою лише в травні 2024 року, тобто через 4 роки та 4 місяці з моменту, як він знав про настання строку для звернення забудовників за розрахунком розміру пайової участі (внеску), а відтак, пропустив строк позовної давності для звернення до суду із відповідним позовом.

Також відповідач-2 вважає, що оскільки спір про стягнення пайової участі як елементу наповнення місцевого бюджету є публічно-правовим, то варто застосовувати за аналогією приписи закону щодо строків звернення до суду суб`єктів владних повноважень, а саме три місяці.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

19.04.2011 Департаментом Державної інспекції архітектури та містобудування України видано дозвіл на виконання будівельних робіт № КВ 11411030201 за проєктом "Будівництво житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель №26-А у Голосіївському районі м. Києва (І черга - будівництво житлового будинку № 1)".

03.10.2016 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України зареєстровано повідомлення про зміну даних № ІУ123210507654 в дозволі на виконання будівельних робіт № КВ 11411030201. Замовниками будівництва вказано ТОВ "Будівельна компанія "ОСНОВА-С" та ТОВ "МБС-УКРІНВЕСТ".

28.05.2021 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат №ІУ123210909163 про готовність до експлуатації закінченого будівництва об`єкта за проєктом "Будівництво житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель №26-А у Голосіївському районі м. Києва (І черга - будівництво житлового будинку № 1)".

14.11.2018 позивач отримав лист від відповідачів, в якому останні просили надати висновок щодо необхідності вирішення питання пайової участі за вищезазначеним об`єктом будівництва та в разі необхідності сплати пайових внесків просили надати проєкт відповідного договору з розрахунком.

Позивач листом від 27.11.2018 № 050/08-8103 повідомив відповідачів, що останні не надали повний пакет документів, як того вимагає пункт 5.1 Порядку та після отримання запитуваних документів, позивач розгляне питання щодо пайової участі.

17.07.2020 позивач отримав лист вих.№15/07 від 15.07.2020 від відповідача-2, в якому останній просить здійснити розрахунок обсягу пайової участі на підставі нового експертного звіту від 10.12.2018 та укласти договір пайової участі.

Листом №050/08-4779 від 28.07.2020 позивач повідомив відповідачів, що останні не надали документів, передбачених пунктом 5.1 Порядку.

Департамент економіки та інвестицій направив ТОВ "Будівельна компанія "ОСНОВА-С" та ТОВ "МБС-УКРІНВЕСТ" вимогу від 22.09.2023 №050/18-3657, в якій вимагав підписати розрахунки і повернути Департаменту економіки та інвестицій для реєстрації з відповідним зверненням в термін не більше 5 робочих днів з дня ознайомлення, але не пізніше 13.10.2023.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що ТОВ "Будівельна компанія "ОСНОВА-С" та ТОВ "МБС-УКРІНВЕСТ" не виконали свого обов`язку щодо сплати паи?ової участі до прийняття об`єкта в експлуатацію, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з позовом, в якому в редакції заяви про зменшення позовних вимог, просить суд стягнути солідарно з ТОВ "Будівельна компанія "ОСНОВА-С" та ТОВ "МБС-УКРІНВЕСТ" безпідставно збережений пайовий внесок у сумі 20 816 821,83 грн на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Як встановлено судом вище, 19.04.2011 Департаментом Державної інспекції архітектури та містобудування України видано дозвіл на виконання будівельних робіт №КВ 11411030201 за проєктом "Будівництво житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель №26-А у Голосіївському районі м. Києва (І черга - будівництво житлового будинку № 1)".

Згідно із повідомлення № ІУ123210507654 від 03.10.2016 про зміну даних в дозволі на виконання будівельних робіт № КВ 11411030201 замовниками будівництва вказано ТОВ "Будівельна компанія "ОСНОВА-С" та ТОВ "МБС-УКРІНВЕСТ".

З 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019 (пункти 10-13), якими виключено ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що регулювали пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію.

За змістом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019 та Прикінцевих та Перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Абзацом 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX передбачено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у разі будівництва: об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Відповідно підпункту 5 пункту "а" статті 28 Закону Украі?ни "Про місцеве самоврядування в Украі?ні", до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій? незалежно від форм власності, розташованих на відповідній? території?, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на паи?ових засадах об`єктів соціальної? і виробничої? інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (у редакції? рішення Киі?вської міської? ради 19.12.2019 № 460/8033, з подальшими змінами) затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів паи?овоі? участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (надалі - Порядок).

Згідно з пунктом 3.1. розділу ІІІ Порядку, паи?ова участь є обов`язковим внеском, який? замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами Украі?ни та цим Порядком.

Відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).ґ

Пунктом 3.4 розділу ІІІ Порядку визначено, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).

Відповідно до пункту 4.1. розділу ІV Порядку, замовник, який? здійснює або має намір здіи?снити нове будівництво або реконструкцію об`єктів (у разі збільшення загальної? площі об`єкта), зобов`язаний? до прийняття об`єкта в експлуатацію взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної? та соціальної? інфраструктури міста Києва, крім випадків, передбачених законодавством та цим Порядком.

Замовник зобов`язаний? протягом 10 робочих днів після початку будівництва/ реконструкції? об`єкта звернутися до Департаменту економіки та інвестицій? виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про визначення розміру паи?овоі? участі щодо об`єкта будівництва/реконструкції?. Департамент протягом 15 робочих днів з дня отримання документів надає замовнику будівництва розрахунок паи?овоі?? участі щодо об`єкта будівництва.

Згідно з підпунктом 5.1.1. пункту 5.1. розділу V Порядку, підставою для розрахунку розміру паи?овоі? участі у розвитку інфраструктури населеного пункту є звернення замовника до Департаменту про укладення договору про паи?ову участь. Таке звернення подається щодо кожного об`єкта будівництва окремо.

З огляду на норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 144 Конституції України Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів паи?овоі? участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва розповсюджується на всю територію міста Києва та підлягає обов`язковому виконанню замовниками будівництва/реконструкції об`єктів, розташованих на його території, тобто є муніципальним нормативно-правовим актом, який має обов`язкову юридичну силу на відповідній території.

Отже, обов`язок відповідачів, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-IX, а також положеннями приведеного у відповідність до цього Закону Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, який в свою чергу передбачає залучення замовників до пайової участі на підставі укладеного з ним договору.

Суд зазначає, що передбачений Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

У вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Таким чином, обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Наведені вище правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21.

Оскільки, у цій справі будівництво розпочате у 2011 році та введено в експлуатацію у 2021 році, застосуванню підлягає абзац другий пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, яким визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовниками (відповідачами) об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Згідно із матеріалів справи, 14.11.2018 позивач отримав лист від ТОВ "Будівельна компанія "ОСНОВА-С" та ТОВ "МБС-УКРІНВЕСТ", в якому відповідачі просили надати висновок щодо необхідності вирішення питання пайової участі за вищезазначеним об`єктом будівництва та в разі необхідності сплати пайових внесків просили надати проєкт відповідного договору з розрахунком.

Однак, листами від 27.11.2018 № 050/08-8103 від 28.07.2020 №050/08-4779 позивач повідомив відповідачів, що останні не надали документів, передбачених пунктом 5.1 Порядку.

За наведеного, відповідачі у встановлений п. 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №132-IX, строк - протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта належним чином не виконали свого обов`язку щодо звернення до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та пайового внеску до прийняття цього об`єкта в експлуатацію не сплатили.

Відповідно до підпункту 6.4.2 пункту 6.4 розділу VI Порядку розмір належної до сплати пайової участі визначається за такою формулою:

РПУ = S об`єкта х Nжитл х 2 %, де:

РПУ - розмір пайової участі об`єкта (грн);

S об`єкта - загальна площа (крім загальної площі приміщень, визначених в п. 4.2 цього Порядку) об`єкта будівництва або додатково створені площі в результаті реконструкції (кв. м);

Nжитл - норматив одиниці створеної потужності для житлових будинків, який дорівнює опосередкованій вартості спорудження 1 кв. м житлових будинків для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України і діє на дату здійснення розрахунку (грн/кв.м).

Відповідно до пункту 5.2.8 Порядку, розмір пайової участі, визначений договором про пайову участь, підлягає коригуванню після надання замовником документів про визначення у встановленому порядку загальної кошторисної вартості об`єкта та даних технічної інвентаризації завершеного будівництвом/реконструкцією об`єкта, що приймається в експлуатацію. Замовник зобов`язаний надати відповідні документи для проведення остаточних розрахунків та сплати замовником пайової участі в повному обсязі згідно з даними, зазначеними у цих документах, не пізніше ніж за 15 (п`ятнадцять) робочих днів до дати введення в експлуатацію.

Розрахунок здійснений позивачем згідно із даних Сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 28.05.2021 за № ІУ 121210526724 та наданої відповідачами у матеріали справи довідки ФОП Марченко Р.Г. від 01.10.2020 №126 щодо показників на житловий, громадський чи виробний будинок, господарські будівлі, захисні споруди, згідно із якою загальна площа житлового будинку становить 42176,20 кв.м.; загальна площа технічних приміщень (площа, що не підлягає сплаті) 845,10 кв.м.

Згідно із Наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 23.04.2024 № 351 "Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України" (розрахованих станом на 01 квітня 2024 року) вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) у м. Києві становить 25183,00 грн.

Відповідно до п.4.2. Порядку до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва, зокрема: об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу), технічних приміщень.

За розрахунком позивача до категорії площ, за які пайова участь не сплачується віднесено: технічні приміщення загальною площею 845,10 кв.м. (довідка ФОП Марченко Р.Г. від 01.10.2020 №126 щодо показників на житловий, громадський чи виробний будинок, господарські будівлі, захисні споруди).

За наданим розрахунком позивача, використовуючи формулу, передбачену п. 6.4.2 VI Порядку, розмір пайової участі для житлових будинків (крім індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків з господарськими будівлями) та квартир РПУ = Sоб`єкта х Nжитл х 2 %, де РПУ - розмір пайової участі об`єкта (грн), Sоб`єкта - 41331,10 кв. м. (42176,20 - 845,10), Nжитл - 25183,00 грн, позивачем проведено розрахунок залишку пайової участі: за будівництво об`єкту: 41331,10 х 25183,00 х 2% = 20816821,83 грн.

Отже, розмір пайової участі за розрахунком позивача становить 20 816 821,83 грн.

Судом встановлено, що при розрахунках пайової участі позивачем враховано положення п.4.2. Порядку, а норматив одиниці створеної потужності для житлових будинків визначений позивачем на дату здійснення розрахунку, що відповідає п.6.4.2. Порядку, з урахуванням несплати нарахованої пайової участі.

Розрахунок пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва за будівництво житлового будинку № 1 у складі І черги проєкту будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель № 26-А у Голосіївському районі м. Києва, що становить 20 816 821,83 грн, відповідає наведеним вище приписам Порядку та за висновками суду є обґрунтованими.

Як вже зазначено судом, розрахунок зроблений відповідно до пункту 6.4.2 Порядку в якому зазначено, що норматив одиниці створеної потужності для житлових будинків, який дорівнює опосередкованій вартості спорудження 1 кв. м житлових будинків для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України і діє на дату здійснення розрахунку (грн/ кв. м).

Аналогічна норма зазначена в пункті 6.3 Порядку, а саме розмір пайової участі замовника при новому будівництві або реконструкції житлових будинків (багатоквартирних житлових будинків з вбудованими, вбудовано-прибудованими та прибудованими приміщеннями) та реконструкції квартир визначається Департаментом відповідно до опосередкованої вартості спорудження житла для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України і діє на дату розрахунку.

Аналогічна позиція наведена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 у справі №910/6226/23 з подібних правовідносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, позивач, керуючись вищезазначеними нормами використовував норматив, який діяв станом на дату розрахунку, а тому заперечення відповідачів щодо визначеної позивачем дати розрахунку суд відхиляє як безпідставні.

Відповідачі, заперечуючи позовні вимоги стверджують, що у них відсутній обов`язок щодо сплати пайового внеску та відсутні підстави щодо його нарахування, оскільки посилаючись на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" внесені зміни до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме скасовано ст. 40, яка визначала пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Відповідач-2 посилається на лист Міністерства розвитку громад та територій України "Щодо надання роз`яснення застосування положень законів, які регулюють відносини щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів" від 12.02.2021 №1/15.2/515-21, відповідно до якого протягом 2020 року діяли перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", а з 01.01.2021 повністю скасовано обов`язок замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Суд зазначає, що дійсно з 01.01.2020 скасовано дію ст.40 Закону Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачала обов`язкове укладення договору пайової участі.

Однак, з 01.01.2020 абз.2 п. 2 розділу ІІ Закону № 132-ІХ врегульовано новий порядок пайової участі замовників будівництва для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, та для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, за яким замовник будівництва зобов`язаний у встановлений строк звернутися у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та сплатити кошти пайової участі у розмірі, визначеному цим Законом, до введення об`єкта будівництва в експлуатацію.

Закон №132-ІХ, яким виключено статтю 40 з Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI, не скасував самого інституту пайового внеску, а лише змінив порядок його сплати з 01.01.2020 на період 2020 року.

Вказане цілком узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, відповідно до якого відсутність договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не звільняє замовника від сплати пайового внеску, право на стягнення якого, у разі відсутності договору, повинно обґрунтовуватись з посиланням на ст. 1212 Цивільного кодексу України (аналогічна позиція застосована Верховним Судом у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21).

Щодо наведених відповідачем-2 посилань на лист Міністерства розвитку громад та територій України від 12.02.2021 р. № 1/15.2/515-21 про те, що внаслідок набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності" в Україні з 01.01.2021 скасовано його обов`язок як замовника, об`єкт будівництва якого введено в експлуатацію в 2021 році, щодо пайової участі у розвитку інфраструктури міста, суд зазначає, що з моментом введення об`єкту в експлуатацію законодавець пов`язує настання строку виконання зобов`язання в розумінні ст.530 ЦК України, натомість саме зобов`язання в силу закону виникло раніше (в момент початку будівництва) та вже існувало на дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні.

Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача-1, що житловий комплекс з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель №26-А у Голосіївському районі м. Києва (І черга - будівництво житлового будинку № 1) є доступним житлом, а тому договір про сплату пайової участі не укладався і, відповідно, кошти не сплачувались, з огляду на таке.

Відповідно до ч. ч.1, 2, 12 ст.4 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", доступне житло - це збудовані і ті, що будуються за державної підтримки, житлові будинки (комплекси) та квартири.

Державна підтримка будівництва доступного житла полягає у сплаті державою 30 відсотків вартості будівництва (придбання) доступного житла та/або наданні пільгового іпотечного житлового кредиту.

Порядок надання державної підтримки та забезпечення громадян доступним житлом встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку надання державної підтримки та забезпечення громадян доступним житлом, затвердженого від 10.10.2018 року № 819, забезпечення доступним житлом здійснюється шляхом надання державної підтримки, яка полягає у сплаті державою:

30 відсотків вартості будівництва (придбання) доступного житла та/або надання пільгового іпотечного житлового кредиту;

50 відсотків вартості будівництва (придбання) доступного житла та/або пільгового іпотечного житлового кредиту для осіб, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої статті 6, пунктів 10-14 частини другої статті 7 та абзаців четвертого, шостого і восьмого пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

50 відсотків вартості будівництва (придбання) доступного житла та/або пільгового іпотечного житлового кредиту для осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Однак, відповідач не надав у матеріали справи належних та допустимих доказів на підтвердження того, що будівництво об`єкта здійснено за державної підтримки державної підтримки, а частина площ об`єкта будівництва віднесена до доступного житла. Водночас, на підтвердження вартості житла у 2019 році, відповідач надав роздруківку з Інтернет сайту щодо продажу квартир по вказаному об`єкту, що в силу приписів статті 73-74 ГПУ України не є належним та допустимим доказом на підтвердження вартості житла.

Отже, наведені відповідачем-1 заперечення є необґрунтованими та не спростовують обґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Підсумовуючи наведене вище, у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Судом встановлено, що розмір пайової участі за будівництво житлового будинку № 1 у складі І черги проєкту будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель № 26-А у Голосіївському районі м. Києва розраховано позивачем на підставі п.6.4.2. Порядку, за наведеною в Порядку формулою, і становить 20816821,83 грн.

Суд зазначає, що відповідачі як замовники будівництва зобов`язані перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21.

Отже, враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX та Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів паи?овоі? участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (у редакції?? рішення Киі?вської міської? ради 19.12.2019 № 460/8033, зі змінами), відповідачі як замовники будівництва зобов`язані перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі за будівництво житлового будинку № 1 у складі І черги проєкту будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель № 26-А у Голосіївському районі м. Києва у сумі 2081621,83 грн на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

За наведених вище обставин, заперечення відповідача-2 в частині застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України є необґрунтованими.

Суд також зазначає, що на період будівництва житлового будинку № 1 у складі І черги проєкту будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель № 26-А у Голосіївському районі м. Києва та станом на дату введення об`єкта будівництва в експлуатацію, функції замовника будівництва належали обом відповідачам.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина 1 статті 543 ЦК України).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про солідарне стягнення з відповідачів 20816821,83 грн коштів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, враховуючи що станом на момент виникнення такого обов`язку обидва відповідача мали функції замовника будівництва спірного об`єкта.

Щодо заяви відповідача-2 про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч.5 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму) (постанова ВП ВС від 19.11.2019 по справі № 911/3680/17; постанова ВП ВС від 26.11.2019 по справі № 914/3224/16; постанова ВП ВС від 21.08.2019 по справі № 911/3681/17).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу (mutatis mutandis рішення у справах "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" від 20 вересня 2011 року ("OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia", заява № 14902/04, пункт 570), "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року ("Stubbings and Others v. the United Kingdom", заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51) (постанова ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16).

Відповідач-2 стверджує, що обов`язок по зверненню забудовника до позивача за отриманням розрахунку мав бути здійснений протягом 10 робочих днів від дати вступу в силу Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні". Таким чином, з 17 січня 2020 року позивач мав знати про невиконання, як він стверджує, відповідачами обов`язку щодо звернення за розрахунком розміру пайового внеску і подальшої його несплати.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Оскільки будівництво об`єкту відповідачем розпочато 16.12.2015, в останнього виник обов`язок упродовж 10 днів з початку будівництва звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об`єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Пунктом 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" передбачено, що пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Враховуючи наведені норми суд вважає помилковим твердження відповідача-2 про початок перебігу строку позовної давності з моменту спливу десятиденного строку від дати вступу в силу Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", оскільки зазначена подія є початком перебігу строку для органу місцевого самоврядування для захисту свого порушеного права, пов`язаного з неподанням замовником будівництва відповідної заяви, натомість, про порушення свого права в частині отримання коштів пайової участі орган місцевого самоврядування міг дізнатися тільки станом на момент завершення будівництва коли збіг строк, визначений п.2 Прикінцевих те перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та факт ухилення від сплати останнього перестав залежати від обставин обміну заявами, проєктами договору про сплату пайового внеску тощо.

Зважаючи на вищезазначене, перебіг строку позовної давності для звернення з цим позовом почався з моменту закінчення будівництва об`єкта та введення його в експлуатацію - 28.05.2021, а отже позивачем його дотримано.

Окрім того, суд зауважує, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24:00 год. 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Таким чином, суд вважає, що заява відповідача-2 про застосування строку позовної давності безпідставна та підлягає відхиленню.

З приводу посилання відповідача-2 на необхідність застосування положень частини 2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає таке.

Згідно із ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак, спір у цій справі розглядається у порядку господарського судочинства та посилання позивача на норми КАС України є безпідставні. При цьому Господарський процесуальний кодекс України не встановлює проміжку часу після виникнення спору, протягом якого особа має право звернутися до господарського суду із позовною заявою за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.

Позовна давність (включаючи також і норми про переривання строку позовної давності, і визнання поважними причин її пропуску) є інститутом матеріального цивільного права та як встановлено судом вище не є пропущеною позивачем.

Суд відхиляє твердження відповідача-2, що спір у цій справі щодо стягнення пайової участі є публічно-правовим спором, оскільки він направлений на виконання місцевого бюджету, обов`язок по оплаті врегульовано виключно законом, між сторонами спору відсутні будь-які договірні відносини, з огляду на наступне.

Положеннями статей 2, 4 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 вказаного КАС України).

За змістом пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

До справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 19.02.2020 у справі №520/5442/18, від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18.

Водночас, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (подібний правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, в яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він зумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У даному випадку спір, який виник між сторонами не має публічно-правового характеру, стосується виконання зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Враховуючи викладене та з огляду на предмет і підстави спору у справі, спір у справі не є публічно-правовим.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу Україні, з огляду на встановлені вище обставини, враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX та Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів паи?овоі? участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (у редакції? рішення Киі?вської міської? ради 19.12.2019 № 460/8033), а також приписи ст.1212 ЦК України, суд зазначає, що відповідачі як замовники будівництва зобов`язані перерахувати органу місцевого самоврядування грошові кошти пайової участі в заявленому розміру.

ВИСНОВКИ СУДУ

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про задоволення позовних вимог Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ОСНОВА-С", Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-УКРІНВЕСТ" безпідставно збереженого пайового внеску у сумі 20816821,83 грн на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ОСНОВА-С" (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКА, будинок 143/2, ідентифікаційний код 32491049) та Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-УКРІНВЕСТ"(03022, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЯМСЬКА, будинок 41, офіс 4, ідентифікаційний код 39534806) безпідставно збережений пайовий внесок у сумі 20816821,83 грн на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за наступними реквізитами: отримувач - ГУК у м. Києві, ЄДРПОУ - 37993783, код доходів 24170000, рахунок ІВАN: UA538999980314131921000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ОСНОВА-С" (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКА, будинок 143/2, ідентифікаційний код 32491049) на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 04633423) судовий збір у розмірі 124900,93 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-УКРІНВЕСТ"(03022, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЯМСЬКА, будинок 41, офіс 4, ідентифікаційний код 39534806) на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 04633423) судовий збір у розмірі 124900,93 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 09.10.2024.

Суддя С.О. Турчин


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	26.09.2024
Оприлюднено	11.10.2024
Номер документу	122187226
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань повернення безпідставно набутого майна (коштів)

Турчин С.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 26.09.2024 по справі 910/6623/24ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Судовий реєстр по справі —910/6623/24

Рішення від 26.09.2024

Рішення
від 26.09.2024 по справі 910/6623/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА