Рішення

від 30.09.2024 по справі 914/1770/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2024 Справа № 914/1770/18

За позовом: Державного підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро, м. Львів,

до відповідача: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , м. Львів,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

про стягнення заборгованості в розмірі 172 000, 00 грн

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Амбіцької І.О.

Представники:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: ОСОБА_2 представник;

від третьої особи: не з`явився.

У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/1770/18 за позовом Державного підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про стягнення заборгованості в розмірі 172 000, 00 грн.

Ухвалою суду від 28.09.2018 відкрито провадження у справі № 914/1770/18 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 17.10.2018.

Ухвалою від 17.12.2018 провадження у справі № 914/1770/18 зупинено до набрання законної сили рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/2304/18 за позовом Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним п. 5.6. договору та стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 248 475, 66 грн.

Ухвалою суду від 28.08.2024 провадження у справі поновлено та судове засідання призначено на 16.09.2024.

Ухвалою суду від 16.09.2024 судове засідання відкладено на 30.09.2024.

У судове засідання 30.09.2024 представник позивача повторно не з`явився, причин неявки не повідомив, вимог ухвали суду від 28.08.2024 не виконав.

У судове засідання 30.09.2024 представник відповідача з`явився, просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі з підстав викладених у відзиві та додаткових поясненнях.

У судове засідання 30.09.2024 представник третьої особи не з`явився, причин неявки не повідомив.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 30.09.2024 справу розглянуто по суті, оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.

Позиція позивача.

Державне підприємство Проектно-конструкторське технологічне бюро (далі - позивач) звернулось із позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач, орендар), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про стягнення заборгованості в розмірі 172 000, 00 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 20.08.2015 між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (далі третя особа) (як орендодавцем) та відповідачем (як орендарем) було укладеного договір оренди № Ф-9764-15, відповідно до якого передано в оренду приміщення загальною площею 33, 2 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Данилишина, 2 (далі - договір).

Відповідно до п. 5.1 договору, розмір орендної плати за об`єкт оренди становить 4 920, 00 грн без ПДВ за перший місяць оренди, згідно із запропонованою переможцем конкурсу сумою.

Згідно з п. 5.6. договору, орендну плату відповідач сплачує не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок третьої особи.

Державне підприємство «Проектно-конструкторське технологічне бюро» є балансоутримувачем об`єкту оренди, про що, зокрема, зазначено в п. 1.1 договору.

Позивач зазначає, що відповідно до п. 7.2. ухвали Львівської міської ради від 07.06.2007 № 897, орендна плата за користування об`єктами оренди, які перебувають на балансі закладів освіти, культури, медицини, сплачується орендарем на рахунок відповідного балансоутримувача.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про культуру» та Порядку формування базової мережі закладів культури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2012 № 984, позивач перебуває у підпорядкуванні Міністерства культури України і включений до Переліку закладів культури базової мережі загальнодержавного рівня. Однак, позивач, згідно з умовами п. 7.2. ухвали Львівської міської ради від 07.06.2007 № 897, від орендаря жодних коштів не отримував.

Позивач вважає, що пункт 5.6. договору, в частині зобов`язання орендаря оплачувати орендну плату орендодавцеві, не відповідає вимогам п. 7.2. ухвали Львівської міської ради від 07.06.2007 № 897, а відтак, у відповідності до ч. 1. ст. 215 ЦК України, вказані умови договору, в частині зобов`язання оплачувати орендну плату орендодавцеві а не балансоутримувачу, є недійсними.

Враховуючи наведене вище, позивач звернувся із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 172 000, 00 грн за договором від 20.08.2015 № Ф-9764-15.

Позиція відповідача.

Відповідач заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, та повідомляє що відповідач не заперечує факту укладення договору від 20.08.2015 № Ф-9764-15 між ним та Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, проте зазначає, що ним було здійснено оплату орендних платежів у повному обсязі на рахунок третьої особи, що відповідає умовам договору, укладеного між ними.

Відтак відповідач вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставні, оскільки позивач претендує на повторну (подвійну) оплату раніше сплаченої ним до бюджету міста Львова суми орендної плати.

Позиція третьої особи.

Третя особа заперечує щодо задоволення позовних вимог, оскільки вказує що між нею та відповідачем було укладено договір оренди, та на виконання даного договору відповідачем було сплачено орендну плату у повному обсязі на рахунок, встановлений у ньому.

Також вказує, що позивач не має права на отримання відсотку від орендної плати, оскільки позивач не є закладом культури, освіти чи медицини в контексті ухвали Львівської міської ради № 897.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд прийшов до висновків про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити виходячи з таких мотивів.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин (надалі Закон), орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Судом встановлено, що 20.08.2015 між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та відповідачем було укладено договір оренди № Ф-9764-15, відповідно до якого передано в оренду приміщення загальною площею 33, 2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , які складають об`єкт оренди є комунальною власністю територіальної громади міста Львова.

Відповідно до пункту 3.1. договору, приймання-передачу об`єкта оренди здійснюють орендар та балансоутримувач.

Згідно з ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Статтею 18 Закону визначено що орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ст. 19 Закону, орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Таким чином, питання отримання та розподілу орендної плати законодавцем віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 5.1 договору, розмір орендної плати за об`єкт оренди становить 4 920, 00 без ПДВ за перший місяць оренди згідно із запропонованою переможцем конкурсу сумою.

Згідно з п. 5.6. договору, орендну плату орендар (відповідач) сплачує не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок орендодавця (третьої особи).

Позивач посилається на ст. 7.2. ухвали Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007, однак ним не надано доказів того, що він належить до закладу освіти, культури чи медицини в контексті ухвали від 07.06.2007 № 897.

Згідно зі ст. 64 Бюджетного кодексу України (чинного на момент укладення договору), надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності, власником яких є районні, міські ради, об`єднані територіальні громади належать до доходів загального фонду бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, міст Києва та Севастополя, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад.

Тобто, згідно з імперативною нормою бюджетного законодавства, надходження від орендної плати за користування майном, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Львова (за винятком ПДВ), мають належати бюджету міста Львова.

Судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа № 914/2304/18 за позовом Державного підприємства "Проектно-конструкторське технологічне бюро" до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 та до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним п. 5.6. договору та стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 248 475, 66 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.02.2019 у справі № 914/2304/18, з урахуванням ухвали Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2019, у задоволенні заявлених позовних вимог Державного підприємства "Проектно-конструкторське технологічне бюро" було відмовлено.

Господарськими судами при розгляді справи № 914/2304/18 встановлено, що п. 5.6 договору, згідно з яким, орендну плату орендар сплачує не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок орендодавця, повністю відповідає вимогам норм чинного законодавства. Натомість визначення сторонами в якості умови договору сплату коштів за оренду комунального майна не до бюджету міста Львова, свідчило б про порушення вимог бюджетного законодавства.

У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Виходячи із викладеного вище, суд прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог, відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Відшкодування витрат позивача, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 08 вересня 2024 року.

СуддяМанюк П.Т.