Рішення

від 08.10.2024 по справі 922/2767/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2767/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, 5; код ЄДРПОУ: 42394311) до Приватного підприємства "Т.С.О." (61002, м. Харків, вул. Алчевських, 24; код ЄДРПОУ: 35349380) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

06.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Т.С.О.", в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Т.С.О." 5 000,00 грн. основного боргу, 1 012,59 грн. пені, 447,09 грн. 3% річних, 1 510,00 грн. інфляційних втрат, а також стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу №251521/Т від 29.12.2018 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.08.2024 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю"Київгазтрейд" до Приватного підприємства "Т.С.О." про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2767/24. Вирішено розгляд справи №922/2767/24 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу відповідно до статті 251 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов та відповідно до частини 7 статті 252 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідач -Приватне підприємство "Т.С.О." належить до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов`язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Однак, відповідач станом на день прийняття цього рішення електронний кабінет не зареєстрував.

Відтак, 09.08.2024 для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.ст.251,252 Господарського процесуального кодексу України, суд, з використанням установи поштового зв`язку АТ "Укрпошта", направив на адресу відповідача -Приватного підприємства "Т.С.О." (61002, м. Харків, вул. Алчевських, 24) вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/2767/24 від 09.08.2024 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Однак, вказану судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

28.08.2024 вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/2767/24 від 09.08.2024 було повторно направлено на адресу Приватного підприємства "Т.С.О.", а саме: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, 24, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначену судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відтак, з огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи.

В свою чергу відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.251, ст.252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на 08.10.2024 від відповідача будь-яких заяв по суті спору та/або з процесуальних питань до суду не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю"Київгазтрейд" на підставі постанови Національної комісії що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 13.11.2018 №1435 здійснює ліцензований єдиний господарський вид діяльності - постачання природного газу, та є суб`єктом ринку природного газу України.

29.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" (постачальник) та Приватним підприємством "Т.С.О." (споживач) було укладено Договір постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №251521/Т (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору, за цим Договором постачальник зобов`язується передати у власність споживачу в 2019 році природний газ (надалі - газ) в об`ємах і порядку, передбачених цим Договором, а споживач зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити постачальнику вартість газу в розмірах, строки та в порядку, що передбачені цим Договором.

У пункті 1.2. Договору сторони визначили планові обсяги споживання газу у 2019 році.

Передача газу за Договором здійснюється на межах балансової належності об`єктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування (надалі - пункти призначення) (п.1.3.Договору).

Право власності на газ переходить від постачальника до споживача у пунктах призначення, що визначені у п.1.3. цього Договору (п.1.4.Договору).

Відповідно до п.2.1. Договору, підставою для постачання газу споживачу є сукупність наступних обставин:

2.1.1. наявність у споживача договору транспортування розподілу газу з Оператором ГТС/Оператором ГРМ (в залежності від того, підключений об`єкт споживача до газотранспортної чи газорозподільної систем) та присвоєння споживачу ЕІС- коду.

2.1.2. підтвердження в установленому порядку Оператором ГТС місячного об`єму постачання газу, виділеного для забезпечення потреб споживача (надалі - підтверджені обсяги).

2.1.3. відсутності простроченої заборгованості споживача перед діючим постачальником за поставлений газ за минулі періоди, що має підтверджуватися письмовою довідкою такого постачальника або складеним з ним актом звірки взаєморозрахунків.

Постачальник у визначений цим Договором період забезпечує постачання газу в пункти призначення в об`ємах, підтверджених Оператором ГТС, де передає газ споживачу (п.2.2.Договору).

Місячний об`єм споживання газу споживачем у пунктах призначення не повинен перевищувати підтверджений обсяг газу. Допускається відхилення споживання об`єму газу протягом розрахункового періоду (п.4.4. цього Договору) + - 5% від підтвердженого обсягу газу (п.2.3.Договору).

Відповідно до п.2.7. Договору фактичний об`єм поставленого у розрахунковому періоді газу, що підлягає оплаті споживачем, підтверджується підписаним між постачальником та споживачем актом приймання-передачі газу, що складається на підставі даних Оператора ГРМ та комерційних вузлів обліку газу.

Згідно з п.2.8. Договору акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником. Відсутність у споживача підписаних актів приймання-передачі газу не є підставою для порушення строку остаточного розрахунку, встановленого цим Договором (пункти 4.6. та 4.7) та не звільняє його від відповідальності за порушення цих строків.

Відповідно до п.4.6.1. Договору оплата вартості планового об`єму поставки газу здійснюється споживачем до 25-го числа місяця, що передує місяцю поставки на умовах 100% попередньої оплати планового об`єму постачання, визначеного в п.1.2. Договору.

Згідно п.4.6.3. Договору у випадку недоплати вартості газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок до 10 (десятого) числа місяця, наступного за розрахунковим.

Датою оплати є дата зарахування коштів на рахунок постачальника (п.4.6.6.Договору).

Відповідно п.6.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з цим Договором та чинним законодавством України.

Згідно п. 6.2.2. Договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У пункті 9.3. Договору сторони погодили, що строк, в межах якого кожна з сторін може звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав у зв`язку з порушенням цього Договору в тому числі про стягнення пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат (строк позовної давності) становить 5 (п`ять) років.

Додатковою угодою №1 від 26.12.2019 до Договору сторони визначили планові обсяги споживання природного газу у 2020 році та продовжили строк дії договору до 31.12.2020.

Додатковою угодою №1-2 від 29.12.2020 до Договору сторони визначили планові обсяги споживання природного газу у 2021 році та продовжили строк дії договору до 31.12.2021.

Пунктом 5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП 30.09.2015 № 2493 ( далі - Кодекс ГТС) визначено наступне:

Інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

Реєстр споживачів постачальника - перелік споживачів, які в інформаційній платформі закріплені за певним постачальником у розрахунковому періоді.

EIC-код - код енергетичної ідентифікації суб`єкта ринку природного газу та/або точки комерційного обліку, визначений за правилами Європейської мережі операторів газотранспортних систем (ENTSOG), з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, у тому числі для участі у регіональних (міжнародних) газових ринках, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу.

Приватному підприємству "Т.С.О." присвоєно ЕІС - код №56X00000Z9PAK000, відомості про який зазначено у преамбулі Договору.

Відповідно до пунктів 1, 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2496 (далі - Правила постачання природного газу), та за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі у відповідному розрахунковому періоді.

З моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником «останньої надії» та випадків, передбачених пунктом 6 цієї глави) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем.

Інформаційна платформа повинна відображати по споживачу заброньовані постачальником (постачальниками) періоди постачання природного газу і дозволяти постачальнику реєструвати на інформаційній платформі період постачання природного газу відповідно до укладених зі споживачем договорів (додаткових угод), у тому числі без зазначення кінцевої дати.

Відповідно до частин 1, 3 глави 3 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.20215 №2494 (далі - Кодекс ГРС), визначення об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту споживача, що не є побутовим, здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і споживачем на підставі даних комерційних ВОГ, визначених договором розподілу природного газу між Оператором ГРМ і споживачем, та з урахуванням вимог цього Кодексу та договору.

Періодом, за який по об`єкту споживача визначається загальний фактичний об`єм (обсяг) споживання (розподілу) природного газу, є календарний місяць. При цьому відповідно до вимог Кодексу ГТС Оператор ГРМ на щоденній основі забезпечує передачу Оператору ГТС через його інформаційну платформу інформації про прогноз відборів/споживання природного газу по споживачу на кожну наступну газову добу протягом газової доби (оновлені прогнози), а також надає дані про фактичний (попередній) обсяг природного газу, спожитий за кожну попередню газову добу.

У період з 01 березня 2019 року по 31 грудня 2021року відповідач був включений до Реєстру споживачів природного газу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд", що підтверджується роздруківкою з Інформаційної платформи Оператора ГТС.

Позивач здійснював направлення актів приймання-передачі газу на електронну адресу споживача, зазначену у п.10.11. Договору.

В свою чергу, відповідачем підписані та повернуті на адресу постачальника акти приймання-передачі природного газу за період з січня по листопад 2021 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" з супровідним листом від 21.03.2024 №123/01 на адресуПриватного підприємства "Т.С.О." направило акт приймання-передачі природного газу за грудень 2021 року, який, як стверджує позивач, станом на дату подання цього позову не підписаний відповідачем та не повернутий на адресу позивача. Мотивована відмова від підписання актів приймання-передачі газу відповідачем не надана.

На виконання умов Договору позивач, за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року (включно) передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 141 328,89 грн., що підтверджується актами прийому-передачі газу за період з січня по листопад 2021 року, підписаними сторонами Договору, відомостями Оператора ГРМ про фактичний обсяг споживання газу у грудні 2021 року внесеними до Інформаційної платформи Оператора ГТС та довідкою постачальника про ціну на газ у грудні 2021 року.

Відповідно до пункту 1.2 Договору плановий обсяг споживання природного газу у листопаді 2021 року становив 0,5 тис.куб.м. газу, а у грудні 2021 року - 1,20 тис.м.куб.

ФактичноПриватне підприємство "Т.С.О." у листопаді 2021 року спожито 0,516 тис.куб.м. газу, що підтверджується Актом приймання-передачі природного газу №0ТБИ-007377 від 30.11.2021, а у грудні 2021 року - 1,703 тис.м.куб, що підтверджується відомостями з Інформаційної платформи Оператора ГТС.

Згідно акту-розрахунку компенсації вартості перевищення замовленого обсягу споживання природного газу №0ТБИ-007936 від 30.11.2021 за листопад 2021 року постачальником донарахована вартість перевищення споживання газу для Приватного підприємства "Т.С.О." на загальну суму 63,97 грн. на підставі п.2 ч.1 розділу VII правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2496, а згідно акту-розрахунку №0ТБИ-008941 від 31.12.2021 компенсації вартості перевищення замовленого обсягу споживання природного газу за грудень 2021 року у розмірі 1 914,61 грн. з тих самих підстав.

Вказані акти-розрахунки підписані споживачем.

Компенсація за перевищення є складовою вартості отриманого споживачем у листопаді-грудні 2021 року обсягу газу.

Станом на 01.01.2021 споживач мав переплату перед постачальником за Договором у розмірі 955,93 грн.

Споживачем у період з 01.01.2021 по 31.07.2024 сплачено за спожитий природний газ за Договором 135 372,964 грн., що підтверджується довідкою АБ «Кліринговий дім» про надходження грошових коштів від 01.08.2024 №02-01/01/3118.

Таким чином, відповідачем враховані в оплату вартості фактично спожитого природного газу грошові кошти у розмірі 136 328,89 грн.

Як стверджує позивач, у зв`язку з неналежним виконаннямПриватним підприємством "Т.С.О." своїх зобов`язань за Договором у останнього виникла заборгованість перед позивачем за фактично спожитий природний газ у розмірі 5 000,00 грн.

Доказів сплати відповідачем вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Правове регулювання правовідносин, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи (Оператори ГРМ) операторами газотранспортної системи (Оператори ГТС), регулюються, зокрема, Законом України "Про ринок природного газу" та Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015.

Пунктом 28 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що постачання природного газу господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Згідно п.3 розділу І Правил постачання природного газу, постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, 29.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" (постачальник) та Приватним підприємством "Т.С.О." (споживач) було укладено Договір постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №251521/Т, відповідно до п.1.1. якого за цим Договором постачальник зобов`язується передати у власність споживачу в 2019 році природний газ в об`ємах і порядку, передбачених цим Договором, а споживач зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити постачальнику вартість газу в розмірах, строки та в порядку, що передбачені цим Договором.

Спірний договір постачання природного газу №251521/Т від 29.12.2018 за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 статті 172 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 172 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У пункті 1.2. Договору сторони визначили планові обсяги споживання газу у 2019 році.

Постачальник у визначений цим Договором період забезпечує постачання газу в пункти призначення в об`ємах, підтверджених Оператором ГТС, де передає газ споживачу (п.2.2.Договору).

Відповідно до п.2.7. Договору фактичний об`єм поставленого у розрахунковому періоді газу, що підлягає оплаті споживачем, підтверджується підписаним між постачальником та споживачем актом приймання-передачі газу, що складається на підставі даних Оператора ГРМ та комерційних вузлів обліку газу.

Згідно з п.2.8. Договору акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником. Відсутність у споживача підписаних актів приймання-передачі газу не є підставою для порушення строку остаточного розрахунку, встановленого цим Договором (пункти 4.6. та 4.7) та не звільняє його від відповідальності за порушення цих строків.

Відповідно до п.4.6.1. Договору оплата вартості планового об`єму поставки газу здійснюється споживачем до 25-го числа місяця, що передує місяцю поставки на умовах 100% попередньої оплати планового об`єму постачання, визначеного в п.1.2. Договору.

Згідно п.4.6.3. Договору у випадку недоплати вартості газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок до 10 (десятого) числа місяця, наступного за розрахунковим.

На виконання умов Договору позивач, за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року (включно) передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 141 328,89 грн., що підтверджується актами прийому-передачі газу за період з січня по листопад 2021 року, підписаними сторонами Договору, відомостями Оператора ГРМ про фактичний обсяг споживання газу у грудні 2021 року внесеними до Інформаційної платформи Оператора ГТС та довідкою постачальника про ціну на газ у грудні 2021 року.

Відповідно до пункту 1.2 Договору плановий обсяг споживання природного газу у листопаді 2021 року становив 0,5 тис.куб.м. газу, а у грудні 2021 року - 1,20 тис.м.куб.

Фактично Приватне підприємство "Т.С.О." у листопаді 2021 року спожито 0,516 тис.куб.м. газу, що підтверджується Актом приймання-передачі природного газу №0ТБИ-007377 від 30.11.2021, а у грудні 2021 року - 1,703 тис.м.куб, що підтверджується відомостями з Інформаційної платформи Оператора ГТС.

Таким чином позивач свої зобов`язання за Договором постачання природного газу виконав належним чином та у строк погоджений сторонами у Договорі.

Згідно акту-розрахунку компенсації вартості перевищення замовленого обсягу споживання природного газу №0ТБИ-007936 від 30.11.2021 за листопад 2021 року постачальником донарахована вартість перевищення споживання газу для Приватного підприємства "Т.С.О." на загальну суму 63,97 грн. на підставі п.2 ч.1 розділу VII правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2496, а згідно акту-розрахунку №0ТБИ-008941 від 31.12.2021 компенсації вартості перевищення замовленого обсягу споживання природного газу за грудень 2021 року у розмірі 1 914,61 грн. з тих самих підстав.

Вказані акти-розрахунки підписані споживачем.

Компенсація за перевищення є складовою вартості отриманого споживачем у листопаді-грудні 2021 року обсягу газу.

Станом на 01.01.2021 споживач мав переплату перед постачальником за Договором у розмірі 955,93 грн.

Споживачем у період з 01.01.2021 по 31.07.2024 сплачено за спожитий природний газ за Договором 135 372,964 грн., що підтверджується довідкою АБ «Кліринговий дім» про надходження грошових коштів від 01.08.2024 №02-01/01/3118.

Таким чином, відповідачем враховані в оплату вартості фактично спожитого природного газу грошові кошти у розмірі 136 328,89 грн.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як стверджує позивач, у відповідача наявна заборгованість за Договором за фактично спожитий природний газ у розмірі 5 000,00 грн.

Доказів сплати відповідачем заборгованості у розмірі 5 000,00 грн. за спожитий природний газ матеріали справи не містять. Наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем за спожитий природний газ у розмірі 5 000,00 грн., суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за спожитий природний газ за договором постачання природного газу №251521/Т від 29.12.2018 у розмірі 5 000,00 грн. позивачем належним чином доведена, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 012,59 грн.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 6.2.2. Договору.

Так, сторони погодили, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно та у відповідності до умов Договору і вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 1 510,00 грн. та 3% річних у розмірі 447,09 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірні та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, беручи до уваги принцип змагальності сторін, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог статті 4 Закону України «Про судовий збір» та подання позивачем до суду позовної заяви у цій справі в електронній формі, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі у сумі 2 422,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю"Київгазтрейд" до Приватного підприємства "Т.С.О." про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути зПриватного підприємства "Т.С.О." (61002, м. Харків, вул. Алчевських, 24; код ЄДРПОУ: 35349380) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, 5; код ЄДРПОУ: 42394311) суму заборгованості за договором постачання природного газу №251521/Т від 29.12.2018 у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп., пеню у розмірі 1 012 (одна тисяча дванадцять) грн. 59 коп., 3% річних у розмірі 447 (чотириста сорок сім) грн.09 коп., інфляційних втрат у розмірі 1 510 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп., а також суму судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "08" жовтня 2024 р.

СуддяТ.О. Пономаренко