Постанова

від 09.10.2024 по справі 750/4609/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 жовтня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/4609/24

Головуючий у першій інстанції Маринченко О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1007/24

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування моральної шкоди.

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив стягнути з відповідача на його користь 190 грн майнової шкоди та 8 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що у червні 2023 року звернувся до відповідача із запитом про надання публічної інформації, але отримав відмову. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненадання інформації на запит ОСОБА_1 та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 повторно розглянути запит та надати відповідь в порядку, визначеному ЗУ «Про доступ до публічної інформації». Указане рішення залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року.

Указував, що протиправною бездіяльністю відповідача йому завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, відчутті несправедливості, що зумовило спрямування зусиль для відновлення та захисту порушених прав, свобод та інтересів. Позивач пережив відчуття несправедливості, упередженості з боку працівників правоохоронних органів, що викликало недовіру до них. Зазначав, що порушився усталений спосіб його життя, оскільки він вимушено звертався до правників для отримання консультацій з метою наступного захисту своїх інтересів. Моральні страждання посилювалися тим, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи. Завдану моральну шкоду оцінив у 8 000 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 квітня 2024 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_1 ) в частині відшкодування майнової шкоди (судових витрат) відмовлено (а.с. 14).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь позивача 1 000 грн у відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду незаконним та посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно не врахував причинного зв`язку між протиправною бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_3 , яку доведено та встановлено в судовому порядку, внаслідок чого позивачу завдано моральну шкоду.

Скаржник зазначає, що районний суд, вирішуючи спір, не врахував практику розгляду Верховним Судом аналогічних цивільних справ, за змістом якої основною умовою відшкодування моральної шкоди є її заподіяння протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктом владних повноважень, що спричинило душевні страждання, приниження честі та гідності фізичної особи.

Наголошує на тому, що рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не його складністю, а змістом моральних страждань потерпілого внаслідок заподіяння шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. На переконання позивача, протиправна бездіяльність відповідача призвела до погіршення стану його здоров`я, в результаті чого він був вимушений проходити курси лікування, підтвердженням чого є виписки з картки стаціонарного хворого, копії яких додані до апеляційної скарги.

Посилається на безпідставність висновку суду про відмову у відкритті провадження у справі в частині відшкодування майнової шкоди, зазначаючи, що 190 грн є не судовими витратами, як хибно зазначив суд першої інстанції, а реальними витратами, які позивач поніс на відправку поштової кореспонденції з метою досудового врегулювання спору з відповідачем для відновлення порушених прав. Підстави для відшкодування завданої майнової шкоди передбачені ст. 22, 1166, 1192 ЦК України.

Відповідачем відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що протиправну бездіяльність Чернігівського ЗВ ВСП встановлено рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у справі № 620/8400/23. Суд констатував, що внаслідок порушення відповідачем прав ОСОБА_1 , позивач вимушений був звертатися за їх захистом до суду, що вимагало від нього додаткових зусиль в організації повсякденного життя та змін у побуті, у зв`язку з чим поніс моральні страждання.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди районний суд врахував характер страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, вимушені зміни в життєвих стосунках, і, враховуючи принципи розумності, справедливості та співмірності, дійшов висновку, що компенсація в сумі 1 000 грн буде належною сатисфакцією понесених душевних страждань.

Суд апеляційної інстанції погоджується з прийнятим висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 , 1962 року народження, є особою з інвалідністю ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с. 12).

03 червня 2023 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 (правонаступника в/ч НОМЕР_1 ) із запитом про надання інформації, в якій зазначив наступне: «військовослужбовцю, на підставі рапорту командира роти, об`явлено статус особи, що самовільно залишила військову частину, то що в кінцевому результаті має настати, які фактичні дії: складання адмінпротоколу за відповідною статтею КАС України; порушення кримінального провадження за відповідною статтею КК України; чи достатньо лише видати наказ по військовій частині, який підпише командир частини, що зберігається в стройовій частині, про покарання військовослужбовця. Якщо так, то на підставі якого нормативно-правового акту видається такий наказ?» (а.с. 62).

У наданій на запит відповіді від 17 червня 2023 року т.в.о. командира в/ч НОМЕР_1 , з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», повідомив ОСОБА_1 про відмову у наданні запитуваної інформації з огляду на те, що в/ч НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) як розпорядник інформації не володіє і не зобов`язана відповідно до своєї компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої заявником зроблено запит (а.с. 63-64).

З наявних у ЄДРСР для вільного доступу даних вбачається, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненадання інформації на запит ОСОБА_1 від 03 червня 2023 року відповідно до ЗУ «Про доступ до публічної інформації». Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 повторно розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 03 червня 2023 року та надати відповідь в порядку, визначеному ЗУ «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року залишено без змін. Доповнено резолютивну частину рішення наступним: «Допустити негайне виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у справі № 620/8400/23 в частині зобов`язання в/ч НОМЕР_1 повторно розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 03 червня 2023 року та надати відповідь в порядку, визначеному ЗУ «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні (а.с. 8-10).

26 січня 2024 року на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 на запит ОСОБА_1 від 03 червня 2023 року надано відповідь з наведенням відповідної інформації (а.с. 28-29).

Звернувшись з позовом про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 зазначав, що моральні страждання заподіяно йому протиправною бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема, відмовою у наданні запитуваної ним інформації, у зв`язку з чим йому завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, відчутті несправедливості, що призвело до витрати зусиль, спрямованих на захист його прав, свобод та інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 3 Конституції України проголошує, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Це конституційне положення більшу конкретизацію знаходить у ст. 56 Основного Закону, яка закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму ВСУ).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Проаналізувавши у повній мірі вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи.

У червні 2023 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 (правонаступника в/ч НОМЕР_1 ) із запитом про надання інформації. Отримавши відмову у наданні відповіді, ОСОБА_1 оскаржив таку бездіяльність відповідача до суду.

Протиправність бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо ненадання інформації на запит ОСОБА_1 від 03 червня 2023 року відповідно до ЗУ «Про доступ до публічної інформації» встановлено судовими рішеннями, зокрема, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року, які набрали законної сили.

Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, доводи ОСОБА_1 про завдання йому моральної шкоди протиправною бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_3 , що встановлено рішеннями судів, які набрали законної сили, знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв`язку з чим районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок відповідача.

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди у сумі 1 000 грн, яку належить стягнути на користь позивача, суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості, а також врахував характер страждань, які зазнав позивач, їх тривалість, вимушені зміни в життєвих стосунках. Доводи апеляційної скарги про невірно визначений розмір відшкодування апеляційний суд відхиляє, зважаючи на таке.

Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз`яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується фізичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.

Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

На думку колегії суддів, з урахуванням встановлених обставин цієї справи, того, що у судових процесах безпосередньої участі позивач не брав, оскільки справа слухалась судами в порядку письмового провадження, характеру та обсягу душевних страждань ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю ІІІ групи, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, розмір моральної шкоди у сумі 1 000 грн судом першої інстанції визначено з урахуванням вимог розумності та справедливості, й підстав для збільшення не вбачається, у зв`язку з чим апеляційний суд відхиляє доводи скаржника щодо невмотивованості судового рішення при визначенні розміру відшкодування.

Колегія суддів вважає, що позивачем належними доказами не доведено як спричинення моральної шкоди у розмірі 8 000 грн, так і погіршення його стану здоров`я саме через неправомірні дії відповідача. Надані ОСОБА_1 апеляційному суду виписки з медичної картки стаціонарного хворого (а.с. 110, 111) свідчать лише про те, що позивач з 14 по 31 липня 2023 року та з 20 по 27 вересня 2023 року проходив стаціонарне лікування у ДУ «ТМО МВС України». Належних доказів того, що погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 влітку-вересні 2023 року було зумовлено неправомірною бездіяльністю відповідача, що була предметом судових розглядів за його позовом, надані медичні документи не містять.

Є необґрунтованими твердження скаржника про хибність висновку районного суду в частині вирішеного питання про відшкодування 190 грн майнової шкоди, з огляду на таке.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_1 ) в частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції указав на те, що судові витрати в сумі 190 грн, які позивач просить стягнути з відповідача як збитки в розумінні ст. 22 ЦК України, понесені в ході розгляду адміністративної справи № 620/8400/23 за його позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, тому питання про їх відшкодування не може вирішуватися іншим судом або шляхом пред`явлення позову в іншій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвала Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 квітня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі в частині відшкодування майнової шкоди ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалася і є чинною. Тобто вимогу про відшкодування майнової шкоди, заявлену ОСОБА_1 , суд першої інстанції, вирішуючи спір, не розглядав. У поданій апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування лише рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2024 року, не оскаржуючи ухвалу про відмову у відкритті провадження. Отже, у апеляційного суду відсутні повноваження для надання правової оцінки цьому судовому рішенню (ухвалі про відмову у відкритті провадження), яке не оскаржено і є чинним.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла до переконання, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги цього висновку суду не спростовують і не дають підстави для скасування судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2024 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: О.Є. Мамонова

О.І. Онищенко