Рішення

від 08.10.2024 по справі 420/131/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/131/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ`ЯКОВОЇ, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивачка) звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) , в якій просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_3 в період з 07.10.2016 року по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.10.2016 року по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_3 за період з 01.03.2018 року по 31.08.2020 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4057,04 грн. в місяць у загальній сумі 117 654,16 грн. за період з 01.03.2018 року по 31.08.2020 року включно, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" за період з 07.10.2016 року по дату фактичної виплати індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

стягнути з Військову частину НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати по даній справі.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 07.10.2016 по 31.08.2020 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 31.08.2020 позивачку було звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04.08.2020 року № 25-РС та виключено зі списків військової частини відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.08.2020 № 168. У період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме - не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення в належному розмірі. При виплаті за період з 07.10.2016 по 28.02.2018 застосований коефіцієнт індексації, який відповідає базовому місяцю січень 2016 року, замість базового місяця січень 2008 року. За період починаючи з 01.03.2018 в порушення норм абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" не виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4057,04 грн. в місяць на загальну суму 117654 грн. 16 коп. (за період з 01.03.2018 по 31.08.2020)

Враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 07.10.2016 року, позивачка вказує на її право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 07.10.2016 року по день фактичної виплати індексації.

Ухвалою суду від 03.01.2024 відкрито спрощене провадження у справі, вирішено розглядати справу без виклику представників сторін, у письмовому провадженні.

19.01.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача (військової частини НОМЕР_1 ) просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на пропуск строку звернення до суду з даним позовом. Предметом розгляду справи є не виплачена та не нарахована суму індексації грошового забезпечення за період 07.10.2016 року по 28.02.2018, з 01.03.2018 року по 31.08.2020 роки, що свідчить про обізнаність позивачки протягом 2020-2024 років із розміром виплаченої індексації. Відповідно до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Таким чином, Кодексом законів про працю встановлено тримісячний строк позовної давності у спорах щодо виплати усіх належних працівникові сум при звільненні, який починає свій перебіг з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Позовну заяву подано лише 02.01.2024 року, то тримісячний строк звернення до суду позивачка пропустила, вимоги про поновлення пропущеного строку не заявляла. Поновлення строку звернення до суду має бути обгрунтованим з обов`язковим встановленням поважності причин пропущення такого строку.

Також відповдіач зазначає, що відповідно до рішення Міністра оборони України, доведеного телеграмою від 31.12.2015 № 248/3/1/1150 в грудні 2015 року військовослужбовцям Збройних Сил України здійснено підвищення рівня доходів військовослужбовців за рахунок збільшення розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зокрема премії (у відсотковому та абсолютному значенні) та щомісячної додаткової винагороди (в абсолютному значенні, тому числі і з врахуванням премії) для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям в січні 2016 року за грудень 2015 року (до цього, протягом 2015 року військовослужбовці військової служби за контрактом, в тому числі і позивач, отримували премію. В подальшому, наказом Міністерства оборони України N0 4 від 27.01.2016 "Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році" зі змінами, внесеними наказом Міністерства оборони України № 60 від 08.02.2016 "Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 27.01.2016 року № 44" врегульовано розмір грошового забезпечення військовослужбовців на 2016 рік. Згідно з рішенням Міністра оборони України від 15.02.2017 № 1223/3/12 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям у 2017 році здійснювалась на рівні 2016 року. Відповідно до рішення Міністра оборони України, доведеного телеграмою від 29.01.2018 № 248/3/9/172, розмір місячного грошового забезпечення у 2018 році залишився на тому ж рівні (до 01 березня 2018 року - набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб"- чергового підвищення грошового забезпечення). Тобто, підвищення у грудні 2015 року місячного грошового забезпечення за рахунок постійних складових, визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в 2,7 рази перевищило суму ймовірної індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року. Таким чином, грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення (грошового забезпечення військовослужбовців випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозованого рівня інфляції. Відповідно, для проведення подальшої індексації доходів, обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку №1078. Відповідно до вимог абз. 9 п.5 Порядку №1078 та додатку 5 до порядку №1078 для визначення індексу споживчих цін, з метою проведення подальшої індексації, починаючи з січня 2016 здійснювалось обчислення індексації споживчих цін наростаючим підсумком. Вказане обчислення здійснювалось внаслідок перевищення нарахованої суми індексації розміру підвищення доходів у грудні 2015 року. І оскільки нарахована сума ймовірної індексації протягом жовтня 2016 року лютий 2018 року не перевищила розмір підвищення грошового забезпечення випереджаючим шляхом у грудні 2015 року, відповідно не відновилася індексація грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб в цьому періоді. Тому з урахуванням вказаного, нарахована індексація позивачу за період грудня 2015 року по березень 2018 року, 01.03.2018 року по 31.08.2020 року відповідно до норм та правил, визначених Порядком Хе1078 становить 0,00 грн. щомісячно.

Стосовно вимоги зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_4 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" за період з 07.10.2016 року по дату фактичної виплати індексації, то необхідною ознакою при вирішенні спору є встановлення факту нарахування доходу, про що вказано в ст. 3 цього Закону. За змістом ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин, право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення. Отже, позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

З огляду на те, що позивача зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у 2016 році, а отже, посилання позивача на те, що січень 2008 року є базовим, не відповідає фактичним обставинам справи. Доводи позивача про необхідність застосування січня 2008 року, як місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з грудня 2016 по лютий 2018 року є необгрунтованими, оскільки позивач бажає застосувати до правовідносин за період з січня 2008 по грудень 2016 норму п. 5 Порядку №1078 в редакції, яка діє з 01.12.2015.

Позовна заява не містять доказів оскарження наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а відтак станом на момент видання наказу начальника Військової академії (по стройовій частині) позивачем погоджено проведення усіх необхідних розрахунків.

Позивачкою надана відповідь на відзив, в якій вказує, що позовні вимоги, заявлені у даній справі, взагалі не обмежені будь-яким строком звернення до суду, оскільки стосуються правовідносин, які виникли до 19.07.2022 року. Таким чином, позивачкою не пропущено строк для звернення до суду з вказаним позовом.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_5 (далі позивачка змінила прізвище на ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 від 26.08.2021 ) з 07.10.2016 по 31.08.2020 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 31.08.2020 позивачку було звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04.08.2020 року № 25-РС та виключено зі списків військової частини відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.08.2020 № 168.

З аналізу відомостей особистих карток грошового забезпечення позивача за жовтень 2016-серпень 2020 роки вбачається, що у вказаний період індексація грошового забезпечення позивачу виплачувалася починаючи з січня 2019 року виходячи з базового місяця січень 2016 року.

29.12.2023 позивачка звернулась до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплати індексації за період 01.03.2018 - 31.08.2020 відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням базових місяців січень 2008 року.

Але заява залишена без задоволення, тому позивачка звернулась до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку даним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Приписами ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (п.2 ст. 9 Закону №2011).

П.4. ст. 9 Закону передбачає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

В силу ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року № 1282-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1 якого індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно положень ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-ХІІ.

У відповідності до ст.4 Закону №1282 індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103%.

За правилами ст.5 Закону №1282, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

З метою реалізації Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 06.02.2003 року № 491-IV Кабінетом Міністрів України постановою від 17.07.2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, відповідно до пункту 2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, яка застосовувалася до 1 грудня 2015 року, містив поняття базовий місяць. Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.

У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Тож до 1 грудня 2015 року новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.

9 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України видав постанову №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі також - Постанова №1013). Згідно з Пояснювальною запискою до проекту Постанови №1013, мета цього акту полягала у внесенні змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.

Пунктом 2 Постанови №1013 внесені зміни до Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

До числа основних змін, які внесені Постановою №1013 до Порядку проведення індексації грошових доходів населення та пов`язані з індексацією грошового забезпечення військовослужбовців, слід віднести нову редакцію пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, окремими положеннями яких установлено таке:

у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків;

обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення;

для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Внаслідок змін, запроваджених Постановою №1013, з 1 грудня 2015 року діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для всіх працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення чи виходу на роботу.

Внаслідок цих змін Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, що застосовується з 1 грудня 2015 року, не містить поняття базовий місяць і передбачає уніфікований підхід до обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації всіх працівників.

Для проведення індексації з 1 грудня 2015 року замість терміну базовий місяць використовується поняття місяць підвищення доходу, яке має інший зміст. Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Таке визначення цього поняття висновується із системного тлумачення пункту 5 Порядку №1078 у редакції, яка була запроваджена з 1 грудня 2015 року.

Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож з 1 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу. У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття місяць підвищення доходу від терміну базовий місяць, позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.

Водночас вилучення терміну базовий місяць та запровадження поняття місяць підвищення доходу не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у базовому місяці, так і у місяці підвищення доходу індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.

Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

Системний спосіб тлумачення приписів Постанови №1013, у взаємозв`язку із запровадженими нею змінами до пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, дають суду підстави дійти висновку про те, що для проведення подальшої індексації грошового забезпечення відповідачу з 1 грудня 2015 року належало переглянути базовий місяць, визначений за старими правилами, змінивши його на місяць підвищення доходу, тобто на місяць останнього підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, займаною позивачем.

На тлі цього суд зауважує, що дотепер посадові оклади військовослужбовців визначалися постановами Кабінету Міністрів України. У період спірних правовідносин (2008-2019 роки) таких постанов було дві. Так, на час виникнення спірних правовідносин схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Указана постанова була чинною з 1 січня 2008 року до 1 березня 2018 року.

Від січня 2008 року посадовий оклад за посадою, яку займала позивачка, не змінювався. Він змінився лише в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, якою встановлені нові розміри окладів військовослужбовців.

З урахуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, суд дійшов висновку про те, що січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивачки, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 07.10.2016 до 28 лютого 2018 року.

Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі №420/3593/20 від 16 серпня 2023 року у справі №440/5333/21 стосовно тлумачення у подібних правовідносинах пунктів 2, 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення при розв`язанні питання про місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення. Підстави для відступу від указаної правової позиції відсутні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для нарахування і виплати на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за спірний період з 07.10.2016 року по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року .

Що стосується ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_3 за період з 01.03.2018 року по 31.08.2020 року включно, суд дійшов наступного

Згідно із абз.2 п.5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку №1078.

Абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку №1078 врегульовано, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Насамперед слід зауважити, що Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної та індексації-різниці.

З матеріалів справи вбачається, що поточна індексація позивачці виплачувалась.

Щодо фіксованої суми індексації, то дійсно Закон №1282-ХІІ і Порядок №1078 такого поняття не містять. Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Проте, постановою Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає колегії суддів підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд доходить висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача , за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави зробити висновок, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивачу клінічному центру належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачці цей вид індексації.

Саме вказані обставини є спірними у даній справі.

У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивачка має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Стосовно дискреційних повноважень, то такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Місяць підвищення доходу для такої індексації визначається нормативно і залежить тільки від місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займав позивач. Відповідно зростання інших постійних складових грошового забезпечення, без підвищення таких ставок (окладів), не має наслідком зміну місяця підвищення доходу позивача. Відтак відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць місяцем грошового доходу, ніж той, у якому востаннє відбулося підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займав позивач.

Цей висновок відповідає правовій позиції Суду, викладеній у постановах від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а, від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі №420/3593/20 та ін., стосовно трактування дискреційних повноважень державного органу у випадку визначення місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення. Підстави для відступу від указаної правової позиції відсутні.

Як вбачається із карток особового рахунку позивачки:

-грошове забезпечення в лютому 2018 року (виплачене у березні 2018 року) 7811,04 грн. (посадовий оклад 530,00 грн; оклад за військовим званням 30,00 грн; відсоткова надбавка за вислугу років 140,00 грн; надбавка за особливості проходження служби 350,00 грн; премія 3831,90 грн; щомісячна додаткова грошова винагорода 60% 2929,14 грн.);

Грошове забезпечення позивачки в березні 2018 року (виплачене у квітні 2018 року) 16434,30 грн. (посадовий оклад 2550,00 грн., оклад за військовим званням 600,00 грн; відсоткова надбавка за вислугу років 1102,50 грн; надбавка за особливості проходження служби 425,25 грн; премія 3539,40 грн.; грошова допомога на оздоровлення 8217,15 грн.). Грошова допомога на оздоровлення у сумі 8217,15 грн. не враховується, оскільки ця виплата є одноразовою та виплачується один раз на рік. Тому, у березні 2018 року позивачу нараховано 8217,15 грн.

Таким чином, нарахований дохід позивача в березні 2018 року зріс на 406,11 грн. (8217,15 грн. - 7811,04 грн. = 406,11 грн.).

У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн., величина приросту індексу споживчих цін 253,30% (з урахуванням підвищення посадового окладу з січня 2008 року), про що зазначено в листі Міністерства соціальної політики України від 28.09.2021р. №5211/0/290-21/51.

Як вже зазначалося, відповідно до абз.5 п.4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018р. помножений на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100, а саме: 1762,00 грн. * 253,30% / 100 = 4057 грн. 04 коп.

Відповідно до абз. 4 п.5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, у даному випадку: 4057 грн. 04 коп.

Вищезазначене свідчить, що розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, а відтак наявні підстави для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абз. 3, 4, пункту 5 Порядку № 1078 підлягала виплаті позивачу у розмірі 4057,04 грн. щомісячно до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової.

За період з 01.03.2018 по 31.08.2020 відповідач повинен був нарахувати та виплатити позивачці вказаний вид індексації у загальному розмірі 117654 грн. 16 коп. за 29 повних місяців служби .

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Інші доводи відповідача є необґрунтованими та не спростовують висновків суду .

Щодо виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Пунктом 2 Постанови №44 визначено, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з виплат, одержаних військовослужбовцями виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам? звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 ПК України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції/у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно, на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Пунктами 3-5 Постанови №44 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами, що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відтак позивачці одночасно з виплатою індексації грошового забезпечення належна до виплати компенсація сум податку на доходи фізичних осіб.

В частині вимог, що стосуються компенсації втрати частини доходу, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 Закону № 2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Уряд прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159). Пунктами 2, 3 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі №200/11746/19-а, від 18.05.2023 у справах № 200/14129/19-а і № 200/14127/19-а., від 31 липня 2024 року по справі № 480/1704/19.

Враховуючи, що позивачу не було здійснено перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за спірний період, то такі вимоги є передчасними.

Що стосується доводів відповідача про пропуск строку звернення позивачки до суду.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати, є складовими заробітної плати. Спір про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни.

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд вважає цей висновок застосовним у спірних правовідносинах і не вбачає підстав для відступу від нього. Аналогічна правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду від 08 серпня 2024 року у справі №380/29686/23.

Так, на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення (30.08.2020) частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. З огляду на вказане, суд приймає до уваги доводи позивачки про те, що його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком. З наведеного слідує, що вказаний позов подано з дотриманням установленого законом строку звернення до суду.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

У рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 262, 263, 291, 371 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_3 в період з 07.10.2016 року по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.10.2016 року по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_3 за період з 01.03.2018 року по 31.08.2020 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4057,04 грн. в місяць у загальній сумі 117654 грн.16 коп. за період з 01.03.2018 року по 31.08.2020 року включно, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вікторія ХОМ`ЯКОВА