Постанова

від 08.10.2024 по справі 320/10488/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/10488/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції Колеснікова І.С.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробниче підприємство «ТРАНС ЛОК» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково виробниче підприємство «ТРАНС ЛОК» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Науково виробниче підприємство «ТРАНС ЛОК») звернулося до суду з адміністративним позовом до Київської митниці (далі по тексту - відповідач) в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів № UA100230/2022/610118/1 від 29 листопада 2022 року;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови Київської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100230/2022/000835 від 29 листопада 2022 року;

- зобов`язати Київську митницю повернути ТОВ «Науково виробниче підприємство «ТРАНС ЛОК» кошти, у розмірі 70 366, 05 грн., які сплачені позивачем у якості фінансової гарантії за митною декларацією №22UA100230620790U3 від 30 листопада 2022 року, у зв`язку з його незгодою з рішенням про коригування митної вартості товарів № UA100230/2022/610118/1 від 29 листопада 2022 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року значений позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.09.2021 року між ТОВ «Науково виробниче підприємство «ТРАНС ЛОК» (Покупець) та компанією SIA Daugavas Saulrieti (Латвія) (Постачальник) було укладено Контракт № 1 про поставку фанери клеєної (асортимент, кількість та ціна - визначається згідно Специфікації до кожної партії товару (надалі за текстом - Контракт).

Згідно розділу 4 Контракту, умови поставки на партію товару визначається в відповідній Специфікації.

Надалі, згідно Контракту, між ТОВ «Науково виробниче підприємство «ТРАНС ЛОК» та Продавцем було погоджено умови щодо поставки двох партій товару, які було зафіксовано у Специфікації № 31 від 02 листопада 2022 року.

З метою здійснення митного контролю та митного оформлення товару, позивачем, через уповноважену особу ТОВ «СВ-ГОЛДЕН ГРУП» (згідно договору про надання митно-брокерських послуг №135/БР від 02 жовтня 2019 року) до ВМО №1 митного поста «Південний» Київської митниці подано митну декларацію № 22UA100230620577U3, де було визначено митну вартість товару, що імпортується, за основним методом, за ціною Контракту № 1 від 06 вересня 2021 року.

Для підтвердження заявленої митної вартості декларантом надано наступні документи:

- пакувальний лист №31 від 22 листопада 2022 року;

- інвойс № 31 від 02 листопада 2022 року;

- міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) № LV-31 від 22 листопада 2022 року; сертифікат про походження товару № 446878 від 21 листопада 2022 року;

- платіжне доручення в іноземній валюті № 933 від 03 листопада 2022 року;

- платіжне доручення в іноземній валюті № 936 від 16 листопада 2022 року;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від перевізника №АК0780 від 22 листопада 2022 року;

- довідку про вартість транспортно-експедиційних витрат по доставці вантажу № 2211/22 від 22 листопада 2022 року;

- специфікація № 31 від 02 листопада 2022 року; Контракт № 1 від 06 вересня 2021 року;

- договір про надання митно-брокерських послуг №135/БР від 02 жовтня 2019 року;

- договір про перевезення № 17-01/22 від 17 січня 2021 року;

- копія митної декларації країни відправлення № 22LV00020722065698 від 22 листопада 2022 року та митна декларація №22UA100230620577U3 від 28 листопада 2022 року.

При здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості митний орган дійшов висновку, що документи, які надані до митного оформлення містять розбіжності.

У зв`язку із викладеним, митним органом надіслано позивачу електронну вимогу про надання (за наявності) додаткових документів для підтвердження митної вартості, а саме:

- виписку з бухгалтерської документації;

- каталоги, прейскуранти (прас-листи) виробника товару;

-висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Крім того, зазначено про можливість декларанта за власним бажанням подати додаткові наявні в нього документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Так, позивачем додатково надано документи, що були вказані митною службою. Зокрема, в запиті про надання додаткових документів, відповідач повідомляє про невідповідність інформації між довідкою про вартість транспортного перевезення та самим договором на перевезення, а саме: в довідці здійснено описку у даті договору про перевезення, щодо якого надано довідку. У зв`язку з чим, ТОВ «СВ-ГОЛДЕН ГРУП» згідно листа №29/11 від 29.11.2022 року надано виправлену довідку з зазначенням правильної дати Договору про перевезення; прайс лист виробника товару №б/н від 28 жовтня 2022 pоку; заявку на транспортування вантажу №2111/22 від 21 листопада 2022 року.

Проте, митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA100230/2022/610118/1 від 29.11.2022 року (далі по тексту - оскаржуване рішення №1).

Крім того, митницею складено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100230/2022/000835 від 29.11.2022 року (далі по тексту - оскаржуване рішення №2).

Позивач не погодився із рішенням митного органу, але з метою випуску задекларованого товару у вільний обіг подав до митного органу нову митну декларацію, в якій скоригував митну вартість товару з урахуванням рішення митного органу, сплатив митні платежі та перерахував на депозитний рахунок державного казначейства різницю між сумою митних платежів (гарантійне зобов`язання), обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною декларантом, і сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною митним органом у розмірі 70 366, 05 грн.

Вважаючи оскаржувані рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів, так як усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів ним було надано. Зазначене свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність прийнятого митним органом рішення про коригування митної вартості товарів і картки відмови.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Митним кодексом України (далі по тексту - МК України), Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).

Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 5 статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Правовими положеннями статті 57 МК України регламентовано, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст. 58 цього Кодексу.

Так, ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Положеннями статті 53 МК визначено, що одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями ч.3 статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Проте, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Аналіз даної норми дає змогу виокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов`язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості: 1) наявність розбіжностей між окремими документами; 2) наявність ознак підробки певних документів; 3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованими та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У даному випадку, під час дослідження первинних документів, які містяться в матеріалах справи та надані позивачем митному органу, встановлено, що їх обсяг дозволяє визначити митну вартість товару за основним (першим) методом.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що ТОВ «Науково виробниче підприємство «ТРАНС ЛОК» надано митному органу ряд первинних документів, які не є обов`язковими, відповідно до ст. 53 МК України, на підтвердження вірно зазначеної вартості товарів, проте вказане протиправно не було взято до уваги відповідачем.

На думку відповідача, оскільки декларант не надав всі документ, які зазначені в електронному повідомленні, відтак у митниці відсутні у повному обсязі документально підтверджені відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Разом з тим, відповідно до статті 53 МК України, до переліку основних документів, які підтверджують митну вартість товарів, не включено експортну митну декларацію продавця.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних рішень відповідач вказав, що фактично причиною для коригування митної вартості послугували описки.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, проаналізувавши наявні у справі матеріали, погоджує висновок суду першої інстанції, що визначені відповідачем описки жодного значення для підтвердження чи обліку заявленого рівня митної вартості імпортованого товару не мають.

Також відповідачем наголошено на тому, що окремі документи надані позивачем до митного органу без перекладу.

Відповідно до статті 254 МК України органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

Положеннями вказаної статті передбачено, що митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.

Разом з тим, відповідачем ані під час митного оформлення, ані під час розгляду справи судом не зазначено які дані, вказані у експортній декларації країни відправлення, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації позивача. А тому суд вважає необґрунтованою таку підставу прийняття оскаржуваних рішень.

За таких підстав та враховуючи, що вказані вище твердження відповідача спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, а будь-яких доведених підстав для коригування митної вартості товару оскаржувані рішення не містить, суд дійшов висновку, що подані декларантом документи, в даному випадку, слід вважати належними та достатніми для підтвердження та визначення митної вартості товару за ціною договору.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та допустимими доказами.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що митним органом не доведено, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що в документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що додаткові документи декларант зобов`язаний надати за наявності, у разі якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (ч. 3 ст. 53 МК України).

Тому, витребувані відповідачем додаткові документи можуть бути витребувані за наявністю розбіжностей та надані декларантом виключно за їх наявності.

При цьому, п. 5 ст. 53 МК України встановлює заборону вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивачем до митного органу були надані всі необхідні документи для підтвердження числові значення складових митної вартості.

Тобто, вказані обставини свідчать про відсутність необхідних умов, передбачених статтею 59 МК України, для застосування методу визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що за умови подання позивачем при митному оформленні товару вищевказаного переліку документів, який відповідає вимогам закону, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповної та/або недостовірної відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірне визначення їх митної вартості.

Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та невідповідність ціни товару документам, які надані декларантом, суд зазначає, що оцінюючи подані на підтвердження заявленої митної вартості докази, митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування.

У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються.

Будь-яких доказів того, що ціна імпортованих товарів є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати, у зв`язку з їх придбанням, відповідач під час розгляду справи не надав.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що митним органом не доведено, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованих товарів, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена.

Отже, митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин і фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за основним методом визначення митної вартості.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товарів базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року в справі № 826/6346/13 (№К/9901/36092/18).

Верховний Суд у постанові від 11.09.2020 року по справі № 820/10288/15 зазначив, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України (у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом).

При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Водночас приписи вказаних статей зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

У зв`язку з встановленими обставинами та зазначеними нормами чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржувані рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів № UA100230/2022/610118/1 від 29 листопада 2022 року та картка відмови Київської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100230/2022/000835 від 29 листопада 2022 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Крім того, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Науково виробниче підприємство «ТРАНС ЛОК», з метою випуску задекларованого товару у вільний обіг, подав до митного органу нову митну декларацію, в якій скоригував митну вартість товару з урахуванням рішення митного органу, сплатив митні платежі та перерахував на депозитний рахунок державного казначейства різницю між сумою митних платежів (гарантійне зобов`язання), обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною декларантом, і сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною митним органом у розмірі 70 366, 05 грн. Зазначене не спростовано апелянтом, проте зазначено, що задоволення вказаної вимоги позивача є втручанням суду в дискреційні повноваження митного органу.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає вказані доводи апелянта необґрунтованими та безпідставними, оскільки повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч.2 цієї норми у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Проте, такий спосіб захисту може бути застосований лише тоді, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії, з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовна вимога про зобов`язання Київської митниці повернути ТОВ «Науково виробниче підприємство «ТРАНС ЛОК» кошти, у розмірі 70 366, 05 грн., які сплачені позивачем у якості фінансової гарантії за митною декларацією №22UA100230620790U3 від 30 листопада 2022 року, у зв`язку з його незгодою з рішенням про коригування митної вартості товарів № UA100230/2022/610118/1 від 29 листопада 2022 року, яке скасовано судом, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем була доведена належними доказами заявлена митна вартість товарів.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської митниці - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

В.В. Файдюк

Повний текст виготовлено 08.10.2024 року